Сторінка не перевірена
| Країна |  Франція  | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | новинний журнал | |||
| Тема | новинний журнал | |||
| Мова | французька[1] | |||
| Політична належність | правоцентризм[2][3] | |||
| Видавець | Kering | |||
| Формат | таблоїд | |||
| Періодичність | 1 тиждень[4][3] | |||
| Засновано | 25 вересня1972[3] | |||
| Засновник | Pierre Billardd[3], Michel Braccialid[3], Olivier Chevrillond, Jacques Duquesned[3], Robert Francd[3], Claude Imbertd[3], Philippe Ramondd[3], Georges Suffertd[3], Henri Trinchetd[3] | |||
| Власник | Groupe Artémisd | |||
| Головний редактор | Sébastien Le Fold | |||
| Ціна | 3,8 € і 6,9 € | |||
| Головний офіс | Париж | |||
| Наклад | 427 813 (2011) | |||
| ISSN | 0242-6005, 1950-7461, 2491-3677 | |||
| lepoint.fr(фр.) | ||||
 | Ця статтямістить текст, що не відповідаєенциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможітьудосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зістилістичними правилами Вікіпедії. Можливо,сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(жовтень 2018) |
«Ле Пуен» (фр.Le Point) — відомийфранцузькийтижневик, аналізує і надає незалежну думку про новиниполітики,економіки, соціальної та культурної сфер уФранції і в усьомусвіті. Виходить щочетверга, 51 номер на рік[5]. Заснований1972 року вПарижі. Належить французькомубізнесменові Француа Піно черезхолдингову компанію Artémis.
Le Point був заснований у1972 році[6] групоюжурналістів, що за рік до цього покинули колективредакціїжурналуL'Express. Саме вони склали ядро редакції нового журналу: Олів'є Шеврілон став генеральним директором і оглядачем, Клод Ембер зайняв крісло головного редактора, а Жак Дюкен — його заступника. Успіх новому журналу забезпечили його співробітники — досвідчені спеціалісти, які прийшли з газет і журналів, а також радіо і ТБ:журналісти П'єр Більярд, Жорж Сюфер, Анрі Траше, Роберт Франк, керівникреклами імаркетингу Філіп Рамона і керівник Мішель Брасьялі. Для створення Le Point засновники використали формулу таких інформаційних тижневиків як журналTime(Час) таNewsweek(«Новини тижня»).Після досить важкого початку увересні 1972,журнал швидко став гіднимконкурентом L'Express на французькомумадіаринку. Навесні того ж року компанія Hachette Group(Ашетт), на чолі з Саймоном Нора надала фінансову підтримку редакції Le Point. І Вже у1975, завдяки збільшенню своєїаудиторії і доходів відреклами, Le Point стає прибутковим виданням. Штат редакції — 150 співробітників.Угрудні1985 року, після відставки Олів'є Шеврілона, президентом і генеральним директором був призначений Жак Дюкен, заступник головного редактора. У1988 роціжурналіст Дені Жембар, був призначений новимголовним редактором.22 січня1994 Le Point презентує свій новийдизайн талоготип, збільшуєформат.Ціна падає.Тираж неухильно зростає. Тоді жжурнал починає випуск свого першогододатку " Le Point Grandes écoles et universités ". А ужовтні наступного року запускаєдодаток Business Edition у співпраці зBusiness Week.Угрудні1997 року,холдинг Artemis Франсуа Піно успішно співпрацює зінформаційним агентством Гавас. Гавас стає мажоритарнимакціонеромLe Point.Увересні2000 року, Мішель Коломес був призначений головним редактором, замінивши Жана Шмітта. Франц-Олів'є Жізбер стаєдиректором Le Point. Цюпосаду він обіймає до18 січня2014, після чого залишає її за власним бажанням[7]. Його місце зайняв Етьєн Жернель, який працював головним редактором журналу, з2009 року, після виходу напенсію Мишеля Коломеса.Усерпні2009 року Le Point запустив новийдодаток —часопис «Le Point-Grand Angle»[8].Журнал виходить на ста сторінках один раз на два місяці. Кожний номер буде присвячений серйозній темі, якій зазвичай недостатньо приділяють увагу щоденні та тижневі видання. Перший номер був посвячений темі«Гітлер — анатомія монстра».
