Людське тіло — фізична структуралюдини, людський організм. Тіло людини утвореноклітинами різних типів, характерним чином організується втканини, які формуютьоргани, заповнюють простір між ними або покривають зовні. Тіло дорослої людини утворюють близько тридцятитрильйонів клітин. Клітини оточеніміжклітинною речовиною, що забезпечує їх механічну підтримку і здійснює транспорт хімічних речовин.
Людський організм росте і розвивається протягом усього життя. Вікові зміни людського організму в постнатальному періоді у перший місяць після народження пов'язані з переходом організму дитини від паразитарного типу існування у материнській утробі до фізичного самостійного, але фізіологічно залежного від опіки з боку дорослих, насамперед матері, функціонування.[1] Своєї якісної своєрідності людське тіло набуває у віці до одного року, коли відбувається становлення власних органічних систем та перших тілесно поведінкових форм самостійності, поява зорового та слухового зосередження, комплексу пожвавлення, акту хапання, формування систем первинної адаптації до нового навколишнього світу.[2]
Система органів людини — сукупність органів людини, об'єднаних просторово, що мають загальний план будови, спільне походження і виконують єдині функції.
Наступні середні показники вказані для людини віком 20 — 30 років, з довжиною тіла 170 см, масою 70 кг і площею тіла 1,8 кв.м. Показники дуже сильно відрізняються залежно від статі та фізичної підготовки.
Середня довжина тіла дорослого чоловіка (у розвинених країнах), становить близько 1,7-1,8 м (від 5 футів 7 дюймів до 5 футів 11 дюймів), довжина тіла дорослої жінки приблизно 1,6-1,7 м (від 5 футів 2 дюймів до 5 футів 8 дюймів). Ця величина визначаєтьсягенетичною схильністю, характеромхарчування, фізичною активністю і факторами зовнішнього середовища. З моменту народження особливості харчування, фізична активність і інші фактори забезпечують певну корекціюфенотипу.
Епітеліальна тканина — шар клітин, що вистилає поверхню і порожнини тіла, формує більшістьзалоз організму, внутрішній шаршлунково-кишкового тракту, дихальної системи, сечостатевих шляхів, кровоносних судин тощо. Розрізняють одношаровий і багатошаровий епітелій (що мають кілька морфологічних типів), а також перехідний епітелій.
Нервова тканина —тканина ектодермального походження, являє собою систему спеціалізованих структур, що утворюють основунервової системи і створюють умови для реалізації її функцій. Нервова тканина здійснює зв'язокорганізму здовкіллям, сприйняття і перетворенняподразників внервовий імпульс і передачу його доефектора. Нервова тканина складається знейронів, що виконують основну функцію, інейроглії, що забезпечує специфічне мікрооточення для нейронів.
М'язова тканина — тканина, що володіє властивостями збудливості, провідності і скоротливості, сприяючи зміні положення в просторі частин тіла, а також форми та об'єму органів. Розрізняютьскелетну,серцеву (поперечно-смугасту) тагладку м'язову тканину.
Дані хімічні елементи поділяють на макроелементи (масова частка елементу в організмі перевищує 10−2%), мікроелементи (10−3—10−5%) та ультрамікроелементи (нижче 10−5%).[3]
↑Харрисон Дж., Уайнер Дж., Таннер Дж., Барникот Н. Биология человека.- М.: Мир, 1968.
↑Чепа М.-Л. А. Шлях від народження до смерті: осмислення сутнісних рівнів людського розвитку / Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології їмені Г. С. Костюка АПН України.- К., 2001, Т.ІІІ, Ч.2.- С.31-40.
