Laforza

Laforza Automobiles Inc
Тип	фірма
Галузь	Автомобілебудування
Доля	1991 - компанію купує фірма Badrahn Enterprises 1994 - компанію купує Девід Хопс
Попередник(и)	Rayton-Fissore
Засновано	1988
Засновник(и)	Роберт Олівер Джозеф Монтероссо
Закриття (ліквідація)	2003
Причина закриття	Банкрутство
Штаб-квартира	Гейвард, штатКаліфорнія,США
Філії	Laforza International, srl
Ключові особи	Девід Хопс
Продукція	Транспортні засоби
Клієнти	Близько 900
laforzamagnum.altervista.org

Laforza (Лафорца) — з1988 рокуамериканський виробникавтомобілів. Штаб-квартира розташована в містіГейвард. У1991 році компанію купує фірмаBadrahn Enterprises, а у1994 році — Девід Хопс. У2003 році компанія припинила виробництвоавтомобілів.

1980 рокуЗбройні сили Італії отримали новий тактичний багатоцільовийавтомобіль —Veicolo Multiruolo VM90. Транспортний засіб було побудовано на базівантажівкиIveco Daily першого покоління, який глобально переробили під потреби армії. Машина, довжиною всього 4.5 м, спокійно вміщала в себе крім водія до 9 бійців з повною екіпіровкою, динамічні можливості були карколомні, але максимальна швидкість 102км/год була нормальним показником для однокласниківIveco VM90. Незабаром на базі військової машини для цивільних служб була створена версіяIveco Daily 40E10W/M, цільовою групою цієї повнопривідної машини стала поліція і пенітенціарна система.

1985 року на автосалоніТурину був представленийавтомобіль під назвоюRayton Fissore Magnum 4х4. Основою для неї стала модельDaily 40E10W/M, раму якої трохи вкоротили. ВідIveco дісталися обидвадиференціала,роздавальна коробка,гальмівна система, рульова система, яка мала малий радіус розвороту (такий же, як улондонського таксікеба), і ходова частина. Перший показ прототипу пройшов влипні1984 року, але він був довшим аж на 10 см, на прохання власників фірми машину довелося вкорочувати. Автором автомобіля був Стівенс Томпсон Т'ярда ван Старкенберг, більш відомий як Том Т'ярда, в портфоліо якого були роботи над такимиавтомобілями якFerrari 330,De Tomaso Pantera (і майже всіма моделямиDe Tomaso),Fiat 124 Spider. КрімRayton Fissore Magnum 4х4,1985 року дебютували щеLancia Y10,Fiat Croma іLancia Thema, вигляд яких також був створений Т'ярдою.КузовMagnum 4х4 був побудований навколо трубчастої рами, до якої болтами прикручувалисякузовні панелі, робилося це все силами фірмиGolden Car зКараманья-П'ємонте (пізніше на потужностях тієї ж компанії складаликузови дляLamborghini Diablo). Після чого зібранікузови відправлялися вСавільяно, де розташовувалася контораRayton Fissore, там і відбувалося кінцеве складання продукту.1988 року фірма переїхала вКераско.

Новоявленийавтомобіль виявився одним з перших люксовихпозашляховиків, внутрішнім оздобленням і опціями він перевершувавRange Rover.Magnum 4х4 хизувався шикарний шкіряним салоном зі вставками з натурального дерева (шкірою обшивали не тільки сидіння, але і карти дверей та панель приладів), який уособлює типовоіталійський шик. Список опцій теж був великим: кондиціонер, регулювання керма, обігрів заднього скла, електропривід склопідйомників всіх бічних дверей, електропривод передніх сидінь, стереосистема і т. д.. Творці машини з надією поглядали не тільки на поліцейських чиновників, а й на заможних клієнтів, які потребували комфортабельногопозашляховика з бронезахистом, побоюючись нападів. Довгий часRayton Fissore Magnum 4x4 був єдинимпозашляховиком, який випускався броньованим в заводських умовах. Надії Джуліо і Фернанди Малвіно (господарів фірмиRayton Fissore) виправдалися — поліція закупила досить велику партіюMagnum 4х4. Більш того, на машину звернули увагу і військові, які замовили для офіцерського складу комфортабельні броньованіавтомобілі швидкого реагування, що отримали назвуMagnum VAV (VeicoloAttaccoVeloce). Військова версія отримала інше оформлення лицьової частини, лобове скло, що відкидалося вперед, і більш потужнийдизельний двигун.Автомобіль спочатку був створений з цивільногоIveco Daily, потім був перероблений у військовийавтомобіль, з якого створили громадянську позашляховувантажівку, яка, у свою чергу, дала життя люксовомупозашляховику, а пізніше знову вийшов військовийпозашляховик, що вміщав 8 осіб.

