Телеба́чення (ТБ)[1][2], такожтелеві́зія (ТВ)[3][4], (запозичено череззахідноєвропейські мови віддав.-гр.τῆλε — далеко ілат.vīsiō — бачення)[5] — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з безпровідною передачею рухомихзображень зізвуковим супроводом у реальному часі.
Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм тапередач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження[6].
Телебачення стало доступним у грубій експериментальній формі ще наприкінці 1920-х років. Після Другої світової війни вдосконалена форма чорно-білого телевізійного мовлення стала популярною у США, а згодом і в інших країнах світу. У середині 60-х років набуло швидкого поширення кольорове мовлення у розвинених країнах. З винаходом касети Betamax та VHS,лазерних дисків, флеш-накопичувачів та інших компактних засобів запису й відтворення зображень,телевізори почали використовувати не тільки для прийомутелепередач, а й для перегляду записаноїінформації. З винаходомІнтернету з'явилося й розвиваєтьсяІнтернет-телебачення.
На ранніх стадіях розвитку, телебачення використовувало поєднанняоптичних,механічних таелектронних технологій для отримання, передачі та показу візуальних зображень. Системи телебачення від кінця 1920-х років до сучасних систем використовують тільки оптичні й електронні технології. Однак, знання, отримані при роботі з електромеханічними системами, мали вирішальне значення в розвитку повністю електронного телебачення.
Пантелеграф
Перші зображення, передані з використанням електрики, були відправлені давніми механічнимифаксами, у тому числіпантелеграфами, опрацьованими в кінці дев'ятнадцятого століття. Концепція передачі за допомогоюелектрики, рухомих телевізійних зображень, вперше з'явилася в 1878 році, невдовзі після винаходутелефону, яктелефоноскоп. Думка, що, коли-небудь,світло можна буде передати по мідних дротах як звуки, у той час, була витвором уяви авторівнаукової фантастики.
Ідея використовуватисканування для передачі зображень була фактично впроваджена в практику в 1881 році упантелеграфах, за допомогоюмаятникоподібного механізму сканування. З цього часу сканування, у тій чи іншій формі, використовується майже в кожній технології передачі зображення, включаючи сучасний телевізор. Це концепція«растеризації», процес перетворення візуального образу в потік електричних імпульсів.
У 1884 роціПауль Ґотліб Ніпков, 23-річний студент університету вНімеччині, запатентував першу електромеханічну систему телебачення, яка використовуваласканувальний диск, що обертався переміщаючи спіральні ряди отворів, через які здійснювалась растеризація. Отвори були розташовані на рівнихкутових інтервалах, кожен оберт диска дозволяв світлу проникати через кожний отвір на світлочутливийселеновийсенсор, який виробляв електричні імпульси. Коли зображення фокусувалося на обертовому диску, кожна дірка здійснювала горизонтальний «зріз» всього зображення.
Винахід Ніпкова не використовувався у практиці аж до розвитку технологіїламповихпідсилювачів. Пристрій надавався, як і раніше, лише для передачіпівтонових зображень представлених рівновіддаленими точками різного розміру потелеграфних або телефонних лініях. Пізніше в конструкції використовували рухомий дзеркальний барабанний сканер для зняття зображення таелектронно-променеві трубки, як пристрій відображення, але передавання рухомих зображень, як і раніше, не було можливим, переважно, через значну інерційність рухомих частин та погану чутливість селенових давачів[7].
Використовуючи диск Ніпкова,шотландському винахідниковіДжону Лоґі Берду вЛондоні в 1925 році вдалося продемонструвати передачу зображення рухомого силуету[8] і рухомогомонохроматичного зображення в 1926 році. Сканувальний диск Берда, з подвійною спіраллюлінз, давав зображення з роздільною здатністю 30 ліній, достатньою, щоб розгледіти обличчя людини[9]. Це демонстрація Берда, зазвичай, вважається першою у світі справжньою демонстрацією телебачення, хоч механічні телевізійні пристрої віддавна не використовуються. Показово, що в 1927 році Берд також винайшов першу у світі системувідеозапису «відеофон» (англ.Phonovision): шляхом модуляції вихідного сигналу його телекамери до звукового діапазону, він був в змозі записати сигнал на 10-дюймовому восковому аудіо дискові за допомогою звичайної технології аудіозапису. Кілька записів з Бердового «відеофону» вижили, були в 1990-х роках розшифровані та рендеровані, з використанням сучасних технологій обробки цифрових сигналів, у видимі зображення[10].
