Існують декілька версій походження назви Червоного моря.
Перша версія пояснює походження назви цього моря від неправильного читаннясемітського слова, що складається з трьох букв: «х», «м» і «р». З цих букв у стародавніх написах складено ім'я семітського народу —хим'ярити, — жили у ПівденнійАравії до її завоювання арабами. У стародавнійпівденноаравійській писемності короткі голосні звуки графічно не зображувалися на письмі. Тому з'явилося припущення, що при розшифровці арабами південноаравійських написів поєднання «х», «м» і «р» було прочитано як арабське «Ахмар» (червоний).
Інша версія ставить назву моря в залежність від тієї чи іншоїчастини світу. У міфічних переказах багатьох народів світу сторони світу пов'язані з певними колірними відтінками. Наприклад, червоний колір символізує південь, білий — схід, чорний (в деяких народів Азії) — північ. Звідси назва«Чорне море» означає не «море з темною, чорною водою», а «море, що знаходиться на півночі». Аджетурки називали це море Кара-Деніз, стародавні племена, що розмовлялиіранськими мовами, — Ахшав (темне), аскіфи Тама, що також пов'язане зі значенням «темний». Що стосується Червоного моря, то слово «червоний», мабуть, вказує на його південне розташування, а зовсім не на колір морської води.
Один із перших описів Червоного моря склав уII столітті до н. е. грецький історик і географАгатархід Кнідський у своїй роботі «Про червоне море (Еритрейське)». У XVI столітті допускалася назва Червоного моря:«Суецьке».
Через головну вісь моря проходитьрифт Червоного моря, що прямує відАфарського трійника на півдні дотрійника на півночі моря, від якого розділяється двома гілками на північний схід (рифт Мертвого моря) та на північний західрифт Суецької затоки — що єавлакогеном. Рифт Червоного моря відокремлюєАфриканську плиту відАравійської. Цей розкол розпочався веоцені, пришвидшився протягомолігоцену. На дні моря відбуваються процесиспредингу, тобто процеси розсування земної кори. Це надає морю характерну впізнавану витягнуту вузьку форму. Внаслідок цих процесів море з часом стане центральною частиною океану, як колись подібні процеси уПівнічній Атлантиці розкололиЛавразію, утворивши океан між Північною Америкою і Європою. Геологічні структури північного узбережжя Червоного моря продовжуються на південному, як структури Скандинавського півострова в Гренландії.
За часівкайнозою Баб-ель-Мандебська протока була декілька раз перекрита і Червоне море повністю випаровувалось. Це могло відбутись через:
Виверження вулкана на островіПерім і перекриття морської протоки лавовими потоками.
Ізобати морського дна здебільшого повторюють обриси берегової лінії[2]. У рельєфі дна виділяється вузька прибережнамілина (до глибини 200 м), найширша в південній частині моря, з численними кораловими і корінними островами. За мілиною відсутнійматериковий схил, підводні скелясті береги можуть уходити на глибину до 700 м. Дно моря являє собою неперервнуканьйоноподібну улоговину з глибинами понад 2000 м. На півдні глибоководна улоговина з'єднується з Баб-ель-Мандебським підняттям (глибини до 170 м)[2].
На дні морявулканічні процеси проявляють себе діяльністю гідротермальних джерел —білих тачорних курців;вулканічними виверженнями та постійнимиземлетрусами. Внаслідок вулканізму з-під поверхні моря з'являються нові острови. Так, упродовж 2011—2013 років на півдні в архіпелазіЗубейр виникли два нові острівця — Шолан і Джадід[3].
Площа Червоного моря дорівнює 450 тис. км². Майже ⅔ моря лежать втропічному поясі. Об'єм води — 251 тис. км³. За різними оцінками довжина з півночі на південь від 1932 км до 2350 км (від 12°40' до 30° пн. ш.), ширина від 305 до 360 км[2]. Найбільша глибина 2600 м спостерігається в центральній частині[2].
На півночі моря розташовуються дві затоки:Суецька іАкабська, яка з'єднується з Червоним морем через протокуЕт-Тиран. Глибини в затоці Акаба сягають 1800 м. Коралові рифи облямовують невеликі бухти, що звуться на півночішермами[2].
Островів у північній частині моря мало (наприклад: острівТиран і група островівГіфатин) і тільки південніше 17° пн. ш. вони утворюють кілька архіпелагів з численними островами:Дахлак в південно-західній частині моря є найбільшими[2], аархіпелагиФарасан,Суакін,Ханіш менші. Є й окремі острови —Камаран.
Береги порізані слабо, їх обриси в основному зумовлені скидноютектонікою і майже на всьому своєму протязі східні і західні береги паралельні один одному.
Особливість Червоного моря полягає в тому, що в нього не впадає жоднарічка, а річки зазвичай несуть із собоюмул іпісок, істотно знижуючипрозорість морської води. Томувода в Червоному морі кришталево чиста.