Під час прем'єриавтомобіля на автосалоні виявилисякаліфорнійські бізнесмени Роберт Олівер і Джозеф Монтероссо, які відразу побачили потенціал машини на швидкозростаючому посткризовомуавтомобільному ринкуСША. Адже конкурентів у даного об'єкта практично не було, протеєвропейську версію треба було адаптувати доамериканського ринку, і на це у створенійLaforza Automobiles Inc пішло майже 2 млндоларів і три роки робіт. Машина отримала інші пластикові бампери з вбудованою світлотехнікою, що відповідала законамСША. Передня і задня оптика також була замінена, передня була запозичена уAudi 4000, також було зроблено більше 50 змін в конструкції екстер'єру та інтер'єру.

Як маркуавтомобіля було обраноіталійське словоLaForza. Ймовірно, Джозеф хотів показати, що це потужна машина, або назва виникла на честь опериLa Forza del Destino авторстваДжузеппе Верді, написаної на замовлення імператорського театруСанкт-Петербургу.

Монтероссо домовився з Андреа Пінінфаріна про складаннякузоваавтомобіля на потужностях фірмиPininfarina, де в той же період виготовлялисякузови дляCadillac Allante іFerrari Testarossa. На заводі не тільки виготовляликузови, але й фарбували їх, а також виконували обробку салону. Після чого напівфабрикат відправлявся доСША, можливо, їх відправлялилітаком разом зCadillac Allante, але ніяких підтверджуючих фактів немає. ЗТурина машини відправлялися вБрайтон, що знаходиться в штатіМічиган, там фірмаC & C Inc встановлювала наавтомобіль двигун 5.0 л V8 серіїWindsor від компаніїFord, також відFord булаавтоматична коробка передач, на які Монтрессо вдалося вибути уFord шестирічну або 60000-мильну гарантію.Роздаткову коробкуNewprocess 229 закупили уChrysler (така ж стояла наCherokee XJ). На відміну відєвропейського варіанту, підключати передній міст стало можливо не важелем на центральній консолі, а кнопками на панелі приладів. Після установки механічних вузлів уБрайтоні машину відправляли вГайвард, штатКаліфорнія, де базуваласяLaforza Automobiles, там відбувалося кінцеве комплектуванняавтомобіля.

Однак, більш потужний 185-сильний мотор не зміг зробити з важкогопозашляховика (порожня вага 2.5 т) спортивнийавтомобіль, до 100км/год машина розганялася більш ніж за 15 секунд. Також до швидкісної їзди не провокували слабкі гальма, адже вони були відвантажівки: спереду були не надто потужні диски, а ззаду — барабанні гальма. Як підсумок, продукт не пішов в маси, всього з1988 по1990 рік було продано близько 120 примірниківLaforza 5.0. Виною тому була висока ціна заавтомобіль — трохи більше 48 000доларів, що було в рази дорожче відBronco,Grand Wagoneer абояпонськогоPathfinder, які відносились до класу люкс-SUV. Іншим вирішальним фактором була відсутність аури традиції або престижу, як, наприклад, уRange Rover, що випускалися уВорикширі.Laforza можна було порівнювати зRange Rover як бідну та багату людину. Крім цього, фірмою зацікавивсябританський уряд, оскільки фінансування фірми йшло зНормандських островів, де відмивали свої кошти більшістьбританських фірм. Фінансовий скандал також посприяв на життєдіяльність фірми, і всерпні1990 року Монтероссо оголосив про ліквідацію компанії.

