VIAF є міжнародно визнаною системою класифікації. Це спільний проєкт декількох національних бібліотек і управляєтьсяОнлайновим комп'ютерним бібліотечним центром (OCLC).[5] Проєкт був ініційований Німецькою національною бібліотекою і Бібліотекою Конгресу США. Був заснований у 2000 році.[6]
У квітні1998 року Бібліотека Конгресу США (LC), Німецька бібліотека (DNB) і OCLC приступили до створення концептуального проєкту, щоб зв'язати бібліографічні записи для власних імен в єдину систему.
VIAF Консорціум було сформовано за письмовою згодою LC, DNB і OCLC у серпні2003 року. Угода була підписана на 69-й Генеральній конференціїIFLA, що відбулася уБерліні.
Національна бібліотека Франції (BNF) приєдналася до угоди про консорціум 5 жовтня2007 року.
Ці чотири організації — LC, DNB, BnF і OCLC — узяли на себе роль керівників в консорціумі, маючи загальну відповідальність за VIAF, хостинг VIAF та постачання програмного забезпечення, а також бібліографічний зміст даних. Додаткові організації пізніше приєдналися до консорціуму, надаючи початкові файли і досвід для просування VIAF.
У2010-му серед керівників установ почалися серйозні переговори й дискусії з відповідної довгострокової організаційної домовленості для VIAF. Після розгляду різних варіантів і принципів роботи автори погодилися віднести VIAF до служби OCLC. У2011 році були обговорені деталі переходу і після згоди усіх учасників у2012 році почався такий перехід.
Мета системи полягає в тому, щоб зв'язати декілька національних ідентифікаторів (таких, як німецькийGND, (раніше PND для персоналій), американський LCCN, французький BNF та інші) в єдину систему класифікації і пошуку інформації. ЗаписVIAF отримує стандартний унікальний номер, містить увесь набір первинних записів з первинника, а також посилається на оригінальні джерела. Дані знаходяться у вільному доступі через інтернет і можуть бути використані для досліджень і обміну даними та через фонди бібліотек в електронному вигляді. Взаємне оновлення здійснюється по протоколуІніціативи відкритих архівів (OAI).
Номери файлів також додаються в біографічні і інші статті Вікіпедії.
Використовуючи інтерфейс сайту VIAF, система дозволяє здійснювати пошукбібліографічних записів мовою оригіналу, або мовою користувача. Виведення даних відбувається шляхом злиття записів з однаковими іменами. Під час пошуку використовується внутрішня індексація. Це було зроблено для того, щоб виключити накладення й уникнути перевантаження сайту. Алгоритми збору і пошуку діляться на три категорії: сильний, помірний і слабкий, для забезпечення більшої безпеки у будівництві віртуально розширеного запису VIAF. Процедура використовує OAI протокол з центральним сервером збору авторитетного файлу метаданих з національних та регіональних агентств. Система є віртуальною надбудовою, оскільки повний запис залишається в первиннику авторитетного файлу, в той час як лише невелика частина даних зібрана на центральному сервері. На даний момент у проєкті беруть участь 38 каталографічних установ, у тому числі 11 у тестовому режимі (серед нихВікіпедія англійською мовою). З часом їх кількість збільшується. Хоча функції VIAF точні лише завдяки якості даних, наданих агентствами, VIAF стає ще більше послідовною і надійною системою.[7]
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.jpg)
_02.jpg)
