за іншим припущенням, від давньогерманського словафранк, що означаєвільний. Хоча можливий і зворотний вплив. Слововільний могло асоціюватися з етнічною назвоюфранків, оскільки вони, як завойовники, мали статус вільних людей[14].
Прапор Франції — синьо-біло-червоний. Білий колір символізує королівську владу, а синій і червоний — кольори кокарди національної гвардії Парижа.
Єдиного і визнаного всіма герба зараз у Франції немає. З римських часів існує обов'язкова частина офіційного герба — лікторський пучок, який післяПаризької Комуни був оточений лавровим вінком, орденом почесного легіону, гілками оливи й дуба. У 20-ті роки XX ст. герб був дещо змінений, і є одним із символів Франції. Крім того, існує Великий герб Франції, в якому об'єднані успадковані з далекого середньовіччя герби 56 французьких історичних провінцій і територій.
Своїм національним символом французи вважаютьМаріанну — символічний жіночий образ, який уособлює Францію.
Територія материкової частини (без урахування заморських володінь) — 551,6 тисячі км².Бразильсько-французький кордон (такожКордон між Францією і Бразилією;фр.Frontière entre le Brésil et la France) —державний кордон, що розділяє національні територіїБразилії (штатАмапа) і Франції (Французька Гвіана) на північному сходіПівденноамериканського континенту. Довжина кордону — 673 км. Це найдовший кордон Французької республіки. Для порівняння: наступний за ним франко-іспанський кордон на 50 км коротший.
На південному сході країни розташовані Альпи — частинаАльпійської складчастої системи, що утворилася в кайнозої під час зіткненняЄвразійської таАфриканської плит. Тут зустрічаються молоді складчасті структури, численнірозломи та прояви сучасноготектонічного руху. Найвищою точкою є гораМонблан (4807 м). На південному заході лежать Піренеї, також сформовані внаслідок альпійського орогенезу. У районіЕльзасу таЛотарингії спостерігаються залишкиВерхньорейнського ґрабену — тектонічного розлому, що продовжується на територію Німеччини. У Центральному масиві збереглися численні згаслівулкани, зокрема в районіОверні.
У Франції представлені три різних типирельєфу — високі гори, древнє плато і рівнини. Західні та північні райони Франції — рівнини йнизькогір'я. В центрі та на сході — середньовисотні гори. На південному заході —Піренеї. На південному сході —Альпи (найвища вершина Франції та Західної Європи — г. Монблан, 4807 м). Інші великі гірські системи окрім цих —Центральний Французький масив, Юра,Вогези таСевенни.
УзбережжяГвіани — низовинне й болотисте, тягнеться смугою шириною приблизно 20 км вздовж усього берегаАтлантичного океану, займаючи близько 6 % площі території. Уся інша частина Гвіани — лісисте плоскогір'я, з висотами, що досягають 850 м.[17]
Клімат Франції сприятливий для життя населення. Кліматичні умови досить різноманітні. ДляНормандії таБретані характерним єморський клімат, що поширює свій вплив на всю західну частину країни. Особливо м'яким і вологим кліматом відрізняється Бретань, для якої характерна мала різниця між літніми та зимовими температурами, а також похмурі дні з сильними вітрами. Взимку тут тепло (середня температура січня +7 °С), але літо прохолодне, похмуре (у липні +17 °C). У східних районах країни домінуєконтинентальний клімат: тут річна амплітуда середньомісячних температур досягає 20 °C.
Рівнини на південному узбережжі мають приємнийсередземноморський клімат: морози тут вкрай рідкісні, проливні дощі навесні й восени хоч і сильні, але короткочасні, а влітку дощів практично не буває. Південь Франції — регіон, де близько 100 днів у році дме«містраль» — холодний сухий вітер із долиниРони.
Клімат Гвіани субекваторіальний, з майже постійними температурами, від 25 до 28 градусів. Кількість опадів становить 2500—4000 мм на рік.
Гідрографічна мережа Франції є однією з найрозвиненіших в Європі, що зумовлено поєднанням сприятливих кліматичних умов і різноманітного рельєфу — від гірських систем Альп та Піренеїв до рівнин півночі й заходу країни.
Неспокійна Рона бере початок в АльпахБереги Сени в передмістях Парижа
Річки Франції переважно мають дощовий або снігово-дощовий режим живлення, а їхня густота й напрям течії тісно пов’язані з орографічною будовою країни. Великі річки —Сена,Рона,Луара,Гаронна,Рейн (вздовж кордону зНімеччиною).
На території Франції виділяють кілька основнихрічкових басейнів: Луари, Сени, Рони, Гаронни, а також дрібні річки, що впадають уЛа-Манш і Середземне море. Найбільшу площу займає басейнЛуари — найдовшої річки Франції та всієї Західної Європи, яка повністю протікає в межах однієї держави. Луара бере початок на схилах Центрального масиву, біля гори Мон-Жербі-де-Жон, і тече понад 1000 км, перш ніж впасти в Атлантичний океан біля містаСент-Назер. Вона має змішане живлення, переважно дощове, і вирізняється нерівномірнимрежимом стоку — з весняним максимумом і літнім мінімумом.Долина Луари відома своїми мальовничими краєвидами, численними замками й історичними містами, що зробило її об'єктомСвітової спадщини ЮНЕСКО.
На півночі Франції протікаєСена — річка спокійного, повноводного типу, яка бере початок на плато Лангр і впадає у Ла-Манш. Її довжина становить близько 776 км. Сена має дощовий режим живлення з найвищими рівнями води взимку, що відображає кліматичні особливості помірного океанічного поясу. На берегах Сени розташована столиця Франції —Париж, де річка відіграє важливу транспортну та культурну роль.