Через рік компанія зСаудівської АравіїBadrahn Enterprises викуповує на торгах за 3.35 млндоларів права на марку і залишки складських запасів (близько 300 машинокомплектів). У результаті, за три рокиараби склали і продали на територіїСаудівської Аравії близько 150автомобілів.1992 рокуараби стали єдиними, хто випускававтомобіль з цимкузовом, оскількиRayton Fissore припинила своє існування, і виробництво моделіMagnum припинилося. Через постійні афери, що переслідували спадкоємців компанії, виробництво машин так і не відновилося.

1994 року бізнесмен зЕскондідо, штатКаліфорнія, Девід Хопс, власник компаніїMonster Motorsports, починає вести переговори про покупку бізнесу уарабів. Фірма Хопс була відома тим, що займалася тюнингомMazda Miata: в маленькуяпонську машину імплантували 5-літрові V8 відFord.Араби погодилися продати залишки Хопсу. У результаті, усічні1995 року марка з'явилася наЛос-Анджелеському автошоу, за перший тиждень виставки було зібрано аж 18 замовлень, а всього1995 року на територіїСША було складено і реалізовано 43автомобіля з 5.0-літровими 225-сильнимидвигунами. На деякихLaforza зустрічаються наклейки з кіньми зМаранелло, багато хто пов'язує їх з тим, щоLaforza могли продаватися в салонахFerrari, але насправді Дейв Хопс задіяв свої зв'язки іLaforza реалізовувалися через дилерівLamborghini.1996 року машини знову були виставлені на автошоу вЛос-Анджелесі, публіці, крім базової версії, була представлена ​​більш потужна модель, під капотом якої був поміщений 5.8 л двигун відFord, потужністю 280к.с.. Така версія розвивала 190км/год і до 100км/год розганялася вже за 10 секунд. Ця версія отримала найменуванняLaforza GT.

1997 рокуFissore Co продає непрацюючий завод вКераско і документацію на модельMagnum фірмі зПадуїMagnum Industriale srl, яка спеціалізувалася на виготовленні броньованого скла. Однак, улютому1999 року почалися страйки працівників, яким керівництво компанії заборгувало по виплаті зарплат за дев'ять минулих місяців. У результаті, фірма вже навесні того ж року припинила своє існування, увересні2000 року Хопс викуповуєіталійську фірму, перейменувавши її вLaforza International SpA. На потужностях фірми поновлюється виробництвокузовів для материнськоїамериканської компаніїLaforza Automobiles Inc.

1999 року вЕскондідо було побудовано п'ятьавтомобілів, які назвалиLaforza Especiale, ця версія була оснащенадвигунами з механічниминагнітачамиKenne Bell, які дозволяли зняти з 5-літрового мотора 330к.с., проти штатних 225к.с., а ціна доходила до$ 87,500, базова версія ж отримала назвуPrima. Усі машини, випущені з1991 до кінця1999 року мали VIN-код моделі1989 року, оскільки всішасі, які залишилися на складах після банкрутства першої компанії, були марковані Департаментом транспортуСША1989 року. Того ж року назваLaforza виявилася у багатьохамериканців на слуху, тому що один з працівників фірми, Джон Сміт, убив і розчленував свою дружину, по цій справі навіть зняли фільм.Laforza стала асоціюватися з чимось поганим і негативним.

