Ранні варіанти Unix від Bell Labs, такі якResearch Unix (1970-ті роки), містили повніпочаткові коди ОС, що дозволяло дослідникам, ентузіастам і університетам модифікувати й розширювати систему. Професор Боб Фабрі зКаліфорнійського університету у Берклі отримав стрічки з текстами системи 1974 року — він був членом комітету Симпозіуму з принципів операційних систем (англ.Symposium on Operating Systems Principles), де Unix була вперше представлена. Для запуску системи було придбано машинуPDP-11/45, але з міркувань економії, вона використовувалася спільно з дослідницькими групами з математики й статистики, які запускали свої програми під керуванням ОСRSTS/E. Таким чином, Unix працювала лише вісім годин щодня. Наступного року університет закупив і інсталювавPDP-11/70[1].
У 1975 роціКен Томпсон узяв відпустку у Bell Labs і приїхав у Берклі як «гостьовий» професор. За його допомоги було встановленоVersion 6 Unix і розпочата робота над підтримкою у Unix мовиPascal. Студенти Чак Гелі (англ.Chuck Haley) іБілл Джой вдосконалили компілятор Паскаля, написаний Томпсоном, і створили текстовий редакторex[1]. Інші університети також зацікавилися програмами, розроблюваними у Берклі, і 1977 року Джой почав компіляцію першого дистрибутиву Berkeley Software (1BSD), який був випущений 9 березня 1978 року[2]:142. 1BSD був лише доповненням до Unix (не самостійною ОС). Було передано близько 30 копій[1].
Другий дистрибутив Берклі (2BSD), випущений у травні 1979 р.[3], базувався на 1BSD і містив дві нові програми, написані Джоєм, які можна знайти у Unix-подібних ОС і у XXI столітті: текстовий редакторvi і оболонкаC shell. Було передано близько 75 копій 2BSD[1].
VAX-11/780, типовий мінікомп'ютер, де працювали ранні версії ОС BSD.
У 1978-му в університеті з'явився комп'ютерVAX, але перше портування Unix (UNIX/32V) не враховувало нові можливостівіртуальної пам'яті, що надавалися цією машиною. Потрібно було переписати ядро, що і було зроблено студентами Берклі. Нова ОС на основі нового ядра з підтримкою віртуальної пам'яті і портованих з 2BSD і 32V утиліт стала називатися 3BSD і випущена наприкінці 1979 року. Альтернативною назвою для 3BSD також була VAX/UNIX або VMUNIX (англ.Virtual Memory Unix), відповідно двійкові файли ядра BSD як правило називалися/vmunix аж до версії 4.4BSD.
У червні 1986 року випущено 4.3BSD, після чого почато поступовий відхід від платформи VAX, що морально застарівала. Машини Power 5 і Power 6/32 (кодова назваTahoe) компаніїComputer Consoles Inc здавалися перспективними у той час, але досить швидко їх розробка припинилася. Втім, порт4.3BSD-Tahoe (червень 1988 року) виявився вдалим, тому що в ньому вперше напрацьовано архітектуру розділення машинно-залежної і машинно-незалежної частин ОС. У майбутньому це згодилося при портуванні BSD на інші процесорні архітектури.
На додачу до портування, група CSRG працювала над стеком протоколівOSI, а також над новими алгоритмамиTCP/IP (спільно з Веном Джейкобсоном з Lawrence Berkeley National Laboratory), що було необхідно в умовах постійного зростання комп'ютерних мереж і інтернету.[4]
До кінця 1980-х років всі версії BSD містили пропрієтарний код AT&T Unix і тому підпадали під дію угоди AT&T про ліцензування програм. Ліцензії на початкові коди ОС дуже зросли в ціні, а кілька сторонніх компаній висловили інтерес у підготовці окремого релізу коду підтримки мережі, який би був вільний від фрагментів Unix (і таким чином не підлягав би ліцензуванню). Це спричинило до появи пакетуNetworking Release 1 (Net/1), який став доступний для всіх бажаючих (тобто ставвільним ПЗ) на умовах простоїліцензії BSD. Реліз відбувся у червні 1989-го.
↑M.K. McKusick, M.J. Karels, Keith Sklower, Kevin Fall, Marc Teitelbaum and Keith Bostic (1989). Current Research by The Computer Systems Research Group of Berkeley. Proc. European Unix Users Group.
