Ташке́нт (узб.Toshkent) — столицяУзбекистану, адміністративний центрТашкентської області. Найбільше за чисельністю населення місто Узбекистану іЦентральної Азії, центр Ташкентської міської агломерації, найважливіший авіаційний, залізничний і автомобільний вузол, а також політичний, економічний, культурний і науковий центр країни. Адміністративно місто поділяється на 11 районів.
Клімат Ташкента — субтропічно-континентальний, але кількість опадів, у порівнянні з низовинним напівпустельними та пустельними областями, внаслідок близькості гір тут є достатньо значною. Морози зазвичай не бувають тривалими, але за ясної зимової погоди температура подеколи знижується до -20 °C і нижче, влітку температура нерідко досягає 35–40 °C у затінку. Мінімальна температура — -29,5 °C (20 грудня1930 року), максимальна — +44,5 °C (30 липня1983 року).
Іноді в Ташкенті буває несприятлива екологічна ситуація, — тоді в місті спостерігається значна задимленість, в результаті якої видимість становить не більше 1,5–3 км[3]. У цих випадках гори на горизонті, зазвичай (за прозорого повітря в місті) доступні зору, стають невидимими або їх видно вкрай погано.
Уже1983 року населення Ташкента становило 1 902 000 осіб (при території 256 км²; див.нижче). УСРСР місто за чисельністю населення займало четверте місце (післяМоскви,Ленінграда таКиєва).
Чисельність постійного населення Ташкента станом на1 січня2009 року становила 2 206,3 тисяч осіб (існують неофіційні оцінки, що враховують тимчасових мігрантів, згідно з якими населення Ташкента коливається від 2,6 до 3,2 млн осіб). Його змінюваність демонструють нижче наведені дані:
Коли Ташкент був головним містом Туркестанського генерал-губернаторства (1867–1917), там, переважно наприкінціXIX століття, почали селитися українці. У1917–18 роки місто було осередком українського життя у всьому Туркестані — так, у квітні1917 була зорганізованаУкраїнська Центральна Громада Туркестану; у1918 році діялаУкраїнська Крайова Рада Туркестану та її орган —Український Виконавчий Комітет,«Просвіта», виходив тижневик«Туркестанська Рада».
Станом на1970 рік у місті нараховувалось 40 700 етнічних українців (або 2,9 % від загалу). Проте в умовах повоєнного СРСР ташкентські українцірусифікувалися.
Зі здобуттям Узбекистаном незалежності (1991) чимало етнічних українців покинуло місто та країну, перебравшись або до України, або до Росії. І нині (2000-ні) українська громада Ташкента є нечисленною. Формами її самоорганізації та підтримання культурних і мовних традицій єУкраїнський культурний центр «Батьківщина» (заснований у1993 році);українська недільна школа.
У Ташкенті успішно функціонують понад 160 значних підприємств промисловості. У місті виробляють літаки, залізничні вагони, трактори, екскаватори, різні види сільгосптехніки, електротрансформатори, різноманітні прилади і механізми, медичне та електронне обладнання, кабелі, сучасну побутову техніку, в тому числі телевізори, прядильну і текстильну техніку, лакофарбові вироби та чимало іншої продукції.
В'їзд до ДАТ Ташкентське авіаційно-промислове об'єднання імені Чкалова
До найбільших підприємств Ташкента належать:
ДАТ Ташкентське авіаційно-промислове об'єднання імені Чкалова;
ДАТ «Ташкентський тракторний завод»;
АТ «O'zkabel»;
АТ «Toshkent truba zavodi»;
АТ «243-sonli zavod»;
«Algoritm»;
«SovPlastItal».
За результатами2006 року було вироблено імпорто-замінної продукції на суму понад 114,2 млрд сум, що забезпечило додатковий обсягекспорту в 8,2 млн.доларів США[11].
Автобус Mercedes Benz маршруту № 60 («Північний вокзал-Юнус-Абад 17 квартал») на зупинці «Північний вокзал»
Станом на2009 рік у Ташкенті діяло сімтрамвайних маршрутів, 117 автобусних і 36 — маршрутних таксі, а також три лініїметрополітену з 29 станціями. Вранці 2 травня 2016 року трамвайний вагон № 2006 здійснив свій останній рейс 17 маршрутом. Після цього трамвайна інфраструктура у Ташкенті повністю припинила своє існування.
На автобусні маршрути припадає 65 відсотків всіх пасажирських перевезень. Влада міста з міркувань економії ухвалила намір закрити тролейбусне сполучення, і замінити його на автобуси «Ісузу», які виробляєСамаркандський автомобільний завод.
Кваліфіковані медичні послуги населенню надають 109 лікарень, 614 поліклінік, чимало з яких є сімейними, 594 аптеки, 5 санаторіїв для дорослих, 8 санаторіїв-профілакторіїв, 4 дитячі санаторії та 2 пансіонати.
Ташкент є осередком сучасної медицини. Згідно з державною програмою удосконалення системи охорони здоров'я у місті відкриті спеціалізовані наукові центри екстреної меддопомоги, мікрохірургії ока, кардіології, хірургії, онкології. Також постійною є діяльність з будівництва, реконструкції, оновлення та оснащення новим обладнанням усіх медичних закладів.
У Ташкенті функціонують філіали провідних вишів світу — Міжнародного Вестмінстерського університету,МДУ, Російської економічної академії імені Г. Плеханова, Російського державного університету нафти і газу імені І. Губкіна, Сінгапурського інституту розвитку менеджменту, філіал Туринського політехнічного університету.
