Хо Ші Мін (у багатьох джерелахХо Ши Мін[5][6][7][8][9][10][11][12];в'єт.Hồ Chí Minh,кит.:胡志明, 19 травня 1890 — 2 вересня 1969) —в'єтнамський революціонер, державний діяч. Справжнє прізвище — Нгуєн; інший псевдонім Нгуєн Ай Куок (в'єтн. Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуен-патріот»). З 1920-х років активістКомінтерну, відвідував Москву (перший раз 1923 року) і (під ім'ям «Нюен-Ай-квак») давав інтерв'ю для журналу«Огонёк»Осипу Мандельштаму[13]. У 1960-их був широко відомим як «Дядечко Хо». Ідеологічномарксист-ленініст, він був головою та першим секретаремРобітничої партії В'єтнаму.
Хо Ші Мін був поліглотом, володівфранцузькою,англійською,китайською,італійською,російською,в'єтнамською таесперанто мовами. Через його ставлення до ідеї міжнародної планової мови,есперанто у В'єтнамі отримав добре поширення та розвиток: визнані есперанто-поети отримують державні премії, міжнародне радіо В'єтнаму веде мовлення есперантською тощо[14].
Хо Ші Мін народився в селі Кімлієн, повіт Намдан, провінціяНгеан. Його ім'я при народженні (перше, або молочне, ім'я) — Нгуєн Шинь Кунг. За в'єтнамською традицією перед вступом до школи він отримав друге (офіційне, або «книжкове», ім'я) —Nguyễn Tất Thành — «Нгуен-тріумфатор».[15]
Його батько, Нгуєн Шинь Шак, прибічникконфуціанської патріотичної партії, був найосвіченішою людиною в селі, отримав почесне звання фобанга (друге за значенням), надалі його запрошували на посаду начальника повіту. Мати — Хоанг Тхі Лоан — померла у віці 32 років під час пологів, при народженні четвертої дитини.[15]
1911 року Нгуєн під вигаданим іменем вступив на пароплавматросом, відвідавшиЄвропу й Америку. На батьківщину він повернувся за 30 років. У 1916—1923 роках проживав уСША,Великій Британії таФранції. УПарижі взяв псевдонім Нгуєн Ай Куок (Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуєн-патріот»). 1919 року звернувся до керівників держав, які підписувалиВерсальський договір, щоб вони надали свободу народамІндокитаю. 1920 року вступив до лавФранцузької комуністичної партії. ВРадянському Союзі він остаточно сформувався як комуністичний лідер. З 1920-их років — активістКомінтерну. Свої погляди він виклав на V конгресі Комінтерну (1924), де виступив з доповіддю з колоніального питання.[15]
1923 року приїхав на запрошення Комінтерну з Парижа доМоскви. Для конспірації перепустка до СРСР була виписана на інше ім'я. Їхати довелось черезНімеччину: доБерліна, звідти — доГамбурга, 30 червня 1923 року він прибув пароплавом доПетрограда, а потім потягом — до Москви. Дуже хотів побачитись ізЛеніним, однак зустрітись не судилось, оскільки радянський вождь вже був серйозно хворим і невдовзі помер. Нгуєн Ай Куок зміг відвідати прощальну церемонію.[15]
1941 року в окупованомуяпонцями Індокитаї Хо Ші Мін започаткувавВ'єтмінь. Був заарештований та провів півтора року у в'язниці. Після виходу японців В'єтмінь узяв владу в Індокитаї.
Був прем'єр-міністром (1946—1955) і президентом (1946—1969) Північного В'єтнаму.
У 1955—1956 роках його уряд здійснив аграрну реформу. Отримував матеріальну та військову допомогу відКНР таСРСР. 1965 року у зв'язку з бомбардуваннямиСША Північного В'єтнаму Хо Ші Мін оголосив про безперервну боротьбу з ними й відмовився від будь-яких перемовин.
Помер 1969 року, на 80-му році життя. Бувзабальзамований радянськими фахівцями, хоч у заповіті прохав кремувати себе, помістити прах у три керамічні урни й поховати в кожній частині країни — на півночі, півдні та в центрі, де народився.[16] Похований у Ханої, вмавзолеї на майдані Бадінь.