У південній частині країни розташована швидкоплиннаРона — єдина велика річка Франції, що витікає з Альпійськихльодовиків. Її довжина близько 812 км, а стік — один із найпотужніших у Західній Європі. Рона впадає у Середземне море, утворюючи дельтуКамарг — унікальний природний регіон з численнимиболотами йлагунами.
Окрім розвиненої річкової мережі, Франція має чималоозер. Найбільшим за площею єЖеневське озеро (Леман), яке лежить на кордоні зі Швейцарією. Його загальна площа становить близько 581 км², з яких майже половина припадає на французьку територію. Озеро має тектонічне походження, велику глибину (до 309 м) і живиться водами Рони[18]. Найбільшим озером, що повністю належить Франції, єБурже (близько 45 км²), розташоване вСавойї. У французьких Піренеях на висоті 1947 м розташоване озероЖанто.
Ґрунтовий покрив Франції відзначається великою різноманітністю, що зумовлено різними природними умовами — кліматом, рельєфом, рослинністю таґрунтоутворюючими породами. На півночі країни, у Нормандії та Пікардії, поширені ґрунти накрейдяних породах з високим вмістомкальцію, придатні для вирощування зернових культур. У північно-західній і центральній частинах Франції переважаютьбурі лісові ґрунти тасірі опідзолені ґрунти, сформовані під широколистяними лісами в умовах помірно вологого клімату. На рівнинах Парижа і Луари поширені ґрунти налесових відкладах, дуже родючі та інтенсивно використовувані в сільському господарстві.
На південному заході, у басейні Гаронни, розвиненічервоно-бурі ґрунти, що формуються під середземноморською рослинністю в умовах теплого клімату. У Провансі та на Корсиці поширенікоричневі середземноморські ґрунти, багаті на оксиди заліза, але бідні нагумус. Вони використовуються переважно під виноградники, оливкові гаї та лавандові поля. У гірських районах Альп, Піренеїв і Центрального масиву переважаютьгірсько-лісові тагірсько-лучні ґрунти, що відзначаються малопотужним профілем і кам’янистістю.
Франція має винятково багатефлористичнерізноманіття, адже завдяки своєму географічному положенню, клімату та історичним процесам вона поєднує в собі риси як атлантично-помірної, так і середземноморської зон. На материковій частині країни нараховується понад 14 тисяч видів наземнихрослин та понад 4 тисячі видівсудинних рослин, серед яких багатоендемічних.
Корсиканська провінція. Займає більшу частину о. Корсика. Ендемічні види:Viola corsica,Centaurea corsica,Paeonia corsica,Genista salzmannii,Daphne rodriguezii.
У Франції збереглися лише незначні залишки колись величних лісів, які покривали рівнини та низькі гори. У наш час більша частина рівнин розорана, а лісам залишені території з біднішими ґрунтами. Однак уздовж доріг та каналів зазвичай тягнуться лісові посадки, що особливо типові для ландшафтівбокаж (bocage) Нормандії та Бретані. В горах поблизу снігової лінії поширені оголені скельні субстрати з мохів та лишайників. Далі вниз по схилах, але вище верхньої межі лісуальпійські луки використовуються для випасу овець і великої рогатої худоби. Нижче верхньої межі лісу вищий пояс представлений хвойними лісами зсосни,модрини,ялиці іялинки, біля самої межі їх зростання гальмується, і переважає криволісся, але з пониженням висоти дерева стають вищі й стрункіші. Хвойні ліси змінюються широколистяними здуба,бука ікаштана.
Найсвоєрідніша рослинність середземноморського узбережжя, де можуть рости лише рослини, що переносять тривалу літню посуху. Замість лісів тут ростуть ізольовані невисокі дерева і чагарники, між якими зустрічаються виходи корінних порід. Найхарактерніші дерева —оливкове дерево,корковий дуб іалеппська сосна.
Тваринний світ Франції сильно збіднів під впливом господарської діяльності людини. Проте тут дика фауна збереглася краще, ніж у сусідніх країнах. У фауні представлені середньоєвропейські, середземноморські та альпійські види тварин, особливо багато їх у заповідниках і національних парках. Наприклад, у Західно-Піренейському парку мешкаютьбурі ведмеді йскельниці, уНаціональному парку Вануаз уСавої —гірські козли.
Національний парк Гвіанська Амазонія (фр.Parc amazonien de Guyane) — найбільший національний парк Франції, розташований уФранцузькій Гвіані. Площа парку — 33,9 тисяч кв.км. Утворено 27 лютого 2007 року. У парк не ведуть ніякі дороги, і доступ до нього можливий повітряним або водним шляхом.
101департамент (département), 22 метропольних та 5 заморських регіонів (région), 329округів (arrondissement), 3883 кантони (canton), 36783 комуни або муніципалітети (commune). Існує також поділ на 37 історичних провінцій.
Франція — європейська держава, історія якої мала величезний вплив на долю Європи.Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодомСереднього палеоліту (40 000 — 90 000 років тому).Перших мешканців змінили вКам'яну добукроманьйонці, які з'явилися приблизно 25 000 років тому й своєю чергою були витіснені 16 000 років опісля людьми епохинеоліту.Кремнієві наконечники й знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 роками до н. е. з'явилисякельтські племена.
У XI ст. настав час відродження і процвітання наук, попри тяглі війни зАнглійським королівством. В той самий час країна втягнута вХрестові походи — священну війну, яку вела Церква з нехристиянськими народами Сходу.
