Чосон (кит.:朝鮮;кор.조선;яп.朝鮮 абояп.李氏朝鮮;1392–1897) —корейська династія і держава на територіїКорейського півострова. Офіційна назва —Велике Королівство Чосонів (кор. 대조선국, кит. 大朝鮮國) — цю назву дав колишньомуКорьо генералЛі Сонґє, після того, як захопив владу і стратив обох попередніх правителів. Керуваласяванами з роду Лі. Наприкінці ХІХ століття посилився японський тиск. Останній ван ЧосонуКоджон намагався зберегти державу і провести реформи; впроваджуючи їх змінив назву країни наКорейська імперія 1897 року, що була остаточно анексованаЯпонією в 1910 році.
Встановлення династії Чосон відбулося у результаті повалення династіїКорьо, залежної від промонгольської династіїЮань, представниками промінської опозиції на чолі з Лі Сонґє (І Сон Ге). Назва династії відсилала до стародавнього царства Чосон, яке передувало Корьо (див.Кочосон).
Півтисячолітня доба правління династії Чосон позначилася значним впливом сусіднього Китаю на всіх сторонах життя корейського суспільства: чосонські вани були данниками китайського імператора, державною ідеологією Чосону було проголошено китайськеконфуціанство, а головним торговельним партнером країни також був Китай. Попри це корейці Чосону змогли розвинути власну оригінальну культуру, зокрема винайти корейську абеткухангиль.
Нападияпонців ічжурчженів на Корею наприкінці 16 — першій половині 17 століття ослабили її і змусили чосонське керівництво дотримуватися ізоляціоністської політики. На кінець 18 століття ця політика призвела до гальмування корейської економіки, зростання соціального напруження і технологічного відставання Чосон від передових держав світу.
У 1893—1894 роках почався революційний рух під керівництвом партії Тога-куто, що змусило корейського короля звернутися за допомогою до Китаю. Китайський уряд відправив своє військо у Корею, на що Японія відповіла відправленням своїх військ. ПочаласяЯпонсько-Китайська війна 1894—1895 років. У 1894 році Японська імперія, після переможної війни з Китаєм, почала проводити експансіоністську політику на сході континенту. Корея, що знаходилася під управлінням династії Чосон та переживала занепад, являла собою зручний плацдарм для зміцнення позицій Японської імперії в регіоні. Після Сімоносекського договіру Японська імперія отримала контроль надпівостровом Ляодун, що викликало стурбованість Російської імперії, оскільки представляло загрозу її інтересам на Далекому Сході. Остання, з часом, привернула на свій бік Німецьку імперію та Французьку республіку. Під тиском цих трьох держав Японська імперія відмовилася від півострова, але почала відігравати головну роль в Кореї, зайнявши місце Китаю, підтримкою якого користувався королівський двір Кореї. У1895 році, у результаті отриманої перемоги в японсько-цінської війни Велика імперія Чосонів отримала повну незалежність від імперії Цін, але водночас потрапила під контроль японського уряду.
Дружина короля Коджона,королева Мін, допомагала боротьбі проти японського тиску. 8 жовтня 1895 вона була жорстоко вбита японськими солдатами під командуванням Міури Горо. Більшість вчених вважає, що Міура діяв за вказівкою когось із високопоставлених японських чиновників.
Після смерті дружини король Коджон у 1896 році сховався в російському посольстві в Сеулі. З цього часу японське втручання у внутрішню політику Кореї стало повсюдним і дуже глибоким. На ключових посадах у державі стояли або японці, або прояпонськи налаштовані місцеві чиновники. Корейська влада перестала контролювати ситуацію в країні. Набирав силу рух за незалежність Кореї.
У спробах врятувати політичну ситуацію в країні король Коджон проголосив Кореюімперією та оголосив про початок нової епохи Кванму (кор.광무, 光武). Себе він оголосив першим імператором Кореї. Однак, де-факто імперський уряд був нездатний контролювати ситуацію в країні, що призвело до анексії КореїЯпонською імперією в 1910 році.