Журнал декілька разів змінював власників. Після перемоги лівих у президентськихвиборах1981 року, редакція Le Point боїтьсянаціоналізації видання, а отже і втрати незалежності. Вона скористалася закінченням строку контракту, підписаного з «Ашетт» в 1972 р, згідно з яким після закінчення 10 років редакція мала право знайти собі покупця за умови згоди групи на продаж. І вона залишає групу. У тому ж році журнал приєднується до компанії Gaumont, яку очолював багатийліберал, представник сімейства великих нафтових промисловців Шлюмберже Ніколя Сейду. У1992 Сейду продає своїакції компанії Générale Occidentale[9]. Їїматеринській компанії, групі Alcatel-Alsthom, вже належить журналL'Express. Цей незвичний зв'язок двох конкуруючих видань L'Express і Le Point призводить до їх часткового співробітництва, зокрема у сферіреклами.У1997 році журнал придбав французькийбізнесмен Француа Піно, генеральний директор холдингової компанії Artémis і залишається його власником досі.
Рубрики:
Вкладки:
Використовуючи відставку турецькогоголовнокомандувача як інформаційний привід, відомий французький щотижневий журнал Le Point став причиною новогоскандалу[10].Журнал провівінтерв'ю з професором Шені з Французького анатолийского інституту, яке вийшло під назвою «УТуреччині існує загрозаісламістів». Незабаром після цього журнал «Le Point» написавспростування, зізнаючись у спотворенні фактів. Але турецькімедіа взялися масово друкувати першу версію. На запитання «Чи існує в країні ризик настанняісламістів?» Проф. Шені відповів: «Поза сумнівом, такого ризику немає». Але французьке видання спотворило фразу і написало «Безсумнівно, такий ризик є». Слідом за «Le Point» спотворенеінтерв'ю надрукували багато турецькихЗМІ, серед яких такі відомі агентства, як Doğan Haber Ajansı'nın (DHA), Cumhuriyet, Posta, Radikal і CNN Türk.Жодне з турецьких видань, крім одного речення в статті агентства «Doğan Haber Ajansı», так і не написало про помилку французького видання.
У2013 році Le Point опублікувавфотографію напівоголеної Гульнари Карімової — старшої донькипрезидентаУзбекистануІслама Карімова з однієї з публічнихвечірок у2011 році[11]. Разом з фото журнал надрукував статтю зі скандальною назвою «Узбецькапринцеса ідиктатор», головна ідея якої — невідповідність способу життя Гульнари країні її походження: більшість тридцятимільйонного населення Узбекистану —мусульмани."Вона приймає натхненні пози, прикриває очі, томно схиляє голову, дозволяє камері знімати свої плотські губи ідіаманти. Потім вона затягує свою останню пісню. Слова, позбавлені сенсу. «Де день закінчить біг, сонце знову піде … це все доля». Поруч з нею вкрай сконцентрованийЖерар Депардьє. Готовий до декламації оди. І слова виходять теж вульгарні: "Пробачити тебе раніше я не міг, але зараз я тебе прощаю. І до кінця ", — так описується в статті спільнийкліп Карімової і французького актора, який обіцяє їй повернутися і брати участь у зйомках її фільму про життяченцяV-го століття. «Кажуть, в обмін на гаманець з 3 млн євро», — уточнює тижневик.У статті Le Point також називаєІслама Карімоватираном і розкриває факти зловживання Гульнарою своїм суспільним та матеріальним становищем. На думку тижневика, Гульнара має намір успадковувати трон свого батька: «тирану, якій наказав розстрілятиАндижан, вже 75 років і він слабшає».Матеріал активно обговорювався уЗМІ тасоціальних мережах по всьому світу та став приводом для багатьохскандалів тадискусій.ЗМІУзбекистану звинуватили Le Point в упередженому ставленні до Гульнари Карімової
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання){{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)[Архівовано 2015-02-07 уWayback Machine.]{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)[Архівовано 2015-02-07 уWayback Machine.]{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)| Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
