Часови́й по́яс — частина поверхніземної кулі, на якій ухвалено один стандартнийчас, який ще часто називаютьмісцевим часом. Для зручності відліку поточного часу вся територія земної кулі поділена на 24 часові пояси шириною в середньому 15°. У межах кожного такого поясу встановлюється свій єдиний поясний час.
Формування часових поясів пов'язане з прагненням, з одного боку, враховуватиобертання Землі навколо своєїосі, а з другого боку, визначити території (часові зони) з приблизно однаковим місцевим часом таким чином, щоб відмінності в часі між ними були кратні однійгодині. У результаті досягнуто рішення, що повинно бути 24 часових пояси і кожен із них повинен охоплювати територію приблизно 15° у ширину (≈ 7,5° щодо відповідного середньогомеридіана). Точкою відліку прийнятийгринвіцький меридіан, нульовий меридіан, середній меридіан нульового часового поясу.
Зараз час встановлюється за допомогоювсесвітнього координованого часу (UTC), який введений замість часу за Гринвічем (GMT, див.Середній час за Гринвічем). Шкала UTC базується на рівномірній шкаліатомного часу (TAI) і є зручнішою для цивільного використання. Часові пояси навколо земної кулі описуються як додатне або від'ємне зміщення від UTC: негативні зміщення у часових поясів на захід від нульового меридіана, позитивні — на схід. Часові пояси можуть бути скориговані у стандартну сезонність. Для тих країн і регіонів, де переходять налітній час, зміщення відносно UTC також змінюється (зазвичай +1 година).
Різниця між номерами часових поясів відповідає різниці в часі між цими поясами. Тобто при переході з одного часового поясу в інший значенняхвилин ісекунд (часу) зберігається, змінюється лише значення годин. Проте існують деякі райони, у яких місцевий час відрізняється відуніверсального не тільки на цілу кількість годин, але й додатково на 30, 40 чи 45 хвилин.
НаПівнічному іПівденному полюсах меридіани сходяться в одній точці, тому там поняття часових поясів втрачає зміст. За традицією, яка склалася, вважається, що час на полюсах відповідаєуніверсальному часу.
Теоретично всі часові пояси земної кулі повинні обмежуватисяпрямимилініями, які проходять на 7,5° на схід і захід від середнього меридіану кожного поясу, але для збереження єдиного часу на території однієїадміністративної одиниці їх межі часто зміщені відносно загальноприйнятих.
На суходолі кордони часових поясів встановлені не за меридіанами, а за близькими до нихдержавними кордонами різних країн. Для великих за розмірами країн, які потрапляють до декількох часових поясів, кордон між цими поясами проходить зазвичай по кордонах внутрішньогоадміністративно-територіального поділу цих країн.
Часові пояси можуть розрізнятися як за зміщенням від всесвітнього часу (UTC), так і за назвами, адже у кожній країні час поясу, який використовується, може мати місцеву назву, існують також назви, що об'єднують кілька країн і цілі континенти. Так, існують міжнародні назви часових поясів у Європі, Африці, Північній Америці тощо. Водночас список за зміщенням від UTC є повнішим і точнішим, оскільки у різні періоди одна і та ж назва часового поясу могла мати різне зміщення від UTC.
Концепція стандартного часу була прийнята наприкінціXIX століття як спроба покінчити з плутаниною, спричиненою використанням свого власногосонячного часу в кожній окремо взятій місцевості. Необхідність введення подібногостандарту стала надзвичайно актуальною з розвиткомзалізниць, коли графіки рухупоїздів складалися за місцевим часом кожного міста, що викликало не тільки незручності й плутанину, а й частіаварії. Особливо це було актуально для великих територій, з'єднаних системою залізниць.
До винаходу залізниці подорож з одного місця до іншого займала так багато часу, тому з використанням місцевого «сонячного часу» не виникало ніяких проблем. Подорожуючи, час треба було б переводити лише на 1 хвилину кожні 12миль. Проте після появи залізниці, за допомогою якої стало можливим долати сотні миль на день, розрахунок часу став серйозною проблемою.