Протягом року відзначаються два окремихмусонні сезони, північно-східний і південно-західний мусони. Мусонні вітри дмуть через різницю між нагрівом поверхні суші і моря. Вельми високі температури поверхні у поєднанні з високою солоністю, роблять море одним з найгарячіших і найсолоніших морських басейнів у світі.
Середня температура поверхні води в Червоному морі влітку становить близько 26 °C на півночі до 30 °C на півдні. Середня температура води 22 °C. Кількість опадів над Червоним морем і його берегами наднизька — в середньому 6 мм/рік, дощі — переважно швидкоплинні зливи. Дефіцит опадів і відсутність джерел прісної води в Червоному морі, перевищення випаровування над опадами досягає 2050 мм/рік, що призводить до високої солоності з мінімальними сезонними варіаціями.
У середньомуприпливи коливаються від 0,6 м на півночі країни біля гирла Суецької затоки і 0,9 м на півдні країни біля Аденської затоки, й коливається від 0,20 м — 0,30 м біля вузлової точки — центру Червоного моря (терен Джидда). На південь від Джидди біля Шаїаба на теренах себха затоплення сягають 3 км, на північ від Джидди в Ель-Харрар терени себха покриваються тонким шаром води на 2 км. Взимку в середньому рівень моря на 0,5 м вище, ніж влітку.
Акваторія моря поділяється на 2 морськихекорегіони західної індо-пацифічної зоогеографічної провінції: Північне і Центральне Червоне море, Південь Червоного моря[7]. Узоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить доіндо-західнопацифічної області тропічної зони[8].
Коралові рифи, які простягнулися вздовж усього узбережжя, є своєрідним життєвим центром, що дає прихисток для 400 видів риб[1].
Різноманітні форми коралів, які можуть бути круглими, плоскими, розгалуженими, а також мати інші фантастичні форми і колірну гамму (від ніжно-жовтого і рожевого до коричневого і синього) слугували популяризаціїпідводного плавання на червономорських курортах. Але колір зберігають тільки живі корали, після смерті вони втрачають м'які покривні тканини і залишається тільки білий кальцієвий скелет.
У Червоному морі мешкає понад 1200 видів риб.Мурени, пристосовані до життя на рифах, можуть сягати 3 м завдовжки й мають досить страхітливий вигляд. Можна зустріти ірибу-наполеона, що дістала свою назву через характерний виступ на голові, який нагадує головний убір французького імператора. Ці риби особливо численні у південній частині Синайського півострова. Відрізняються яскравим забарвленнямриби-ангели і риби-метелики,риби-клоуни ібарабулі.
У Червоному морі широко поширенідельфіни ікосатки. Цілком можлива зустріч під водою й іззеленою черепахою. Дивовижні голкошкірі подовженої форми —морські огірки — живуть на морському дні.
Післявиходу людства з Африки через Синайський перешийок та Баб-ель-Мандебську протоку його розселення Євразією води Червоного моря протягом багатьох тисячоліть людської історії слугували транспортними шляхами для жвавих торговельних зв'язків між народами північно-східної Африки і Близького Сходу[2]. Прадавні цивілізаціїдолини Нілу,Ефіопського нагір'я тапівдня Аравійського півострова не тільки активно користувалися морем як транспортною магістраллю, а й використовували його природні багатства (рибу, сіль,перли).
У1869 році було спорудженоСуецький канал між Середземним і Червоним морем. Він перенаправив головні вантажопотоки між Європою і Азією, що до тогоогинали Африку із заходу[2].
Після спорудженняСуецького каналу через море був перенаправлений головний вантажопотік між Європою та Азією з Австралією, значно виросло його геостратегічне значення[2]. У першій половині XX століття, до спорудження 1950 року трубопроводуАрамко, що поєднав родовищаПерської затоки із Середземним морем, головним вантажем буланафта танафтопродукти. Після здобуття червономорськими країнами незалежності морські порти на його узбережжі стали головними брамами вивозу сировини (марганцева руда,фосфорити, нафта,бавовник,кава) та імпорту іноземних товарів[2]. Головні морські пасажиропотоки спрямовані до приморських курортів на півночі (туристи) та доДжидди (паломники, що здійснюютьхадж доМекки)[2]. Вузловою точкою на вході до акваторії моря слугує портДжибуті. Після здобуттяЕритреєю незалежності відЕфіопії1993 року остання здійснює через нього майже всю своюзовнішню торгівлю.
Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (с. 26)
Океанографическая энциклопедия / Под ред. Р. М. Деменицкой, Г. И. Баранова, В. В. Панова и др. — Л. : Гидрометеоиздат, 1974. — 632 с. (с. 35—36)
Курсивом зазначено акваторії Світового океану, що за своїми гідрологічними характеристиками відповідають визначенню море, але історично носять іншу назву. * — у сучасній географії термін не використовується. За іншими класифікаціями належить ¹ до Атлантичного океану. ² до Індійського океану. ³ до Тихого океану.