Після покупкиіталійського заводу в плани Хопса входило зробити рестайлінгкузова і вийти наєвропейський ринок з версією, на яку встановлювали бдвигун 3.2 V6 відAlfa Romeo серіїBusso. Але це були тільки плани, а поки фірма здійснила модернізаціюшасі. Також довелося шукати нового постачальникадвигуна ітрансмісії, оскільки контракт зFord закінчився, на цей раз партнером компанії ставGM. Підкузовом моделіMagnum Edition прописався 6.0-літровий V8 іавтоматична коробка передачHydromatic. Передній міст підключався тепер автоматично після пробуксовки задніх коліс,кузов пережив незначне оновлення, оптику запозичили уFord Bronco. Також відновилося виробництво броньованих версії, яких раніше уСША не пропонувалося. Останні випускалися в двох версіях бронювання, це були моделі PSV L2 і PSV L4, кузовні панелі у них були захищенікевларовими листами, скло було завтовшки 19 і 32 мм відповідно: перше було захищене відUzi, друге могло витримати обстріл зАКМ. Ціна останньої версії доходила до 145 000доларів, у списку стандартного устаткування з'явилися подушки безпеки, але тільки для водія і переднього пасажира. Заднюпідвіску посадили на пневмобалони, а диски були одягнені в гумуRunFlat. Підкапотом був 6-літровийдвигун з механічнимнагнітачем, який розвивав 455к.с.. Наприкінці2002 року Хопс підписав договір з Джузеппе Різі про продажавтомобілів уМексиці через дилерські офіси Джузеппе. Різі продававFerrari іMaserati в штатіТехас і мав бізнес уМексиці. Однак,2003 року всі плани Хопса провалилися, фірма повинна була оголосити про своє банкрутство. Надіям не судилося реалізуватися, надворі було21 століття, на ринку з'явилися такі машини, якMB ML55AMG,BMW X5 4.6iS іPorsche Cayenne. У машини, яку почали випускати 20 років тому, не було що протиставити новачкам, адже уLaforza не було навіть системиABS, не кажучи вже проантибуксувальну систему та інші системи активної безпеки.

Що стало основною причиною краху невідомо. Можливо, вирішальним фактором стала ціна і застаріла конструкція, але ніяк не якістьавтомобіля. Основна проблема була з електропроводкою, яку деякіамериканські фірми пропонували на афтермаркеті, так що, замінивши її, можна було безпроблемно використовувати машину далі. Складання також було якісним: кузовні панелі були підігнані куди ретельніше, ніжRange Rover абоамериканськихпозашляховиках типуBronco. Жоден з власників не скаржився наіталійськуходову частину, ні на раму, нідиференціали відIveco. Єдине, що викликало занепокоєння, — не настільки потужні гальма. На ранніх моделях були вентильовані диски спереду і барабанні гальма ззаду, з1998 року почали ставити вентильовані дискові гальма від того жDaily, які замінялися гальма відChevrolet. Позашляхові властивості машини також були значно вищими за конкурентів, адже у машини були військові коріння, короткі звіси ззаду і спереду та великий дорожній просвіт. На рахунок дизайну кузова: вперше прототип з'явився1984 року, на той час не було жодного іншогопозашляховика з інтегрованими пластиковими бамперами. Якщо подивитися наRange Rover P38, який пішов у серію з1994 року, або наIsuzu Trooper1999 року, то можна помітити, що дизайн Тома Т'ярди вплинув на художників цих моделей. Всього було побудовано близько 6000італійських моделей і близько 900американських версій.

2003 рокуLaforza прийшов час піти з ринку люксовихSUV назавжди.

• 1988 —Laforza 5.0
• 1996 —Laforza GT
• 1999 —Laforza Especiale
  • Laforza Prima
• 2000 —Laforza Magnum Edition

• Georg Amtmann und Halwart Schrader:Italienische Sportwagen. Stuttgart 1999,ISBN 3-613-01988-4.
• George Nick Georgano:The Beaulieu Encyclopedia of the Automobile, Volume 3 P–Z. Fitzroy Dearborn Publishers, Chicago 2001,ISBN 1-57958-293-1

• Підприємства, засновані 1988
• Підприємства, закриті 2003
• Зниклі автобудівні підприємства
• Засновані в США 1988
• Зникли у США 2003

• Вікідані:P625:відсутня/підприємства
• Підприємства за алфавітом
• Сторінки, що використовують магічні посилання ISBN