Софія є основним адміністративним, індустріальним, транспортним, культурним і університетським центром країни, у ній зосереджено 1/6 всієї промисловості країни. Також у місті розташованіБолгарська академія наук, багатоуніверситетів,театрів,кінотеатрів,Національна галерея, археологічні, історичні, природознавчі і інші музеї. У центрі міста є чимало зареєстрованих історичних пам'яток, ще з римських часів. Наявний міжнароднийаеропорт.
Установчими зборами, за пропозицією професораМарина Дринова, місто ще 3 квітня1879 року було оголошене столицею — як віддалене від турецького кордону й розташоване в центрі болгарських земель, за тодішнім розумінням[4].
Історичний центр Софії знаходиться на південь від центруСофійської котловини, однієї зпідбалканських долин, що лежать міжБалканським хребтом на північному сході і горамиЛюлін, Витоша іЛозенска на півдні. Сучасне місто займає значну частину Софійської котловини і розтяглося переважно на південний схід і північний захід від історичного центру, сягаючи підніжжя гори Витоша, а північно східні райони міста Сеславці і Кремиковці розміщені на схилах гориСтара Паланина[6].
До міста ведуть п'ять гірських перевалів: Іскарський, Владайський, Драгоманський,Петроханський іВитинський. Через них проходять давні дороги, які з'єднуютьАдріатичне море іЦентральну Європу зЧорним таЕгейськимморями іБлизьким сходом. Завдяки своєму розташуванню, Софія в минулому була великим комерційним, туристичним і культурним центром наБалканському півострові. Через місто протікає кілька дрібних річок, найбільші з яких Владайська і Перловська. Через східні квартали тече річка Іскир, але там вона дуже мілка. Софія здавна відома своїми мінеральними водами (15 джерел із загальною ємністю в 130л/с). За останні 60 років побудовано штучні озера й водосховища.
Софія знаходиться на 150 км відПловдива, на 360 км відБургаса і на 430 км відВарни автомобільними шляхами.
Зима холодна й сніжна. У дуже сніжні зими температура може падати до −15 °C або й ще нижче, особливо всічні.Туман є типовим явищем на початку зими. Узимку в середньому 58 днів земля вкрита сніжним покровом[9].
Літо в Софії тепле і сонячне. У столиці зазвичай прохолодніше ніж загалом по країні, проте і тут температура піднімається до 35 °C, особливо в липні і серпні.
Осінь і весна в Софії порівняно короткі і швидкоплинні.
Середньорічна кількість опадів становить 581,8 мм, досягаючи свого максимуму в кінці весни і початку літа, коли досить часті грози.
Проблема забруднення повітря в Софії викликана її розташуванням в долині, яка з усіх сторін оточена горами, що впливає на здатність до самоочищення атмосфери. Повітря в столиці забруднюється в основному твердими частинками і оксидами азоту. Після зупинки роботи «Креміковці» забруднення йде, в першу чергу, від автомобільного транспорту, опалення твердим та рідким паливом, брудних доріг і деяких ТЕС. Такі столичні райони, як Дружба, Надія і Павлово мають найзабрудненіше повітря, за винятком автомобільного транспорту, основним забруднювачем в них є ТЕС[10].
У 2015 році Софія займала 33-тю позицію за забрудненням повітря серед 157 містЄвропи[11].
Софія є однією з найстаріших європейських столиць. Її історію можна простежити до часів неоліту. Сліди неолітичних поселень були виявлені на її території (близько сьогоднішнього палацу, і в сучасному кварталі Слатіна), починаючи з 5000 до н. е.
У VII столітті до н. е. на північ від теплого мінерального джерела, біля річки Владайки виникає фракійське місто, яке стало відоме як Сердонополіс або Сердика за назвою місцевого фракійського племені. В IV столітті до н. е. місто потрапило під владу Філіпа II, а потім його сина Олександра Македонського.
Місто потрапило під римське пануванням в 29 році нашої ери при римському імператорі Марку Ульпію Траяні (98—117). Сердика, яка знаходиться на римській дорозіВіа Мілітаріс, процвітала і стала центром адміністративного району. Місто виросло під час правління Марка Аврелія (161—180) і імператора Коммода (176—192 н. е.), між 176 і 180 було укріплене муром, сторожові вежі. У II сторіччі були відкриті гарячі джерела і побудовані міські лазні, адміністративні та інші будівлі.
