Штюкофен (нім.Stückofen) — металургійна піч для виробництва заліза, в якій в залежності від умов процесу можна було отримувати або сиродутне залізо —крицю (у напівтвердому стані, у вигляді шматка) або рідкийчавун. У штюкофенах у німців і подібних печах у інших народів вперше в історії європейської металургії було отримано залізо не тільки у напівтвердому, а й у рідкому стані (у вигляді чавуну).

Назва «штукофен» походить від німецьких слівStück — «шматок»,«криця» йofen — «піч». У німецькій мові також трапляється назваWolfofen, деWolf означає «криця». У французів такі печі називалисяfourneau a loupe, у англійцівhigh bloomery furnace, у шведів селянськими або осмундівськими від «осмунд» — криця. Штукофенам співставляють такождомниці^[1].

Протягом двох тисячоліть уЄвропі для виробництва заліза користувалися невеличкимисиродутними горнами. Однак, такі горна були малопродуктивними і зростання попиту на метал примусило металургів шукати методи підвищення продуктивності горен. У Південно-Західній Європі, спочатку у іспанських, а потім і у французьких Піренеях були розроблені горна, що отримали назвукаталонських, в яких зростання продуктивності було досягнуто інтенсифікацією подачі дуття і безперервністю процесу. У Північній Європі, у Скандинавії й у Альпах в VII—VIII століттях металурги почали будувати більші горна, вищі від зросту людини, які на початок 2-го тисячоліття будувалися вже заввишки понад 4 м. В середині XIII століття штукофени використовувалися уЗігені уНімеччині.^[2]

На території України з XIII ст. в окремих місцях з'явилися домниці, які можна порівняти з високими печами типу штукофен західного середньовіччя.^[3]

Опис штюкофена є у книжціАгріколи«De Re Metallica».

Штукофени являли собою циліндричну піч, розширену всередині, заввишки від 6 до 15футів, горішній отвір близько 1 1/3 фута, у широкій частині посередині 4 фути, а знизу на дні 2 1/2 фути.

Крицю виймали щоденно. Тижневе вироблення заліза доходило до 250пудів.^[1] Штюкофен давав від 100 до 150 тон металу на рік, навіть якщо не працював під час посушливого літа, коли річки були не дуже повноводні для забезпечення повітродувних засобів енергією.^[2]

Продукт отримували твердим або інколи незначно оплавленим. При відхиленнях від процесу отримували чавун, який виходив з печі у рідкому стані під час випуску шлаку. Чавун був ламким і не піддавався куванню й вважався браком. Скоріше за все чавун був несподіванкою для середньовічних металургів. Вважався браком. Його завантажували у штукофен і ще раз переплавляли.

Згодом знайшли застосування й для нього — у виготовленні ливарних виробів. Потім освоїли виробництво заліза з чавуну.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою:Штюкофен

• Домниця
• Блауофен
• Історія металургії заліза

• Промислові печі
• Історія металургії