Неофіційним варіантом є Debian GNU/Hurd, побудований на базі мікроядраGNU Mach і набору програм-серверівGNU Hurd.
Як доповнення до послуги дозволяється встановлювати пакунки уформаті .deb, які не були включені до головногорепозиторію, з причини надто обмеженої ліцензії або можливих законодавчих непорозумінь. А саме:
додаткові (Contrib) — пакунки у цій частині розповсюджуються власником авторського права на умовах вільної ліцензії, але залежать від комерційногопрограмного забезпечення;
обмежені (Non-Free) — ліцензії пакетів у цій частині мають умови, що обмежують розповсюдження ПЗ.
обмежені вбудовані (Non-Free-Firmware) — ліцензії пакетіввбудованих програм у цій частині мають умови, що обмежують розповсюдження ПЗ.
Випуск Debian GNU/Linux 13 містить 69830 пакунків[3]
Система керування пакунками програмного забезпечення Debian (особливоAPT) відома своєю суворою політикою стосовно пакунків та якості випусків. APT дозволяє легко оновлювати систему, а також автоматично розв'язувати залежності між пакунками. Debian використовує повністю прозорий процес розробки і тестування. Система розробляється волонтерами з усього світу і підтримується пожертвами, які збирає некомерційна організація«Програмне забезпечення в інтересах суспільства»).
Для базової інсталяції досить першогоCD/DVD абоUSB-носія. На інших (7 CD-дисках) — міститься доповнювальне програмне забезпечення. Такий спосіб установлення є актуальним, коли Ви не маєте інтернет-з'єднання.
Під час встановлення ОС, система запропонує вибрати репозиторій та встановити оновлення (якщо присутнє інтернет-з'єднання). Надалі, система налаштовується таким чином, що процес оновлення відбувається автоматично.
Вперше дистрибутив Debian анонсував[4]Іан Мердок, тоді студентУніверситету Пердью,16 серпня1993 року. На початку Мердок назвав свою систему «Debian Linux Release». Назва «Debian» була утворена від перших літер його імені та імені тодішньої дівчини(згодом — дружини, з якою він розлучився у січні 2008[5]) Дебри:Debra +Ian (/dɛbˈiːjən/). Він мав на меті створити новий дистрибутив, котрий буде відкрито розроблятись, якLinux таGNU, старанно і сумлінно збиратись та якісно супроводжуватись і підтримуватись.
На початку проєкт розвивався повільно, перші версії 0.9.х були випущені у1994 та1995 роках. Першіпортування на інші архітектури розпочались у 1995 році.Реліз 1.х здійснено у1996 році. Тоді жБрюс Перенс (Bruce Perens) змінивЯна Мердока з посади лідера проєкту. В цьому ж році один з розробників,Іен Шуйслер (Ean Schuessler) запропонував укласти суспільну угоду між проєктом та його користувачами. За результатами обговорення у поштовій розсилці було укладеноСоціальну Угоду та Посібник по вільних програмах Debian[Архівовано 22 січня 2014 уWayback Machine.], котрі описували базові вимоги до розробників дистрибутиву.Брюс Перенс також ініціював створення офіційної організації «Програми в інтересах суспільства», котра б опікувалась проєктом, вирішувала фінансові та юридичні питання.
У1998 році, перед випуском версії 2.0, першої, яка базувалась на бібліотеціglibc,Брюс Перенс залишив проєкт. Учасники провели вибори на посаду нового лідера та випустили два новихрелізи гілки 2.х, кожен з яких містив все більше пакунків та портів на різні архітектури. В цей час було розробленоАРТ та започатковано перший проєкт на ядрі, відмінному від Лінукс — DebianGNU/Hurd. У1999 році було запущено перші дистрибутиви на основі Debian —Corel Linux таStormix's Storm Linux, які нині[коли?] більше не підтримуються.
Наприкінці2000 року, проєкт отримав значні зміни в архівуванні та релізах стабільної версії. Реорганізовано репозиторії програм, введено сховища пакунків («package tools») та створено тестову гілку у вигляді тестового майданчика для запланованого випуску. В цьому ж році розробники почали проводити конференції під назвою Дебконф (Debconf), на яких обговорюються задачі для розробників та технічних користувачів.
У версії 4.0.x вперше за історію проєкту з дистрибутиву було вилучено архітектуру] —m68k.[6]
Пакунки, що знаходяться у розробці вивантажуються до нестабільної (відомої також як Sid) та експериментальної гілок проєкту. Це, як правило, нормальні, стабільні версії програм, випущені основним розробником, але зі специфічними для Debian модифікаціями, які можуть спричинити проблеми. Нестабільні чи не цілком готові програми переносяться до експериментальної гілки.
Після тимчасового перебування у нестабільній гілці (в залежності від необхідності внесених у програму змін) пакунок автоматично мігрує до тестової гілки. Це, щоправда, відбувається лише в тому випадку, якщо у ньому не знаходять критичних помилок і якщо їх не містять інші програми, потрібні для функціонування даної.