З другої половини III століття важливість міста різко зросла. Хоча воно і піддалося, вторгненню готів в 271, воно було обране столицею великої римської провінції Дакії Авреліани, утвореної з Верхньої Мезії імператором Авреліаном, випередивши місто Ніш. Під час адміністративних реформ Діоклетіана в 285 році Сердика стала столицею новоствореної провінції Внутрішня Дакія. При поділі єпархії Мезії, воно стає столицею північної єпархії — Дакія, яка складалась з провінцій Внутрішня Дакія, Прибережна Дакія, Дарданія, Гірська Мезія, Превалітанія. Між 275—299 був побудований критий амфітеатр і Ради округу — булевтеріона.
Цілком можливо, в Сердиці народився імператор Авреліан, хоча його родовід напевне не встановлено. Під його керівництвом Сердика отримала новий північний мур. В місті 250 року народився імператор Галерій, який помер і був похований в Сердиці.
Сердика була місцем проживання християнського єпископа і в 343 році, в місті було проведеноСардикійський собор, скликаний західним імператором Константом і східним імператором Констанцій II. На нього прибуло 341 єпископ християнської церкви, в тому числіАфанасій Великий, святий Осій з Кордови і відомий сердицький єпископ Протоген. На соборі встановили правила внутрішньої церковної структури і взаємин церкви з світською владою. Йдучи на собор Афанасій заснував Знатноліваденський монастир, розташований недалеко від сучасного села Златна Лівада, який працює і по сьогодні.
Сердика була улюбленим містом імператора Костянтина Великого (народився в Ніші), який навіть мав намір перенести туди столицю. Стародавні автори говорять, що він часто говорив, «Сердика — це мій Рим»[12]. Імператор часто жив в Сердиці, де видано багато з його указів, що збереглися вCorpus iuris civilis. Імператор довгий час жив і керував імперією з своєї резиденції в місті, яка називалась «Міська резиденція». У четвертому столітті, резиденція вже займала цілий район міста, відомого як «Константинов район», розташований в основному між сучасними вулицями «Калоян», «Позітано», «Леге» і на південь від президентської резиденції. Пізніше, в XIII сторіччі, комплекс перетворюється в палац болгарського Калояна[13][14][15]. Тут була міська резиденція севастократорів, а заміська була біляБоянській церкві. У 357 р н. е. римський історикАмміан Марцеллін визначає місто як велике і відоме.
У V—VI століттях під часвеликого переселення народів місто переживає нашестягунів,готів і іншихварварських племен. У середині VI століття, під час правління імператораЮстиніана I (527—565), Сердика відроджується як важливий адміністративний центрВізантійської імперії під ім'ям Триадиця. Тільки у релігійному відношенні місто було підпорядковане архієпископству, центром в містіОхриді, де народився сам імператор Юстиніан.
На початку ІХ століття, 9 квітня 809 року, наВеликдень ханКрум приєднався фортецю Сердику і місто навколо неї доболгарської держави під назвоюСредець (відлат.Serdica ст.-слов. Срѣдьць)[16]. Після першого завоювання Преслава і Друстура Іоанном Цимісхієм у 971 році, Средец став місцем розташування болгарського патріарха. Під час воєн із братами комітопулами, імператорВасиль II робить безуспішні спроби штурмувати місто між 986 і 1016 роками. Зазнавши рішучої поразки, царСамуїл і 17 серпня в 986 році приТарянових вратах, цар, тікаючи, залишивши свою армію і скарби. У 1018 році, після смертіІвана Владислава 35 замків, зокрема Средець, добровільно перейшли під владу візантійського імператора.
Після відновлення болгарської держави в1185 році єпископ Средеця зводиться в санмитрополита. З кінця XIV століття по 1870-ті роки місто, як і вся країна, перебувало під османською владою. Ще в XII—XIII вв. місто в спілкуванні називали Софією, за іменем головного храму — кафедральною св. Софії. (Заснована в першій половині IV ст., сучасна будівля сходить до кінця того ж століття, добудовувалося кілька разів). Проте в офіційних документах під цією назвою місто з'являється лише наприкінці XIV століття.