Початок XV ст. — кінець прямої гілки династіїКапетингів династії. Франція продовжуєСтолітню війну (1337—1453 рр.) проти Англійського королівства. Національний дух військ значно підійняла 17-річна дівчина,Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захистуОрлеана. Її схопили, передали в руки англійців та засудили. Загинула вона на багатті в містіРуан заєресь.
Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за виняткомКалаїс) у 1453 році. Релігійні та політичні переслідування, кульмінацією яких сталирелігійні війни (1562—1598 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.
У 1572 році, вПарижі, під час різні на Карнавалі уВарфоломіївську Ніч вбито близько 3000гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні та політичні права.
У 1574 р. королем Франції ставГенріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589 р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Генріх IV бувпротестантом і не здобув визнання французів. У1593 р. він відрікся від протестантської релігії та зі словами«Париж вартий меси» прийнявкатолицизм.
На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардиналаРішельє, який домігся утворення абсолютної монархії та затвердив домінування Франції в Європі.
У XVII ст. відбулася 30-річна війна зАвстрією таІспанією, кардиналРішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієцьМазаріні. Після смерті МазарініЛюдовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований уВерсалі палац. Час правлінняЛюдовика XIV — часМольєра,Лафонтена,Корнеля іРасіна. На поточні політичні події впливали придворні дами.
Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав сину, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».
1789 рік. 14 липня паризька чернь штурмувалаБастилію — символ деспотизму.Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі зРобесп'єром,Дантоном іМаратом. 1792 року вони заснували першу Республіку, фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною. Настав час Влади Терору (1793—1794 рр.), коли були введені масові страти й закриті церкви.
Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині. З глибин цього хаосу з'явивсяНаполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.
Почалася нескінченна серія воєн, внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Закінчилося все катастрофічноюкампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.
Його повернення і тріумф тривали сто днів, до того як його війська були остаточно розбиті британцями приВатерлоо. Британці заслали Бонапарта на південно-атлантичнийострів Святої Олени, де він і помер у 1821 році.
Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний Кодекс Законів (Закон Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.
Третя Республіка (1870) стала державою з республіканськими традиціями.
Перша світова війна — понад мільйон солдатів були убитими, падіння рівня промислового виробництва.
Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами та не чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії й незабаром звільнили Париж.
У 1946 р. встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання вТунісі,Марокко таАлжирі). Нині у Франції п'ята (V) республіка,встановлена 1958 року генераломде Голлем.
Після смертіФрансуа Міттерана (він помер у січні 1996 року), Президентом країни ставЖак Ширак. Рішення президента про проведення ядерних випробувань на Полінезійському островіМуруроа та сусідньому атолі визнали в самій Франції та за кордоном як образливе і незаконне.
Випробування, оголошені Шираком «останніми», негативно вплинули на дипломатичні відносини Франції з країнами Тихого океану. Французькі тихоокеанські та Карибські колонії забили на сполох, вимагаючи незалежності.
Недавня історія і політика: урядДе Голля 1944 — 1946 стояв на початку створення Четвертої республіки, доООН Франція приєдналася в 1957, у 21 грудня 1958 Де Голль став президентом, пішов у відставку у 27 квітня 1969.Франсуа Міттеран, перший президент-соціаліст, був обраний 1981 і переобраний у 1988, коли поміркований соціалістМішель Рокар став прем'єр-міністром і залишився на своїй посаді, хоча Соціалістичній партії не вдалося втриматися на виборах у Національні збори. У вересні 1990, після нападуіракців на посольство вКувейті, французький уряд направив контингент із 5 тис. військовослужбовців уСаудівську Аравію і відіграв важливу роль увійні в Перській затоці при звільненніКувейту в 1991.Едіт Крессон стала першою жінкою прем'єр-міністром у 1991, але в 1992 її замінив П'єр Береговуа. Національна підтримка правління Міттерана продовжувала падати. Референдум на вересні 1992 ледве прийнявМаастрихтський договір. На виборах у Національні збори Соціалістична партія зазнала серйозної поразки.Едуар Баладюр став прем'єр-міністром.
У травні 1995 року президентом був обраний колишній мер ПарижаЖак Ширак. Домінантою його зовнішньої політики стало європейське будівництво на основі осіПариж —Берлін. За його президентства досить серйозно ускладнилися відносини зіСполученими Штатами, коли ті готували вторгнення в Ірак у 2003; Франція відмовилася брати участь в інтервенції в Ірак, хоча як всі країниНАТО надіслала військовий контингент вАфганістан.
16 травня 2007 року Жака Ширака змінив на посаді президентаНіколя Саркозі. 2012 року новим президентом Франції ставФрансуа Олланд. Чинним президентом держави єЕмманюель Макрон, обраний навиборах 2017 року; інавгурація відбулася 14 травня 2017 року.
У 2015 роціПариж двічі постраждав від терористів. Теракти 7—9 січня спровокувалинайбільші мітинги в історії Франції, зібравши 4,4 млн осіб[21].Теракти в листопаді спричинили більше сотні смертей.
У 2020 році відбулися місцеві вибори у Франції, але через пандемію вони були перенесені. Перший тур місцевих виборів у Франції відбувся ще 15 березня, однак другий раунд голосування довелося перенести на тліпандемії COVID-19. Загалом голосування відбулося приблизно у 4800 комунах, серед яких були й найбільші міста країни.
При цьому Макрон висловив свою занепокоєність рекордно низькою явкою на цих виборах. У другому турі взяли участь лише 40 відсотків виборців, а у першому їх лише трохи більше — 44 відсотки[22].
