Перші наукові дані про Тихий океан. були отримані на початку 16 століття іспанським конкістадоромВ. Нуньєсом де Бальбоа. У 1520-21Ф.Магеллан уперше перетнув океан від протоки, названої його ім'ям, до Філіппінських островів. Протягом 16-19 століть океан вивчався численними. натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 ст. (географічної експедиціїІ. Ф. Крузенштерна,Ю. Ф. Лисянського,О. Є. Коцебу, Ф.Ф.Беллінсгаузена, М.П.Лазарева, Ч.Дарвіна. Перша власне океанографічна експедиція — кругосвітна подорож англійського судна «Челленджер» (1872-76), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні і геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення наприкінці 19 століття внесли наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886-89, 1894-96) Росія, «Альбатрос» (1888—1905) США; у 20 ст.: на суднах «Карнегі» (1928-29) — США, «Снелліус» (1929-30) —Нідерланди, «Діскавері II» (1930) —Велика Британія, «Галатея» (1950-52) —Данія і «Витязь» —СРСР. Новий етап дослідження почався з 1968, коли з американського судна«Гломар Челленджер» було початоглибоководне буріння.
Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, що межують поекватору. Також проводять межу по осіекваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Ранішеакваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служилиПівнічний іПівденнийтропіки.
Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні риси. За винятком крайнього півдня, узбережжя Тихого океану обрамлене кільцем згаслихвулканів, відомих якТихоокеанське вогняне коло. Більша частина берегів утворена високимигорами, так що абсолютні відмітки поверхні різко змінюються на близькій відстані відберега. Все це свідчить про наявність на периферії Тихого океану тектонічно нестабільної зони, щонайменші переміщення в межах якої є причиною сильнихземлетрусів.
На сході круті схили гір підходять до самого берега Тихого океану або відділяються від нього неширокою смугою прибережної рівнини; така будова характерна для всієї прибережної зони, відАлеутських островів ізатокиАляска домису Горн. Тільки накрайній півночіБерингове море має низовинні береги.
У Північній Америці в прибережнихгірських хребтах зустрічаються окремі знижені ділянки та проходи, але в Південній Америці величний ланцюгАнд утворює майже суцільний бар'єр на всьому протязі материка.Берегова лінія тут досить рівна, а затоки та півострови зустрічаються рідко. На півночі найглибше врізані в сушу затокиП'юджет-Саунд іСан-Франциско іпротокаДжорджія. На більшій частині південноамериканського узбережжя берегова лінія згладжена і майже ніде не утворюєбухт і заток, за винятком затокиГуаякіль. Проте на крайній півночі та крайньому півдні Тихого океану існують дуже близькі за будовою ділянки —архіпелаг Олександра (південна Аляска) іархіпелаг Чонос (біля берегів південногоЧилі). Для обох районів характерні численніострови, великі й малі, з обривистими берегами,фіордами та фіордоподібними протоками, що створюють затишні бухти. Решта частини тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки, незважаючи на велику протяжність, представляє лише обмежені можливості длясудноплавства, оскільки там дуже мало зручних природнихгаваней, а узбережжя часто відділяється гірським бар'єром від внутрішньої частини материка. УЦентральній і Південній Америці гори утруднюють сполучення між заходом і сходом, ізолюючи нешироку смугу Тихоокеанського узбережжя. На півночі Тихого океану Берингове море більшу частинузими скутокригою, а узбережжя північного Чилі на значному протязі єпустелею; цей район відомий своїмиродовищамимідної руди танатрієвої селітри. Райони, розташовані на крайній півночі та крайньому півдні американського узбережжя, — затоки Аляска та околиці мису Горн, — здобули погану славу своєюштормовою ітуманноюпогодою.
Західне узбережжя Тихого океану істотно відрізняється від східного; береги Азії мають безліч заток і бухт, що в багатьох місцях створюють безперервний ланцюг. Численні виступи різного розміру: від таких великих півостровів, якКамчатка,Корейський,Ляодунський,Шаньдунський,Лейчжоубаньдао,Індокитай, до незліченних мисів, що розділяють дрібні бухти. На азійському узбережжі часті гори, але вони не дуже високі та зазвичай декілька віддалені від берега. Вони не утворюють суцільних ланцюгів і не є бар'єром, що ізолює прибережні райони, як це спостерігається на східному березі океану. На заході в океан впадає багато великихрічок:Анадир,Пенжина,Амур,Ялуцзян (Амноккан),Хуанхе,Янцзи,Сицзян,Хонгха (Червона),Меконг,Чаупхрая (Мінам). Багато їх цих річок утворили розлогідельти, де проживає численненаселення. Річка Хуанхе виносить в море так багато наносів, що її відкладення утворили перемичку між берегом і великим островом, створивши таким чином Шаньдунський півострів.
