Шиї́зм (відараб.شيعة; [шӣ‘а] — прихильники, група) — загальний термін, що означає послідовників низки течійісламу —імаміти (шиїти-двонадесятники),зейдити,алавіти,друзи,ісмаїліти та інші. У вузькому сенсі поняття, як правило, означаєімамітів (шиїтів-двонадесятників), другого за кількістю прихильників (післясунітів) напряму в ісламі, які визнають єдино законними наступниками пророкаМухаммеда тількиАлі ібн Абу Таліба та його нащадків по головній лінії.
Незабаром після смерті Мухаммеда (632) частина його сподвижників виступила за збереження верховної влади в «сім'ї Пророка», вважаючи незаконною присягуАбу-Бекру. На початку другої половиниVII століття вони вчинили розкол («шіа»), утворивши окрему групу, релігійно-політичне угрупування («шіа») прихильників передачі верховної влади Алі ібн Абу Талібові, як найближчому родичеві (двоюрідному братові і зятеві) і духовному наступникові пророка. Це угруповання стало ядром руху шиїтів, що розділив потім мусульманську общину на сунітів і шиїтів.
Після вбивства Алі661 року його прихильники повели боротьбу за повернення верховної влади в «сім'ю Пророка», маючи на увазі винятковийрід Алі. Більшість шиїтів обґрунтовували ці вимоги спорідненістю Алі з Пророком, його особистими якостями і заслугами перед ісламом. Частина шиїтів проповідувала, що Мухаммед призначив Алі своїм духовним наступником, і що сам Алі наділений божественною благодаттю.
У формуванні шиїзму відіграв роль і національний чинник. Серед прихильників шиїзму непропорційно багато представників неарабомовних народів (іраномовні,урдумовні,берберомовні), а також народів, що входили в сферу впливу середньовічноїПерсії.
Поширенняісламу в світі — червоним кольором позначено шиїтів
Для шиїтів рольімама значно вища, ніж для сунітів. Вони сприймаютьімама, що підтвердив своє звання формальним або (рідко) неформальним шляхом, як тлумача прямої волі Всемогутнього. Також шиїтам властиво почитати своїх учених, що вважаються післязаховання останнього дванадцятого імама його заступниками. Цим пояснюється пошануванняаятолиХомейні в шиїтськомуІрані.
Суннізм у більшості мусульманських країн став офіційною релігією. Шиїти — меншина, часто гнана. Вони складають приблизно 15 відсотків загального числа мусульман. В історії шиїти часто піддавалися гонінням, тому для них характерний культмучеників.
Політично шиїти-імаміти відчули себе силою лише після того, як1979 року їхні єдиновірці вІрані повалилишаха і керівником країни ставаятолла Хомейні.Ісмаїліти відчули себе силою, колиАга-Хан став головоюЛіги націй. Ісмаїліти, шиїти, алавіти, друзи,бахаїти створювали свої держави впродовж всієї історії ісламу.
Нині послідовники різних общин шиїтів існують практично у всіх мусульманських країнах. Віровчення шиїтів дотримуються переважна більшість населення Ірану іАзербайджану, понад половина населенняІраку, значна частина населенняЛівану,Ємену,Бахрейну. Доісмаїлітської гілки шиїзму належать більшість жителівГорно-Бадахшанської областіТаджикистану. Нині[коли?] інтерес до шиїтів різко зріс (маються на увазіараби-шиїти).Територія розселення арабів-шиїтів — це 70 % світових запасівнафти. Йдеться про північно-східну частинуСаудівської Аравії, південний Ірак і Іранську провінціюХузестан (південно-західний Іран).
Як і всі мусульмани, шиїти вірять у посланницьку місіюпророкаМухаммада. Характерною рисою шиїтів є переконання в тому, що керівництвомусульманською громадою має належатиІмамам — призначеним Богом, обраним особам із числа нащадків пророка, до яких вони відносятьАлі ібн Абу Таліба і його нащадків від дочки МухаммадаФатіми, а не виборним особам —халіфам. Шиїти критично ставляться до халіфату перших трьох халіфів Абу Бакра, Умара і Усмана, оскільки Абу Бакр був обраний невеликим числом сподвижників, Умар був призначений Абу Бакром, а Усман був обраний із шури (ради) із семи претендентів, яких призначив Умар з такими умовами, що обрання кого-небудь, окрім Усмана, не було можливим. На думку шиїтів, обрання керівника — Імама мусульманської громади, подібне до обрання пророків і є прерогативою Бога.