Очільник держави —президент.Президент Франції обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 року — 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур. На сьогодні Президентом Французької республіки єЕмманюель Макрон, обраний на виборах 2017 року.
Президент:
призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього — міністрів без затвердження їх парламентом;
має право розпускати Національні збори;
має право після попередніх консультацій із головою Національних зборів призначати нові вибори;
головує у Раді міністрів;
головує у Вищій раді оборони;
є верховним головнокомандувачем збройними силами;
виносить на референдум проєкти законів;
оприлюднює закони;
може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які «диктуються обставинами»;
Депутати Національної Асамблеї обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Національна Асамблея складається з 577 членів: 555 членів обираються шляхом прямого, загального і таємного голосування за мажоритарною системою в 555 одномандатних виборчих округах у метрополії та 22 члени — в заморських департаментах і територіях. Голова Національної Асамблеї — Бернар Аккуфйє (СПНР), обраний 26 червня 2007 року.
Сенат обирається колегією виборників, яка складається з депутатів обласних, генеральних, муніципальних рад, строком на 6 років із поновленням кожні 3 роки наполовину. Вибори проходять:
за пропорційною системою в департаментах, де обираються по 4 сенатори й більше;
за мажоритарною системою в департаментах, де обираються по 3 сенатори й менше.
Сенатором може бути обраний громадянин віком від 30 років. Число сенаторів становить 346 осіб. Сенатори, обрані в 1998 році та 2001 році строком на 9 років, завершують свої повноваження відповідно у 2007 році та 2010 році. Голова Сенату — Жерар Ларше (СПНР), обраний 1 жовтня 2008 року.
Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду — вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно. Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє — головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з-поміж членів ради та формально є восьмою особою в державній ієрархії. Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіхорганів державної влади, адміністративних і судових органів. Голова Конституційної ради Жан-Луї Дебре.
Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначаєпрем'єр-міністра і за його поданням — міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.
«Зелені» (Les Verts). Екологічна партія. Заснована в 1984 р. Налічує близько 9,1 тис. членів (2007 р.). Національний секретар —Сесіль Дюфло (Cecile Duflot, жін.).
Рух за Францію — РФ (Mouvement pour la France — MPF) — партія, створена в 1994 р. Налічує близько 22 тис. членів (2007 р.). Голова — Філіпп де Віл'є.
Демократичний рух — ДР (Mouvement Democrate — MoDem). Створена 10 травня 2007 р. колишніми членами Союзу за французьку демократію (СФД), Екологічної партії КАП 21 і партії «Зелені». Лідер —Франсуа Байру.
Ліва радикальна партія — ЛРП (Parti Radical de gauche — PRG). Заснована в 1972 р. як Рух лівих радикалів (РЛР). З 1996 р. — Радикал-соціалістична партія. Нинішню назву має з 1997 р. Налічує 10 тис. членів (2007 р.). Голова — Жан-Мішель Байле (Jean-Michel Baylet).
Національний фронт — НФ (Front National — FN). Крайня права партія. Заснована у 1972 р. Ле Пеном. Налічує близько 40 тис. членів (1999 р.). Керівний орган — з'їзд. Голова —Жан-Марі Ле Пен (Jean — Marie Le Pen). Генеральний секретар — Луї Альйо (Louis Aliot). Видає щомісячний журнал «Екрі де Парі».
Національний центр незалежних і селян — НЦНС (Centre National des Independants et des Paysans — CNIP). Партія заснована у 1949 р. З 2002 р. входить у Союз підтримки народного руху (СПНР). Голова — Аннік дю Роскоут (Annick du Roscoat). Генеральний секретар — Бернар Боде (Bernard Beaudet).
Новий центр — НЦ (Le Nouveau Centre — NC). Створений у 2007 р. колишніми членами Союзу за французьку демократію (СФД). Голова —Ерве Море (Herve Morin).
Радикальна партія — РП (Parti Radical). Заснована в 1901 р. З 2002 р. входить у Союз підтримки народного руху (СПНР). Голова — Жан Луі Борлоо (Jean-Louis Borloo). Генеральний секретар — Лоран Енар (Laurent Henart).
Республіканський і громадянський рух — РГР (Le Mouvement Republicain et Citoyen — MRC) — партія, створена у 2002 р. як Республіканський полю на базі Руху громадян. Нинішню назву має з 2003 р. Налічує 5 тис. членів (2007 р.). Почесний голова — Жан-П'єр Шевенман (Jean-Pierre Chevenement). Перший секретар — Жорж Сарр (Georges Sarre).
Солідарна республіка — СР (Republique solidaire — RS) — політичний рух, заснований 19 червня 2010 р. Засновник і голова —Домінік де Вільпен (Dominigue de Villepin).
Союз у підтримку народного руху — СПНР (Unin pour un Mouvement populaire — UMP) — партія, створена у 2002 р. як передвиборче об'єднання під назвою Союз за президентську більшість (СПБ). У вересні 2002 р. в СПБ влились Об'єднання в підтримку республіки (ОПР), Ліберальна демократія (ЛД), які припинили самостійне існування і деякі представники Союзу за французьку демократію (СФД). Перетворена в партію з нинішньою назвою на установчому з'їзді, який відбувся 17 листопада 2002 р. Нараховує 270 тис. членів (2009 р.). Відповідно до статуту на період до 2012 р. встановлюється колегіальне керівництво, яке складається з генерального секретаріату (5 чол.) і групи заступників із Національної ради (4 чол.). Генеральний секретар —Жан-Франсуа Копе (Jean-Francois Cope).
