Blur — британський альтернативнийрок-гурт, утворений вЛондоні в1989 році. Учасниками гурту єДеймон Алберн (вокал), Грем Коксон (гітара),Алекс Джеймс (бас-гітара) і Дейв Раунтрі (ударні).
Гурт дебютував в1991 з альбомомLeisure, на якому була представлена музика у стиляхмедчестер йшугейзинг. Після нього вийшлиModern Life Is Rubbish (1993),Parklife (1994) іThe Great Escape (1995), матеріал для яких був написаний під впливомThe Kinks іThe Beatles. Blur здобув широку популярність у Великій Британії і став одним із провідних гуртів напрямкубрит-поп, конкуруючи зOasis.
Наприкінці 1990-х ансамбль змінив звучання під впливомінді-року й американськихло-фай гуртів на кшталт Pavement та досяг успіху вСША з хітом «Song 2». На альбомі13 (1999) присутні експерименти зелектронною музикою йгоспелом. У травні 2002, під час запису їхнього сьомого альбому, Коксон залишив гурт. Остання платівка гурту,Think Tank (2003) демонструвала інтерес Албарна доафриканської музики, відрізнялася простішою гітарною грою й електронними ефектами. Члени Blur не працюють разом і не виступають з концертами з 2003 року, займаючись власними проєктами (Проєкт АлбарнаGorillaz здобув чималу популярність). Хоча заяв про можливий розпад не було, учасники гурту не мають певних планів на співпрацю в майбутньому.
Друзі дитинства,Деймон Албарн таГрем Коксон, познайомилися зАлексом Джеймсом, коли почали своє навчання вГолдсмітскому Університеті[ru] вЛондоні 1988 року. На той момент, Алберн був учасником гурту Circus, до якого в жовтні того ж року приєднався барабанщикДейв Раунтрі[1][2]. Circus звернулися до послуг Коксона, коли позбулися свого гітариста. Втративши в жовтні 1988 ще двох учасників, гурт прийняв і Алекса Джеймса, як бас-гітариста. Учасники новоутвореного гурту взяли назву Seymour, натхненні Сеймором з повістіДжерома Селінджера«Симур: Введення»[ru][2][3]. Перший живий виступ гурту відбувся влітку 1989 року[4]. У листопаді Енді Росс з компанії Food Records відвідав виступ гурту, який переконав його покликати гурт на лейбл. Єдиним пунктом, по якому Енді, Food Records і хлопці не знаходили порозуміння, було назва гурту. Food запропонували гурту на вибір кілька назв, з яких хлопці вибрали «Blur». Food Records підписали контракт з новонареченим гуртом в березні 1990 року[5].
З березня по липень 1990 Blur проводять в турне по Великій Британії, перевіряючи на публіці новий матеріал. У жовтні 1990, по закінченні турне, Blur випускають сингл«She's So High», що піднявся до 48 місця в Великої Британії[6]. Група зіткнулася з складнощами при підготовці наступного синглу, які, втім, були вирішені співпрацею з продюсером Стівеном Стрітом. В результаті їхніх спільних дій світло побачив сингл «There's No Other Way», що став хітом і піднявся до восьмого місця[7]. Успіх синглу перетворив Blur в зірок і ввів їх у кліку гуртів, часто з'являлися в клубі Syndrome, вЛондоні, прозвану «сцена святкувала сама себе»[8]. ЖурналNME писав у 1991 році, «Вони [Blur] — цілком прийнятне, симпатичне личко всього сімейства груп, що з'явився з того моменту, як манчестерська хвиля почала випаровуватися»[9].
Третій сингл гурту, «Bang», не приніс втіхи, досягнувши лише 24 позиції[10]. Енді Росс і власник Food, Девід Бальфе, були переконані, що найкращим для Blur було б продовжувати розвиватися під впливоммедчестера. Група приймає інше рішення — урізноманітнити своє звучання. Але запис дебютного альбому гальмується через те, що Алберн доводиться писати тексти безпосередньо в студії. В результаті, вийшов альбомLeisure (1991) піднявся до сьомого місця в британському чарті альбомів[6], але диск, цитуючи журналіста Джона Харріса, «не міг позбутися присмаку анти-клімаксу»[11].