На початку 1907 року німецький винахідник Макс Дікман спроєктував, виготовив та провів лабораторні дослідження напівелектронного ТБ. Передавачем була електромеханічна система в якій здійснювалось контактне сканування плоских металевихтрафаретів у вигляді букв, цифр та інших геометричних фігур, призначених для передавання. Для цього використовувався металевий диск Ніпкова, який здійснював 10 обертів за секунду. На диску були закріплені 20 спірально розташованих контактних щіток (на місці дірок диска). Приймачем була трубка Брауна з екраном 3×3 дюйми, розгортка, відповідно, була 10 кадрів за секунду по вертикалі та 20 рядків по горизонталі[11][12].
У 1907 році, російський вченийБорис Розінг запатентував, а в 1911 році продемонстрував напівелектронну систему телебачення з безконтактним скануванням. Приймальним пристроєм булаелектронно-променева трубка — модифікована автором трубка Брауна. Для передавання нерухомих простихгеометричних форм, використаний електромеханічний дзеркальний барабанний сканер[13].
1925 року на транспортній виставці в Мюнхені, німецький вчений М. Дікман демонстрував телевізійну систему з електронними передавальною та приймальною трубками. У передавальному пристрої здійснювалось 50 — рядкове перетворення зображення. Передавались нерухомі зображення схем транспортних магістралей. Система ТБ була здатна передавати рухомі зображення силуетів. На передавальну ЕПТ, 3 жовтня 1927 року був отриманий патент DE450187 (C) з пріоритетом від 5 квітня 1925 року.
9 листопада 1925 року український винахідникБ. Грабовський в співавторстві зі своїми однодумцями Н. Піскуновим та В. Поповим подали документи на патентування електронного телебачення (без використання електромеханічних, рухомих елементів). Патент № 5592 отримали 30 червня 1928 року. 26 липня та 4 серпня 1928 року у Ташкенті відбулась, вперше у світі, публічна демонстрація та приймання науковою комісією повністю електронного, безпровідного телебачення. На екрані приймальної трубки, на відстані десятків метрів у прямому ефірі, спостерігали рухомі зображення пішоходів, трамваю, що перетинав площу та обличчя помічника, який здіймав і одягав кашкета. Цей факт був зафіксований місцевою кінохронікою[14][15].
У 1926 році угорський інженерКальман Тіганий (угор.Kálmán Tihanyi) розробив телевізійну систему, яка використовувала повністю електронні елементи сканування і відображення, використовуючи принцип «накопичення заряду» в сканері (камері)[16][17][18].
У 1927 році російський винахідникЛев Термен розробив телевізійну систему з дзеркальним барабанним сканером, яка давала зображення зроздільною здатністю 100 рядків з переплетенням (100i)[19].
Крім того, у 1927 році,Герберт Івс (англ.Herbert E. Ives) зBell Labs передавав рухомі зображення зняті диском з 50 отворами з частотою 16 кадрів на хвилину кабелем зВашингтона доНью-Йорка, і по радіо зУіппані,Нью-Джерсі. Івс використовував екрани розміром 60 на 75 см. Суб'єктом трансмісії бувГерберт Гувер, тоді міністр торгівлі, пізнішепрезидент США. Журналісти могли бачити Гувера і розмовляти з ним.
У 1927 роціФіло Фарнсуорт виготовив та запатентував телевізійну систему з електронними як скануванням, так і пристроєм відображення[20]. Здійснювалось передавання нерухомих зображень. Цю систему він удосконалив для здійснення передавання рухомих зображень та вперше в Америці продемонстрував для преси 1 вересня 1928 року[20][21].
Справжній прорив у техніці електронного телебачення здійснив учень Б. Розінга В. К. Зворикін (емігрував після революції в Америку і працював на RCA) — в 1923 році він подав заявку (патент отримав у 1938 році) на телебачення, засноване повністю на електронному принципі, а в 1931 році створив першу у світі передавальну електронну трубку з мозаїчним фотокатодом, названу «іконоскопом», поклало початок розвитку електронного телебачення. Іконоскоп — перша електронна передавальна телевізійна трубка, що дозволила почати масове виробництво телевізійних приймачів. Далі Зворикін зайнявся створенням повністю електронної телевізійної системи. Для повного успіху потрібно було провести велику роботу з удосконалення іконоскопа і кінескопа (приймальної трубки), систем перетворення і передачі електричних сигналів, розв'язанням технологічних проблем, пов'язаних з отриманням необхідноїфоточутливої структури тощо.
У 1935 році німецька фірма Fernseh AG і американська фірма Farnsworth Television, яка належала Філо Фарнсворту підписали угоду про обмінпатентами і технологіями, щоб прискорити розвиток телевізійних передавачів і станцій у своїх країнах[23].