Тепер послідовники різних шиїтських общин існують практично у всіх мусульманських, європейських і американських країнах. Шиїтського віровчення дотримується переважна більшість населенняІрану іАзербайджану, близько двох третин населенняБахрейну, третина населенняІраку, значна частина населенняЛівану іЄмену, в Афганістані —фарсівани на заході країни йХазарейці. Доісамаїлістської гілки шиїзму належить більшість жителівГорно-Бадахшанської автономної областіТаджикистану —памірські народи (крім частиниязгулемців і ванчців). Чисельність шиїтів в Росії незначна. До цього напрямку ісламу належать мешканці Республіки Дагестантати,лезгини селищаМіскінджа, а також азербайджанські громадиДербенту, що говорять місцевим діалектом азербайджанської мови. Крім того шиїтами є велика частинаазербайджанців, що проживають в Росії (у самому Азербайджані шиїти складають до 85 %[1] населення).
Числа в перших трьох колонках базуються на демографічних дослідженняхPew Research Center, опублікованих у звіті у жовтні 2009,Картування глобальної популяції мусульман[2]
Переважним напрямком шиїзму є імаміти, серед яких стався розкол на шиїтів-двунадесятників (існаашарітів) та ісмаїлітів. Аш-Шахрастані називає такі секти імамітів (бакіріти, навусіти, афтахіти, шумайріти, ісмаїліти-вакіфіти, мусавіти та існаашаріти), тоді як інші ересіографи (аль-ашара, Наубахті) виділяють три головні секти: котити (згодом стали існаашарітами), шуккаріти і вакіфіти[19].
Нині відносини між двунадесятниками (а також зейдитами) та іншими шиїтськими течіями іноді набувають напружених форм. Попри подібні моменти у віровченні, фактично це різні громади. Шиїти традиційно поділяються на дві великі групи: помірковані (шиїти-двунадесятники,зейдити) і крайні (ісмаїліти,алавіти,алевіти тощо)[20]. Разом з тим, з 70-х років XX століття почався зворотний поступовий процес зближення поміркованих шиїтів, алавітів та ісмаїлітів.
Шиїти-двунадесятники абоіснаашаріти є переважальним напрямком у рамках шиїтського ісламу, переважно поширені вІрані,Азербайджані,Бахрейні,Іраці іЛівані, а також представлені й у інших країнах. Цим терміном позначають імамітів, які визнали 12 імамів з роду Алі.
Мухаммад аль-Махді (Махді) — ім'я останнього з 12-ти імамів. Махді в ісламі — це як Месія, який у віці п'яти років пішов у підпілля. Це підпілля, на переконання шиїтів-імамітів, продовжується і понині.
Ісмаїліти є прихильниками мусульманської шиїтської секти. На відміну від існаашарітів (двунадесятників), вони послідовно визнають сім імамів до Джафара ас-Садика, але після нього зводять імамат не до Мусі аль-Казім, а до іншого сина Джафара — Ізмаїла, який помер раніше за свого батька[24].
У IX столітті ісмаїліти розкололися нафатімідських ісмаїлітів, що визнала підпільних імамів, ікарматів, які вважали, що імамів повинно бути сім. Наприкінці XI — початку XII століть кармати припинили існування.
Після смерті1094 року фатимідського халіфа ал-Мустансира ісмаїліти розкололися нанізаритів (східних ісмаїлітів), що підтримують прихід до влади старшого сина ал-Мустансира — Нізара, і намусталітів, визнають імамом фатимідського халіфа ал-Мусталі. Нізарити утворили державу з центром в іранській фортеці Аламут, яку знищив 1256 року монгольський завойовник Хулагу-хан. Центральною фігурою в розвитку цієї гілки ісламу і засновником держави нізаритів ставХасан ібн Саббах, який виклав доктрину неоісмаілізму (Да'ват-і джадид). Найбільш відомою з нізаритських сект стали хашшашіни, відоміші якассасіни.
