На цій сторінці показано неперевірені зміни
| Invicta Car Company | |
|---|---|
 | |
 | |
| Тип | Приватна компанія |
| Галузь | Автомобілебудування |
| Доля | 1933 - компанію купує граф Фітцуільям 1950 - компанію купує фірма Frazer Nash |
| Засновано | 1925 |
| Засновник(и) | Ноель Маклін |
| Закриття (ліквідація) | 1935, 1950, 2012 |
| Штаб-квартира | Кобем,Англія |
| Попередні назви | Invicta Car Company (1925-35) Invicta Car Development Company (1946-50) Invicta Car Company (2004-12) |
| Ключові особи | Вільям Уотсон Майкл Брістоу |
| Продукція | Транспортні засоби |
| Invicta Car Company | |
 Invicta уВікісховищі  | |
|стиль_картки=Invicta (Інвікта) — з 1925 року англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Кобем. У 1933 році компанію купує граф Фітцуільям, а в 1950 році - фірма Frazer Nash. У 1950 році компанія припинила виробництво автомобілів. Виробництво машин продовжувалося в2004-2012 роках.
Ноель Кембелл Маклін, що народився в1886 році, з1909 року почав ганяти на трасі Брукландс на здоровеннихMercedes іFIAT, з початкомПершої світової він вступив до лав кінської артилерії, де дослужився до звання капітана. У1919 році він вирішує зайнятися виробництвомавтомобілів, разом зі своїм приятелем Х'ю Еріком Орра-Юінгом він викуповує частину заводу фірмиHandley-Page, яка під часвійни випускалалітаки вКріклвуді.Автомобіль маркиEric-Campbell, який стали виготовляти партнери, був легким зі спортивним ухилом, майже всі комплектуючі були покупними, але 1.5 л моторCoventry Climax піддавався переробкам, отримав нові поршні і вал,коробка передач фірмиMoss була 4-ступінчастою. Перші машини, які були схожі на продукціюRolls-Royce, дебютували на Targa Florio1919 року, одна з двох виставлених машин зламалася під час гонок, друга фінішувала далеко не серед лідерів, але тим не менш про марку заговорили.
Але в1920 році, щось не поділивши з компаньйоном, Маклін залишає фірму, яка проіснує до1926 року, і засновує нову -Silver Hawk Motors, яка стала будувати більш спортивніавтомобілі, хоча підкапотом у них були такі ж за об'ємом 1.5 л мотори, алеSilver Hawk випускалися лише рік, причому виготовлялися вони в гаражі, куди поміщалося триавтомобілі, у дворі власного будинку Макліна.
Потім капітан вирішує поекспериментувати з паровою тягою, він купуєамериканські паровикиStanley Steamer іDoble, проте він зрозумів, що паровик і середньостатистичний водій - речі несумісні, тому він вирішує зайнятися конструюваннямавтомобіля, який мав би схожі з паровиками характеристики, тобто достатній крутний момент на всіх доступних оборотах, який би при цьому зменшив потребу оперуваннякоробкою передач.
До1924 року все в тому ж гаражі власного будинку, що знаходився вКобемі (графствоСуррей), Маклін разом зі своїм другом Вільямом Уотсоном (який був механіком у Макліна під час довоєнних гонок) будує три прототипи, побудованих нашасіBayliss-Thomas, оснащених 2 л 6-циліндровимидвигунами фірмиCoventry Climax. Проте їх еластичність не задовольняла Макліна, і ось він випадково зустрічається з Генрі Мідоусом зВулверхемптона, той береться побудувати 2.5-літровідвигуни дляInvicta Макліна (так капітан вирішив назвати свої новіавтомобілі, слово "Invicta" означає "непереможна"). У підсумку Маклін отримує 6-циліндровийдвигун з верхнім розташуванням клапанів, з яким машина розганялася до 100км/год, а на останній, четвертій, передачі машина була здатна подолати чверть тестового пагорба в Бруклендс.
