У 2-му тисячолітті до н. е. на місці сучасного міста Туніс заснували поселеннябербери.
За декілька століть до н. е. Туніс (Тунет) відомий як передмістяКарфагену. У 396—395 рр. до н. е. його використовували як табір повсталі проти пунічної влади бербери.
У 310—307 рр. до н. е. місто перебувало під контролемсиракузького тиранаАгафокла. Під часПунічних воєн його як базу для суходільних операцій використовувалиримляни. Після утворенняримської провінції Африка в Тунеті був розквартирований військовий контингент (столицею провінції натомість сталаУтіка).
698 року військаОмеядського халіфату під проводомГасана ібн аль-Нумана розгромили візантійців біля Карфагена, захопили та зруйнували його. Того ж року Гасан ібн аль-Нуман переніс свою ставку до Тунету та перейменував його на Туніс. Після цього розпочинається піднесення Тунісу.
У XIII—XVI століттях Туніс — столицясхідномагрибської державиХафсидів, одне з найбільших і найбагатших містісламського світу з населенням бл. 100 тисяч осіб. Тоді ж збудованамедіна — старе місто.
Туніс — один з головних економічних осередків країни. У місті діють металургійні, хімічні, поліграфічні, текстильні, харчової промисловості підприємства тощо.
Наекспорт ідуть вироблені в місті оливкова олія та килими.
Туніс — основний науковий, освітній і культурно-просвітницький центр держави, у якому розташовані численні навчальні та науково-дослідні інституції, заклади культури тощо.
Найвідомішим музеєм є Національниймузей Бардо, розташований у приміщенні палацу хафсидських султанів XIII століття (пізніше туніських беїв) на околиці сучасного міста. У його експозиції багата колекція старожитностей римського й арабського періодів історії Тунісу.
Як і більшість міст арабізованих країнПівнічної Африки місто Туніс має стару частину —медіну з обов'язковимикасбою,мечетями ірибатами,суком — старим критим ринком, плетивом вузьких вуличок, галерей, проходів і тупиків. Значну частину забудови міста здійснено за французького протекторату. З 1970-х років у місті зводяться мікрорайони новобудов за сучасним плануванням.
До муніципалітету Тунісу входять мальовничі передмістя —Картаж (Карфаген) таСіді-бу-Саїд, а також портове містечкоЛа Гулетт.
Сіді-бу-Саїд, 2006
Картаж є найреспектабельнішим районом міста, де містяться численні дипломатичні й консульські резиденції, вілли забезпечених містян, тут же розташована резиденція президента Туніської Республіки. Також на території Картажу руїни стародавнього Карфагену, які є чи не найбільшою туристичною атракцією країни.
Сіді-бу-Саїд — друге за престижністю передмістя столиці Тунісу. Містечко називаютьосередком поетів і закоханих. Воно також є неодмінним пунктомекскурсійних програм для гостей Тунісу через надзвичайної краси зовнішній вигляд — суцільні білі будиночки з традиційними блакитними віконницями та дверима на пагорбах, що підносяться над узбережжям. У місті численні кав'ярні, вернісажі майстрів народнихремесел, картинні галереї тощо.
«Клуб Африкен», 13-разовий чемпіон Тунісу, 11-разовий володар Кубка Тунісу, триразовий володар Суперкубка Тунісу, переможець Ліги чемпіонів КАФ 1991 року, домашня арена — стадіон «Стад ель-Мензах»;
«Стад Тунізьєн», чотириразовий чемпіон Тунісу, шестиразовий володар Кубка Тунісу, дворазовий володарКубка туніської ліги, домашня арена — стадіон «Шадлі Зуйтен».
Зима — найвологіший сезон, у цей період випадає більше третини річної кількості опадів. Сонце може підвищувати температуру від 7 °C вранці до 16 °C вдень.Морози трапляються рідко. Навесні кількість опадів зменшується вдвічі. У березні температура може варіюватися від 8 до 18 °C та від 13 до 24 °C в травні.
Вліткудощі практично повністю відсутні. Середні температури в червні, липні, серпні та вересні дуже високі. Восени починаються дощі, часто з невеликимигрозами, які можуть іноді викликати раптовіповені або навіть затопляти деякі частини міста[4][5]. У листопаді спека спадає, середні температури в діапазоні від 11 до 20 °C.
Клімат Тунісу (Міжнародний аеропорт Туніс-Картаж) 1961–1990, екстремуми - з 1943 року
↑Словарь географических названий зарубежных стран / Отв ред. А. М. Комков. Ред. коллегия: Г. .Г Арутюнова, Е. В. Горовая, Л. Г. Иванов и др. — М. : Недра, 1986. — 459 с. (с. 376)
Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (с. 486—487)
