Суспільство[1] — названаорганізована сукупність людей на певному етапі історичногорозвитку, об'єднаних характерними для них відносинами.
Суспільство — самодостатнясоціальна система, основою якої є взаємні стосункилюдей, що складаються в процесі реалізації особистихпотреб кожного. Взаємини людей у межах суспільства називаютьсоціальними. Крім окремих людей членами суспільства є їхні об'єднання: спільноти, громади, товариства та співтовариства, асоціації, союзи тощо. Окремим видом суспільства єлюдство — спільнота всіх людей.
Крім спільного для всіх суспільства — людства, розрізняють окремі суспільства, здебільшого за територіальними або культурними ознаками. Кожне таке окреме суспільство має власні культурні та історичні надбання,суспільні норми та настанови. У кожному суспільстві є власні суб'єкти соціального спілкування —особа,сім'я,клас, група,нація,держава, президент та інші. Основними складниками, що визначають суспільство, євласність,праця тасім'я.
Термінсуспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словомсоціум. Відповідно, прикметниксоціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметникусуспільний.
Перші уявлення про суспільство, як систему співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальноїкультури людства[джерело?]. Великий внесок у визначення суспільства внесли стародавні мислителі, китайськийфілософКонфуцій, античні мислителіПлатон таАрістотель, їхні учні й послідовники[джерело?]. У теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів суспільство у буквальному розумінні цього слова ототожнювалося здержавою[2]. Аристотель вбачавлюдину, якполітичну, або державну істоту[2]. Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися[джерело?].
На відміну від мислителів античності філософисередньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях[джерело?].Нікколо Макіавеллі був одним з перших, хто визначив державу, як одну із складових соціуму, ширшого і фундаментальнішого утворення[3]. Мислителі пізнього Середньовіччя в дослідженні суспільства продовжували приділяти велику увагу державі, її підрозділам і структурам[джерело?]. Перші уявлення про суспільство та його дослідження, як специфічного утворення і форми людського співжиття були несміливими і непослідовними[джерело?]. Про головний об'єкт — соціум як цілісну систему — соціальнафілософія могла сказати надзвичайно мало[джерело?]. Багато авторів новітньої історії, навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищсоціального, не кажучи вже про його внутрішню природу і сутність[джерело?].
В епохуПросвітництва виниклатеорія суспільного договору, за якою окремі люди, утворюючи суспільство, поступаються частиною своїх інтересів та суверенних природних прав для загального добра[4]. Її формуванню сприяв поступ уюриспруденції, яка сформулювала концепціюприродного права[джерело?].Освічений абсолютизм
Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутністьсоціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває і досі[джерело?]. Є ряд наукових концепцій, які описують історичний розвиток суспільства[джерело?]. Однією з них (але не єдиною) єхвильова концепція Тофлера, за якою історичні суспільства поділяються на три хвилі:аграрну,індустріальну,постіндустріальну[12].
Футурологія намагається на основі аналізу суспільних явищ передбачити тенденції майбутнього розвитку суспільства[13]. Серед прогнозів розвитку людського суспільства існує концепція майбутньогоінформаційного суспільства, основою якого гіпотетично буде єдиний глобальний інформаційний простір[14].
Соціологи неодноразово намагалися збагнути сутність поняття «суспільство», вияснити характерні риси, що відрізняють його від інших соціальних груп та спільнот: громади, колективу, роду, товариства, співтовариства тощо[15]. Дві такі спроби наведено нижче:
У 1967 році Р. Марш [хто?] намагався визначити умови, за яких соціальне об'єднання слід вважати суспільством:
Постійна територія — наприклад, держава в своїх суверенних кордонах;
Поповнення суспільства головним чином завдяки народженню дітей, хочаімміграція також відіграє деяку роль в цьому;
Високорозвинена культура — моделі культури можуть бути досить різноманітними, щоб задовольнити всі потреби суспільного життя;
Політична незалежність — суспільство не є підсистемою або частиною якоїсь іншої системи, тому колоніальні суспільства типу Бельгійського Конго до отримання незалежності, не можна було вважати такими.