Коли в1992 році виявляється, що за гуртом рахується заборгованість в розмірі 60 тисячфунтів стерлінгів, Blur їдуть в тур поСША з метою заповнити фінансові втрати[12]. Гурт випускає синглPopscene, поєднуючи дату його виходу з датою початку турне[13]. З масою «панкового гітарного драйву, поп-хуків 60-х, британських труб, сказу та гумору впостмодерністському стилі»[14], пісняPopscene була кульмінацією творчості гурту того періоду[13]. Однак, сингл не піднявся в британському чарті вище 32 позиції. «Ми відчували, що 'Popscene' була важливим записом і була для нас, свого роду, відправною точкою; дуже, дуже англійський запис», — сказав АлбернNME в 1993 році, — «але вона дратувала безліч людей… ми виклалися по-повній, рвалися на частини, переслідуючи ці англійські ідеали та виявилося, в результаті, що ніхто не зацікавлений»[15]. Після бляклої появи на світPopscene, планований вихід іншого синглу, названого «Never Clever», був скасований, а робота над другим альбомом Blur була відновлена з деякими переосмисленням[16].
Протягом двомісячного турне по США гурт стає все роздратованішим. Члени гурту часто зривають злість один на одному; вищим моментом стали кілька фізичних конфронтацій[17]. Усі четверо сумували за домівкою; Алберн говорив, «Мені стало бракувати, дійсно, самих звичайних речей… Я нудьгував по всьому вАнглії, так що я почав писати пісні, що відтворюють англійську атмосферу»[15]. Blur (в особливості Алберн), повернувшись вБританію, були збиті з ніг успіхом, яка конкурує з ними гурту,Suede[18]. Більш того, Blur могли позбутися контракту зі своїмлейблом; на одному з концертів1992 року сталися дві речі: огидне виступ Blur і прекрасно прийнятий всіма виступ Suede, що кілька схвилювало керівництво компанії Food[19]. У цей момент Blur приймають рішення змістити акценти та піддати зміни свою ідеологію. Група вирішує звернутися до свого, англійської, музичному спадщини замість того, щоб стежити за американськимигранж-групами, такими якPearl Jam таNirvana.[20] Попри скептицизм щодо нового маніфесту Алберна, про запрошення на рольпродюсера другого альбомуЕнді Партріджа[ru] з гуртуXTC[ru],[21] Бальфе дав схвалення вибору гурту. Пробні сесії з Партрідж вийшли незадовільними, тому група знову звертається до Стівена Стріту.[22]
Другий альбом,Modern Life Is Rubbish, був готовий до виходу в грудні1992 року, але Food Records заявила, що альбому необхідно більше потенційних хіт-синглів та гурт повертається в студію вже вдруге. Blur поступилися і Алберн написав «For Tomorrow», що стала головним синглом альбому[23]. Але й «For Tomorrow» блискучого успіху не мав — сингл зупинився на 28 місці[24].Modern Life Is Rubbish виходить в травні1993 року. До повідомлення про вихід альбому було додано фото з написом «British Image 1» («Британський образ 1»), зроблена у виглядіграфіті на задньому фоні, за групою (одягненої в суміш одягумодів таскінхедів) та пітбулем. До 1993 році такі фото сприймалися суспільством як націоналістські та расистські; щоб уникнути серйозного конфлікту група випустили фото «British Image 2» («Британський образ 2»), на якому було зображено «аристократичне розпивання чаю на привалі в довоєнні роки»[25]. Але, знову ж таки, найвищою позицією, яку зайняв альбом в Британії була 15[26].
Проблеми з програванням файлу? Див.довідку.Фінансові справи Blur різко покращилися з виходом альбомуParklife у1994 році. Перший сингл альбому, з однойменною заголовною піснею, зробленої в стилідиско, «Girls & Boys», був добре прийнятийBBC Radio 1 і потрапив на 5 позицію в чарті[27].Parklife увійшов до британського чарту альбомів номером 1 і протримався в чарті 90 тижнів[28]. Захоплено зустрітий музичною пресою —NME назвав альбом «великим поп записом... більше, впевненіше, завершене та забавніше ніжModern Life is Rubbish» — «Parklife» був наречений одній із записів, що визначаютьбритпоп[29][30]. Після виходу альбому були випущені ще два сингли, що включали баладуTo the End і мод-гімнParklife. Blur виграли чотири нагороди BRIT Awards 1995 року, включаючи категорії Найкращий Гурт та Найкращий Альбом[31]. Коксон пізніше визначив цей період з галасом навколоParklife, як момент, коли «Blur вийшли з числа тих, кого нагороджували як альтернативних, лівофлангових, претензійних гуртів, ставши новою, неймовірною поп-сенсацією»[32].
