| Hawker Sea Fury | |
|---|---|
 | |
| Призначення: | палубнийвинищувач |
| Перший політ: | 1944 |
| Прийнятий на озброєння: | 1947 |
| Знятий з озброєння: | 1953-1968 |
| Період використання: | 1947-1968 |
| На озброєнні у: |  Королівські ПС Великої Британіїдив.Країни-оператори |
| Розробник: | Hawker Siddeleyd  |
| Всього збудовано: | 864 |
| Екіпаж: | 1 особа |
| Максимальна швидкість (МШ): | 740 км/год |
| Дальність польоту: | 1 260 км |
| Практична стеля: | 10 900 м |
| Швидкопідйомність: | 21,9 м/с |
| Довжина: | 10,57 м |
| Висота: | 4,84 м |
| Розмах крила: | 11,70 м |
| Площа крила: | 26 м² |
| Споряджений: | 5 602 кг |
| Двигуни: | Bristol Centaurus 18 |
| Тяга (потужність): | 2 480 к.с. |
| Гарматне озброєння: | 4 × 20-мм гармати «Hispano Mk V» |
| Внутрішнє бомбове навантаження: | 910 кг |
| Підвісне озброєння: | 16 ракет |
 Hawker Sea Fury у Вікісховищі | |
«Гоукер Сі Фюрі» («Морська Лють»,англ.Hawker Sea Fury) —палубнийвинищувач британського виробництва, створений компанієюHawker Aircraft на базі успішного винищувачаHawker Tempest.
Через пізню розробку «Сі Фюрі» не встиг взяти участь в Другій світовій війні, і замовленняКоролівських ВПС Великої Британії було скасоване, алеПовітряні сили флоту Великої Британії були зацікавленні в заміні застарілихSupermarine Seafire і американськихGrumman F6F Hellcat на новіший винищувач британського виробництва. Літак брав активну участь уКорейській війні у складі ВПС різних країн, де виконував різноманітні задачі та навіть зустрічався з набагато новішимМіГ-15.[1]
Hawker Sea Fury створювався на базі успішних винищувачівTyphoon таTempest, які вже використовувались британськими силами, і мав замінити їх використавши нові двигуни і доведену до досконалості конструкцію.Міністерство авіації заявило про свої вимоги до нового літака у січні 1943 року, специфікаціяF.2/43 включала у себе цілий ряд вимог до технічних характеристик, серед яких:швидкопідйомність 23 м/с, з рівня землі до 6000 метрів, гарне маневрування, максимальна швидкість не нижча за 724 км/годна висоті 6705 м, озброєння з чотирьох 20-мм. гарматHispano V калібру 20 мм, загальна кількість боєприпасів — 600 і двох авіаційних бомб вагою до 454 кг.
Незабаром свою специфікаціюN.7/23 видало йАдміралтейство, у якому було перелічено усе що й до цього, але з додаванням можливості використання літака з палуби авіаносця.
Після цього розробка велася одночасно двох моделей — сухопутна версіяHawker Fury, та палубна версіяHawker Sea Fury. В грудні 1943 року було замовлено 6 літаків, 2 — з двигунамиRolls-Royce Griffon, ще два зBristol Centaurus XXIIs, один з двигуномCentaurus XII та одна модель як тестувальна конструкція. Першим здійнявся в повітря варіант з двигуномCentaurus XII — 1 серпня 1944 року, а 27 листопада — варіант зGriffon, але випробування і розробка продовжувалась аж до 1945.[2]
.jpg)
Після закінчення Другої Світової,Повітряні Сили Великої Британії почали скасовувати багато замовлень на різні моделі техніки, які до цього моменту здавалися потрібними та перспективними.Hawker Fury став одним з них — через наявність великої кількості у ВПС поршневих«Темпестів», а також поступове впровадження реактивних винищувачів, замовлення наFury було скасовано.Sea Fury ж продовжив свій шлях до серійного виробництва через складні умови серед парка палубної авіації Великої Британії, модифікованіSeafire вже застаріли, а американські літакиCorsair передані заленд-лізом треба було повертати або віддавати гроші по закінченню програми, тому для оновлення палубних літаків було обрано самеHawker Sea Fury, робота над яким продовжувалася.
Свій перший політSea Fury з двигуномCentaurus XII здійснив 21 лютого 1945 року вЛенглі, Беркшир. Перший прототип вже мав посадковий гак, але не мав складних крил і не був повністю «палубним» літаком. Але другий прототип з двигуномCentaurus XV, який здійнявся в повітря вже 12 жовтня 1945, вже був придатний для розміщення на авіаносцях.
Початкове замовлення складало 200 літаківSea Fury, 100 з яких повинна була виготовити фабрика Boulton-Paul в Волверхемптоні.[3] Проте в січні 1945 року цю частину замовлення скасували — залишилось тільки замовлення на заводі компаніїHawker у Кінгстоні. Третій прототип полетів 31 січня 1946 року, було виявлено проблему з двигуном, але усе вирішилося заміною моделі.
