Це перевірена версія сторінки
| Sturmgewehr 44 | |
|---|---|
![StG 44 з колекції військового музею Швеції[en]](/mt/?noimg=&dark=on&url=https%3a%2f%2fuk.wikipedia.org%2fwiki%2f%25D0%25A4%25D0%25B0%25D0%25B9%25D0%25BB%3aSturmgewehr44_noBG.jpg) StG 44 з колекціївійськового музею Швеції[en] | |
| Тип | штурмова гвинтівка |
| Походження | Німеччина |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1943 — 1991 роки |
| Оператори | див.Оператори |
| Війни | Друга світова війна Алжирська війна Війна у В'єтнамі Війна в Перській затоці Громадянська війна в Сирії Війна на сході України[1] |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Гуго Шмайссер[2] |
| Розроблено | 1942 |
| Виробник | C.G. Haenel |
| Виготовлення | вересень 1943 — травень 1945 |
| Виготовлена кількість | 420—460 тисяч |
| Характеристики | |
| Вага | 5,2 кг |
| Довжина | 940 мм |
| Довжина ствола | 419 мм |
| Набій | 7,92×33 мм |
| Калібр | 7,92 |
| Темп вогню | 500—600 п/хв |
| Дульна швидкість | 685 м/с (маса кулі 8,1 г) |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | чергами: 300 м одиночними: 600 м |
 StG-44 у Вікісховищі | |
StG-44 (нім.SturmGewehr 44 — штурмовагвинтівка1944 року) — німецькийавтоматичний карабін, створений у1943 році для використання у бойових діяхДругої світової війни, був одним з перших автоматів під проміжний набій. StG-44 став прообразом для створення радянськихАК і пізніше американськихM16 таM4.
Історія автомата почалася з розробки фірмою Polte (Магдебург) проміжного набою7,92×33 мм зменшеної потужності для стрільби на дистанції до 1000 м, відповідно до вимог, висунутих HWaA (Heereswaffenamt — Управління озброєнь вермахту). У1935–1937 роках проведено численні дослідження, у результаті яких первинні тактико-технічні вимоги HWaA до конструкції зброї під новий набій було змінено, що призвело до створення в1938 році концепції легкої автоматичноїстрілецької зброї, здатної одночасно замінити у військах пістолети-кулемети, магазинні гвинтівки й ручнікулемети.
18 квітня1938 року HWaA уклало зГуго Шмайссером, власником фірми C.G. Haenel (м.Зуль,Тюрингія), контракт на створення нової зброї, яка отримала офіційне позначення MKb (від німецького Maschinenkarabin — автоматичнийкарабін). Шмайссер, який очолював конструкторську групу, передав перший дослідний зразок карабіна в розпорядження HWaA на початку1940 року. В кінці цього ж року контракт на проведення досліджень за програмою MKb. отримала фірмаWalther під керівництвомЕріха Вальтера. Варіант карабіна цієї фірми презентовано офіцерам відділу артилерійсько-технічного постачання HWaA на початку1941 року. За результатами стрільби наполігоні вКуммерсдорфі карабін Вальтера показав задовільні результати, проте доведення його конструкції тривало протягом усього1941 року[2].
У січні1942 року HWaA забажало отримати від фірм C.G. Haenel і Walther по 200 карабінів, які отримали позначення MKb.42(Н) іMKb.42(W) відповідно. У липні відбулася офіційна демонстрація дослідних зразків обох фірм, за результатами якої HWaA і керівництво міністерства озброєнь залишилися в упевненості, що доопрацювання карабінів закінчаться найближчим часом і вже в кінці літа почнеться виробництво. Планувалося виготовити 500 карабінів до листопада, а до березня1943 року довести щомісячне виробництво до 15 000, проте після серпневих випробувань HWaA внесло нові вимоги до ТТЗ, що ненадовго затримало початок виробництва. За новими вимогами на карабінах мало бути змонтовано прилив длябагнета, а також щоб була можливість кріплення суміщеногогранатомета. Поза тим, у фірми C.G. Haenel виникли проблеми з субпідрядником, а у Walther — із налагодженням виробничого устаткування. Тож до жовтня не був готовий жоден екземпляр MKb.42.