Тепер залишалося знайти гроші для виробництваавтомобіля, і до радості капітана спонсори знайшлися досить швидко, один з них - цукровий магнат Олівер Лайл - один з господарів компаніїTate and Lyle, яка існує донині, надає землю на своїй ділянці вФейрміллі для спорудження нового заводу, крім земельної ділянки Лайл спільно з графом Фітцуільямом, який до цього спонсорував компаніюSheffield-Simplex, беруться субсидувати фірмуInvicta Cars. У підсумку в1925 році з'являються перші серійніавтомобілі, які зовні нагадували зменшеніRolls-Royce, маючи схожий радіатор і полірованийкапот на заклепках. Клієнтам пропонувалося на вибір три варіантишасі, всі вони розрізнялися тільки довжиною.
2.5-літрову модель випускали лише рік, це була солідна і якісно побудована машина, але без спортивного нальоту, тому було вирішено розточитидвигун до 3 літрів, тепер мотор, що видавав 95к.с., міг розганятиавтомобіль залежно відкузова від 112км/год до 140км/год. Щоб прорекламувати машину, було вирішено орендувати автодром вМонці і намотувати протягом декількох тижнів тисячі кілометрів, довівши надійність автомобіля, а щоб привернути увагу журналістів, керівником "гоночної" команди була призначена зведена сестра Макліна Віолетта Кордері. Зпершого березня і по п'яте Кордері і її команда показала середню швидкість в 96км/год, проте вночі один зі змінників, заснувши за кермом, врізався в парапет і перевернув машину. У терміновому порядку машину доставили на заводIsotta Fraschini, де всього за чотири дні машину змогли поставити на хід, але рама залишилася пошкодженою. З 9 по21 березня продовжилися намотування кілометрів, зупинившись на позначці в 25 000 км, була показана середня швидкість в 89.8км/год, при цьому було побито 33італійських рекорди і 4 світових. Крім цього Кордері отримує "Трофей Девора" за витривалість машини, в1926 році нафранцузькій трасі вМонлері вона намотала 8000 км, причому напарницею цього разу виступила її рідна сестра Евелін.
.jpg)
Восени1928 року на автошоу Олімпії було представлена ще одна модель, цього разу вершина виробничої програми - модель4½-Litre 30HP. Підкапотом цієї машини переховувався 4.5 лдвигунMeadows, потужністю 100к.с., мотор був спроектований все тим же Уотсоном. Мотор був настільки еластичним, що четверту передачу можна було вмикати вже на 10км/год і їхати на ній до 140км/год, що було максимальною швидкістю для неї. Коштувала машина недешево, проте, не дивлячись на ціну своїхшасі (850 фунтів), до якої додавалася практично така ж вартість закузов, цю машину взяв на озброєння Скотланд Ярд. 100-сильні машини були не тільки дорогими, але й досить швидкими і з хорошим розгоном, тому й склали кістяк "Летючого ескадрону", який займався порушниками, що втікали від поліції наавтомобілях, деякі моменти погонь навіть описувалися в пресі.
У1929 році спортивна команда фірми отримує ще один кубок за витривалість "Трофей Девора", цього разу Віолетта і Евелін подолали 48000 км за 30 000 хвилин, тобто з середньою швидкістю в 99км/год, при цьому машина не проходила обслуговування, а тільки дозаправлялась, таким чиномInvicta стала єдиною фірмою, яка двічі отримала "Кубок Девора" за витривалість. До осені1929 року виробництво 3-літрової машини припинили, до того часу було реалізовано близько 200 машин. 4.5-літрова машина отримує новішасі. У1928 році мотор поставили нашасі 3-літрової машини, потенціал якої був обмежений, потужність мотора була піднята до 110к.с.. Машина з новимшасі, яке стало ширшим і з більш широкою колією, отримує назвуType NLC 30HP і, стаючи настільки дорогою, що при ціні 1050 фунтів за голішасі починає конкурувати з найдоступнішимRolls-Royce - моделлю20/25HP.
Розуміючи, що, продаючи тільки дорогу модель, можна позбутися великої частини клієнтів, Маклін готує більш доступну модель -Туре А 30НР, з тим же мотором, але з більш дешевою обробкою, хоча рівень збірки все ще міг конкурувати зRolls-Royce. Крім цього була ще модельТуре В, яка відрізнялася більш довгою базою, а їх ціни були нижчими аж на 30-40%, ніж у топової моделі.
