Треблінка (пол.Treblinka) — два концтабори: Треблінка-1 (так званий «трудовий табір») і Треблінка-2 (табір смерті). Табори були організовані нацистами на території окупованоїПольщі недалеко від села Треблінка (Мазовецьке воєводство), розташованого на віддалі бл. 80 км на північний схід відВаршави. Табір діяв з22 липня1942 до жовтня1943. За різними джерелами, всього в Треблінці вбили понад 700 000[1] — 850 000 осіб[2]. Оскільки останні відомі дані відносяться до31 грудня1942 року, а концтабір діяв до жовтня1943 року, кількість жертв, ймовірно, набагато вища[3].
Пам'ятний знак при в'їзді до ТреблінкиЗалізничні колії в ТреблінціТреблінка: Плита в пам'ять про польського письменика, педагога і публіциста єврейського походженняЯнуша Корчака (Генрика Ґолдшміта), задушеного в газовій камері Треблінки разом зі своїми вихованцями6 серпня1942 року
Наказ про спорудження винищувального табору Треблінка було відданорейхсфюрером ССГенріхом Гіммлером голові СС Варшавського району, Арпаду Віганду17 квітня 1942 року. Будівництво табору розпочалося в кінці травня 1942 року.
Територія табору становила 24 га, вона була оточена подвійною огорожею висотою 3 метри, а також яром глибиною 3 метри. Перші 3 газові камери площею 48 м² були побудовані за таким же принципом, що і в таборі смертіСобібор. 22 липня 1942 почалося виселення євреїв зВаршавського гетто і східних районів Варшавського району в табір Треблінка-I.
В серпні-жовтні 1942 року було збудовано десять додаткових газових камер загальною площею 320 м². Після цього можна було знищити одночасно пасажирів, що прибули у 20 залізничних вагонах.
Персонал табору складався з 30 членівСС і близько 100 вахтманів представників різних етнічних груп — німців (фольксдойче), росіян, українців, поляків, словаків, болгар, представників республік Середньої АзіїСРСР. Основну масу охорони складали полонені та колишні військові Червоної Армії:[4][5]
Від жертв до останнього моменту приховували, що їх чекає смерть. Це дозволяло в більшості випадків запобігати актам спротиву. Багато євреїв з Західної та Центральної Європи прибували в табір на звичайних пасажирських потягах (за купленими ними ж квитками), розраховуючи, що їх везуть на нове місце проживання. Євреїв зі Східної Європи привозили в забитих товарних вагонах, під охороною, не даючи води і харчів.
Після наповнення людьми, в камери, замасковані під душові, подавали вихлопні гази від двигуна важкого танка (іншим способом було викачування повітря з камер). Смерть наставала від задушення протягом пів години. Тіла вбитих спочатку закопували в великих колективних могилах, але весною 1943 року було наказано викопати тіла і спалити.
2 серпня1943 року в Треблінці-2 було піднято повстання в'язнів, яке було жорстоко придушено, а табір ліквідовано. Одним з небагатьох учасників повстання, які вижили, став Самуель Вілленберг, який після війни написав книгу «Повстання в Треблінці».
.svg)