Під час османського владицтва місто стає важливим центром імперії. Тут міститься резиденція бейлербеяРумелії, що править європейською територією Османської імперії і, таким чином, місто стало найважливішим, післяКонстантинополя, османським містом в Європі. Разом з тим в Софії розвивалася культурна діяльність болгар — Софійська літературна школа XVI ст; «Мала свята гора» — навколо міста було кільце із понад 50 монастирів, з яких понад 20 існують досі. Важливий центр визвольного руху.
У 1873 році, після судового процесу, що пройшов тут же, в околицях Софії був страчений болгарський національний геройВасил Левський.
Після звільнення від турецької влади і відродження болгарської держави Софія стає столицею (1879). Першочергова заслуга в цьому належить професоровіХарківського університету болгарському істориковіМарину Дринову, що брав діяльну участь у створенні нової держави (представникиАвстро-Угорщини виступали за те, щоб зробити столицеюВелико Тирново). У результаті цього кількість жителів Софії росте дуже швидко в порівнянні з іншими болгарськими містами, в основному внаслідок внутрішньої міграції.
Населення Софії протягом багатьох років (числа приведені в тисячах)
Софія є найбільшим містом в Болгарії. У 1870 році налічувалося близько 19 000 жителів. Згідно з першого офіційного перепису в Князівстві Болгарії (1881), найбільше місто в нинішніх болгарських землях було Русе з 26 163 жителями, а потім Варна з 24 555, 3-й — Шумен, 23 093, і Софія знаходиться на 4-му місці з 20 501 жителів[17]. У той час етнічно населення Софії ділилося так: 56 % становили болгари, 30 % — євреї, турків 7 % і 6 % циган[18]. У 1880 році Костянтин Іречек зазначає, що в Софії було 20 сіл з близько 5000 будинків.
Через кілька років після звільнення міста населення почало поступово зростати, в основному за рахунок іммігрантів з усієї Болгарії, особливо з Радомира, Трана, Брезника, Самокова, Орханіє і Тсаріброда. У період з 1900 по 1946 рік населення міста зазнає найбільшого зростання — від 68 000 до понад півмільйона людей.
До 2015 року в Софії зареєстровано 1 426 519 осіб, які вказали поточну адресу проживання в Софійському муніципалітеті, з яких 1 286 383 є резидентами Софії[19]. За даними перепису 2001 року, у районі Софії живуть 1 177 577 осіб, з яких 559 229 чоловіків (47,5 %) і 618 348 жінок (52,5 %) або на 1000 чоловіків приходиться 1106 жінок. У Софії живуть 1 094 410 осіб, 518 149 чоловіків і жінок 576 261. У найбільшому районі Люліні проживає 120 117 жителів, а в Младості — 110 877 жителів, Подуяне — 75 312 жителів і в Красному Селі 72 773 жителів. Більшість жителів столиці мають від 18 до 64 років (790 180 осіб), а людей у віці до 18 років (201 202), а також тих, хто старше 65 років (183 049). Середній вік склав 38,3 року[20].
Щільність населення на кінець 2000 р. склала 909,1 осіб/км². На думку деяких газет, фактичне число людей, що проживають в столиці, більше 2 млн осіб[21]. Відповідно до заяв офіційних осіб, щорічно з провінції в Софію на постійне проживання приїжджає від 25 000 до 45 000 осіб[22]. Це викликає багато проблем для міста — переповненість, збільшення кількості автомобілів, пробки, забруднення повітря, житлова криза, відсутність паркувальних місць і багато іншого.
Народжуваність на 1000 осіб склала 7,9 дитини, а до 2001 року вона перебуває в постійному стані занепаду. Коефіцієнт смертності становив 12,2 на 1000 і продовжує рости. На підставі цих даних щорічне зниження чисельності населення було б 4,3 проміле. Справді, через приплив людей із сільської місцевості населення збільшується. Дитяча смертність становить 11 дітей на 1000 народжених живими. У 1980 році це було 18,9 на 1000. З 2001 року рівень народжуваності в Софії постійно зростає, досягаючи 13 проміле. Це створює проблему з дитячими садками, число яких зменшилося вдвічі, у довгостроковій перспективі зниження народжуваності після 1989 року.