Французька комуністична партія — ФКП (Parti Communiste Francais — PCF). Заснована 29 грудня 1920 р. Нараховує 134 тис. членів (2007 р.). Керівний орган — з'їзд. У періодах між з'їздами роботою партії керує Національна рада (254 чол.), яка обирає Виконавчий комітет. Національний секретар — П'єр Лоран (Pierre Laurent). Друкований орган — газета«Юманіте» (L'Humanite).
Французька соціалістична партія — ФСП (Parti Socialiste — PS). Створена 11—13 червня 1971 р. на об'єднавчому з'їзді Соціалістичної партії, основу якої складала СФІО, з конвентом республіканських інститутів і іншими лівими організаціями. Нараховує близько 218 тис. членів (2007 р.). Керівні органи: з'їзд, Національна рада (38 чол.), Національне бюро і Національний секретаріат. Входить уСоціалістичний інтернаціонал. Перший секретар ФСП —Мартін Обрі (Martine Aubry, жін.). Видає тижневик «Юніте» (L'Unite).
Членство в міжнародних організаціях: Франція є членом ООН і більшості спеціалізованих агентств цієї організації,ОБСЄ,ЄС,НАТО, Організації економічного співробітництва і розвитку.
Франція є співзасновником Організації Об'єднаних Націй і виконує функції одного з постійних членів Ради Безпеки ООН із правом вето[23].
Післявоєнна зовнішня політика Франції багато в чому визначалася членством у Європейському союзі. З 1960-х років Франція розвинула тісні зв'язки з об'єднаною Німеччиною, щоб статинайвпливовішою рушійною силою ЄС[24]. У 1960-х роках Франція прагнула виключити британців із процесу європейського об'єднання[25], прагнучи затвердити свій власний статус у континентальній Європі.
На початку 1990-х років Францію критикували інші держави за підземні ядерні випробування у Французькій Полінезії[26].
9 серпня 2004 лідери основних рухів за незалежність і автономіюКорсики, що об'єдналися в рамках групи Unione naziunale і що отримали 8 з 51 місця в Національній асамблеї острова, заявили про готовність до переговорів про статус острова з французьким урядом. До групи входять рухи «Corsica nazione», «Indepedenza» і «FLNC-UC». У липні 2003 тут був проведений референдум про статус острова, що закінчився провалом сепаратистів.
Франція витратила на оборону 61,3 мільярда доларів США у 2023 році, що становило 2,1 % її ВВП, роблячи її восьмим найбільшимвійськовим бюджетом у світі[28]. Загальнийвійськовий обов'язок у Франції було скасовано у 1997 році. На початок 2024 року на службі Збройних сил Франції перебувало 203 850 військовослужбовців: Французька армія — 113 800, ПКС — 40 200, Флот — 34 650, Інші види військ — 15 200. Також на службі Жандармерії Франції перебуває 95 100 осіб. Військовий резерв Франції налічує 37 300 осіб[29].
Франція експортувала зброї на 27 мільярдів євро у 2022 році, що значно перевищує показник 2021 року (11,7 мільярда євро). За данимиСтокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, Франція займає друге місце в світі з експорту озброєння (9,6 % від загального експорту зброї в світі), поступаючись лише США[37]. При цьому Об'єднані Арабські Емірати придбали французьке озброєння на понад 16 мільярдів євро[38]. Серед найбільших оборонних компаній Франції —Dassault,Thales іSafran[39].
Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США,Японії та Німеччини). У 1997обробна промисловість дала 25,1 % загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6 % всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінуєсфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі та туризму. Експорт: фрукти (переважно яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.
Франція — найвідвідуваніша країна у світі (за кількістю іноземців, що приїжджають);Париж — найтуристичніше місто;Ейфелева вежа — найвідвідуваніший у світі монумент: тобто Франція — безперечна чемпіонка світового туризму.
Проте дохід від міжнародного туризму значно вищий уСША (81,7 млрд дол.), ніж у Франції (42,3 млрд дол.), що пояснюється коротшим перебуванням туристів у Франції: ті хто приїжджають до Європи прагнуть відвідати й сусідні, не менш привабливі країни. До того ж французький турист більше сімейний, ніж діловий, що також пояснює менші витрати туристів у Франції.
У 2000 році Францію відвідало близько 75,5 млн туристів — абсолютний рекорд. Зовнішній баланс французького туризму позитивний: у 2000 році дохід від туризму склав 32,78 мільярда євро, тоді як французькі туристи, що подорожували за кордон, витратили тільки 17,53 мільярда євро.
Те, що поза сумнівом привертає тих, що приїжджають до Франції — це велика різноманітність пейзажів, довгі лінії океанічного і морського узбережжя, помірний клімат, безліч різних пам'ятників, а також престиж французької культури, кухні та способу життя.
Для поїздки у Францію потрібна віза (Шенгенська), що оформляється заздалегідь; або, для громадян України, доступний безвізовий в'їзд за біометричним паспортом. Візу звичайно роблять протягом 2 тижнів, практично завжди необхідно особиста присутність. Короткострокові візи іноді даються відразу — за умови подання повного пакета документів і відсутності перешкод для оформлення.Радять уточнювати список перед здачею документів у будь-яку фірму. Дуже не рекомендовано порушувати терміни перебування — Вас випустять із Франції навіть із простроченою візою, але можуть внести в 'чорний список', і тоді про поїздки в західну Європу можна буде надовго забути.