Велика Британія стала першою країною, яка ухвалила рішення про встановлення на всій території країни одного стандартного часу. Найбільше переймалися проблемою неузгодженості місцевого часу Британська залізниця (англ.British Rail), яка й змусилаУряд Великої Британії уніфікувати час на території всієї країни. Оригінально ідея належала фізику, докторуВільяму Гайду Волластону (William Hyde Wollaston, 1766—1828) і була підхоплена Абрахамом Фолетом Ослером (Abraham Follett Osler, 1808—1903). Час було встановлено заГринвічем (Greenwich Mean Time,GMT) і довгий час його називали «лондонським часом».
Першою перейшла на використання «лондонського часу» 1840 рокуВелика Західна Залізниця. Інші почали наслідувати її, і до 1847 року більшість британських залізниць уже використовували єдиний час. 22 вересня 1847 року Залізнична Розрахункова палата, яка визначала стандарти для всієї індустрії, рекомендувала встановити час за Гринвічем на всіх станціях з дозволуГоловної поштової служби (англ.Royal Mail). Перехід відбувся 1 грудня 1847 року.
23 серпня 1852 року сигнали часу вперше передані за допомогоютелеграфу зГринвіцької королівської обсерваторії. До 1855 року переважна більшість громадських годинників Британії були встановлені за Гринвічем. Деякі з них, щоправда (наприклад, відомий годинник на башті церкви Христа вОксфорді), мали дві хвилинних стрілки: одну для місцевого часу і одну для часу за Гринвічем. Проте стримувало процес офіційного переходу на нову систему відліку часу британськезаконодавство, завдяки якому місцевий час залишався офіційно прийнятим ще багато років. Це призводило до таких дивацтв як, наприклад, відкриття виборчих дільниць о 8:13 і закриття о 16:13. Офіційно перехід на новий час у Британії все ж таки відбувся після введення в дію законодавчого акту про визначення часу 2 серпня 1880 року.
Нова Зеландія стала першою країною, якаофіційно прийняла стандартний час на території всієї країни (2 листопада 1868 року). Час відраховувався відносно 172° 30′ довготи на схід від Гринвіча і відрізнявся на 11 годин 30 хвилин (вперед) відсереднього часу за Гринвічем. Цей стандарт був відомий як середній час за Новою Зеландією.
УСполучених Штатах таКанаді стандартний час та часові пояси запроваджені 18 листопада 1883 року також залізницями. До того визначення часу було місцевою справою. Більшість міст використовували «сонячний час» іеталоном, за яким виставляли час, часто був якийсь добре відомий у кожній місцевостігодинник (наприклад, годинники на церковних дзвіницях або у вітринахювелірних крамниць).
Першою людиною у Сполучених Штатах, яка відчула зростаючу потребу встандартизації часу, був любитель-астроном Вільям Ламберт (англ.William Lambert), який на початку 1809 року представив на розглядКонгресу рекомендацію щодо встановлення у країні часових меридіанів[1]. Однак цю рекомендацію відхилили, так само як початкова пропозиція Чарлза Доуда (англ.Charles Dowd), подана на розгляд 1870 року, згідно з якою пропонувалося встановити чотири часових пояси, перший із яких відраховувався відносноВашингтонf,округ Колумбія[2]. E 1872 році Доуд переглянув свою пропозицію, змінивши центр відліку наГринвіч. Саме ця його остання пропозиція, майже без змін, була використана залізницями Сполучених Штатів Америки і Канади одинадцять років по тому.
18 листопада 1883 року Американські та Канадські залізниці перевели годинники на всіх залізничних станціях згідно з часовим поясом (вперед чи назад)[2]. Пояси отримали такі назви: Східний, Центральний, Гірський та Тихоокеанський.