Після падіння Фатімідів духовний центр іншої ісмаїлітської гілки — мусталітів, перемістився до Ємену, а в XVII столітті — до індійського містаГуджарат, де осіла їхня більша частина[25].
У XVIII столітті перський шах офіційно визнав ісмаїлізм течією шиїзму.
Друзи — етноконфесійна група мусульман (хоча деякі ісламські авторитети вважали, що друзи настільки далеко відійшли від інших ісламських течій, що втратили право вважатися мусульманами), що є відгалуженням ісмаїлітів. Секта виникла на початку XI століття під впливом проповіді низки проповідників-прихильників єгипетського ісамаїлітського правителяХакема серед ісмаїлітів Єгипту, Сирії та Лівану.
Назва секти походить від імені місіонераДаразі (помер 1017 року), якого самі друзи вважають відступником, воліючи називатисяАль-муваххідун (унітарії, або сповідують єдинобожжя)[26]. Існували династії панівних емірів серед друзів, як-отМаани,Шихаби тощо. 1949 року заснували Прогресивно-соціалістичну партію Лівану, основу якої склали друзи[25].
Зейдити представляють гілку «помірних» шиїтів, яка поширена на північному сходіЄмена; також одна з гілок —нукватіти, поширена в Ірані.
Зейдити утворилися в VIII столітті. Зейдити приймають законність халіфів Абу Бакра, Омара і Османа, що відрізняє їх від існаашарітів (двунадесятників) та ісмаїлітів[27]. Від решти шиїтів вони відрізняються ще й тим, що заперечують вчення про «підпільного імама», практику «такійя» тощо.
Зейдити утворили державиІдрісідів,Алавідів та інші, а також встановили владу на частині території Ємену, де їхні імами правили до революції 26 вересня 1962.
Алавіти (Алауіти) абоНусайрити (за ім'ям Мухаммада бен Нусайра ан-Нумайрі, що вважається засновником секти) є представниками «крайніх» шиїтів. Здебільшого вони проживають у ЗахіднійСирії, а також у Північному Лівані іТуреччини.
В основі їхніх догм можна знайти духовні традиції багатьох вчень і вірувань: ісмаїлізму, гностичного християнства, шиїзму, доісламських астральних культів, грецької філософії[28].
Зникла гілка — кайсаніти, сформувалися наприкінці VII століття. Вони проголосили імамом сина Алі —Мухаммада ібн аль-Ханафі, але оскільки той не був сином дочки пророка, то велика частина шиїтів відкинула цей вибір. За однією версією, свою назву вони отримали за прізвиськом аль-Мухтара ібн Абі Убайда ас-Сакафі — Кайсан, який керував повстанням у Куфі під гаслом захисту прав аль-Ханафі і помсти за кров імама Хусейна, за іншою версією — від імені начальника гвардії аль-Мухтара Абу Амра Кайсана. Течія кайсанітів розпалося на низку сект:мухтаріти,Хашиміти,Байаніти таРізаміти. Громади кайсанітів припинили своє існування в середині IX століття.
Шиїти — загальна назва течій в ісламі, що вважають халіфа Алі ібн Алі Таліба і його нащадків єдиними законними спадкоємцями влади пророка Мухаммеда над мусульманами. Шиїзм виник на початку другої половини VII ст. у процесі боротьби за владу в ісламі й Арабському халіфаті, коли утворилось політичне угруповання прихильників Алі (аш-шиа), які визнавали його виключне право на верховну владу — імамат.У шиїтів імамат — інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, що в ньому поєднується світська і релігійна влада, внаслідок чого він не може залежати від бажання людей, тобто обиратись, як вважають суніти. Виконавцем «божественного розпорядження» в них є імам (від араб. — стояти попереду, верховодити, ватажок мусульманської громади), а імамат сприймається як космічна сила, еманація «божественного світла», тому тільки під керівництвом носія цієї сили — законного імама — пересічний мусульманин може пізнати істинну віру й отримати спасіння.