Залізничний транспорт дуже розвинений. Місцеві та нічні поїзди, зокремаTGV («Trains à Grande Vitesse» — високошвидкісні поїзди) зв'язують столицю зі всіма великими містами країни, а також з сусідніми країнами Європи. Швидкість руху цих потягів — 320 км/год. Залізнична мережа Франції становить 29370 кілометрів, і є найпротяжнішою залізничною мережею серед країн Західної Європи. Залізничне сполучення існує зі всіма сусідніми країнами, окрім Андорри.
Мережа автомобільних доріг досить щільно покриває всю територію країни. Загальна протяжність автодоріг: 951500 км.
Основні дороги Франції ділять на такі групи:
Автотраси — назва дороги складена з букви A з номером дороги. Максимальне можливе обмеження швидкості — 130 км/год, обов'язкова наявність заправок кожні 50 км, бетонна розділова смуга, відсутність світлофорів, пішохідних переходів.
Національні дороги — префікс N. Максимальне можливе обмеження швидкості — 90 км/год (за наявності бетонної розділової смуги — 110 км/год).
Департаментальні дорогі — префікс D. Максимальне обмеження швидкості — 90 км/год.
У містах обмеження швидкості — 50 км/год. Використання ременів безпеки — обов'язково. Діти до 10 років повинні перевозитися в спеціальних сидіннях.
У Франції близько 475 аеропортів. 295 з них мають асфальтовані або бетонні злітно-посадкові смуги, решта 180 — ґрунтові (дані на 2008 рік)[40]. Найбільший французький аеропорт —аеропорт Шарля де Голля, розташований у передмістіПарижа.Ер Франс — національний французький авіаперевізник, що здійснює авіарейси практично у всі країни світу.
Населення. Загальна чисельність населення на 2017 рік становила 64 млн чол. в метрополії (з урахуванням заморських департаментів і територій близько 67. млн чол. (2017 р.[41])), що ставить Францію на 12-е місце у світі й 3-е місце в Європі за кількістю населення. Франція — однонаціональна держава, її населення становлять французи. Приблизно чверть корінного населення (4,5 млн) — це іноземці (алжирці,португальці,італійці,іспанці,вірмени тощо), що народилися, виросли та заснували родини у Франції. Щороку приблизно 10 тис. осіб отримують французьке громадянство.
Офіційна мова —французька. Нею послуговується переважна більшість частина населення. Розвинувшись знародної латини, французька відійшла від неї далі, ніж будь-яка інша романська мова[42]. Сучасна французька походить від так званогоLangue d'Oil, діалекту північної Франції, на відміну від Langue d'Oc, який був поширений на півдні в однойменній провінції. Поділ цих двох варіантів французької пов'язаний зі способом вимови слова «так». У наш час Langue d'Oil майже витіснила Langue d'Oc. Хоча й до цього дня у Франції використовуються різні діалекти французької мови. У1994 р. був прийнятий закон про мову (закон Тубона). У ньому не просто закріплювався статус французької мови як мови республіки, а й мова захищалася від витіснення іноземними словами, запозиченнями.
Найпоширеніша релігія у Франції —католицизм. Але з огляду на історичні причини у Франції співіснують багато різних релігій. На другому місці —іслам. Його сповідують вихідці з країн ПівнічноїАфрики, колишніх французьких колоній. Є також прибічникиюдаїзму,православ'я,протестантизму таангліканства.
Франція — світська країна, свобода совісті передбачена конституційним правом. Саме у Франції зародилася і розвинулася доктрина світськості (laïcité), відповідно до якої держава жорстко відокремлена від всіх релігійних організацій. Згідно з опитуванням, проведеним у 2005 році[43], 34 % французьких громадян заявили про те, що вони «вірять в існування Бога», 27 % відповіли, що «вірять в існування надприродних сил», і 33 % заявили, що вони атеїсти та не вірять в існування подібних сил.
Згідно з опитуванням, проведеним у січні 2007 року[44], 51 % французів вважають себекатоликами, 31 % визначають себе якагностики абоатеїсти, 10 % заявили, що належать до інших релігійних течій або не мають думки із цього приводу, 4 % —мусульмани, 3 % —протестанти, 1 % —юдеї.
За даними Le Monde[45], у Франції 5 мільйонів осіб симпатизуєбуддизму, але практикують цю релігію близько 600 000 осіб. З них 65 % практикуютьдзен-буддизм.
У Франції існує великий центр наукових досліджень —CNRS (Centre national de la recherche scientifique — національний центр наукових досліджень). Також дієIN2P3 — національний дослідницький центр, його мета — «сприяння та об'єднання науково-дослідної діяльності в різних галузях фізики»
В області атомної енергетики виділяється науковий центрCEA (Comissariat à l'énergie atomique). У сфері досліджень космосу і проєктування космічних приладів,CNES (Centre national d'études spatiales) є найбільшим науковим центром Франції. Інженери CNES також розробляли кілька проєктів спільно з радянськими інженерами.
Франція активно бере участь у європейських наукових проєктах, наприклад, у проєкті супутникової системи навігаціїGalileo або в проєктіEnvisat — супутника, що вивчаєклімат Землі.
Французька культура — багата, різноманітна, з багатою історією, що відображає не тільки культуру кожного свого регіону, але і вплив імміграційних хвиль різних епох. Саме культурне багатство країни робить Францію одним із найпривабливіших туристичних напрямів.
Французька культура дала цивілізації великих математиків, численних філософів, письменників, композиторів, Століття Просвіти, мову дипломатії, універсальну концепцію прав людини. Франція відома в усьому світі своїми численними досягненнями в області медицини і технології, а також особливим французьким стилем життя.
