Со́сна́ (Pinus L.) — рідхвойних дерев родинисоснових. Це дерева або чагарники, ароматичні, вічнозелені; крона зазвичай конічна у молодих рослин, часто стає округлою або плосковерхою з віком. Відомо близько 115 видів, що поширені переважно у помірній смузіПівнічної півкулі, сягаючи однак на північ відполярного кола аж до 71° пн. ш. в Норвегії. Росте також у гірських тропічних регіонах, сягаючи широт трохи на південь за екватор в південно-східній Азії (до 2,1° пд. ш., Суматра, видPinus merkusii). Сосни введені як декоративні й лісові дерева в багатьох частинах Південної півкулі[1].
ВУкраїні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою єсосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодить з 10—30 років, узімкненому лісостані — з 40—60 років.Дерево живе 300—400 років, іноді й більше. У порівнянні з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива доґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо.
Латинська назва сосни звичайної —Pinus sylvestris — походить від кельтських слів «пін» — скеля і «сільвестріс» — лісова.
Сосни на кам'янистому гірському схилі. Крим.Сосни біля підніжжяАй-Петрі.
В Україні сосна займає близько 2,5 млн.га, або 34 % всієї лісової площі (перше місце переддубом іялиною). Сосна поширена насамперед наПоліссі (також наМалому Поліссі,Надбужанській іНадсянській котловинах), де є головною лісотворною породою (займає близько 60 % лісової площі). На кращихґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках — без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах — з домішкоюберези тавільхи. Менше значення сосна має влісостепу (понад 20 % лісової площі), дещо більше — на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. Устепу сосна трапляється вкрай зрідка (наприклад, наОлешківських пісках), інколи — уКарпатах і наПрикарпатті.
Сосна квітне у травні. Її жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, що є несподіваним кормом для дрібних рибок.
Пилок сиплеться з пиляків жовтих шишечок і потрапляє на рильця червоних шишечок. Насіння дозріває лише через вісімнадцять місяців, у березні випадає з шишок на сніг і, підхоплюючись вітром, ковзає по насту як маленькі буєри (сани з вітрилами) на далекі відстані в різні боки[2]. Насіння навесні проростає, виносячи на поверхню п'ять або сімсім'ядоль[2]. Молоді сосни швидко ростуть, збільшуючись на 30—50 сантиметрів за рік[2]. Вони не бояться ні морозів, ні вологи, ні посухи, ні вітрів. Недарма латинською мовою сосна називається Пінус (Pinus), що означає «скеля»[2]. Сосна — світлолюбна рослина. Якщо насіння сосни потрапить під ялину з її широкими лапами, пророслі сосонки не зможуть витримати постійної тіні та загинуть. Ось чому ялина, потрапивши в сосновий бір, витісняє сосну[2]. Старі сосни відмирають, а молоді під ялиною не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається тільки ялиновий[2]. Але сосна поселяється і на нових відкритих місцях. У неї міцні корені, стійкий стовбур, і вона досить невибаглива до умов середовища зростання.
В Україні з усіх дерев сосна має найбільше значення. Її легку та м'яку деревину використовують у будівництві і як паливо, з неї виробляють шпали, меблі, телеграфні стовпи, зживиці —терпентину ікольофонію, з молодої хвої — вітаміни С і етерові олії. З соснової смоли (живиці) відганяютьскипидар і одержуютьканіфоль. Каніфоллю натираютьсмичкискрипок. Вона йде також на виготовлення лаків,сургучу, колісної мазі, на проклейку паперів, вмило. Останнім часом зкамбію сосни стали отримувати навітьсурогатванілі —ванілін[2].
Багаторічні посадки соснових лісів наОлешківських пісках дозволили врятувати від опустелення величезні площі прилеглих земель на Херсонщині
Сосну використовують у садово-паркових насадженнях, для закріплення пісків та в полезахисних смугах. Її садять там, де потрібно створити протидію шкідливим явищам природи. Уздовж залізниць сосни затримують сніг, на берегах водойм і в пустелях — рухомі піски, в ярах коріння сосни, закріплюючи ґрунт, зупиняє його розповзання. На схилах гір і по берегах річок сосна запобігає повені, затримуючи танення снігу, який стікає не бурхливими потоками, а спокійними струмочками. Сосни — зберігачі вод: під їхнім покровом не висихають і не міліють річки.
Високі, тонкі, гладкістовбури сосен протягом багатьох століть рухали незліченні кораблі, підтримуючи вітрила, наповнені вітром.
Зі смоли древніх хвойних дерев утворився дорогоціннийбурштин, з якого роблять красиві намиста.
УКримських горах поширенасосна кримська (Р. nigra var.pallasiana Lamb.),сосна Станкевича (P. brutia Ten.) й інші.
УКарпатах, крім сосни звичайної, ростутьсосна кедрова (кедрина) або європейська (P. cembra L.), рідкісна, лише інколи становить невеликі суцільні деревостани (наприклад, у резерваті на горі Яйце у Ґорґанах), та сосна-жереп (Р. mugo Turra) — обидві у смузі верхньої границі лісу. Як декоративні вирощують сосну італійську або пінію (P. pinea L.), сосну Веймутова (P. strobus L.) та інші.
Протягом століть соснові дерева дають важливі продукти для людей у їхньому повсякденному житті, тому, природно, врізалися у фольклор, мистецтво і культури багатьох країн. Сосни були також використані як символи релігійні та політичні.
Найбільшим за діаметром деревом вважається дерево видуPinus lambertiana: висота 66,1 м, діаметр на рівні грудей 352 см, крона шириною 9 м, Дорінгтон, Каліфорнія. Найвищим деревом вважається дерево підвидуPinus ponderosa subsp.benthamiana воно має висоту 81.69 м, знаходиться вангл.Siskiyou National Forest, штат Орегон. Безсумнівно, найстаріші сосни є видуPinus longaeva, відомо багато дерев, яким понад 4000 років[1].
Рід поділяється на два підроди за кількістю фіброваскулярних пучків у голці. Підроди можна відрізнити за ознаками шишки, насіння та листя:
Pinus subg.Pinus (група жовтих або твердих сосен) — як правило, з більш твердою деревиною і двома або трьома голками на пучок[7]. Підрід також називають диплоксилон через його два фіброваскулярні пучки.
Pinus subg.Strobus (група білих або м'яких сосен) — зазвичай мають більш м'яку деревину і п'ять голок на пучок[7]. Підрід також називають гаплоксилон через один фіброваскулярний пучок.
Філогенетичні дані вказують на те, що обидва підроди мають дуже давнє розходження один від одного, розходячись у пізньому юрському періоді[8]. Кожен підрід далі поділяється на секції й підсекції[9]:
↑Gernandt, D. S.; López, G. G.; García, S. O.; Liston, A. Phylogeny and classification of Pinus // Taxon. — 2005. —Вип. 54. —№ 1. —С. 29–42. —DOI:10.2307/25065300.
Відтворення соснових деревостанів Східного Полісся України : монографія / В. М. Гриб, Л. С. Осадчук, І. В. Гриб; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України, Нац. лісотехн. ун-т України. - Київ : Компринт, 2016. - 233 c. - Бібліогр.: с. 172-217.
Сосна (Pinus L.) - атлас шкідників та хвороб : [атлас] /Є. М. Єльпітіфоров. – Одеса : ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2018. – 64 с. –ISBN 617-689-271-7.
_-_right_hand_screen.jpg)
.svg)
