Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа.Георгій Амартол (IX ст.) Писав про те, що Стрітення Господнє стало святкуватися в числіГосподніх свят при імператоріЮстиніані, в 527–565 рр.[3]
Відзначають його в пам'ять про те, якМарія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон описаний уСтарому Заповіті постановляв, що жінка, яка народила хлопчика, 40 днів (а дівчинку — 80 днів), була ритуально нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю — як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною (Лев.12:1–8). Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Марія, в покорі, виконує припис Закону приносить у жертву дві горлиці (Лк.2:23–24).
Коли Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старийСимеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно зЄвангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».
І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк.2:27–32)
Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі булапророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк.2:35–38)
Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися доНазарету вГалілею (Лк.2:39).
Свято Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половиніIV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем після Богоявлення». Його святкування описує так: «Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються наЛітургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче наПасху. Усі священники проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму» (Гл. 26). З Єрусалима свято поширилось на весь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527—565) воно набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великие свято та святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях цього свята Церква кілька разів молиться за імператора.
Свято Стрітення на Заході первісно булоГосподнім і лише набагато пізніше стало вважатися Богородичним та називатися святом Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписилатинської церкви зДругого Ватиканського собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. УСхідній церкві Стрітення належить доБогородичних свят і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
2 лютого відбувається Стрітення — Зима зустрічається з Літом. У цей день співаються язичницькі пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства.
Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освяченнясвічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві післяосвячення води, там же запалювали і несли до хати.
Протягом року зберігали такі свічки напокуті, або ж вплітали удідухи. Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу іоберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву — відбурелому чи граду, а членів родини — від«злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громничну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громничної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громниця».
В давнину вважали, що «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига, то знову треба чекати на холоди і пізню весну.[4]
Запалювали громничну свічку у таких випадках:
коли над оселею гуляє страшна негода;
коли виникали труднощі при пологах;
коли у селі пожежа, або катаклізм;
коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія);
як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.
Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали збурульок і додавали до звичайної води, за повір'ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:
У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з літом. Казали, що «в цей день зима літо зустрічає, заморозити його хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
ясна і тиха погода віщує добрий урожай іроїння бджіл;
вітер — погана ознака;
відлига — чекай пізньої весни;
як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).
У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).
У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від блискавки.
Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й«Громиця».
Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.