Хо Ши Міна вважають одним з найвпливовіших лідерів у світі.ЖурналTime включив його до списку100 найвпливовіших людей XX століття (Time 100) у 1998.[17][18] Його ідеї та переконання надихнули багатьох лідерів і людей у глобальному масштабі в Азії, Африці та Латинській Америці під часруху за деколонізацію, який стався після Другої світової війни. Бувши комуністом, він був одним з небагатьох міжнародних діячів, яких відносно добре поважали на Заході, і не піддавався такій міжнародній критиці, як інші комуністичні правителі та фракції, навіть отримуючи похвалу за свої дії.[19]Час 100: найвпливовіші люди століття
У 1987 роціЮНЕСКО офіційно рекомендувала державам-членам «приєднатися до відзначення сторіччя від дня народження президента Хо Ши Міна, організувавши різноманітні заходи на знак вшанування його пам'яті», враховуючи «важливий і багатогранний внесок президента Хо Ши Міна в галузі культури, освіти та мистецтва», який «все своє життя присвятив національному визволенню в'єтнамського народу, роблячи внесок у спільну боротьбу народів за мир, національну незалежність, демократію і соціальний прогрес».[20]
Одна з робіт Хо Ши Міна,«Чорна раса», більша частина якої була написана французькою мовою, висвітлює його погляди на гноблення народів колоніалізмом та імперіалізмом у 20 написаних статтях.[21][22] Інші книги, такі як«Революція», в якій опубліковані вибрані праці та статті Хо Ши Міна англійською мовою, також висвітлюють інтерпретацію та переконання Хо Ши Міна в соціалізмі та комунізмі, а також у боротьбі проти того, що він вважав злом, яке походить від капіталізму, колоніалізму та імперіалізму.[23]
Мавзолей Хо Ші Міна в ХаноїПам'ятник перед Народними зборами вХошиміні
На його честь столицю Південного В'єтнаму місто Сайгон 1976 року було перейменовано наХошимін.
У РФ у місті Москва 1969 року назву на честь в'єтнамського лідера отримала одна зплощ, пізніше там було встановлено пам'ятник.
1978 року одна з вулиць містаЛенінград (РФ) первинно називаласьвулицею Хо Ші Міна (тобто, на честь президента)[24], але пізніше (наприкінці 1980-их) була перейменована навулицю Хошиміна (тобто, на честь міста-побратима).
У місті Санкт-Петербург (РФ), на Східному факультетіСПбДУ 19 травня 2010 року було відкрито Інститут Хо Ші Міна та пам'ятник йому.[25]
На його честь названо проспект і поставлено пам'ятник в містіУльяновськ (РФ).
Парк імені Хо Ші Міна (з 1960-их років) та молодіжний футбольний чемпіонат імені Хо Ші Міна в містіСантьяго-де-Чилі (Чилі).[27]
Хо Ші Мін зображений на лицьовому боці всіх в'єтнамських полімерних банкнот останньої серії,[28] а також присвяченої 50-річчю Банку В'єтнаму пам'ятній банкноті, випущеній 2001 року.
Його іменем названа Київська спеціалізована школа № 251.
↑Збірник наукових праць за матеріалами Х Всеукраїнської науково-практичної конференції 11–12 квітня 2014 року, Л.В. Дзіман (2014). «СТЕЖКА ХО ШИ МІНА» ЯК ТРАНСПОРТНА КОМУНІКАЦІЯ В ПЕРІОД ДРУГОЇ ІНДОКИТАЙСЬКОЇ ВІЙНИ.Сучасні тенденції сходознавства(PDF) (укр) . Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. с. 252—255."СтежкаХо Ши Міна" – шлях, який проходив через територію Лаосу та Камбоджі, з’єднуючи Північний і Південний В’єтнам
↑В.А.Мусійчук.Проблема передачі в'єтнамських власних назв українською мовою // Східний світ. — 2010. —С. 192-197.: «Перший президент В'єтнаму і однойменне місто в СРВ також фігурують під двома іменами: Хо Ши Мін та Хо Ші Мін (місто Хошимін та Хошімін).»
В.Головченко. Хо Ши Мін // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.762ISBN 978-966-611-818-2
.svg)
).jpg)
.svg)