Ще одна відмінність між східним і західним узбережжям Тихого океану полягає в тому, що західний берег облямований величезною кількістю островів різного розміру, часто гористих і вулканічних. До цих островів належатьАлеутські,Командорські,Курильські,Японські,Рюкю,Тайвань,Філіппінські (їх загальна кількість перевищує 7 000); нарешті, між Австралією і півостровомМалакка знаходиться величезне скупчення островів, за площею зіставне з материком, на яких розташованаІндонезія. Всі ці острови мають гірський рельєф і входять до складу Вогняного кола, що підперізує Тихий океан.
Лише небагато великих річок американського континенту впадають в Тихий океан — цьому перешкоджають гірські хребти. Виняток становлять деякі річки Північної Америки —Юкон,Кускоквім,Фрейзер,Колумбія,Сакраменто,Сан-Хоакін,Колорадо.
Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більшевулканів,підводних гір іатолів, аніж усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з дієвими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвитокшельфу (1,7 % всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Беринговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штатуКвінсленд рясніє кораловими спорудами, на зовнішньому краї окантованим найбільшим у світіВеликим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної та Південної Америки на сході океану — вузький шельф (декілька десятків кілометрів).
Характерні вулканічні хребти та вали: Лайн, Гавайський, Північно-Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.
Теригенні уламкові та глинясті осідання розвинені на підводних виріжках материків, в котловинах морів, глибоководних жолобах. Кремнисті осідання (діатомові та діатомово-радіолярієві) утворюють три широтних пояси в зонах високої продуктивностіфітопланктону (північний, екваторіальний і субантарктичний). Пелагічні червоні глини розвинені на глибині понад 4 500—5 000 м в малопродуктивних зонах.
Осн. нафтогазоносні р-ни зосереджені на периферії океану. З твердих виявлені і частково розробляються розсипні родовища магнетитових пісків (Японія,Північна Америка), каситериту (Індонезія,Малайзія), золота і платини (узбережжя Аляски і інш.). У відкритому океані виявлені великі скупчення глибоководних залізомарганцевих конкрецій, що містять також значну к-ть нікелю і міді (розлом Кларіон-Кліппертон). На багатьох підводних горах і схилах океанічних о-вів виявлені залізо-марганцеві кірки і конкреції, збагаченікобальтом іплатиною. У межах серединно-океанічних рифтів і в області задуговогоспредингу (в зах. частині Т.о.) відкриті великі покладисульфідних руд, що містятьцинк,мідь,свинець ірідкісні метали (Східно-Тихоокеанське підняття, Галапагоський рифт). На шельфах Каліфорнії і о.Нова Зеландія відомі родов. фосфоритів. На мілководних ділянках шельфу виявлені і експлуатуються родовища нерудних корисних копалин.
Більша частина Тихого океану розташована в субекваторіальних, тропічних, субтропічних і помірних кліматичних поясах, менша — в екваторіальному і субарктичному. Циркуляція атмосфери над океаном визначається 4 основними областямиатмосферного тиску: Алеутським мінімумом, Північно-Тихоокеанським, Південно-Тихоокеанським і Антарктичним максимумами. Такий розподіл тиску обумовлює перевагу в тропічних і субтропічних широтах стійких північно-східних на півночі і південно-східних на півднівітрів —пасатів (слабших, ніж в інших океанах, і на сході сильніших, ніж на заході) і сильних західних вітрів упомірних широтах.
На заході тропічної зони зчервня полистопад часті тропічніурагани —тайфуни. Для північно-західної частини океану характерна мусонна циркуляція атмосфери.
У результаті значнихопадів (кількість опадів більша за випаровування) солоність поверхневих вод у ньому трохи нижча, ніж в інших океанах. У північно-східній частині океану спостерігаються великітумани, які насуваються на материк у вигляді величезних білих хвиль. Справжньою «країною туманів» називаютьБерингове море.
Коливаннятемператури досить значні, залежно від широтного положення і глибини; температури приповерхневого шару в екваторіальному поясі (між 10° північної широти та 10° південної широти) становлять близько 27-30 °C; на великих глибинах і на крайній півночі та півдні океану температура лише небагато вище за точку замерзання морської води.