Оскільки оновлення стабільних випусків Debian не містить поновлень програм, а лише поновлення безпеки, багато користувачів обирають тестову та нестабільну гілки з новішими пакунками. Проте, ці гілки менше протестовані, а нестабільна ще й не отримує вчасно оновлень безпеки.[7]
Станом на серпень 2025 року стабільним випуском є версія 13 «Trixie». Після виходу нової версії, попередню стабільну помічають, як «стару стабільну» (oldstable) — у даний час нею є версія 12 «Bookworm».[8]
Для stable і oldstable версій виходять періодичні оновлення, які, маркуються, наприклад, 10.1.
Команда безпеки проєкту Debian (Debian security team) випускає оновлення безпеки для останнього стабільного випуску, а також для попереднього стабільного випуску (oldstable) протягом одного року після виходу нового.[9] Наприклад, версія 4.0 «Etch» вийшла у квітні 2007 року, це означає, що попередня стабільна версія 3.1 «Sarge» буде підтримуватися до квітня 2008 року. Для виконання більшості задач, суворо рекомендують використовувати лише систему, для якої регулярно виходять оновлення безпеки. Для тестової (testing) гілки також виходять оновлення безпеки; цим займається спеціальна команда добровольців, «Debian testing team»[10] — оновлення не є офіційними.
Проєкт характеризує себе, як «Універсальна Операційна Система» та чимало портів усього користувацького програмного забезпечення на багато операційних систем[27]
Окрім дистрибутива зядром Linux, раніше[коли?] існували також варіантиDebian GNU/kFreeBSD (на ядріFreeBSD) іDebian GNU/NetBSD (на ядріNetBSD). Існує також неофіційний дистрибутивDebian GNU/Hurd, побудований на основі операційної системиGNU Hurd.
Система Debian Live — версія Debian, котра завантажується зі змінного носія інформації, наприклад,CD,DVD, USB-носій абоnetboot без наявності жорсткого диска[28]. Це дає можливість користувачам працювати із операційною системою Debian не встановлюючи. Існує шість версій Debian Live з робочими середовищами:GNOME,KDE,Xfce,LXDE,MATE,Cinnamon.
У складі Debian понад 69 000 скомпонованих пакунків.[3] Оскільки стабільний випуск проходить ретельне та всебічне тестування, система та пакунки в ній є доволі надійними. Але оскільки тестування займає багато часу, то одним з недоліків Debian є певна застарілість програм стабільної збірки. Між випусками 3.0 та 3.1 минуло майже 3 роки. І хоча випуск Debian 4.0 було анонсовано на грудень2006 року (18 місяців після випуску 3.1), насправді він відбувся лише8 квітня2007 року. Цей недолік частково виправляється наявністю т. зв. бекпортованих пакунків (оновлених версій програм, скомпільованих у стабільному середовищі й для стабільного середовища), доступних в числі іншого з майданчиків backports.org і apt-get.org. Проте, в деяких випадках ці пакунки погано інтегруються в систему, викликаючи можливі клопоти з поновленням чи конфлікти з іншими програмами.
Тестова гілка часто містить оновлене програмне забезпечення, котре значно стабільніше, аніж можна було б подумати, дивлячись на назву гілки. Проте одразу після нового випуску в ній відбуваються значні зміни.
Іншим зауваженням є те, що деякі документи та програми недоступні в офіційній системі Debian, оскільки вони не відповідають вимогам Проєкту.
Документи, що випущені підGNU Free Documentation License з недоступними для змін секціями, розглядаються проєктом як не повністю вільні й поміщаються до секції non-free. У таких випадках програми чи документи можна отримати від третіх сторін або ж з секції non-free файлосховищ Debian, або ж відшукати іншу програму, що відповідає вашим вимогам та є вільною. Наприклад, власницький Адоб Акробат-читач (Adobe Acrobat reader) не постачається з Debian, але, по-перше, вам доступні інші програми для читання документів PDF, а по-друге, сам Acrobat reader можна завантажити з вебсайту фірми-виробника і встановити вручну.
Дехто критикує проєкт за те включення до секції non-free деяких власницьких програм замість того, щоб повністю відмовитись від їх використання. Раніше Debian включав вільні пакунки з невільними компонентами до головної збірки, проте зараз відділяє деякі програми, як, наприклад, власницькі драйвери пристроїв у ядрі Лінукс.
Наприкінці2000 року в проєкті зроблено значні зміни в управлінні архівами та випусками, реорганізовано процеси за допомогою нових «сховищ пакунків» (package pools) і створено тестову (testing) гілку. Також, у цьому році розпочали проведення щорічної конференції під назвоюDebconf для розробників та користувачів Debian.
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 22 серпня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Debian security FAQ. 28 лютого 2007.Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 20 квітня 2007.Q: How is security handled for testing and unstable? /A: The short answer is: it's not.