Автор цієї класифікації визнавав неповноту та дискусійний характер своїх критеріїв[15].
Існують прообрази суспільства у тварин —стадо тазграя[джерело?]. Чим складнішою стає ментальна організація кожної людини у суспільстві, тим складнішим стає суспільство[джерело?]. Велику роль у цьому процесі відіграєдержава через створенняправових механізмів, організації системнавчання тавиховання[джерело?]. Проте виникнення суспільства передувало виникненню національних держав, суспільство існувало й у часи, коли не було державних кордонів, і племена вільно кочували з місця на місце[джерело?].
Через значні зміни стосунків між людьми у суспільстві, культури і чисельності і складу населення суспільство у межах однієї територіальної громади змінюється також[джерело?]. Наприклад, українське суспільство XIX століття значно відрізняється від українського суспільства радянської епохи, яке в свою чергу відрізняється від українського суспільства часів незалежності[джерело?].
Західна соціологія зазвичай виділяєдоіндустріальну,індустріальну тапостіндустріальну історичні стадії людського суспільства[джерело?], класифікуючи їх за основним способом виробництва. Доіндустріальне суспільство зазвичай аграрне, в ньому переважає сільське господарство. Соціолог Герхард Ленскі виділяв й інші типи суспільства, наприклад, риболовне, пастуше тощо[19]. До винайдення людством рільництва і тваринництва, тобто донеолітичної революції, основними способами добування їжі в людей були мисливство й збирання.Мисливці-збирачі теж мали своє суспільство із своєю культурою.
В індустріальному суспільстві, що склалося післяпромислової революції, основним типом діяльності людей стало промислове виробництво. Відповідно, змінилася частка робітників у загальному складі населення, зросла роль капіталу.
Думку про те, що на зміну індустріальному суспільству прийшло постіндустріальне, висловив американський соціологДеніел Белл[20]. У постіндустріальному суспільстві основним видом виробництва стає виробництво послуг, зростає роль знань та освіти, а в складі трудового населення починають домінувати фахівці[21]. Аналогічні процеси описувавЕлвін Тоффлер у своїй книзі «Третя хвиля»[22].
Тільки найпростіші суспільства не мають розвиненоїсоціальної структури[джерело?]. Але навіть у них є вікові групи, що мають свої ролі в рудиментарномуподілі праці, а також сім'ї, роди, родини, племена тощо[джерело?]. У межах вікових груп усі індивідуальні члени простого суспільства мають однакові права й однаковийсоціальний статус[джерело?]. Із розвитком суспільства виникаєнерівність і розвивається стратифікація[джерело?]. Суспільство набуває складної структури[джерело?].
Соціологи різних шкіл кладуть в основу класифікації суспільних стратифікацій різні критерії[джерело?]. У марксизмі, наприклад, таким критерієм євиробничі відносини і, відповідно,суспільно-економічні формації[джерело?]. Суспільства розбиваються на безкласові (неантагоністичні) і класові (антагоністичні)[джерело?]. До безкласових суспільств належатьпервісне суспільство та майбутнє гіпотетичнекомуністичне суспільство[джерело?]. Класові суспільства змінюють одне одного зі зміною ладу —рабовласницьке,феодальне,капіталістичне (буржуазне),соціалістичне[джерело?]. У рабовласницькому суспільстві основнісоціальні класи — рабовласники й раби, у феодальному — феодали (поміщики) і селянство, у капіталістичному — капіталісти й робітники, у соціалістичному — робітники й селянство[джерело?]. (Суперечність між містом і селом, робітниками й селянством, проголошується рушійною силою соціалістичного суспільства, але водночас зазначається, що ця суперечність неантагоністична[джерело?].)