Роботу над четвертим альбомом,«The Great Escape», Blur розпочали на початку1995 року.[33] Ґрунтуючись на двох попередніх альбомах, Алберн написав кілька текстів з викладами від третьої особи. Джеймс дає таке пояснення, «Все це було багато детальніше, більш оркестрово, більш театрально, і тексти були набагато більш витіюватих… все це було дисфункціональні, що не підходять герої обламували». Реліз головного синглу альбому «Country House» став частиною суперництва з манчестерською групоюOasis. Протистояння було названо «The Battle of Britpop» («Битва Брітпопа»). для збільшення антагонізму між групами, Blur таOasis зрештою, вирішують випустити свої нові сингли в один день. Ця подія була прозвано«NME» «The British Heavyweight Championship» («Змагання важкоатлетів Британії»). У цей часЗМІ роздули боротьбу між Oasis та інший і Blur.Ноел Галлахер в інтерв'ю з Observer побажавДеймон Албарн таАлексу Джеймсу «підчепити гребаний СНІД і здохнути».[34] Пізніше він вибачився в журналі«Melody Maker». Обговорення щодо того, яка група буде на вершині британського чарту стали феноменом, іАлбарн з'явився в програмі News at Ten (десятигодинний новини).[35] До кінця тижня «Country House» продавався в рази краще ніж «Roll With It» Oasis, в співвідношенні 274 тисячі копій до 216 тисячам копій,сингл же став першим синглом № 1 для Blur.[36] Але попри перемогу Blur в цьому «битві», усю «війну» виграли Oasis: їхній новий альбом досяг набагато кращих результатів, ніж альбом Blur «The Great Escape» (В перший рік продажів альбом Oasis 11 разів ставав платиновим проти 3-х Blur.
«The Great Escape» вийшов у вересні1995 та отримав схвальні відгуки критиків, також увійшовши в чарт Великої Британії під номером 1.NME захоплено вітав його як «досяг досконалості, чудовий, який зупиняє серце та надихаючий».[37] Але на тлі, що вийшов в той же час, чотирьохкртано платинового альбому«(What's the Story) Morning Glory?» групиOasis, «The Great Escape» виглядав більш тьмяно та прибував в тіні слави. Таким чином, за підсумками року, Blur поступилася лишеOasis. З цього приводуЗМІ уїдливо підмітили що «Blur виграли битву, але програли війну».[38]
- ↑Harris, 2004, с. 45.
- ↑абThompson, 2004, с. 209.
- ↑Harris, 2004, с. 46.
- ↑Harris, 2004, с. 47.
- ↑Harris, 2004, с. 49-50.
- ↑абStrong, pg. 635–636
- ↑Harris, pg. 53-55
- ↑Harris, 2004, с. 56-57.
- ↑Kelly, Danny. «Sacre Blur!»NME. 20 липня 1991.
- ↑Harris, 2004, с. 58.
- ↑Harris, 2004, с. 59.
- ↑Harris, pg. 66
- ↑абHarris, pg. 67, 77
- ↑Erlewine, Stephen Thomas. «'Popscene' song review».Allmusic. Процитовано 16 червня 2008.
- ↑абHarris, John. «A shite sports car and a punk reincarnation».NME. 10 квітня 1993.
- ↑Harris, pg. 68
- ↑Harris, pg. 73
- ↑Harris, pg. 73-75
- ↑Harris, pg. 78
- ↑Harris, pg. 79
- ↑Thompson, p.210
- ↑Harris, pg. 82
- ↑Harris, pg. 82-83
- ↑Harris, pg. 90
- ↑Harris, pg. 88-89
- ↑«Blur Single & Album Chart History[Архівовано 2012-10-22 уWayback Machine.]».Official Charts Company. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑Harris, pg. 141
- ↑Harris, pg. 142
- ↑Dee, John. «Blur —Parklife».NME. Квітень 1994.
- ↑Erlewine, Stephen Thomas. «Parklife review».Allmusic. Процитовано 16 червня 2008.
- ↑Harris, pg. 192
- ↑Tuxen, Henrik; Dalley, Helen. «Graham Coxon interview».Total Guitar. Травень 1999.
- ↑Harris, pg. 222
- ↑Harris, pg. 223-24
- ↑Live Forever: The Rise and Fall of Brit Pop. Passion Pictures, 2004.
- ↑Harris, pg. 235
- ↑Cigarettes, Johnny. «Blur —The Great Escape review».NME. September 1995.
- ↑Erlewine, Stephen Thomas. «'Country House' song review».Allmusic. Retrieved on 16 June 2008.
| |
|---|
| Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|
| Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|
| Тематичні сайти | |
|---|
| Словники та енциклопедії | |
|---|
| Довідкові видання | |
|---|
| Нормативний контроль | |
|---|
.svg)