Регулярне телебачення з'явилося в Німеччині 1935 року[24]. Націонал-соціалістичне телебачення проіснувало з березня 1935-го до вересня 1944-го. Його сигнал приймали близько 700 телевізійних апаратів по всій Німеччині.
2 листопада 1936 рокуBBC почало передачі першого у світі публічного регулярного телебачення високої чіткості з вікторіанськогоАлександра-палас на півночіЛондона. У зв'язку з цим, BBC стверджує, що є батьківщиною телебачення у сучасному розумінні[25].
У 1936 роціКальман Тіганий описав принцип плазмового дисплея, першого дисплея з плоскою панеллю[26][27].
Мексиканський винахідникГільєрмо Гонсалес Камарена також відіграє важливу роль у ранній історії телебачення. Його експерименти з телебаченням почалися у 1931 році й призвели до патенту на «trichromatic field sequential system» (систему кольорового телебачення) 1940 року[28].
ВУкраїнській РСР працювали короткометрові механічні телепередавачі в містахОдесі,Києві йХаркові, з 1932 року — телефільми, з 1934 року — зі звуковим супроводом.
Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 року у місті Харкові (уМоскві — з 1946 року) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 року почав діятителецентр у Києві[29]. З лютого 1960 року почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 року між Києвом та іншими містами колишнього СРСР. З 1967 року телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 року — Київський, а з 1976 року, також іЛьвівський телецентри, розпочали пересилати кольорові програми. З 1978 роки всі передачі центральної програми з Москви стали кольоровими.
В 1996 році 21 листопада встановленоВсесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй.
01.12.2010 — телеканалІнтер почав тестово мовити у HD (Супутник та Воля). У високій чіткості (1920×1080і) він транслював серіали Свати 4, Котовський таНоворічне звернення Президента України.
Отримання телевізійного сигналу базується наскануванні зображення від оптичної системителевізійних камер й перетворенняколиваньсвітлового потоку в електричний сигнал. Результатом сканування є одновимірний сигнал, що розбивається накадри й рядки. Послідовність рядків і кадрів може записуватися наносій інформації або, в традиційномуефірному телебаченні, поступати до передавачів, де низькочастотний телевізійний сигнал зазвичай модулює високочастотні коливання, які випромінюються в простір за допомогою антен. Модульований високочастотний сигнал збуджує коливання в антенах приймальних пристроїв, і від антен поступають на вхід телевізора, де сигнал демодулюється, в ньому виділяються кадри й рядки, і відображається на екранах телевізорів.
Разом зрадіомовленням телебачення є одним з наймасовіших засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці,промисловості,транспорті,будівництві,сільському господарстві,метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.
В усьому світі, джерелами фінансування телевізійного мовлення, є суспільні кошти (державне фінансування),реклама, телевізійний абонемент (форма податку),підписка або будь-які їхні комбінації. Щоб захистити доходи компаній, підписні канали ТБ, як правило, зашифровано, щоб тільки платники могли розшифрувати сигнал. Незашифровані канали знані як канали FTA (англ.free to air).
У 2009 році глобальний світовий ринок ТБ був представлений 1 217 мільйонами домогосподарств, які мали принаймні один телевізор, а загальнийдохід склав 268,9 мільярда євро (зниження на 1,2 % в порівнянні з 2008 роком)[30]. Найбільша частка ринку телевізійних доходів припадає наПівнічну Америку з показником 39 %, далі ідутьЄвропа (31 %),Азійсько-Тихоокеанський регіон (21 %),Латинська Америка (8 %) іАфрика таБлизький Схід (2 %)[31].
У всьому світі, за різними джерелами, доходи ТБ на 45—50 % походять з телевізійноїреклами, від 40 до 45 % з підписки та 10 % з державного фінансування[32][33].
Електронно-променеві трубки (ЕПТ) телевізорів старого типу містятьсвинець. Деякі з нових дисплейних технологій (LCD) використовують лампи, що містятьртуть. Оскільки телевізори в розвинених країнах вимінюються раз на кілька років, то зростає занепокоєння з приводу відповідних електронних відходів (викинутих телевізорів). Існують також проблеми, пов'язані зі здоров'ям таохороною праці професійних дизасемблерів, які видобувають мідні дроти та інші матеріали з ЕПТ. З екологічними проблемами пов'язані також щораз жорсткіші вимоги щодоенергозбереження нових телевізорів[34].