У середньовіччі та до кінцяXIV ст. французька філософія була провідною в Європі, тому що майже всі видатні філософи вчилися чи викладали, принаймні деякий час, в палацевій школі (Schola Palatina) в Парижі чиПаризькому університеті, заснованому у 1206 році[47]. Французька філософія відома у всьому світі завдяки своєму оригінальному стилю та тематиці. Для неї характерна ясність мислення, майстерне варіювання виразів та вражаючі образи поєднуються з надзвичайною філософською серйозністю та гостротою, тісний зв'язок з суспільним та політичним життям нації[47]. Специфіка французької філософії зумовлена її мовою, яка надає їй поетичність, художність та вишуканість.
Французька література одна з найдавніших європейських літератур. Це найстаріша література романською мовою. Французька література має багату історію, що починається зі становлення французької мови приблизно наприкінці 9 століття. У 18 та 19 століттях, коли французька мова стала європейськоюlingua franca, спостерігається період найвищого розвитку французької літератури. Вона зберігала своє передове місце у світовій літературі впродовж першої половини 20 століття, але в другій половині 20 століття її значення у світовому масштабі дещо зменшилося у зв'язку з розквітом англомовної літератури.
Французька музика черпає витоки зфольклорукельтських ігерманських племен, які жили у давні часи на території нинішньої Франції. Зі становленням Франції в періодСередньовіччя у французькій музиці злилися народні музичні традиції численних регіонів країни. Французька музична культура розвивалася, взаємодіючи також із музичними культурами інших європейських народів, зокремаіталійського танімецького. Починаючи з другої половиниXX століття музична сцена Франції збагатилася музичними традиціями вихідців зАфрики. Вона не залишається осторонь світової музичної культури, увібравши в себе нові музичні тенденції й надавши особливого французького колоритуджазу,року,хіп-хопу тощо.
Після винаходу кіно вЛіоні, Франція розвиває власну кінематографічну індустрію, яка залишається в Європі серед тих небагатьох, що продовжують протистоятиГоллівуду.
Кухня Франції — це особлива частина культури держави. Національна кухня Франції та найкращі національні страви Франції представлені в цьому розділі. Національні страви Франції вражають уяву своєю незвичністю прекрасним смаком і різноманітністю. Окрім того, що страви Франції мають свій неповторний і вишуканий смак, вони ще й відрізняються оригінальним оформленням.
Традиційними стравами вважаються устриці,жаб'ячі лапки та цибулевий суп. До столу обов'язково подається вино також воно є складовою багатьох страв. Звичайне це сухе вино, червоне або біле, залежно від страви. Деякі французи воліють розбавляти вино водою. Особливою популярністю у Франції користуються сири. Офіційно існує понад 400 сортів французького сиру (а щороку з'являються нові), рецепти приготування яких є найсуворішою таємницею.
У 1995 році 95 % французьких родин мали у себе удома телевізор.
У дециметровому діапазоні працюють декілька державних (France-2, France-3, France-5, Arté — останній спільно з Німеччиною) і приватних (TF1, Canal+ (платний канал), M6) телекомпаній.
З появою у 2005 році цифрового ефірного телебачення набір доступних безкоштовних каналів розширився. З 2009 року починається поступова відмова від аналогового телебачення, повне вимкнення якого на території Франції заплановано до 2013 року.
Безліч тематичних державних радіостанцій мовить у FM-діапазоні: France Inter, France Info (новини), France Bleu (місцеві новини), France Culture (культура), France Musique (класична музика, джаз), FIP (музика), Le Mouv' (молодіжна доля-радіостанція) та інші. 2009 року заплановано визначити умови переходу радіостанція на цифрове мовлення з метою повної відмови від аналогових технологій до 2011 року.
Популярні журнали — «Paris Match» (ілюстрований тижневик новин), «Femme actuelle»,«Elle» і «Marie-France» (журнали для жінок), «L'Express», «Le Point» і«Le Nouvel Observaleur» (тижневики новин), «Télé7 jour» (телепередачі та новини).
Серед щоденних газет національного значення найбільші тиражі мають«Le Figaro»,«Le Parisien»,«Le Monde», «France-Soir» і«La Libération». Найпопулярніші спеціалізовані журнали — «L'Equipe» (спортивний) і «Les Echos» (ділові новини).
З початку 2000-х років поширення набула щоденна безплатна преса, що фінансується коштом розміщеної в ній реклами: 20 minutes (лідер французької преси за кількістю читачів[48]), міжнародна газета metro, а також безліч місцевих видань.
Виходить також багато щоденних регіональних газет, найвідоміша з них «Ouest-France», що випускається тиражем 797 тис. екземплярів, це майже удвічі перевищує наклад будь-якій із національних щоденних газет.
Найпопулярніші види спорту в Франції —футбол ірегбі. Причому, регбі популярніше на Півдні та серед корінних мешканців країни, а футбол на Півночі та серед емігрантів. Франція була господарем чемпіонатів світу з футболу в 1938 та 1998 роках тачемпіонату світу з регбі у 2007 році. Національні збірні Франції з цих видів спорту серед найсильніших у світі.Збірна Франції з футболу виграла домашній чемпіонат світу 1998 року, та вдруге виграла чемпіонат, який проводився в Росії 2018 року. Чемпіонати Європи 1984 та 2000 років.
Франція відіграла значну роль у відновленні та популяризаціїОлімпійських ігор. Саме француз,П'єр де Кубертен започаткував проведення Олімпійських ігор сучасності. На території країни проходили Олімпіади 1924 року в Парижі, 1924 року в Шамоні, 1968 року в Греноблі та 1992 року в Альбервілі.