Поверхневітечії утворюють антициклональні коловороти в субтропічних і тропічних широтах і циклоніальні коловороти в північних помірних і південних високих широтах. У північній частині океану циркуляція визначається теплими течіями Північно-Пасатною —Куросіо і Північно-Тихоокеанською і холодноюКаліфорнійською. У фронтальній зоні Куросіо утворює синоптичні вихори в поперечнику до 250—300 км, глибиною до 1000 м, час існування — декілька місяців, швидкість пересування — декілька сантиметрів в секунду. В північних помірних широтах пануєКурильська течія, на сході теплаАляскинська течія.
Суттєва ланка екваторіальної циркуляції Тихого океану — підповерхнева протитечія Кромвела. Вона перетинає Тихий океан від континенту до континенту на глибині від 150—300 м на заході до 250—300 м на сході в смузі завширшки 500—600 км. Напрямок течії східний. Швидкість протитечії в центральній і східній частинах океану — близько 5,4 км/год. Вона мандрує біляекватору.
У південній частині океану антициклональна циркуляція складається теплими течіями Південною Пасатною, Східно-Австралійською, і холодною течією Західних Вітрів іПеруанською. Північніше екватора, між 2—4° і 8—12° північної широти північні й південні циркуляції протягом року розділяються Міжпасатною (Екваторіальною) протитечією.
Середнятемпература води на поверхні в лютому змінюється від 26—28°C біля екватора, до −0,5—1 °C північніше 58° північної широти, біляКурильських островів і південніше 68° південної широти. У серпні температура дорівнює 25—29 °C біля екватора, 5—8 °C уБеринговій протоці та від −0,5 до 1 °C південніше 60—62° південної широти.
Найбільшасолоність 35,5 ‰ і 36,5 ‰ відповідно в північних і південних субтропічних широтах. Біля екватора вона зменшується до 34,5 ‰ і менше, в північних помірних широтах падає до 30—31 ‰, в південних високих широтах до 33,5 ‰.
Щільність води на поверхні рівномірно збільшується від екватора до високих широт — від 1021 кг/см³ до 1027 кг/см³ і більше.
В «Звіті про стан клімату в південно-західній частині Тихого океану за 2022 рік»,Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) констатувала, що рівень моря в південно-західній частині Тихого океану підвищується приблизно на 4 міліметри на рік, що трохи перевищує середній глобальний показник. Це загрожує низинним територіям, як-отТувалу таСоломонові Острови, які із часом можуть опинитися під водою[2][3].
Крига утворюється в північно-західних морях (Берингове, Охотське, Японське, Жовте), на півночі затоки Аляска і біля берегів Антарктиди.
Основна частина мас криги в Антарктичній області, плавуча крига в високих південних широтах розповсюджуєтьсявзимку до 61—64° південної широти,влітку до 70° південної широти.Айсберги в кінці літа виносяться до 46—48° південної широти.
Флора і фауна характеризуються багатством і великим різноманіттям. Флора Тихого океану налічує близько 100 тисяч видів (біологія); у фітопланктоні відомо близько 380 видів. У зоні шельфу представлені різноманітні бурі водорості, фукусові, Ламінарія водорості, молюски, черви, ракоподібні, голкошкірі та інші організми. Для тропічних широт характерний сильний розвиток коралових рифів.
Рибна фауна включає не менше 2000 видів у тропічних широтах і близько 800 видів;— у помірних (далекосхідні моря). В океані мешкає понад 2000 видів риб і 6000 видів молюсків. У північній частині океану поширені лососеві риби — лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця й оселедця, біля західного узбережжя;— анчоусів. Риба є кормовою базою для птахів.
У північних помірних і в південних високих широтах живуть численні ссавці: кашалот, декілька видів смугастиків, морський котик; лахтак, морж і сивуч (на півночі), а також краби, креветки, устриці, головоногі молюски та інші. У фауні Тихого океану багато ендеміків.
Роль Тихого океану у світовій економіці визначається значною часткою промислової та сільськогосподарської продукції, що виробляється в прибережних країнах, його багатими та різноманітнимиприродними ресурсами, масштабним транспортним використанням. Тихий океан дає приблизно 59 % світового вилову риби й морепродуктів (переважаютьминтай,івасі,чилійська сардина,перуанська ставрида,перуанський анчоус та ін.). У північно-західній частині Тихого океану зосереджені основні світові запаси лососевих риб. Серед не рибних об'єктів провідне місце займаютькальмари,креветки,мідії,морський гребінець та інші. Тихий океан дає близько 90 % світового видобутку водоростей.