Станом на початок 2010 року в Україні діяло чотири оператори надання послуг супутникового телебачення[35]:
ООО «Диджиталфлай Юкрейн» (марка Digital Fly Ukraine, абоMYtv): передає пакет власних каналів через супутникThor-6, загальний пакет через супутникиHot Bird,Astra 4A (Sirius),Thor таAmos 3;
«Віасат Україна»: використовує супутникAstra 4A, можливе отримання додаткових даних з Hot Bird та Amos;
«Поверхность+»: здійснює мовлення з супутникаEutelsat W4;
За даними маркетингових досліджень, в Україні приблизно 2,9 млн користувачів супутникового телебачення, але через поширене піратство, кількість комерційних абонентів оцінюють на рівні близько 80 тис. осіб[35].
В Україні наземну передавальну станцію має лише «Поверхность+», решта операторів використовує закордонні: MYtv — вСловенії, «Віасат Україна» — вНімеччині, «НТВ-плюс Україна» передає сигнал через російську станцію супутникового оператора«НТВ-Плюс»[35].
Цифрове́ телеба́чення (англ.Digital Television, DTV) — галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі[36].
Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеотелефонія (комунікація 1 на 1) та відеоконференц-зв'язок (групова комунікація). Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких якH.261,H.262,H.263 та інші. Наприкінці 1998 року був затверджений стандартMPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних[36].
У 2008 році було вирішено, що в Україні поступово буде впроваджено стандарт цифрового телебаченняDVB-T[37].
У травні 2009 року почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях[38]. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриттяЄвро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.
Навесні 2011 рокуНаціональна рада України з питань телебачення і радіомовлення вирішила змінити стандарт цифрового телебачення наDVB-T2. А восени вона ухвалила рішення про шифрування сигналу. Через шифрування сигнал зможуть приймати лише спеціальні декодери конкретних виробників, а не будь-які декодери DVB-T2. У державному бюджеті на 2012 рік було виділено 350 мільйонів гривень на закупівлю цих конкретних декодерів[37]. 21 березня 2012 рокуКабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення»[40].
До вересня 2011 року[41] компаніяЗеонбуд побудує національну цифрову телемережу DVB-T2, що міститиме у собі 32 канали, включаючи каналивисокої чіткості (до 2,5 Мбіт/с).
Стандартом телевізійного мовлення заведено називати сукупність числа рядківрозкладання кадру, частоту зміни кадрів, або полів і тип розгортки. Вже кілька десятиліть у світі переважають три стандарти:
525 рядків, 59,94 полів у секунду в Америці іЯпонії, послідовна розгортка (NTSC);
625 рядків, 50 полів у секунду в Європі, розгортка через рядок (PAL);
Зараз їм на зміну приходитьтелебачення високої чіткості (ТВЧ). Є два стандарти, вони можуть мати розгортку через рядок (з розміром кадру 1080 рядків), або порядкову розгортку (прогресивну, з розміром кадру 720 рядків):
Наземне телебачення — система передачітелевізійного сигналу до споживача за допомогою інфраструктурителевізійних веж і передавачів в діапазоні 47—862МГц. Для прийому сигналу використовується внутрішньокімнатна або зовнішняантена.
Будівля телестанції. Залізні роги на дахах будинків
У будь-якого явища є як позитивні, так і негативні сторони. Телебачення не є винятком. Тому частина віруючих людей (православні, католики, мусульмани, юдеї) виступають проти наявності телебачення в будинках. Для цього використовують різні аргументи, від звернень до релігійних догматів до досліджень, які стосуються впливу телебачення на фізичне і психічне здоров'я людей. Також існують і люди, які відмовляються від телебачення не з релігійних причин, а з метою кращого управління власним часом та його економії[42]. Також існує думка, що телебачення має створювати громадянина, спотворювати його бачення щодо реальності в цілому і зокрема.
↑R. W. Burns,Television: An International History of the Formative Years, p. 264
↑R. W. Burns,John Logie Baird: television pioneer, IET, 2000ISBN 0-85296-797-7 pp. 73, 88 (наведено за англійською вікіпедією)
↑Mr ali283280 says: (8 жовтня 2009).World's First TV Recordings. Tvdawn.com.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 18 січня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 5 червня 2011. Процитовано 23 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 14 березня 2012. Процитовано 23 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Основи телебачення: конспект лекцій для студ. радіотехн. фахів / А. Д. Медведик ; Одес. нац. політехн. ун-т. — Одеса: Наука і техніка, 2008. — 155 с. : іл.
Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. — К., 1957.
Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана. — К., 1963.
Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. — К., 1965.
Домбругов Р. Розповіді про телебачення. — К., 1971.
Косач Ю. Проблеми сучасного українського документального фільму. — К., 1974.
Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. — Львів, 1974.
Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). — К., 1974.
Юровский О. Телевидение — поиски и решения. — М., 1975.