↑Global Wealth Report(PDF). Credit Suisse. October 2010.Архів(PDF) оригіналу за 9 листопада 2014. Процитовано 27 жовтня 2014."In euro and USD terms, the total wealth of French households is very sizeable. Although it has just 1% of the world's adults, France ranks fourth among nations in aggregate household wealth – behind China and just ahead of Germany. Europe as a whole accounts for 35% of the individuals in the global top 1%, but France itself contributes a quarter of the European contingent.
↑Jack S. Levy,War in the Modern Great Power System, 1495—1975, (2014) p. 29
↑Tarassuk, Leonid; Blair, Claude (1982). The Complete Encyclopedia of Arms and Weapons: the most comprehensive reference work ever published on arms and armor from prehistoric times to the present with over 1,250 illustrations. Simon & Schuster. p. 186.ISBN 0-671-42257-X.
↑(укр.) Савчук І. Г., Ольховая Ю. І. Військова геополітика Франції // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2009, № 20.
↑(фр.) Chauprade A. Introduction а l'analyse géopolitique: Monographie. — Paris: Ellipses, 1999. — стор. 235.
↑Tian, Nan; Lopes Da Silva, Diego; Liang, Xiao; Scarazzato, Lorenzo.Trends in World Military Expenditure, 2023.Stockholm International Peace Research Institute. Процитовано 5 лютого 2025.
↑Gadault, Thierry (13 червня 2002).La France demeure un fournisseur d'armes de premier plan [France stays one of the biggest arms supplier]].L'express(фр.). Архіворигіналу за 11 березня 2012.En 2001, la France a vendu pour 1,288 milliard de dollars d'équipements militaires, ce qui la met au troisième rang mondial des exportateurs derrière les États-Unis et la Russie. [In 2001, France sold $1,288 billion of military equipment, ranking 3rd in the world for arms exportations behind the USA and Russia
↑Les ventes d'armes explosent en 2009 [Sales of weapons explode in 2009].20 minutes(фр.). 8 лютого 2010.Архів оригіналу за 7 грудня 2016. Процитовано 6 січня 2017.La France est au 4ème rang mondial des exportateurs d'armes, derrière les Etats-Unis, le Royaume-Uni et la Russie, et devant Israël, selon un rapport du ministère de la Défense publié l'an dernier. [France is 4th biggest arms exporter, behind the United States, the United Kingdom and Russia, and ahead of Israel, according to a report of the Ministry of Defense published a year ago.]
Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. :ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. —ISBN 978-966-475-506-8
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.(рос.)
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. —ISBN 966-603-307-0
Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
Дарлингтон Ф. Зоогеография. Географическое рапространение животных / Пер. с англ. М. М. Мержеевской и К. П. Филонова. Ред.: К. П. Филонов. — М. : Прогресс, 1966. — 520 с.(рос.)
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. —ISBN 978-966-08-1737-1(рос.)
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Ідентичність Франції / Фернан Бродель ; пер. з фр. Світлани Глухової. — смт Буча (Київ. обл.) ; Київ: Вид-во Жупанського, 2013 — 22 см. — (Історична думка). Кн. 1 : Простір та історія. — 2013. — 367, [16] с. : іл. — Дод. тит. арк. фр. —ISBN 978-966-2355-39-0. Кн. 2 : Люди і речі. — 2014. — 228, [16] с. : кольор. іл. — Дод. тит. арк. фр. —ISBN 978-966-2355-47-5. Кн. 3. — 2017. — 471 с., [8] арк. іл. : карти, портр. — Назва ориг.: L'identité de la France. Les homes et les choses / Fernand Braudel. — Бібліогр. в прим.: с. 440—466. —ISBN 978-966-2355-77-2
Історія Франції: Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.) / Вадим Ададуров; В. о. Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Ін-т істор. досліджень. — Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2002. — 412 с. : іл. — (Історія країн світу). —ISBN 966-7034-29-1
Короткий топонімічний словник-довідник Франції (топоніми та топооснови) / О. М. Пежинська. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2017. — 64 с. —ISBN 617-595-070-8
Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. —ISBN 978-617-10-0374-3
Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. —ISBN 966-613-502-7
Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с.(рос.)
Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
Сипко Б. Мусульманська спільнота в житті Французької Республіки (1995—2007). Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2017.
Ферро М. История Франции. / Пер. с фр.; предисл. Ю. И. Рубинского. М.: Издательство «Весь Мир», 2015. 832 с. (Национальная история)
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. —ISBN 978-966-580-325-7
Франція: історія державності і права (IX — початок XXI ст.) / Б. Й. Тищик, Л. Е. Шевчук. — Львів: Світ, 2018. — 368 с. —ISBN 966-914-158-3.
Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. —ISBN 5-282-02318-0(рос.)
Chabal E. France since the 1970s: History, Politics and Memory in an Age of Uncertainty. Bloomsbury Academic, 2015.(англ.)
Downes S., Lynch A., O'Loughlin K. Writing War in Britain and France, 1370—1854: A History of Emotions. Routledge, 2018.(англ.)
Price R. A Concise History of France. Cambridge University Press, 1993.(англ.)
Takhtajan, A. (1986). Floristic Regions of the World. Translated by Theodore J. Crovello (with the assistance and collaboration of the author); edited by Arthur Cronquist. Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press. XXII, 522 pp.,ISBN 0-520-04027-9(англ.)
.svg)
.JPG)
_-001.jpg)
.jpg)
_underway_2009.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