Попри перехід великих залізниць у Сполучених Штатах та Канаді настандартний час, пройшло ще багато років, доки останній став нормою в повсякденному житті. Проте використання стандартного часу почало стрімко поширюватися, з огляду на свої очевидні практичні переваги для комунікацій та подорожей. Протягом року 85 % усіх міст Північної Америки (близько 200),населення яких перевищувало 10 000, уже використовували стандартний час. Помітно виділялися лишеДетройт[3] і загаломштат Мічиган. Детройт жив за місцевим часом до 1900 року, доки Муніципальна Рада не видаладекрет, згідно з яким годинник мав бути переведений назад на 28 хвилин до Центрального стандартного хасу. Половина міста підкорилася, а половина відмовилася. Після значних дебатів декрет скасували, і місто повернулося досонячного часу. У 1905 році міським голосуванням прийнятий Центральний Час. Міською постановою 1915 року, а потім і голосуванням 1916 року Детройт перейшов наСхідний стандартний час (EST).
По всіх Сполучених Штатах стандартний час і часові пояси запроваджені з прийняттям 1918 рокуАкту про стандартний час[en].Конгрес США затвердив стандартні часові пояси, встановлені раніше залізницями, і передав відповідальність за будь-які подальші зміни до них у Міжштатну торгову комісію, єдиний та той час федеральний орган із регулювання перевезень[4]. У 1966 році повноваження щодо прийняття законодавчих актів, які стосувалися визначення часу, було передано у створений при КонгресіДепартамент транспорту.
Сучасні межі часових поясів на території США суттєво змінені як порівняти з їх початковим варіантом, і такі зміни трапляються й досі.Міністерство транспорту США обробляє всі запити на зміни і проводить нормотворення. Загалом, межі часових поясів мають тенденцію зміщуватись назахід. Наприклад, на східному краю часового поясузахід Сонця може бути зміщено на годину пізніше (по годиннику) переходом до сусіднього зі сходу часового поясу. Таким чином, межі часового поясу локально зміщуються на захід. Причини цього явища аналогічні до причин запровадження«декретного часу» вРосії. Накопичення таких змін призводить до довготермінової тенденції руху меж поясів на захід. Цей процес не є нестримним, але є дуже небажаним, оскільки тягне за собою і пізній схід сонця в таких місцевостях, особливо взимку. Згідно з американським законодавством, головним чинником при прийнятті рішення щодо зміни часової зони є «сприяннябізнесу». Згідно з даним критерієм пропоновані зміни як затверджувалися, так і відкидалися, але все ж таки більшість із них було прийнято.
Ключова роль у розвитку світової системи збереження часу та встановленні часових поясів на всій поверхні Земної кулі належить канадському інженеру серуСендфорду Флемінгу (SirSandford Fleming), який вважав, що проблему не можна вирішити впровадженням часових поясів тільки на територіїПівнічної Америки і що вона є глобальною. Його початкову пропозицію щодо 24 часових поясів для всього світу сприйняли якутопічну. Як і більшість нових та унікальних ідей, вона була відкинута як урядом, так і науковцями. Однак сер Флемінг настирливо пропагував і відстоював свою ідею на різноманітних міжнародних конференціях.
У жовтні 1884 року 41 делегат із 25 країн світу зібралися на міжнародну конференцію по проблемі меридіану уВашингтоні (округ Колумбія) для обговорення проблем щодо визначення часу. За результатами конференції було прийнято резолюцію, яка включала такі положення:
рекомендувалось використовувати єдиний світовий меридіан як точку відліку часу (на відміну від декількох);
довгота мала відраховуватись на 180° на схід і захід від даного меридіану;
усім країнам рекомендувалось перейти на універсальний день;
універсальний день визначався яксонячна доба, яка починалася опівночі уГринвічі і складалася з 24 годин;
навігаційні та астрономічні дні скрізь мали починатисьопівночі;
необхідна підтримка мала надаватись усім технічним дослідженням щодо врегулювання та розширення використаннядесяткової системи мір для поділу часу та простору.
Дана резолюція була підтримана 22 країнами (Домініканська Республіка голосувала проти,Франція таБразилія утримались). Більшість країн прийняла погодинні часові пояси вже до 1929 року, але навіть на сьогодні вони ще не є повною мірою реалізовані — існує декілька часових поясів, для яких різниця між стандартним часом поясу та середнім часом за Гринвічем становитьдробову кількість годин.