За даними перепису 2011 року, населення Софії складається з таких етнічних груп:
Близько 17 000 осіб вказали іншу етнічну групу або не ідентифікували себе. Немає помітної різниці у відсотках від трьох основних етнічних груп в столиці в порівнянні з переписом 2001 року, єдина істотна відмінність це збільшення болгарського населення на 12 000 осіб[24]. У ході перепису 2001 року також було виявлено кілька менш численних громад в Софії, в тому числі 3100 росіян, 1700 вірмен, 1200 греків.
Уперіод між світовими війнами основними галузями промисловості в Софії були: борошняна, текстильна, гумова і сигаретна. До бомбардування 1944 років близько 37 % промисловості країни зосереджено в столиці. У цей період починається і розвиток науки, і освіти. Було побудовано ряд університетів, науково-дослідних інститутів, лікарень, фабрик і заводів.
Сьогодні Софія є найбільшим промисловим центром в Болгарії, перевага віддається розвитку важкої промисловості. У Софії є близько 800 великих підприємств. У Софії зосереджено 75 % чорної металургії, 50 % друку, 15 % електричної і електронної промисловості, 14 % вовняного і взуттєвого виробництва країни. Впроваджується хімічна, текстильна і харчова промисловість. Будівництво, торгівля і транспорт, зв'язують фізичну і соціальну інфраструктуру міста тому досить високо розвинені. Приватний сектор на території муніципалітету Софії зосереджений в основному в сфері торгівлі та послуг. В Софії працюють Софійська фондова біржа іБолгарська фондова біржа.
Як наслідок централізованої планової економіки близько 50 % ВВПБолгарії припадає на столицю. Тут знаходиться штаб фінансових установ. Середня зарплата в Софії є високою по країні — близько 530 левів, але, за даними статистичних спостережень, беручи до уваги ухилення від сплати податків неофіційна зарплата становить близько 680 левів, а в середньому по країні — 553 Левів.
Софія — є найважливішим центром залізничного сполучення Болгарії. У місті розташовано 8 залізничних станцій (Софія-Центральна, Софія-Північ, Іліянці, Подуєне, Іскир, Цукрова фабрика, Горна-Баня та Надія). Нещодавно був відкритий новий Центральний автовокзал[25]. Функціонуєміжнародний аеропорт, який має два термінала. Зростання пасажиропотоку сягає 7 107 096 пасажирів на рік (2019)[26].
28 січня 1998 року відкритийСофійський метрополітен, який наразі налічує три лінії, з відхиленнями деяких ліній на околиці міста, завдовжки 48 км та діє 43 станцій[27].
У Софії в 1889—1895 жив, працював і похованийМихайло Драгоманов. У 1911 році виступала українська театральна трупа О. Суходольського. У 1918—1921 роках діяло посольство УНР (посол О. Шульгин, згодом Ф. Шульга). У 1919—1920 роках дипломатична місія УНР видавала журнал «Украинско-Български Преглед» (ред. П. Сікора і Ю. Налисник). По Першій світовій війні у Софії виникла невеличка українська колонія, переважно ветеранів Армії УНР. Тут мали осідок централі українських товариств: Української Громади в Болгарії, Українського Об'єднання в Болгарії, а з 1934 року — Союзу українських організацій у Болгарії.
З 1920 року в Софії діяло Болгарсько-українське товариство (гол. І. Шишманов), у 1920-х роках нечисленна Українська студентська спілка, руханкове товариство «Січ» тощо, — усіх ліквідовано по Другій світовій війні. У Софії в 1921—1963 роках працював скульптор М. Паращук. Після 1945 року — жваві культурні зв'язки між Софією і Києвом (гастролі київських солістів, виставки образотворчого мистецтва).
13 грудня 1992 року в Софії перебував з офіційним візитом міністр закордонних справ УкраїниАнатолій Зленко. 1996 року в Софійському університеті почали викладати українську мову (проф.Іван Стоянов).
↑Petri Patriciiexcerpta Vaticana, 190: Κωνσταντίνος εβουλεύσατο πρώτον εν Σαρδική μεταγαγείν τά δημόσια· φιλών τε τήν πόλιν εκείνην συνεχώς έλεγεν «η εμή Ρώμη Σαρδική εστι.» —Константин най-напред възнамерява да пренесе управлението в Сардика; и понеже обича този град, често казва: «Сардика е моят Рим».
↑Сава Бобчев, Сердика – Материали за изучаване топографията, устройството на архитектурата на града, пространна карта на Сердика, София 1943 г., Печатница придворна.
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.jpg)