Виробництво карабінів зростало поволі: у листопаді фірма Вальтер виготовила 25, а в грудні — 91 (при очікуваному щомісячному виробництві у 500 штук), але завдяки підтримці міністерства озброєнь компаніям вдалося вирішити основні виробничі проблеми, і вже у лютому план виробництва було перевищено (1217 карабінів замість тисячі запланованих). Деяка кількість MKb.42 наказом міністра озброєньАльберта Шпеера вирушила на Східний фронт для проходження військових випробувань. У ході випробувань було виявлено, що важчий MKb.42(Н) гірше збалансований, але надійніший і простіший за конкурента, тому HWaA віддало свою перевагу саме конструкції Шмайссера, проте поставило вимогу провести в ній деякі зміни:
Завдяки Шпеєру модернізований карабін взято на озброєння в червні1943 року під позначкою МР-43 (нім. Maschinenpistole-43 — пістолет-кулемет 43 року). Подібне позначення слугувало своєрідним маскуванням, боГітлер не бажав виробляти зброї нового класу, остерігаючись того, що на військових складах опиняться мільйони застарілихнабоїв для гвинтівок.
У вересні на Східному фронті5-та танкова дивізія СС «Вікінг» провела перші повномасштабні військові випробування МР-43, за наслідками яких було встановлено, що новий карабін є ефективною заміною пістолетам-кулеметам і магазиннимгвинтівкам, збільшує вогневу потужність піхотних підрозділів і знижує потребу використання ручнихкулеметів.
Гітлер отримав безліч утішних відгуків про нову зброю від генералів СС, HWaA і особисто Шпеєра, через що наприкінці вересня1943 року з'явилося розпорядження про початок масового виробництва МР-43 і його взяття на озброєння. Тієї ж осені з'явився варіант МР-43/1, який вирізнявся зміненою конфігурацією ствола для встановлення 30-мм рушничного гранатомета MKb. Також було змінено приклад.
6 квітня1944 року найвищий головнокомандувач видав наказ, в якому назву МР-43 замінено на МР-44, а в жовтні1944 року зброя отримала четверту і остаточну назву — «штурмова гвинтівка», sturmgewehr —StG-44. Вважається, що це слово винайшов сам Гітлер як звучне ім'я для нового зразка, яке можна було б використовувати з метою пропаганди. При цьому в конструкцію самого автомата змін внесено не було.
Крім C.G. Haenel у виробництві StG-44 також брали участь підприємства Steyr AG, Erma і Sauer & Sohn. Автомати надходили на озброєння добірних частинвермахту і ВАФФЕН-СС, а після війни перебували на озброєнні казармової поліціїНДР (1948–1956 роки) і ПДВ арміїЮгославії (1945–1950 роки). Виробництво копій цього автомата було налагоджено вАргентині.
Ударно-спусковий механізм — типу курка. Спусковий механізм дозволяє вести одиночний і автоматичний вогонь. Перемикач вогню розташований у спусковій коробці, а кінці його виходять назовні з лівого та правого боків. Для ведення автоматичного вогню перемикач потрібно перемістити вправо на букву «D», а для одиночного вогню — вліво на букву «Е». Автомат обладнаний запобіжником від випадкових пострілів. Цей запобіжник типу прапорця знаходиться нижче за перемикач вогню і в позиції біля букви «F» блокує спусковий важіль.
Живлення автомата набоями здійснюється з відокремленого секторного дворядного магазина місткістю 30 набоїв.
