Сторінка не перевірена
Delirium | |
|---|---|
| Delirium | |
 Las Meninas | |
| Жанр | Психоделічнадрама |
| Режисер | Ігор Подольчак |
| Продюсер | Ігор Подольчак Ігор Дюрич Тамара Подольчак Лілія Млинарич |
| Сценарист | Ігор Подольчак |
| У головних ролях | Володимир Хим'як Леся Войневич Петро Рибка |
| Оператор | Микола Єфименко Художник постановник Світлана Макаренко |
| Композитор | Олександр Щетинський |
| Монтаж | Ігор Подольчак |
| Кінокомпанія | MF Films (Україна) Podolchak Films (Україна) Paulus von Lemberg (Чехія) |
| Дистриб'ютор | Ihor Volodymyrovych Podolchak  |
| Тривалість | 100 хв. |
| Мова | українська |
| Країна |  Україна Чехія |
| Рік | 2013 |
| Дата виходу | 2013 |
| Кошторис | 0,85 млн.€[1] |
| IMDb | ID 2040319 |
| Попередній | «Las Meninas» |
| Наступний | «Merry-Go-Round» |
 Delirium уВікісховищі | |
«Delirium» (делірій у перекладі злат. —марення) — другийфільмукраїнського кінорежисера, та художникаІгоря Подольчака. Кінострічку знято за мотивами повісті«Індуктор» Дмитра Бєлянського. У створенні фільму брали участь три кінокомпаніїMF Films (Україна), Podolchak Films (Україна), Paulus vom Lemberg (Чехія). Роботу над фільмом закінчено 2012 року.
Світовапрем'єра стрічки відбулася в конкурсній програмі[2] «Тиждень режисерів» на міжнародному кінофестивалі «Фанташпорту — 2013»,Порту,Португалія. На Багдадському Міжнародному кінофестивалі (2013) фільм був нагороджений «Першим Призом»[3].
Можливо, досить зустріти похоронну процесію, щоб випасти з дійсності у марення. Марення, де час, втративши свій невпинний рух, петляє серед образівнебуття — віддзеркалень Смерті в смертях минулих і майбутніх, жахливих і бажаних… Гість — молодийпсихіатр — запрошений пожити в родині в зв'язку з суїцидальною одержимістю батька до мотузків, вузлів ізадухи. Але цілком можливо, що все навпаки, і саме його — Гостя — психічне здоров'я вимагає медичного втручання.
Робота над сценарієм почалась весною 2008 року і була завершена напередодні зйомок. Режисерська розробка та підготовчий період були фінансово підтримані Фондом імені Губерта Балса (Нідерланди). У пошуках локацій для зйомок творча група здійснила тривалу експедицію по Прикаппаттю та Закарпаттю України. Перший етап зйомок проходив з 1 серпня по 15 вересня 2008 року у передмісті Львова —Брюховичах таГородку, другий етап проходив у Києві наприкінці 2009 — на початку 2010 рр. Загалом знімальний період тривав 35 змін. Зйомки проводились на цифрову камеруRed One[en]. Майже весь фільм, крім першої та останньої сцени, зняти за допомогою оптикиTilt & Shift, яка дала можливість створити специфічну картинку з нерівномірним розподіленням фокусу по площині кадру та різноманітними геометричними спотвореннями змісту кадру. У сцені, що знімалась в городоцькому костелі використовувався кран«Гармошка»[Архівовано 24 лютого 2013 уWayback Machine.] та гідростабілізована панорамна головка«Flight Head»[Архівовано 13 грудня 2013 уWayback Machine.] української компаніїФільмотехнік.
Монтаж, кольорокорекція, ефекти та тонування проводились на обладнанні Macintosh та при використанні програмного забезпеченняAppleFinal Cut Pro, Color Final Cut Studio, ефекти робились вAdobe After Effects. Фільм був повністю тонований, звук зі знімального майданчика практично не використовувався. Озвучування трьох персонажів — Батька, Гостя, Сина, здійснив київський акторВіталій Лінецький.
Звукорежисуру фільму виконав відомий український музикант та телеведучийМирослав Кувалдін. Остаточна редакція звуку була зроблена Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем 2011 року.
Музику для фільму написавОлександр Щетинський. Початково режисер і композитор планували уподібнити музику до традиційного жанруDies irae (лат.: День гніву), що є частиною католицької меси. Були написані шість закінчених інструментальних частин, названих відповідно до розділів латинського тексту меси: Dies Irae, Quantus tremor, Mors stupebit, Ingemisco, Tuba mirum, Lacrimosa. Композитор обмежився засобами симфонічного оркестру і не використовував ані тексту, ані вокалу. Музика не містила прямої ілюстративності і, зокрема, завдяки аванґардним стильовим прийомам парадоксально поєднувалася із назвами, апелюючи до принципів сюрреалізму, що цілком відповідало естетиці фільму і намірам режисера. Однак в процесі роботи автори вирішили використати лише дві музичні частини — Mors stupebit на початку фільму (на екрані — лише назва DELIRIUM) і Dies irae в кінці (титри)[4].
