| Martin Baltimore | |
|---|---|
 | |
| Призначення: | легкий бомбардувальник-розвідувальний літак |
| Перший політ: | 14 червня1941 |
| Прийнятий на озброєння: | жовтень1941 |
| Знятий з озброєння: | 1949 |
| Період використання: | 1941–1949 |
| На озброєнні у: |  Королівські ПС Великої Британії Королівські повітряні сили Австралії Королівські ПС Канади.svg) ПС Південно-Африканського Союзу |
| Розробник: | Glenn L. Martin Company і Балтимор  |
| Виробник: | .svg) Glenn L. Martin Company |
| Всього збудовано: | 1 575 |
| Вартість одиниці: | $ 120 000 |
| Модифікації: | Martin Maryland |
| Конструктор: | Glenn L. Martin Company |
| Екіпаж: | 4 особи |
| Крейсерська швидкість: | 360 км/год |
| Максимальна швидкість (МШ): | 488 км/год |
| Бойовий радіус: | 1577 км |
| Бойова стеля: | 7100 м |
| Довжина: | 14,8 м |
| Висота: | 4,32 м |
| Розмах крила: | 18,7 м |
| Площа крила: | 50 м² |
| Порожній: | 7253 кг |
| Максимальна злітна: | 10 900 кг |
| Двигуни: | 2 ×радіальних14-циліндровихпоршневих авіаційних двигунівповітряного охолодженняWright GR-2600-A5B |
| Тяга (потужність): | 1700 к.с. (1268 кВт) |
| Підвісне озброєння: | 910 кг авіаційних бомб |
| Кулеметне озброєння: | 6-14 ×.303 Britishавіаційних кулеметівBrowning М1919/Vickers K |
 Martin Baltimore у Вікісховищі | |
«Мартин Балтимор» (англ.Martin Baltimore) —американський двомоторнийлегкий бомбардувальник-розвідувальний літак.[Прим. 1] виробництва авіакомпаніїGlenn L. Martin Company. Перебував на озброєнніКоролівських ПС Британії,Австралії,Канади таПС Південної Африки; був прийнятий наозброєння США, але на службу до американських ПС так і не надійшов. Застосовувався майже суто наСередземноморському театрі воєнних дій та на Близькому Сході.
«Мартин Балтимор» (заводське позначення «модель 187») був розроблений в ініціативному порядку конструкторським бюро американської компаніїGlenn L. Martin, як подальший розвиток«Мартин» 167 «Меріленд». «Меріленд», у свою чергу, розроблявся на підставі тактико-технічних вимог до легкого бомбардувальника, визначенихповітряним корпусом армії США у 1938 році. Перша модель цього бомбардувальника отримала офіційне позначення XA-22, але він не був прийнятий доексплуатації у військовій авіації США, оскільки контракт був виграний Douglas DB-7, який згодом ставA-20.
Нова версія бомбардувальника відрізнялася зміненимфюзеляжем, посиленим озброєнням і потужнішими двигунами. Проєкт був запропонований французькому уряду і18 травня1940 року був підписаний попередній контракт на виготовлення 400 літаківMartin 187F, але занадто швидка капітуляція Франції залишила фірму без вигідного замовлення. Натомість виробнича серія була запропонована Великій Британії і вже на початку 1941 року британська закупівельна комісія підписала контракт на 400 літаків. Незабаром замовлення було розширено до 975 одиниць, а в червні 1942 року було підписано угоду ще на 600 машин.Прототип не будувався, а14 червня1941 року піднявся в повітря перший «Балтимор» Mk.I. Всі 1575 замовлених літаків було виготовлено до травня 1945 року.[1]
«Мартин Балтимор» —середньоплан суцільнометалевої конструкції з двома радіальними двигунами, з двоколіснимшасі та хвостовим колесом, які прибирали в польоті, та одинарнимвертикальним стабілізатором. Відмінною особливістю літака став вузький і високийфюзеляж, завдяки якому з'явилася можливість урізноманітнити бомбове навантаження. Відповідно, кабіни екіпажу стали більш просторими і отримали бронезахист. Крило перейшло від попередньої моделі з мінімальними змінами, але Martin 187 отримав двигуниWright R-2600-19А5В5 «Twin Cyclone» потужністю по 1600 к. с., оснащені протипиловими фільтрами, оскільки основним ТВД для цих літаків залишаласяАфрика.
Авіаційне озброєння стандартно складалося з шести 7,62-мм кулеметів. Чотири «Браунінга» монтували в крилі, ще два «Браунінга» або «Віккерса» — на рухомих установках (верхньої і нижньої).
Нормальна маса бомбового навантаження становила 907 кг, а максимальна — до 1500 кг.Екіпаж включав чотири особи.
Згодом озброєння літака модернізувалося та посилювалося. Частина літаків додатково комплектували чотирма кулеметами «Браунінг» у фюзеляжі, що стріляють назад-вниз. На сотні літаків «Балтимор» Mk.II у верхній установці замість одного кулемета змонтовано два. Наступна партія «Балтимор» Mk.III (250 одиниць) була обладнана верхньою башточкою зі зчетвереними 7,7-мм кулеметами «Браунінг». У нижній установці монтувалася спарка таких кулеметів.
281 літак «Балтимор» Mk.IIIA отримав двигуни R-2600-13 американського, а не експортного стандарту (1600 к. с). У верхній башті тепер встановлювали тільки два кулемети, але великокаліберних. Варіант «Балтимор» Mk.IV (294 одиниці) мав таке ж озброєння, але мотори іншої марки — R-2600-19 (1600 к. с). Нарешті, «Балтимор» Mk.V обладнали 1700-сильними двигунамиR-2600-29, а авіаційне озброєння його складалося з дев'яти 12,7-ммкулеметів (чотири в крилі, два у верхній башті, один в нижній установці, два у фюзеляжі, що стріляють назад-вниз). Виготовили 600 літаків.