Перший серійний літак,Sea Fury F Mk. X здійснив свій перший політ у 1946 році, а третій серійний літак вже випробовувався на авіаносціHMS Victorious, на якому було виявлено та вирішено ряд проблем, пов'язаних з посадкою літака на палубу, завдяки відгукам пілотів також було модифіковано та замінено частину систем посадки (зміна в конструкції для зниження вібрації, гак для посадки). Четвертий та шостий серійний літак використовувалися на тестах зHMS IIIustrious, за результатами яких в конструкцію знову внесли зміни, пов'язані з гаком для посадки.
Тільки у липні 1947 року, вже після усіх тестів та випробувань, 50 серійнихSea Fury було офіційно прийнято на озброєння. Компанія Hawker продовжувала вдосконалювати виріб, результатом роботи стала нова модифікація —Sea Fury FB.11 (абоSea Fury Mk.11) з новим механізмом складання крил.
Перед прийняттям на озброєнняПовітряні Сили Флоту Великої Британії замовило 60 літаків у тренувальній модифікації —Sea Fury T.20, їх було вироблено та передано у період з 1950 по 1952 роки.[4][5] За увесь час Королівські військово-морські сили придбали 615 літаків Sea Fury, більшість з них у модифікації Mk.11[6]
Першим формуванням, що отримало Sea Fury у свій склад була 778-аескадрилья військово-морських сил Великої Британії, яка отримала свою партію у лютому 1947 року, пізніше цього ж року інші формування теж отримали нові літаки.
Канадські військово-морські сили (803-я та 807-а ескадрильї) почали замінювати свої старіSeafire на новішіSea Fury у серпні/вересні 1947 року. Через меншу дальність польоту та незручність у використанні на авіаносці літаківSeafire, їх часто замінювали наSea Fury але залишали для охорони кораблів навколо авіаносця, а роль винищувача-бомбардувальника на більшості авіаносців Великої Британії виконував самеSea Fury.
В ролі винищувача-бомбардувальникаSea Fury були основним літаком флоту з моменту прийняття на флот аж до 1953 року, коли на озброєння почали надходитиHawker Sea Hawk іSupermarine Attacker. Перед тим, як вийти зі складувійськових формувань,Sea Fury встиг взяти участь уКорейській Війні та побувати у складі 10 армій світу.
Літак використовувався як винищувач-бомбардувальник для підтримання наземних сил майже увесь час конфлікту, активно брав участь у більшості заходів. Використовувався авіаносцями Великої Британії та Австралії для підтримки Сполучених Штатів Америки, Sea Fury базувалися на кораблях:HMS Glory,HMS Theseus,HMS Ocean та австралійськомуHMAS Sydney.
На ранньому періоду конфлікту літаки злетіли 264 рази з борту авіаносцяTheseus. Потім, у грудні 1950, ще 332 вильоти без бойових втрат.
Єдиною втратою у цей період став інцидент з американськимB-29 Superfortress, який переплутав моделі літаків та прийнявSea Fury за ворожий літак, після чого збив його своїми бортовими турелями. Після цього усі союзні літаки були пофарбовані та мали на собі яскраві стрічки на крилах та корпусі, за наявністю яких одразу було видно своїх та чужих.
У 1952 році у повітрі з'явилися новітні МіГ-15 китайських ВПС, що становило значну загрозу дляSea Fury та інших літаків подібного типу через значну перевагу реактивного літака у швидкості.
8 серпня 1952 року лейтенант Британських військово-морських сил Пітер Кармайкл перебував на патрулюванні, на якому в один момент помітив китайський МіГ-15, що пролітав поруч. Під час цього патрулювання Пітер успішно знищив реактивний літак китайців.
_c1949.jpg)
Австралія мала три ескадрильї зSea Fury в їх складі — 805, 808 та 850. Літаки використовувалися на авіаносцяхHMAS Sydney таHMAS Vengeance, брав участь у Корейській війні, використовувався австралійцями з 1948 по 1962 рік.
Усього країна отримала 21 літак, більшість з яких раніше знаходилися у британських формуваннях. Використовувалися для патрулювання та захисту, перехоплення китайських бомбардувальників (У лютому 1961 Sea Fury перехопилиPB4Y Privateer на кордоні Бірми з Таїландом).
Списаний у 1968 році, місце Sea Fury зайняли американські реактивні винищувачіLockheed P-80 Shooting Star.
Канада стала одним з перших користувачів нових британських літаків — перші борти були передані за контрактом у червні 1948. Перший винищувач був прийнятий до канадської бази в Онтаріо — RCAF Rockcliffe.
Дві канадські ескадрильї — 803 та 883 (пізніше перейменовані на 870 та 871) використовувалиSea Fury на корабліHMCS Magnificent. Через використання канадцями американської техніки посадки на авіаносець виник цілий ряд проблем, пов'язаний з пошкодженням літаку після приземлення.
У складі канадських сил літакиSea Fury знаходилися з 1948 по 1956, був замінений американськимиMcDonnell F2H Banshee.
Літаки, що відправили на склади пізніше було придбано цивільними пілотами та колекціонерами.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:Hawker Sea Fury.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)