Найбільші світові прибережно-морські розсипирутилу іциркону знаходяться на східному і південно-східному узбережжі Австралії, ільменіто-цирконієві піски — вздовж західного берега Північної Америки відАляски доКаліфорнії, багаті розсипикаситериту біля берегів Південно-Східної Азії, титано-магнієві піски в прибережній зоніЯпонії. Прибережно-морські розсипи Аляски багаті назолото іплатину. На дні глибоких (понад 3 000 м) районів Тихого океану виявлені великі поклади залізо-манганових конкрецій, найбагатша зона площею близько 6 мільйонів км² між 6 і 20° північної широти та приблизно між 180 і 120° західної довготи. В Тихому океані розвідано понад 120 нафтових і нафтогазових родовищ, з яких майже 70 % в експлуатації. Основні райони морського нафтовидобутку: південна частина Каліфорнійського шельфу,затока Кука, Аляска (див.Нафтогазоносний басейн Затоки Кука), затока Гуаякіль (Еквадор), західний шельф Японії, затока Бохайвань (КНР),Бассова протока,Малайський архіпелаг, Північний острів Нової Зеландії,Бруней,Таїланд,Малайзія,Індонезія,Перу. Видобутоккам'яного вугілля ведеться біля берегів Японії.
Тихий океан займає 2-е місце у світі за об'ємом морських перевезень і відрізняється значними темпами їх зростання. Найважливіші транспортні шляхи зв'язуютьпортиСША іКанади з портами Японії. В Японію перевозяться кам'яне вугілля, лісовівантажі,зерно,руда та інше; у зворотному напрямку —автомобілі, електроніка, тканини, риба. Значні за об'ємом перевезення виконуються по лініях американо-австралійського тихоокеанського напрямку. З Австралії та Нової Зеландії в США доставляютьсясвинець,цинк,шерсть,м'ясо; в зустрічних потоках переважають верстати, машини, прилади. Маршрутами, що поєднують порти південноамериканських країн з тихоокеанськими та атлантичними (черезПанамський канал) портами США і Канади, перевозяться руди чорних і кольорових металів,селітра та інша сировина.
Перша власне океанографічна експедиція — навколосвітня подорож англійського судна «Челленджер» (1872–1876), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні та геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення наприкінці 19 століття зробили наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886–1889,1894–1896)Росія, «Альбатрос» (1888–1905)США; у 20 столітті: на суднах «Карнегі» (1928–1929) —США, «Снелліус» (1929–1930) —Нідерланди, «Діскавері II» (1930) —Велика Британія, «Галатея» (1950–1952) —Данія і «Витязь» —СРСР. Новий етап дослідження почався з1968 року, коли з американського судна «Гломар Челленджер» було почато глибоководнебуріння.
виявлення в Беринговому морі підводного хребта Ширшова; в Охотському морі — впадин Дерюгіна і ТІНРО, підводних підвищень Академії Наук і Інституту океанології, жолобів Макарова, Петра Шмідта і Лебедя; в Японському морі — підводних підвищень «Витязя» і хребта Богорова; в північно-західній частині Тихого океану — підводного хребта «Витязя»; дослідження Курило-Камчатського жолоба; виявлення підводних підвищень Зенкевича і Обручова; відкриття північного продовження Гавайського хребта.
виявлення максимальних глибин жолобів Палау, Новобританського, Бугенвільського, Тонга (найбільша вПівденній півкулі) і Кермадек; встановлення в Маріанській впадині найбільшої глибини Світового океану (11 022 м)[5]. Відкриття жолобів Новогвінейського, «Витязя», Адміралтейства; дослідження і опис багатьох підвищень дна океану — глибових хребтів і масивів (в тому числі підвищення Шатського), крайових валів, вивчення систем жолобів Японського, Ідзу-Бонінського, Волкано та інших.
Курсивом зазначено акваторії Світового океану, що за своїми гідрологічними характеристиками відповідають визначенню море, але історично носять іншу назву. * — у сучасній географії термін не використовується. За іншими класифікаціями належить ¹ до Атлантичного океану. ² до Індійського океану. ³ до Тихого океану.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