Секторний приціл гвинтівки дозволяє вести прицільний вогонь на дальності до 800 м. Поділки прицілу нанесено на прицільній планці. Кожне ділення прицілу відповідає зміні дальності на 50 м. Проріз і мушка трикутної форми. На гвинтівці могли бути встановлені також оптичний і інфрачервоний приціли. При стрільбі чергами по мішені діаметром 11,5 см на дистанції 100 м більше половини попадань укладалася в коло діаметром 5,4 см. Завдяки використанню менш потужних патронів сила віддачі при пострілі була вдвоє нижча, ніж у гвинтівкиMauser 98. Однією з головних вадStG-44 була його відносно велика маса — 6,0 кг для автомата з боєкомплектом, що на кілограм більше маси Mauser 98 із патронами і багнетом. Невтішних відгуків заслужив також незручний приціл та полум'я, яке виривалося з дула при стрільбі і демаскувало стрільця.
Для метаннягвинтівкових гранат (осколкових, бронебійних або навіть агітаційних) було необхідно використовувати спеціальні патрони з 1,5 г (для осколкових) або 1,9 г (для бронебійно-кумулятивних гранат) пороховим зарядом.
З автоматом можна було використовувати спеціальні криводульні пристрої Krummlauf Vorsatz J (піхотні з кутом викривлення 30 градусів) або Vorsatz Pz (танкові з кутом викривлення 90 градусів) для стрільби зокопу й танка відповідно, розраховані на 250 пострілів, що відчутно знижувало влучність стрільби.
Був створений варіант автомата МР-43/1 для снайперів зі змонтованим на правій стороні ствольної коробки фрезерованим кріпленням для оптичних прицілів ZF-4 кратності 4Х або нічних інфрачервонихприцілів ZG.1229 «Вампір». Фірма Merz-Werke також налагодила виробництво автомата з таким же позначенням, що вирізнявся різьбою для встановлення на дуло рушничногогранатомета.
| Характеристика | Mkb42(W) | Mkb42(H) | MP43, MP43/1 | MP44, StG44 |
| Калібр х довжинагільзи (мм) | 7,92 × 33 mm Kurz | 7,92 × 33 mm Kurz | 7,92 × 33 mm Kurz | 7,92 × 33 mm Kurz |
| Маса без амуніції (кг) | 4,43 | 5,00 | 4,90 | 4,90 |
| Маса з амуніцією (кг) | 5,53 | 6,10 | 6,00 | 6,00 |
| Місткість магазину | 30 | 30 | 30 | 30 |
| Довжина зброї (мм) | 933 | 940 | 940 | 940 |
| Довжина ствола (мм) | 409 | 412 | 419 | 419 |
| Початкова швидкість кулі, м/с) | 650 | 640 | 690 | 690 |
| Темп стрільби теоретичний (пост./хв.) | 600 | 500 | 470 | 470 |
| Темп стрільби практичний (пост./хв.) | ?? | ?? | 100 | 100 |
| Ефективна дальність дії (м) | 500 | 500 | 400—600 | 400—600 |
За результатами вивчення в післявоєнні роки німецької «штурмової гвинтівки» StG-44 американські військові експерти оцінили її як «зброю, далеку від задовільної» — незручною, зайве масивною і важкою, з низькою надійністю, обумовленою легкою штамповкою, яка могла деформуватися, зі стволовою коробкою з тонкого сталевого листа. Наголошувалося, що конструкція зброї створена радше задля потреб масового виробництва, ніж із міркувань отримання зразка з високимитактико-технічними і експлуатаційними характеристиками, що на їх думку, пояснювалося важкою дляНімеччини ситуацією нафронтах. Ефективність автоматичного вогню з StG-44 була визнана ними незадовільною, а сам цей режим — зайвим для цієї зброї, зважаючи на неможливість ефективної стрільби довгими чергами. При цьому наголошувалися як досконала для цього класу влучність стрільби одиночним вогнем, так і простота у використанні зброї[3].
