На цій сторінці показано неперевірені зміни
| «Посейдон» UGM-73 Poseidon | |
|---|---|
 Пуск ракети з ПЧАРБ USSUlysses S. Grant (SSBN-631) у травні 1979 | |
| Тип | Балістична ракета підводних човнів |
| Походження | Сполучені Штати |
| Історія використання | |
| На озброєнні | березень 1971 |
| Оператори |  США |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Lockheed |
| Розроблено | 1963—1971, 16 серпня 1968 |
| Виробник | Lockheed Martin |
| Вартість одиниці | $2,483,000[1] |
| Виготовлена кількість | близько 620 |
| Характеристики | |
| Боєголовка | 10-14 боєголовокW68 40 кт кожна |
Операційна дальність | 4 600 км |
| Швидкість | 3Маха |
| Точність | 530[1] м |
 UGM-73 Poseidon у Вікісховищі | |
UGM-73 Посейдон (англ.UGM-73Poseidon) — сімейство американських стратегічнихбалістичних ракет, призначених длязапуску з атомних підводних човнів групи«41 за свободу»(інші мови).Двоступенева,твердопаливна. ПершаБРПЧ США, оснащенаголовною частиною, що розділяється, з бойовими блоками (включаючиядерні) індивідуального наведення, зокрема: модифікація ракети C-1 могла нести до 10 таких боєголовок, C-2 — до 12, C-3 — до 14.
Розроблена в 1960-х роках для заміни попередньої ракетної системи«Поларіс» наатомних підводних човнах групи«41 за свободу»(інші мови) у рамках американської стратегії ядерного стримування. Початкова серія ракет з індексом UGM-73A прийнята на озброєння в 1968 році. UGM-73B приймалася на озброєння в період з 1971 по 1978 рік, з поступовими поліпшеннями (версії C-1, C-2 та C-3), та була частиною стратегічних ядерних сил США до 1993–1996 років, коли останній її носій був виведений з бойового складу відповідно до положень договоруСНО-1. З прийняттям на озброєння США більш вдосконалених ракетUGM-96 TridentI C-4 у 1979 році та ракетоносців типу«Огайо» у 1981 році, застосування ракетних систем «Посейдон» поступово скорочувалося.
У 1963 році почалось вивчення можливостей створення ракети, яка б мала більшийрадіус дії, ніж у системи «Поларіс». Кращих характеристик можна було б досягти, якщо збільшити діаметр ракети та змінити конструкцію пускових гнізд.
Офіційним підрядником стала компаніяLockheed Missiles and Space Company.
На початку проект називавсяPolaris B3, однак згодом його перейменували наPoseidon C3, щоб підкреслити значні технічні відмінності від попередника. В результаті було розроблено лише одну версію системи, яка отримала офіційне найменування UGM-73A.
Перший тестовий запуск відбувся 16 серпня 1968. Потім липня по грудень 1969 було проведено ряд тестових запусків з корабляUSNS Observation Island. Перший тестовий запуск з підводного човна (USS James Madison) виконали 3 серпня 1970.
Перші виготовлені ракети мали значні проблеми з надійністю різних компонентів. Зокрема довелось повертати на ремонт 3200[2] боєголовок W68. Більшість недоліків було усунуто до 1974 року.
31 березня 1971 систему почали офіційно використовувати. Нову зброю було встановлено на 31 ПЧАРБ класів«Лафаєт»,«Джеймс Медісон»,«Бенджамін Франклін».
Королівський флот теж розглядав можливість використання ракет «Посейдон», однак згодом англійці віддали перевагу власній модифікації системи «Поларіс», що мала назву «Chevaline».
З 1979 року ПЧАРБ почали поступово переозброювати ракетамиTrident I. Після того, як договірСНО-1 вступив у дію, було остаточно виведено з експлуатації усіпідводні човни, озброєні системою «Посейдон».
Всього було виготовлено близько 620 ракет. Боєголовки типуW68 використовувались лише у ракетах «Посейдон», всього їх виготовили 5250 — найбільше серед усіх різновидів БЧ[2].
Ракети мали наступні характеристики[3]:
В цілому, нові ракети були дещо товщими за своїх попередників та мали більшу масу. Радіус дії залишився тим самим (4600 км), однак зрослокорисне навантаження та точність прицілювання. Також «Посейдон» міг нести боєголовкиW68, щорозділялись на десять[2] (за іншими даними, до 14[1]) окремих блоків індивідуального наведення.
Як і в попередній системі, ракети «Посейдон» не вмикали двигун, знаходячись у пусковому гнізді, бо це здавалось занадто небезпечним. Ракету виштовхували з човна сильно стисненим паром, і двигун починав працювати вже коли вона знаходилась на відстані більше 10 над субмариною.