У1930 році Дональд Хілі бере в оренду 3-літрову машину у сестри Макліна і бере участь на ній в Альпійських гонках, з яких він повертається з кубком за перемогу у своєму класі. Топову модель цього року знімають з виробництва, під час економічної кризи наддорогі машини були мало кому цікаві, зате, намагаючись залучити клієнтів, які хочуть отримати швидку машину, вжовтні1930 року з'являється нова модель. Вона теж мала 4.5 л мотор, потужність якого була доведена до 115к.с., приріст потужності з'явився завдяки здвоєнимкарбюраторам SU і подвійній системі запалювання, коженциліндр мав по дві свічки, кожна з яких мала своє магнето і котушку запалювання. Але головною відмінністю відТуре А/В була наявність низької рами, задняпідвіска машини мала міст, закріплений над рамою, тобто типу "underslung", передня ж була винесена далеко вперед, що теж дозволило зробити її більш низькою, завдяки чомуType S отримав низький центр тяжіння. У салоні машина відрізнялася від простих моделей наявністю панелі приладів з полірованого алюмінію.
Але машина з низьким центром ваги і витягнутою передньою частиною вимагала вправності, і Семмі Девіс, журналіставтомобільного журналуAutocar, який ганяв на кільцевих гонках, в першій своїй участі на цій машині в гонках Бруклендс не впорався з керуванням і розбив машину, проте незабаром, пристосувавшись до цієї машини, починає вигравати змагання. Він же переконав юного Дональда Хілі взяти участь уМонте-Карло1931 року на новій машині, той стартує знорвезькогоСтавангера, але, не маючи досвіду їзди по ожеледі, влітає на своїй машині в тій жеНорвегії в телеграфний стовп, пошкодивши раму і піввісь, але, тим не менше, вперше за весь час змагань у них перемагаєбританська машина. Після перемоги вМонте-Карло Хілі бере участь на пошкодженій машині у сходженні з пагорба Мон-де-Мулі, де також виграє кубок. Але, не дивлячись на те, що в марафонах машина себе показувала з найбільш позитивною боку, в Турист Трофі чомусь не щастило брали в них участь Джорджу Філду, у нього постійно виходив з ладу мотор, крім цього він брав участь у 24-годинному марафоні в Бруклендс, де також у нього прогорів поршень, прогорів він і після його заміни під час перерви, при цьому найкращий час кола залишився за йогоInvicta Type S. У той же час Томмі Уісдом, який ганяв на такій же машині, виграє все в тому ж1931 роціірландський етап Tourist Trophy.
1931 рік взагалі був багатий на події, так спеціальнийавтомобіль, побудований для Реймонда Мея, який видавав 158к.с., перемагав майже в усіх змаганнях по сходженню на пагорб, а також кільцевих гонках, правда машина при цьому мала особливий норов, легко зриваючись в занос. Хілі бере участь в Альпійських ралі, які він проходить без єдиного штрафного балу і завойовує найпрестижніший "Льодовиковий кубок" (Coupe des Glaciers). Наприкінці1931 року, щоб залучити більшу кількість покупців, готується дешевша машина, яка також мала низьку раму, але підкапотом у неї був 1.5 л 6-циліндровий верхньовальний мотор зТонгхема, де розташовувалася фірмаBlackburne. Але машина виявилася досить тихохідною, розвиваючи всього 107км/год, але малу максимальну швидкість покупці прощали за чудову стійкість на звивистих дорогах і відмінну керованість, а що ще було треба на тих дорогах, де є обмеження максимально допустимої швидкості.
Улипні1932 року для тих клієнтів, яким все-таки не вистачало максимальної швидкості, стали пропонувати компресорну версію 1.5-літрової моделі, яка отримала індекс12/90НР, оскільки потужність зросла до 90к.с., а разом з нею і максимальна швидкість - до 130км/год, але за потужність треба було платити, тому ціна на цю машину була вже не настільки демократичною, як за атмосферну версію. Невисока максимальна швидкість досягалася "завдяки" невдало підібраним числамтрансмісії, а також важкимшасі машини. Тим часом Хілі знову привозить додому кубок з Альпійських ралі, кубок за друге місце вМонте-Карло, у якому цього разу виграв Васселль наавтомобілі маркиHotchkiss. На одометрі машини Хілі вже маячила відмітка в 80 000 км, це була машина вже не першої свіжості. Наприкінці1932 року фірма демонструє цілу низку прототипів, два з двома верхніми розподільчими валами і компресорами, один з низ - 1.5 л12/100НР, а другий - 1.7-літровий14/120НР, ще один прототип мав одновальну головку, але мотор був розточений до 1.9 л, з нього зняли 70к.с., але в підсумку жодна машина не пішла у виробництво, фірма обмежилася прототипами кількістю близько п'яти машин на кожну модель.