Західні соціологи, наприкладМакс Вебер таП'єр Бурдьє теж використовують поняття соціального класу, хоча вкладають у нього дещо інше значення, ніж марксизм[джерело?]. Стратифікація суспільства за Вебером використовує три фактори: клас, статус і влада[23]. Бурдьє, виділяючи класи, враховував не тільки відношення до власності на засоби виробництва, але й такі фактори як габітус (поведінкова матриця) та усвідомленість себе як класу[24].
Популярним підходом до соціальної стратифікації в західному суспільстві є розбиття суспільства за майновим принципом (майно не тотожне власності) на верстви, які теж називають класами[25]. Виділяються вищий клас (білі комірці),середній клас та нижчий клас (сині комірці)[26].
Окремі історичні типи суспільств мають особливі стратифікації, закріплені легально чи культурою відповідного суспільства[27]. Так, у становому суспільстві, типовому для доіндустріальної Європи, існувалисоціальні стани з різними юридичними правами: наприклад, у Франції —дворянство,духівництво ітретій стан[28]. В Індії існувала й існує досі, хоча заборонена законом, кастова система — поділ людей наварни[27].
Суспільство — група людей, формально не організована, але яка має спільні інтереси іцінності. Поняття відкритого і закритого суспільства були введеніКарлом Поппером для опису культурно-історичних і політичних систем, характерних для різних суспільств на різних етапах їх розвитку[29].
Відкрите суспільство — за Поппером — тип суспільства, який характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, вільною критикою,індивідуалізмом ідемократичноюплюралістичною ідеологією[30] (тут людині надається можливість самій обирати світоглядні, моральніцінності[31]. Відсутня державна ідеологія, а на рівніконституції закріплюються принципи духовної свободи, які людина реально використовує. Тобто, сама намагається знайти основніцінності).
У відкритому суспільстві кожен учасник відповідальний за своє життя і дбає переважно про себе, при цьому в суспільстві поважається право наприватну власність і особистугідність. У закритому суспільстві «святий обов'язок» — піклуватися про інших, а приватна власність — справа сумнівна (негожа) або навіть злочинна, негідна.
Примітки:
Вищенаведені міркування про типи закритого і відкритого суспільства можуть бути справедливі лише для суспільств у розмірі держави. Якщо людина у відкритому суспільстві, на відміну від закритого знаходить самостійно основніцінності, то вона може потім співіснувати з іншими однодумцями, які з нею також утворюють суспільство, яке може мати єдиніцінності, але яке не можна за цією ознакою віднести до закритого.
Існують загальнолюдські цінності, єдині для всього людства, інакше б його не можна було назвати людським суспільством.
Функціонування та розвиток соціальної системи обов'язково передбачає змінюваність поколінь людей і, отже, соціальне наслідування — члени суспільства передають від покоління до поколіннязнання і культуру. Див.«освіта» і«соціалізація».
Наприкінці 20 ст. і на початку 21 століття широко дискутується ідея громадянського суспільства, як системи недержавних і некомерційних інститутів, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення[32]. За цією концепцією організації та товариства громадян держави формують базис реального суспільства, який, незалежно від політичної системи, доповнює функції виконавчих структурдержави[33].
Економічні цілі суспільства — комплекс потреб та вимог національного суспільства[джерело?].
Жоднанація або група націй не може повністю досягнути своїх цілей[джерело?]. Ця неспроможність виникає з непослідовності таконфліктів цілей як на національному, так і на міжнародному рівнях та з неадекватності інструментів політики[джерело?]. Виникають конфлікти між приватними і національними цілями, між внутрішніми та зовнішніми тощо[джерело?]. Пом'якшити такі конфлікти та знайти можливість задоволення першочергових, значущих цілей і є завданнямекономічної політики[джерело?].
Глобальна концепція людського розвитку історично й логічно виникла на базітеорії людського капіталу й стала одним з найкращих досягнень людської цивілізації[джерело?]. На відміну від теорії людського капіталу, яка доводить економічну доцільність удосконалення людини саме як чинника виробництва, концепція людського розвитку виходить з первинної самоцінності розвитку людини, з того, що виробництво існує заради розвитку людей, а не люди — заради розвитку виробництва[джерело?]. Гуманітарна, філософська концепція людського розвитку ґрунтується на соціально-економічних показниках, а запропонованийПрограмою розвитку ООН (ПРООН) індекс людського розвитку визнаний у всьому світі як інтегральний показник стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин[34].