Під час розгортання дії фільму музика взагалі не звучить. Єдиний виняток — молитва-речитація священика, де використано текст Dies irae (в озвученні цього епізоду взяв участь сам композитор). Завдяки цьому початковий і кінцевий музичні фраґменти набули додаткового драматургічного значення: введення до «проблематики» фільму (ефект налаштування на відповідну естетичну «хвилю») і смислове узагальнення. Натомість молитва Священика цю проблематику конкретизує.
Як і у першому своєму фільмі«Las Meninas», «Delirium» апелює до заплутаних сімейних саг, якими рясніють літературні твориВітольда Гомбровича,Мілорада Павича таБруно Шульца. На відміну від сагЛукіно Вісконті («Загибель богів») абоІнгмара Бергмана («Фанні та Олександр»), Подольчак уникаєнаративу — все відбувається по-за просторово-часовимконтиніумом з фокусом на психічних станах. Його персонажі умовні, що підкреслюється наіменуваннями-архетипами: Батько, Мати, Донька…
Розвиваючи теми, задані у «Las Meninas», Подольчак в «Delirium» дещо видозмінює «сімейну» структуру — вводить в герметичний «генеалогічний» кошмар «іншого» персонажа — людину зі строни. Але цей «чужак» (головний герой — Психіатр, своєрідний нащадок оповідача з «Падіння дому Ашерів»Едгара По), проявляє себе зовсім не як чужорідне тіло. Його вторгнення не викликає жодних змін у «сімейному організмі». Навпаки, сім'я поглинає «іншого», перетворюючи його у повноправного учасника дивної гри, з якої немає виходу[5].
З точки зору кінематографічних жанрів, радше піджанрів, «Delirium» можна віднести до так званих «історій про будинки, з яких немає виходу» або «історій про будинки з привидами». З фільмів першої категорії найближчими є «Сингапурский слінг» и «До зустрічі в пеклі, моя люба» Нікоса Ніколаідіса. З фільмів другої категорії можна, для порівняння, згадати«Будинок з привидами»Роберта Уайза та «Інші»Алехандро Аменабара. Але на відміну від стрічок Уфйза та Аменабара, у фільмі Подольчака глядач зштовхується з поняттям «помилковогосаспенсу», коли режисер ніби створює атмосферу тривожного очікування, але ці передчуття чогось жахливого скоро руйнуються від неадекватної реакції на них персонажів. Саспенс, у виданні Подольчака, саморуйнується — немає точки зору «ззовні», немає координат «нормальності», за якими глядач здатен протиставити себе екранній невідомості — він сам стає цією невідомістю. Таким чином Подольчак провокує у глядача почуття гостроїклаустрофобії[6] — з його дому-світу немає виходу. Глядач, як і персонажі, не знає чи існує ще щось за межами того місце, де він перебуває в цей момент, а оскільки «цей момент» має властивість закільцьовуватись, то втеча «звідси» стає просто неможливою.
Вперше уривки з фільму були представлені на 45-муМіжнародному кінофестивалі в Карлових Варах у програмі «Фільми у виробництві»[7]. Нові повнометражні стрічки з центральної та східної Європи"[8] у 2010 році. Участь у цій програмі була зумовлена пошуком додаткових джерел фінансування для завершення фільму.
За версією Афіша@Mail.Ru фільмDelirium став п'ятим у рейтингу «Топ-10 українських фільмів 2012 року»[9].
Прем'єри фільму:
 | Найбільш радикальний експеримент можна записати у актив українського режисера Ігоря Подольчака. Його фільм Delirium – суміш параноїдальної маячні і математичного аналізу, які зняті майже з повним розфокусуванням кадру і у найнезвичайніших візуальних рішеннях[12]. |  |
| Взагалі, стрічка дуже клаустрофобічна та болісна, вона як чорна діра затягує глядача у себе. Думаю, це візуальне рішення може бути метафорою для улюбленої Подольчаком української інтелігенції та буржуазії, яку так само затягнуло у чорну діру часу, і замість її безпосередньої присутності, ми можемо бачити лише сліди її існування – предмети побуту, які назавжди втратили своє місце та хазяїв[6]. | |
| Подольчака передусім цікавить людська свідомість, тому його роботи нагадують болісні сновидіння, із юнґіанськими мотивами і домінуванням образа над словом. Причому сам режисер воліє порівнювати свої стрічки з абстракцією в живописі і тримається осторонь якихось однозначних трактувань.[14]. | |
 Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
 | Кліп |
| Трейлер #1 |
| Трейлер #2 |
| Повна версія |
| Іінтерв'ю, 2011(рос.) |
 | Знімальний майданчик Фото Сюзанни Тимочко |
|---|---|
| Знімальний майданчик Фото Роксани Арделян |
 Зовнішні аудіофайли | |
|---|---|
 | Саундтрек |
ТвориІгоря Подольчака | ||
|---|---|---|
| Кінофільми | Las Meninas (2008) ·Delirium (2012) ·Merry-Go-Round (2017) · |  |
| Кіносценарії | Las meninas (2006) ·Kosmos (2007) ·Delirium (2008) ·Domino (2012) ·Merry-Go-Round (2017) · | |
| Художні твори | ||
| Книги | Offenbarungen über den Gott ... Lodz: Correspondance des Arts II, 1993,OCLC 498467121 · | |
| Статті по темі | ||
| |
|---|---|
| Нормативний контроль |