До 1920 року всі кораблі у відкритому морі зберігали справжній (астрономічний) місцевий час, виставляючи годинники вночі або на світанку таким чином, щоб із врахуванням швидкості корабля та напрямку рухугодинник показував 12, колиСонце перетиналося з корабельним меридіаном. Протягом 1917 року наАнгло-французькій конференції зі збереження часу у відкритому морі[en] було рекомендовано, щоб усі кораблі, як військові, так і цивільні, дотримувались увідкритому морі годинного стандарту для часових поясів. Під час перебування корабля в територіальних водах будь-якої країни він повинен дотримуватися стандартного часу країни.Капітану дозволялося переводити корабельний годинник на свій розсуд після заходу корабля в інший часовий пояс. Ці правила та часові пояси були прийняті більшістюфлотилій між 1920 та 1925 роками, але лише небагатьма незалежними торговцями доДругої світової війни.
Час на корабельних годинниках та в корабельних журналах повинен був повідомлятись разом з «описом поясу», тобто кількістю годин, яку необхідно було додати до часу поясу для отриманнясереднього часу за Гринвічем (GMT). Звідси походить нуль для Гринвіцького часового поясу, від'ємні значення від −1 до −12 для часових поясів на схід та додатні (від +1 до +12) на захід (години, хвилини і секунди для країн без будь-яких поправок). На відміну від зигзагоподібних міжнародних демаркаційних ліній часових поясів, які проходили по суші, міжнародніморські демаркаційні лінії проходили вздовж меридіанів, за винятком місць, де вони переривалисятериторіальними водами та землями, з якими останні межували, включаючи острови.
У 1950-х роках до опису часового поясу було додано літернийсуфікс: Z для нульового поясу, A—M (окрім J) для східних поясів і N—Y для західних. Літера J могла використовуватись тільки для місцевого часу при застосуванні не на морі. Суфікси мали озвучуватись за допомогоюфонетичного алфавіту, наприклад Зулу (Zulu) для Z (часу за Гринвічем). Звідсіля походить термін «час Зулу».
Літерні суфікси, прийняті на морі, було додано на деякі карти часових поясів, наприклад карту Стандартних часових поясів Морського Альманаху Її Величності (англ.Her Majesty's Nautical Almanac Office)[5], у якій розширено використання букв: додано зірочку (*) або кинджал (†) для територій, які не використовують морські часові пояси, і подвійний кинджал (‡) для територій, які не мають офіційного стандартного часу (наприклад, льодовий щитГренландії).
Існує 38 часових поясів замість 24. Це сталося завдяки дрібним годинним відступам і зонам із відступами більше ніж 12 годин біляМіжнародної лінії зміни дат.
Оскільки найраніші і найпізніші часові пояси мають різницю у 26 годин, будь-яка наданакалендарна дата існує на земній кулі впродовж 50 годин, поступово просуваючись часовими поясами зі сходу на захід. Наприклад,11 квітня починається в поясіUTC+14 о 10:0010 квітня UTC і закінчується в поясіUTC−12 о 12:0012 квітня UTC.
Європейське космічне агентство (European Space Agency, ESA) хоче визначити часовий пояс наМісяці. Ідея виникла під час зустрічі в Нідерландах наприкінці2022 року, у ході якої міжнародна команда науковців погодилася, що треба терміново встановити «загальний місячний час відліку», адже наразі місії на Місяці працюють за часом країни, яка керує космічним кораблем[6].
Graham Dolan. Time Zone. — Pearson Education Australia, 2001. — 31 с. —ISBN 9780731232833.
Time Zones: Time Zone, Greenwich Mean Time, Prime Meridian, Western European Summer Time, List of Tz Database Time Zones. — General Books LLC, 2010. — 482 с. —ISBN 9781157506935.
Куликов К. А. Курс сферической астрономии. — 2 изд. — М., 1969.
.svg)
.jpg)