Літаки «Балтимор» Mk.I використовували тільки як навчальні. Пізніші модифікації надходили на озброєння частин британських Королівських ПС, щобилися в Північній Африці. Спочатку британські пілоти були дуже задоволені бойовими характеристиками бомбардувальника, який значно переважав«Блейхейм», за винятком тісних умов для розміщення членів екіпажу.
Першою в бій на «Балтимор» пішла 223-тяескадрилья.23 травня 1942 роки чотири її літаки вирушили для удару по аеродрому вДерні, але всі були збиті«Мессершміттами». У червні — липні ескадрилья спільно з 55-ю ескадрильєю, також озброєної «Балтиморами», брала участь у спробахвідбиття наступу Роммеля. Бомбардувальники, діючи групами по 12-18 машин, завдавали удари по лініях постачання військ противника.
З вересня 1942 року «Балтимори» брали найактивнішу участь убитві під Ель-Аламейном. Потужне авіаційне озброєння літаків дозволяло застосовувати їх не тільки як бомбардувальники, але і якштурмовики. Надалі основний тягар ударів «Балтиморів» був перенесений на цілі в глибині оборони противника — перш за все склади і лінії комунікацій, що проводилося, як правило, у нічний час. З 6 жовтня 1942 року «Балтимори» здійснили серію нальотів на аеродроми противника в рамках першого етапу підготовки генерального наступу. 23 жовтнянаступ розпочався, і «Балтимори» спільно з іншими бомбардувальниками атакували німецькі позиції, а з 3 листопада бомбили відступаючі німецько-італійські війська. Надалі вони брали участь у боях аж до розгрому італо-німецьких військ у Північній Африці. Останніми завданнями булинальоти на укріпленнялінії Марету Тунісі і портиГабес,Сфакс іСус.
На початку 1943 року було «Балтиморами» було оснащено британську 52-у і австралійську 454-у ескадрилії, основним завданням яких були атаки на італійські кораблі, літом до них приєдналась 15-а північноафрикаська ескадрилія. 23 липня 1943 року 454-а ескадрилія взяла участь в бомбардуваннях Криту, під час якого британська авіація зазнала серйозних втрат, зокрема було втрачено 5 з восьми «Балтиморів».
В кінці квітня 1943 року більшість «Балтиморів» британських і північноафриканських ескадрилей було зведено в 232-є і 3-є бомбардувальні крила, які почали систематичні бомбардування Сицилії, спочатку базуючись в Тунісі, а з липня — на Мальті. Пізніше вони підтримувалидесантні операції союзників на Сицилії ів континентальній Італії. У жовтні 1943 року їх передислокували на італійські аеродроми. Інші частини «Балтимор» у той час діяли над Егейським морем. Але поступово їх витісняли більш сучасні машини. До грудня 1944 року «Балтимор» залишилися на озброєнні тільки трьох ескадрилей 253-го крила. До самого кінця війни вонибомбили позиції в північній Італії, де ще оборонялися частини вермахту.
Частина «Балтиморів» була відрядженаавіації флоту Великої Британії й застосовувалася упротичовновій війні на Середземномор'ї, здобувши помірного успіху,потопивши до восьми U-Boot.
В липні 1944 року «Балтиморами» були оснащені дві групи союзної Італії — 28-у і 132-у, загалом 49 літаків. Ці дві групи були з'єднані в «стормо Балтимор» і з листопада 1944 року почали діяти проти німецьких об'єктів на Балканах. Загалом до травня 1945 року італійські «Балтимори» здійснили 1,5 тисяч вильотів і скинули 1225 тон бомб. Після війни Балтимори залишались на озброєнні ВПС Італії аж до 1948 року.[1]
Дані зУдарная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[2]
| B.I | B.II | B.III | B.IV | B.V | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Довжина | 14,78 м | |||||
| Висота | 4,34 м | |||||
| Розмах крил | 18,69 м | |||||
| Площа крил | 50,03 м² | |||||
| Маса | пустого | 6871 кг | 6894 кг | 7014 кг | 7253 кг | |
| максимальна злітна | 9865 кг | 9865 кг | 10 432 кг | 10 251 кг | 10 516 кг | |
| Двигуни | 2 ×Wright R-2600-A5B | 2 ×Wright R-2600-13 | 2 ×Wright R-2600-19 | |||
| Потужність | 2 × 1600к. с. | 2 × 1600к. с. | 2 × 1700к. с. | |||
| Максимальна швидкість | 496 км/год | 496 км/год | 486 км/год | 491 км/год | 515 км/год | |
| Бойова стеля | 6800 м | 6800 м | 7315 м | 7100 м | 7620 м | |
.svg) Військова авіація Великої Британії в Другій світовій війні | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Винищувачі | | ||||||||
| Важкі бомбардувальники | |||||||||
| Середні бомбардувальники | |||||||||
| Легкі бомбардувальники | |||||||||
| Штурмовики | |||||||||
| Гідролітаки | |||||||||
| Протичовнові літаки | |||||||||
| Літаки-розвідники | |||||||||
| Військово-транспортні літаки | |||||||||
| Літаки зв'язку | |||||||||
| Навчальні літаки | |||||||||
| Планери | |||||||||
| Палубна авіація | |||||||||
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