Слід мати на увазі, що на виникнення такої загалом негативної оцінки нового виду зброї великою мірою вплинула тодішня американська військова доктрина, що визнавала оптимальною піхотною зброєю далекобійну самозарядну гвинтівку під потужний патрон, доповнену декількома моделями легшихсамозарядних карабінів, а також пістолетів-кулеметів для ближнього бою. З цієї точки зору, «штурмова гвинтівка» бачилася як свого роду невдалий гібрид пістолета-кулемета і автоматичної гвинтівки, що не володів ні здатністю першого створювати високу щільність вогню на короткій дистанції, ні далекобійністю останньої. Відзначивши як істотний недолік «штурмгевера» неможливість ведення ефективного вогню довгими чергами, експерти продемонстрували недооцінку і недолік розуміння ролі автоматичної зброї такого типу в бою, мабуть за інерцією будуючи аналогії з кулеметами і, частково, пістолетами-кулеметами, основне призначення яких — ведення щільного вогню по груповій цілі на різних дистанціях бою — дійсно вимагає стрільби довгими чергами; зі зброї ж типу «штурмгевера», автоматичний вогонь ведеться зазвичай по одиночних цілях короткими чергами, що покликане не створити щільний «загороджувальний» вогонь, ведення якого з рук зі зброї під проміжнийпатрон і справді неефективне (на відміну від кулеметів, що стріляють ізсошок, або пістолет-кулеметів, створених під малопотужні набої, які не створюють сильної віддачі, що дозволяє успішно контролювати зброю під час довгої черги), — а компенсувати неминучу для стрільця, що знаходиться в стресовій ситуації бою, помилку прицілювання, «накривши» чергою окрему ціль і тим самим підвищивши вірогідність її ураження нехай навіть однією з випущених куль, чого, не зважаючи на порівняно високу практичнушвидкострільність, не дозволяла самозарядна зброя, ефективність якої американськими військовими тих років сильно перебільшувалася.
Згодом, вже по досвіду бойових дій вКорейській іВ'єтнамській війнах і після ближчого знайомства з радянським АК, почався процес перегляду цих переконань, що привело до появи на озброєнні арміїСША власних «штурмових гвинтівок» під проміжний патрон — спочатку «полегшеної» автоматичної гвинтівкиM16, а згодом, уже порівняно недавньо — і автоматичного карабінаM4, за габаритами і концепції близького якраз до «штурмґеверу» абоАК.
Також автомат використовувався у невеликих кількостях у багатьох різних регіонах світу, зокрема:В'єтконгом під часВ'єтнамської війни[8],Організацією визволення Палестини, зразки StG-44 були також конфісковані американськими військовими вІраку.
Згідно з офіційною радянською, а потім і російською історіографією, автомат АК-47 створив умілець-самоукМихайло Калашников, що походив із багатодітної розкуркуленої селянської родини зАлтаю. На час створення перших зразків автомату в1944 році Калашников був 25-річним сержантом радянської армії, освітою мав тільки сільську школу 7-річку та курси механіків-водіїв танка.[9]
Досі нез'ясованим залишається доля участі у створенні зброї колективу полонених німецьких інженерів-конструкторів на чолі з Гуґо Шмайссером (нім.Hugo Schmeisser,1884–1953), що після війни у вигляді «трофейної рабсили» були примусово вивезені доРадянського Союзу в містоІжевськ[10]. Однак схожість АК-47 зі Sturmgewehr 44 (1943 р. випуску) незаперечна.
Після захоплення Радянської армієюТюрингії навесні1945 року зброярська фірма Шмайсера «Генель» («C.G. Haenel») опинилась у зоні радянської окупації. До цього Гуґо Шмайсер, як «батько» «самозарядного карабіна Шмайсера» та багатьох інших видів стрілецької зброї для Вермахту, а також його фірма із міста зброярівЗуль були не менш відомі вНімеччині, ніж фірми «Сімон» та «Вальтер».