На початку1933 року 4.5 л машини отримують модернізований мотор, який тепер видавав вражаючі для того часу 140к.с., ними в основному комплектувалисяType S, які тепер легко брали позначку в 160км/год. За допомогою Ріда Рейлтона проектується приймач спортивної моделі -Type SS,об'єм якого був збільшений до 4.9 л, а головка отримали по 3 клапани нациліндр і два розподілвала, було побудовано два прототипи, на яких планувалося взяти участь уЛе-Мані, проте Хамфрі Кук, який був призначений капітаном заводської команди, залишився вдома, так само, як і всі інші учасники команди. Машини фірмиInvicta були надмірно дорогими, а Маклін у пошуках здешевлення виробництва вийшов на зовсім іншого постачальника -британське відділення фірмиHudson, яка взялася постачати механічні вузли для нового дітища Макліна. Маклін розумів, що, розірвавши відносини зі старими постачальниками типуMeadows іBlackburne, почнеться з'ясування стосунків, і використовувати брендInvicta буде неможливо, тому він приймає рішення продати фірму одному із спонсорів, а саме - лорду Фітцуільяму, який викупив невикористані машинокомплекти, переносячи їх збірку вЧелсі, що вЛондоні. ОстанняInvicta, виготовлена на заводі вФейрміллі, вийшла за ворота фірми в п'ятницю,13 жовтня1933 року.
Маклін на заводі вФейрміллі починає випускати зовсім іншу продукцію під маркоюRailton. Лорд Фітцуільям продавав залишені 4.5 л моделі аж до1939 року, машин з 1.5 л мотором на складі не залишалося, так що їх виробництво закінчилося ще в1933 році, в1938-1939 роках були розмови про воскресіння марки і виробництвоавтомобілів зфранцузьких комплектуючих від фірмDelage іDarracq (який випускав авто маркиTalbot-Lago), але проекти так і залишилися на рівні планів.
Після того, якMeadows позбулася свого клієнта, якому 4.5 л мотори поставлялися в ексклюзивному порядку, був знайдений новий бажаючий на цей мотор. Волтер Бентлі, який перейшов працювати конструктором у фірмуLagonda, зробив свій вибір на користь цього мотора, злегка його модернізувавши на свій смак.
На початку1946 року вВірджинії Уотерс воскрешає маркуInvicta, фірмаInvicta Car Development Company нічого не мала спільного з Макліном, який вмирає всього через два тижні після цієї новини. Сер Ноель Маклін покинув своє новеавтомобільне дітище -Railton на користь фірмиFairmile Marine, яка займалася виробництвом військових катерів, за що він і отримав лицарське хрещення. Машина, яка була показана наприкінціжовтня1946 року, була спроектована Уотсоном, і носила пафосну назву -Black Prince, ім'я було дано на честь Принца Едварда, який жив у14 столітті, він носив чорні обладунки і був досить вдалим і непереможним воїном. Підкапотом у "Чорного принца" був 3-літровий 6-циліндровий мотор фірмиHenry Meadows Ltd, він мав два верхніх розподілвала і розвивав 120к.с.. Крім класного мотора машина мала ще кілька своїх фішок, наприклад,підвіска всіх коліс була незалежною торсіонною як спереду, так і ззаду,коробка передач фірмиBrockhouse була гідрокінетичною і, не маючи фіксованих передавальних чисел, працювала за принципом варіатора, зараз подібнітрансмісії застосовуються на будівельній техніці. Електросистемаавтомобіля була 24-вольтовою, блок мотора мав електричний підігрівач системи охолодження, гальма всіх коліс були з гідравлічним приводом.Кузови типуседан будувалися авіаційного типу, каркас був виготовлений залюмінію, який обшивався вже металевими листами, причому підлога встановлювалася окремо відкузова, він спочивав на безлічі гумових подушок, щоб зменшити вібрації на пасажирів. Спочаткукузови типуседан, які називалися Wentworth, поставляла фірмаCharlesworth Coachbuilders, причому дизайн був явно зроблений з оглядкою на останнійPierce-Arrow ізСША,шасі машини мало ще одну фішку - в них було вбудовано чотири електричні домкрати для полегшення заміни колеса.