Протягом тривалого часу існування корейської держави Чосон, головні свої зовнішньополітичні контакти вона тримала з Китаєм часів правління династіїМін таЦін, а такожЯпонією часівсьоґунатів, та створеноїЯпонської Імперії післяреставрації Мейдзі.
Наглядачі (觀察使, 관찰사,гванчхальса) — голови 8провінцій, чиновники 2-го молодшого рангу.
Старші (府尹, 부윤,буйон) — голови 5 особливих міст (府, 부), чиновники 2-го молодшого рангу.
Староста (牧使, 목사,мокса) — голови 20староств, чиновники 3-го молодшого рангу.
Повітові (郡守, 군수,гунсу) — голови 80 повітів (郡, 군), чиновники 4-го молодшого рангу.
Старші (縣令, 현령,хьонрьон) і молодші волосні (縣監, 현감,хьонгам) — голови волостей (縣, 현), чиновники 5-го і 6-го молодшого рангу.
Кожен повіт і волость керувалася чиновниками, що призначалися центральним урядом. Янбани повіту були службовцями повітових управ. Для перевірки провінційної влади центральний уряд інколи висилав таємних ревізорів (暗行御史, 암행어사) — молодих чиновників низького рангу, що мали повноваження звільняти корумпованих посадовців.
Військо династії Чосон було побудовано за зразкомкорьоських військ. Основні збройні сили поділялися на П'ять гвардій, розміщених у провінціях: Передня гвардія квартирувалася в Чолла, Задня гвардія — в Хамгьон, Ліва гвардія — в Кьонсан, Права гвардія — в Пхьонан, а Середня гвардія — в центральних провінціях Хванхе, Кьонгі, Канвон і Чхунчхон. Кожна з гвардій мала свої власні сухопутні армії та флоти. Вони поділялися на «ліві» та «праві», а їх кількість визначалася стратегічною доцільністю. В Сеулі постійно розташувалася Ванська гвардія для захисту столиці.[3].
Усіма військовими справами завідувалоМіністерство війни. Командування збройними силами здійснювавГенеральний штаб П'яти гвардій, розташований в Сеулі. Командири армій та флотів завжди перебували в столиці з метою профілактики військового перевороту. Рівень підготовкиофіцерів був низький — надавалася перевага підготовці першокласних воїнів-лучників, а не тактиків чи стратегів, що могли керувати підрозділами. Військова служба вважалася не престижною; як правило офіцерами ставали ті шляхетні особи, які з певних причин не змогли успішноскласти іспити на посаду цивільного урядовця. Відмінностей в підготовці офіцерів армії та флоту не існувало.Корупція, продаж посад і земляцтво були звичними явищами. Переміщеннями військових керували цивільні особи[3].
В Чосоні діяла система загальної військової повинності. До війська набирали усіх здорових чоловіків за винятком шляхтичів. На початку існування династії дійсна армія і флот нараховували 200 тисяч вояків. У випадку кризи влада могла виставити додаткові 400 тисячі вояків резерву. Проте на 16 століття, через погане управління військом, систему відкупу від служби та корупцію офіцерства, збройні сили скоротилися втричі[3]. Основою зброєю вояків був двогостриймеч,лук,спис; рідше —булава,алебарда,тризубець. Обладунки були шкіряні й використовувалися лише вищими командирами. Ручна вогнепальна зброя майже не використовувалася. На флоті широко застосовувалися гармати 4 типів, розривні гранати, 2 види мортир. Основою армії була піхота (лучники і списники), основою флоту — кораблі типупханоксон. Під час війни з японцями використовувалися унікальні броненосці«кораблі-черепахи»[3].
В країні також існувала система замків та фортець, розташованих вздовж північного кордону для захисту відкочовиків, а також південного узбережжя півострова, в районі частих нападівяпонських піратів[3].
(англ.) Hawley, Samuel.The Imjin War: Japan's sixteenth-century invasion of Korea and attempt to conquer China. — Seoul: Royal Asiatic Society, Korea Branch , 2005.
_(Fringeless).svg)
.svg)
.svg)