Загальноосвітня сфера Ташкента представлена понад 300 школами, 117 академічними ліцеями та професійними коледжами. Серед позашкільних освітніх закладів міста — 30 музичних і 25 спортивних шкіл.
Ташкент є великим культурним осередком країни та Центральної Азії. Тут розташовані численні музеї, театри (третина всіхузбецьких театрів) і концертні зали, цирк, кінотеатри, бібліотеки (Національна бібліотека Узбекистану імені Алішера Навої), парки, ботанічний сад, зоопарк і аквапарк, інші заклади культури.
Ташкентська оаза, в якій розташоване місто, є унікальним місцем у регіоні середньоазійських пустель. Са́ме тому дуже важливим є збереження мікроклімату паркової зони міста. Нині численні ташкентські парки є головним місцем дозвілля та рекреації жителів і гостей міста[14]:
У Ташкенті збереглися й відреставровані (у виключних випадках відновлені повністю, тобто є репліками) низка історико-культурних пам'яток, що є взірцями ісламської архітектуриXIV—XIX століть: медресеБаракхана,Абдулкасима таКукельдаш (всі три — XVI ст.), мавзолеїЗайнутдіна-бобо (XIV—XVI ст.ст.),Зангі-ата (XV—XVI ст.ст.),Каффола Шоший (XVI ст.) таКалдиргочбія (Толе бі) (XVIII ст.), мечеті Намагох і Джамі (обидві — XIX ст.)Ставши у1867 році головним містомТуркестанського генерал-губернаторства, Ташкент почав зазнавати впливу російської та популярної на той час уРосійській імперії західної архітектури, відтак у місті були зведені будівлі у невластивих східним містам європейських стилях, що переважно тяжіли доеклектизму, будучи сумішшю різних стилів — від так званого «російського класицизму» домодерну, а нерідко і з використанням національних традицій, зокрема удекорі. Найяскравішою пам'яткою цієї доби став ташкентськийпалац Романових (архітектори В. С. Гейнцельман, О. Л. Бенуа,1891).
У радянському Ташкенті, який змінив статус на столицю спершуТуркестанської АРСР, а потомуУзбецької РСР здійснювалось будівництво численних адміністративних споруд, будівель громадського призначення. Був створений будівельний трест «Головташкентбуд» (головним інженером і начальником тресту працював уродженець УкраїниМарцинюк Іван Віталійович). Найвидатнішими будівлями цього періоду стали[15]:
Будинок Уряду Узбецької РСР (архітектор С. Полупанов,1931–32; реконструкція — архітектор С. Розенблюм,1951–1955);
Будинок ЦК Компартії Узбекистану (архітектор В. Березін та ін.,1964).
Після руйнівногоТашкентського землетрусу (1966) Ташкент було відбудовано за допомогою всіх союзних республік. Серед прикметних споруд другої половини1960–80-х років:
Значних змін з1990-х років зазнала центральна площа Ташкента — на перейменованомумайдані Мустакіллік (Незалежності) було здійснено роботи з реконструкції та благоустрою, споруджено низку нових пам'ятників. У2000-х капітальне будівництво у місті відновилося, й особливо інтенсивним воно було напередодні вересня2009 року, коли місто святкувало свій 2200-літній ювілей.
Юнус Раджабі — академік, народний артист Узбекистану, композитор, видатний співак, інструменталіст-виконавець, фольклорист, організатор і керівник музичних колективів, педагог і громадський діяч;
Абдулла Кадирі — відомий поет і письменник, драматург і публіцист, основоположник жанруромана в узбецькій літературі;
Джалілов Обід Джалілович — Народний артист Узбекистану (1939), актор Узбецького державного академічного драматичного театру;
Зикір Мухамеджанов — відомий узбецький і радянський кіно- і театральний актор;
Аброр Хідоятов — відомий узбецький і радянський актор театру, Народний артист (1945), лауреат Державної премії (1949), нагороджений орденами і медалями. Його іменем названий Державний драматичний театр у Ташкенті;
Абдулла Авлоні — великий поет, письменник, драматург, педагог, журналіст і народний діяч, один із засновників узбецької культури і літератури;
Гафур Гулям — відомий узбецький письменник, літературознавець і перекладач;
Саїд Ахмад — узбецький прозаїк і драматург, майстер узбецького оповідання; Герой Узбекистану, Народний письменник Узбекистану, Заслужений діяч мистецтв Узбекистану.
Турсунов Мінавар Турсунович — заступник голови Ради міністрів Узбецької РСР, міністр закордонних справ Узбецької РСР.
↑Макс Фасмер. Этимологический словарь русского языка. Перевод с немецкого и дополнения члена-корреспондента АН СССР О. Н. Трубачева. М.: «Прогресс», 1986.
↑абвгдеМірзо-Улугбецький район раніше мав назву Куйбишевський район, Мірабадський — Ленінський, Учтепинський — Акмаль-Ікрамовський, Шайхантахурський — Жовтневий, Юнусабадський — Кіровський, Яккасарайський — Фрунзенський район.
Умаров У. У. Ташкент //Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред.М. П. Бажан ; редкол.:О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. —К. :Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 2 : Українська Радянська Соціалістична Республіка. — 494, [2] с., [36] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 2 арк с., стор. 157—158
.jpeg)
.jpg)
.svg)
_12-07.JPG)
.png)
.JPG)
_-_Where_2005_Massacre_Took_Place_-_Andijon_-_Uzbekistan_(7544000842).jpg)