.jpg)
Машина, що розвивала максимальну швидкість в 172км/год і розганялася до 100км/год за 12 секунд, коштувала надзвичайних грошей, конкуруючи з продукцією фірмиBentley, в1948 році закритікузови стала постачати фірмаAirflow Streamlines, а вибір поповнивсякабріолетом, що виготовлявся фірмоюJensen, - Byfleet Drophead Coupe.Black Prince був новаторськимавтомобілем, він став першим післявоєннимбританськимавтомобілем з всього двома педалями, протекоробкаBrockhouse HydroKinetic Turbo Torque Converter ідеально працювала тільки на папері, часто власник не міг включити положення D (драйв) з положення R (задній хід), що не могло радувати клієнтів, які віддали суму, еквівалентну вартості більшихBentley. На розробку машини було витрачено 100 000 фунтів, але "Чорний принц" не виправдав надії, фірма планувала реалізовувати по 250 машин на рік, однак до початку1950 року було реалізовано всього 17 машин, з них 6 з відкритимкузовом. Справжній "Чорний принц" так і не став королем, його батькоЕдвард III пережив свого старшого сина і спадкоємця. Утравні1950 року фірма була продана компаніїAFN Ltd, яка випускалаавтомобілі маркиFrazer Nash.
_(14624864538).jpg)
У1984 році була зроблена спроба відродити марку, на автошоу була показана машинаInvicta XJ13, яка воскрешала в пам'яті "ягуаровський" прототип з 12-циліндровим мотором з таким же індексом. Рон Біті, якого найняла воскресла фірмаInvicta Cars Ltd, навіть не встиг побудувати всього один прототип, як фірма оголосила себе банкрутом. Незавершений проект був викуплений фірмоюForward Engineering, де вже Біті зміг закінчити будівництво прототипу з використанням вузлів відавтомобілівJaguar того часу, мотор 5.3 V12 був розточений до 5.7 л, замість уприскування було встановлено 6карбюраторівWeber, в підсумку з мотора зняли 490к.с., а завдяки п'ятиступінчастій ZF машина розганялась до 300км/год.Кузов типу тарга був побудований самостійно і виконаний повністю з кевлару, так що далеко неFerrari F40 був першим дорожнімавтомобілем зкузовом з такого матеріалу. В черговий раз начальники вибрали невдале ім'я для воскресіння марки, оскільки прототипJaguar XJ13 був розбитий в1971 році під час зйомок фільму про машину.
Знову про марку заговорили через 17 років, в2001 році Майкл Брістоу заснував фірмуInvicta Car Company. Відроджена марка повинна була першою середавтомобілів використовувати повністю виконаний з карбонукузов типукупе, як технічну начинку планувалося використовуватидвигуни відSpecial Vehicles Team (SVT), яка належить фірміFord. Через два роки після створення фірми був нарешті продемонстрований перший прототип, який оснастили 4.6 л мотором V8, потужністю 320к.с., з ним машина розвивала 274км/год, і першу сотню розмінювала за 5.1 с.
Всього через 11 місяців, тобто в2004 році, після показу прототипу був побудований і перший замовленийавтомобіль, в2007 році машина отримала більш потужний 420-сильний мотор, з якимавтомобіль тепер міг розігнатися до 290км/год, і сотню набирати за 4.8 секунди, але вже незабаром модельний ряд поповнила 5-літрова версія. Новий мотор розвивав всі 600к.с., і теперспідометр йшов за позначку в 320км/год, і на сотню йшло вже 3.8 секунди,коробка передач була 6-ступінчаста мануальна, але як безкоштовна опція пропонувалася іавтоматична.
Компанія була закрита2012 року.
.svg)
.svg)