Шиїти, таким чином, вважають халіфа Алі божественним. Згідно з їхньою версією, Аллах розглядав Мухаммеда і Алі рівновеликими, до того ж, архангел Джабраїл мав передати його «одкровення» Алі, а не Мухаммеду (брати були дуже схожими), тому вони хоч і визнають статус Мухаммеда, проте звеличують постать Алі.Шиїти розраховують на прихід месії. Це імам Махді. Він — один з дванадцяти «світлих імамів». Першим був Алі, останнім — Махді. Він зник в XI ст., але не помер. Махді — очікуваний безгрішний імам із роду Алі, продовжувач справи Пророка, повноправний правитель внаслідок «божественного визнання». Махді після свого повернення віддасть незаконно відібрані права обраному Богом роду Алі і відновить на Землі справедливість.
Шиїти по-особливому ставляться до Корану, оскільки в ньому немає імені Алі. В них навіть є власна версія Корану зі сурою «Два світила», у якій ідеться про рівність Мухаммеда й Алі. При цьому вони не ставлять під сумнів Коран, але вважають, що знають його лише імами. Решті мусульман зміст Корану відкриє месія Махді.
Шиїти визнають Суну, але тільки ту її частину, де йдеться про алідів. Вони також поклоняються Хусейну — третьому імамові, онуку Пророка.Халіф Алі помер від ран, що були отримані ним у боях. Його син від Фатіми, доньки пророка Мухаммеда, Хасан (аль-Хасан ібн Алі) — другий шиїтський імам — був змушений відмовитись від посади халіфа Іраку й помер 669 р. в Медині, бувши приватною особою. Після його смерті головою алідського роду став Хусейн — молодший син Алі і Фатіми. В одному з боїв Хусейн був по-звірячому вбитий, йому було нанесено кілька десятків колотих і рублених ран. Це сталося 10 мухаррама (першого місяця мусульманського місячного календаря) 680 р. Дата загибелі Хусейна відзначається всіма шиїтами як день жалоби. Щорічно, впродовж перших десяти днів цього місяця, вони влаштовують містерії, інсценують епізоди з історії загибелі Хусейна, проводять урочисті читання розповідей про нього, вивішують траурні прапори і гасла. На десятий день відбувається урочистий хід із голосінням за Хусейном. Деякі його учасники завдають собі ножових поранень, і всі разом голосно оплакують не тільки Хусейна, а і його брата Хасана. Центром таких жалобних урочистостей є містоКербела, де, за переказами, поховане тіло імама. У них беруть участь паломники-шиїти з усіх кінців мусульманського світу.
Упродовж усієї історії ісламу шиїти з перемінним успіхом ведуть боротьбу за повернення влади нащадкам Алі.
↑Religion(PDF). Administrative Department of the President of the Republic of Azerbaijan — Presidential Library.Архів(PDF) оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2011. Релігія. Управління справами Президента Азербайджанської Республіки — Президентська бібліотека
↑Імаміти (російською) . Ісламський енциклопедичний словник. Архіворигіналу за 1 березня 2012. Процитовано 10 листопада 2011.[Архівовано 1 березня 2012 уWayback Machine.]
↑John Malcolm Wagstaff. The evolution of middle eastern landscapes: an outline to AD 1840. — Taylor & Francis, 1985. — Т. 50. — С. 205. —ISBN 0856648124, 9780856648120.
Оригінальний текст(англ.)
After several false starts and the virtual elimination of the Safavid family itself, the Safavids were able to defeat the Ak-Koyünlu in 1501, take over their capital of Tabriz and dominate Azerbaijan. One of the first acts of the victor, Shah Ismail I (1501-24), was to declare the 'Twelver' form of Shiism to be the state religion, despite the predominance of Sunni Muslims in the newly acquired territory. A conversion campaign was launched.
↑«Питання ідеології з точки зору шиїзму» стор.12 автор Мухаммад-Риза Музаффар
↑«Основи віровчення» Макар Ширазі, «Основні принципи релігії для всіх» Урок перший. Реза Остаде
%2c_Isfahan_(5113691065).jpg)