В серпні1945 фірма «Генель» за наказом радянської адміністрації виготовила 50 штук StG-44, що вже був до цього на озброєнні Вермахту, і передала їх Червоній Армії на технічну експертизу. Після цього радянська окупаційна адміністрація конфіскувала 10 785 аркушів із кресленнями та технічною документацією StG-44, а самого Гуґо Шмайсера, його родину та багатьох його співробіників із сім'ями у жовтні 1945 було вивезено так званою «Технічною Комісією Радянської Армії» на роботу до «шарашки»[11] вІжевськ[12]. Як скромно потім зізнався Г. Шмайсер, він «допоміг росіянам кількома порадами в справі холодної штамповки». Гуґо Шмайсер був звільнений і повернувся до Німеччини в1952 році та невдовзі помер.
Цікавим фактом є те, що в наш час навіть в експозиції російського Музейного комплексу стрілецької зброї імені М. Т. Калашникова (м.Іжевськ) немає жодногопатенту або авторського свідоцтва на винаходи М. Калашникова із конкретним описом змісту винаходу. В представлених документах вказано тільки, що їх видано «за винахід у галузі військової техніки». В експозиції авторських свідоцтв також нема анірефератів, ані описів винаходів власне Калашникова, тому їх зв'язок із автоматом АК-47 нез'ясований. Це стосується й дат видачі свідоцтв. В експозиції присутній тільки патент на автоматичну зброю «Автомат Калашникова», виданий у1997 році «Євразійським Патентним відомством» (заявка № 970145) групі осіб, серед котрих — Михайло Калашников та його син Віктор.[13][14]
Через зовнішню схожість з автоматом Калашникова на показ автомата StG-44 в радянському кінематографі було накладено табу.
Але винятки все-таки були:
Перший — фільм-гротеск«Казка про Хлопчиша-Кибальчиша» (реж.Є. Шерстобитов,1964 р.), де автомат був використаний у достатньо тривалому епізоді атаки «армії буржуїнів» (фактично — пародія на вермахт), показаний із приєднаним багнетом, але без магазину, тому й не викликав у аудиторії ніяких асоціацій. Другий виняток —кінофільм «Звільнення» (реж. Юрій Озеров,СРСР —НДР —Польща —Італія —Югославія,1968–1971 р.). При взяттіБерліна є кадри: якийсь дивний автомат у руках у деяких німців дуже нагадуєАК-47.
Також StG-44 показаний у х/ф«Викрадання „Савойї“» (Болгарія —Польща —СРСР,1979 р.) і«Карпатське золото» (Україна,1991 р.).
У художній кінокартині«Мені було дев'ятнадцять» (нім.Ich war neunzehn), знятому кінематографістамиНДР, за участю відомих радянських акторів (реж. Конрад Вульф,1968 р.), автомат StG-44 було вперше показано без купюр, проте сам фільм у радянському прокаті майже не йшов.
Однак у радянському прокаті та в телебаченні другої половини 1960-х був доволі популярним фільм виробництва НДР«Пригоди Ве́рнера Го́льта»[de] (нім. Die Abenteuer des Werner Holt) режисера Йоахіма Кунерта (1965), у якому кілька разів було показаноавтомати StG-44. Радянські глядачі помилково сприймали їх як АК-47.
Одним з останніх фільмів, в якому було показано StG-44, стала картина«Бункер» (оригінальна назва —нім.Der Untergang; реж. Олівер Гіршбігель,2004 р.). Епізоди оборони Берліна (з цим автоматом зокрема) знімали уСанкт-Петербурзі.
У фільмах «Пірати XX століття», «Випадок в квадраті 36-80», «Одиночне плавання», StG-44 «виконувала роль» гвинтівкиM16, для цього StG-44 дещо переробили — до стволової коробки прикріпили ручку для перенесення і встановлено характерну піднесену над стволом мушкуM16.
У фільмі 2014 року "Лють" американський сержант Дон Коллієр (актор — Бред Пітт) використовує трофейну Stg-44.
.svg)
.svg)
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання){{cite web}}:символ нерозривного пробілу в|title= на позиції 9 (довідка)StG-44 у сестринських Вікіпроєктах | |
 | Портал«Військова техніка» |
|---|---|
 | StG-44 у Вікісховищі? |
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| Ця сторінка належить додобрих статей української Вікіпедії. |
.svg)
.svg)