Теофанія (грец.Θεοφανειαбогоявлення) — безпосереднє явлення божества в різних релігіях.
Теофанія типова для більшості якполітеїстичних, так імонотеїстичних релігій. Так, теофанія звична длярелігії давньої Греції: у творчостіГомераолімпійські боги безпосередньо постають людьми і втручаються в хідТроянської війни, багатогероїв ведуть свій рід безпосередньо від богів і богинь, які поєднувалися зі смертними жінками (Геракл) або чоловіками (Еней).
В античній культурі теофанія увійшла як в релігійну практику (наприклад, вДельфах відзначалися щорічніТеофанії на честь богаАполлона, присвячені його народженню і явленню людям), так і в літературну і театральну традицію (теофаніяАртеміди у фіналі драми «Іполіт»Еврипіда, традиціяDeus Ex Machina в античній драматургії тощо).
Вюдаїзмі істарозавітній традиції богЯхве, на відміну від елліністичних релігій, не приймає антропоморфну форму, тому теофанія в Старому Завіті символізувала: бог являється як пророкам, так і, в деяких випадках, народу, у вигляді, опосередкованому явищами природи, причому існують вибрані місця теофаній (гори Синай і Теман, міста Сихем і Шела)[1]:
| Гора Синай уся диміла від того, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим з печі, і вся гора сильно коливалася; і звук трубний ставав сильніше і сильніше.Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно. (Вих. 19:21) |
Ухристиянстві присутні обидва типи теофанії: і «безособова» старозавітного типу, і «особиста». Прикладом першої є теофаніяП'ятидесятниці — поблажливістьСвятого Духу до апостолів:
| Аж ось пролунав зненацька з неба шум, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де вони знаходилися. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. (Дії 2:2-3) |
Обидві теофанії дуже подібні: перша святкується вюдаїзмі якШавуот, що відзначається на 50-й день післяПесаха, друга — як День Святої Трійці, що відзначається на 50-й день післяВеликодня.Іоанн Павло II відзначає схожість обох теофаній — як у проявах, так і символізм: Синайська теофанія знаменувала дарування старозаповітних законів народу Ізраїлю, теофанія п'ятидесятниці — народженняапостольської церкви і «народу Божого»[2].
УНовому Завіті «особистою» теофанією є як все земне життяІсуса Христа, так і його явлення післяВоскресіння.
Ранні християнськікульти запозичували обрядовість як в юдейській традиції синагогального богослужіння, так і в елліністичних культах. Свято Теофанія спочатку було близьким скоріше до елліністичної, ніж до власне ранньохристиянської есхатологічної ідеології: саме дляеллінізму і римської традиції були характерні святкування днів народження (як у випадкуДельфійських Теофаній), для ранніх християн днями народження до нового, небесного життя (лат.dies natales) були дати їх смерті.
Вперше святкування Теофанії (одночасно зРіздвом Христовим) з'явилося вгностичних громадах II століття н. е. Самегностицизм з його спробою об'єднання елліністичних культів з християнством привніс античну традицію прославлення народження до християнства: ця традиція була сприйнята східними церквами та одночасне святкування теофанії та різдва тривало так IV — V ст початку н. е. В «Апостольських постановах» (грец.Λιαταγαί των αγιων αποστόλων,лат.Constitutiones apostolicae, IV—V століття) згадується окреме від Різдва свято Теофанія (Епіфанії) як свято сходження Бога на землю, проте в цьому джерелі свято пов'язується не тільки зхрещенням, а й з поклонінням волхвів, чудо в Кані Галілейській, і іншими епізодами новозаповітних теофаній[3].
У сучасномуправослав'ї теофанія (Богоявлення) — одне з двунадесятих православних свят. СвяткуєтьсяХрещення Господнє, коли ясно явилася уся ПресвятаТрійця — Бог Син хрестився, Бог Отець свідчив Його своїм голосом, а Бог Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба.
На відміну відхалкедонських церков (православних, католиків, протестантів),давньосхідні православні церкви й досі святкують Теофанію як загальний спомин приходу в світ Спасителя, не маючи окремого святаРіздва.