Базовим принципом концепції людського розвитку є не постійне надання підтримки знедоленим людям, а забезпечення випереджувальних заходів з недопущення зубожіння,безробіття, втрати здоров'я тощо шляхом стимулювання розвитку людей, підвищення їхньої ролі у суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень щодо своєї долі, але водночас і посилення відповідальності за прийняте рішення та його виконання[джерело?].
Отже, вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання вимагає своєрідного перелому в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку[джерело?]. У традиційному трактуванні соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток — залишковим додатком до економічного, причому у традиціях переважно індустріального розуміння економічного добробуту та могутності[джерело?]. Але інформаційна революція вже відкрила новий,постіндустріальний образ економічної моделі побудови суспільства, в якому економічна могутність створюється та примножується переважно за рахунок творчої інноваційної праці — управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо[джерело?]. Це передбачає обов'язковою умовою високу трудову мотивацію та безперервний розвиток людей, а відповідно — постійне зростання людських потреб і цінностей та можливостей їх задовольняти[джерело?].
У розвинутих країнах визнання продуктивної природи вкладень у людський розвиток має своїм наслідком збалансоване співвідношення економічної та соціальної складових суспільного прогресу, соціально орієнтовану економіку, високі темпи розвитку з «людським обличчям»[джерело?]. Динамічний приріст валового внутрішнього продукту сам по собі вже не відображає високої якості розвитку, і саме тому міжнародні організації, зокрема ООН і Міжнародний Банк реконструкції та розвитку, переконливо рекомендують використовуватиіндекс людського розвитку, в якому комбінуються соціальні і економічні параметри[35].
↑Лапан Т. Д. Історія соціології. Ч. І. Навчальний посібник. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. — 236 с.
↑Антропологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2008. — 421 с.
↑Таран Л.В.Конт Огюст//Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон-Кю / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: Видавництво "Наукова думка", 2008. — С. 102-104.
↑абМаркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии / Карл Моркс, Фридрих Энгельс пер. с нем. // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — 2-е изд. — Т. 4 — Москва: Государственное издательство политической литературы, 1955. С. 419—459.
↑К.Маркс. Лист до Йозефа Вайдемайєра, 5 березня 1852, в кн.: Karl Marx, Friedrich Engels, Werke, Berlin 1953ff., Bd 28, S. 503—509.
↑McLellan, David (2007).Marxism After Marx. Basingstoke: Palgrave Macmillan.
↑абEdward Shils. Theories of Society: Foundations of Modern Sociological Theory, Two Volumes in One, with Jesse R. Pitts, Talcott Parsons (Editor), & Kaspar D. Naegele, New York: The Free Press (1961)
↑Edward Shils. On the Constitution of Society (Chicago: University of Chicago Press, 1982)
↑Які є 4 типи суспільства?.Побутовий путівник (укр). Процитовано 2 жовтня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Анікін В. Державна етнополітика та формування громадянського суспільства / В. Анікін //Політичний менеджмент: наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський — 2004 — № 5 (8) — с. 63-70.
↑Ситник П. К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії / П. К. Ситник // Національна безпека України / Корпорація Медіа-Трейдінг. — Київ, 2004. — № 1/2. — С. 50-53.
↑В. М. Матвієнко, О. Ю. Ковтун. Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй //Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с.ISBN 966-316-045-4
↑В. Кривошеїн. Індекс людського розвитку // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.283ISBN 978-966-611-818-2
В. Андрущенко. Суспільство // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.700ISBN 978-966-611-818-2
Е. Кальницький. Соціум політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.680ISBN 978-966-611-818-2
Е. Щербенко. Закрите суспільство // Політична енциклопедія. — с.265
.svg)
