| Снятин | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Регіон | Івано-Франківська область | ||||||||
| Район | Коломийський район | ||||||||
| Тер. громада | Снятинська міська громада | ||||||||
| КодКАТОТТГ | UA26080230010020173 | ||||||||
| Засноване | 1158 (867 років) | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1448 | ||||||||
| Статус міста | від1939 року | ||||||||
| Населення | ▼ 9 718(01.01.2022)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 9 718(01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 35.29 км² | ||||||||
| Густота населення | 200 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 78300 | ||||||||
| Координати | 48°27′4″ пн. ш.25°34′16″ сх. д. / 48.45111° пн. ш. 25.57111° сх. д. /48.45111; 25.57111 | ||||||||
| Водойма | р.Прут | ||||||||
| Назва мешканців | сня́тинець сня́тинка сня́тинці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближчазалізнична станція | Снятин | ||||||||
| До станції | 5 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| -залізницею | 96 км | ||||||||
| - автошляхами | 108 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 78300, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Снятин, пл. Незалежності України, 1 | ||||||||
| Вебсторінка | Snyatyn | ||||||||
| |||||||||
Сня́тин —місто вУкраїні наПокутті,адміністративний центрСнятинської міської громадиКоломийського районуІвано-Франківської області. Є найбільш східним населеним пунктомПрикарпаття.
Місто розташоване на південному сході Івано-Франківської області, за 92 км від обласного центру, на лівому березі річкиПрут, на кордоні зБуковиною. За 5 км на південь від міста проходить залізнична коліяЛьвів —Чернівці. У місто є чотири заїзди — зі сторониКоломиї (захід), — з напрямкуЧернівців (схід), — з напрямкуГороденки (північ), — з напрямкуКосова (південь).
За археологічними даними, поселення з якого розвинулось сучасне місто з'явилось у XI столітті.[2] Перша історична згадка про Снятин датується1158 роком (Іпатіївський літопис). Назва міста походить від імені його власника —воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославича, знатногобоярина при дворігалицького князяЯрослава Осмомисла.
Після переходуГаличини під владупольського короляКазимира III (1349) Снятин став центромстароства. У1382 році згадується у хроніці Яна з Чарткова.[3] Першим старостою бувОтто з Ходеча (абоз Ходча, Ходецький). Тривалий час старостами у Снятині були представники роду шляхтичівБучацьких, зокрема,Міхал «Мужило» Бучацький, його син Міхал, внукДавид. E Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Міхаєм (Михайлом), підписалися як свідки, зокрема,Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою —стрийкомМихайлом «Мужилом» Бучацьким[4].
Місто перетворюється на важливий торговельний центр зі щорічнимиярмарками; 1448 року отримуємагдебурзьке право.
У XVI—XVII століттях Снятин неодноразово потерпав від татарських набігів. Особливо спустошливими вони були в 1498, 1520—1524, 1589, 1594 та 1621 роках. 1457 рокуселяни-повстанці під проводом Лева захопили Снятин, але невдовзі зазнали поразки.
У 1490—1492 роках місто опиняється в зоні нового селянськогоповстання під проводом Івана Мухи (деякі історики вважають його місцевим виходцем). Влітку 1490 року біля містаРогатин королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили наПокуття в райониКоломиї і до Снятина, а потім у лісиПівнічної Буковини.
У місті під час дороги до Кракова для сходження на трон Речі Посполитої зупинявся король Стефан Баторій. 3 квітня 1576 р.Ян Димітр Соліковський (пізнішийльвівський латинський архієпископ) мав авдієнцію короля в місті, під час якої сказав, що «тільки католицька віра є утвердженням Польського королівства»[5].
1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування[6].
1646 року міщани Снятина піднялись на акції протесту через відібрання старостоюПйотром Потоцьким решток вольностей міщан (вислали делегацію до короля зі скаргою на нього та підстаросту Марціна Кобилянського). Відмовляючись платити податки старості, частина снятинців переселилась на інший берег Пруту, 5 серпня 1646 року під керівництвом Василя Цинти здобули місцеву церкву. Ситуацію змінили волоські драгуни П. Потоцького. Після повернення делегації снятинців з королівським ґлейтом від помсти старости на 6 місяців повстанці 2 листопада оволоділи містом з ратушею, примусили райців відмовитись від присяги старості. Провідника повстання В. Цинту піймали драгуни Потоцького, скоро заволоділи й містом. Король Владислав IV видав універсал для повстанців, яким наказував коритись Потоцькому, поки суд не розгляне суперечку. Було укладено угоду, за якою взамін 1000 золотих на утримання залоги міщани будуть вільними від стацій солдатських. Потоцький видержавив маєтки снятинського староства (згода короля від 11 лютого 1647 року) на 4 роки Яну Левському за 28 000 золотих[7].
За часівХмельниччини в околицях Снятина діяли повстанські загониЛеся Березовського,Микити Горбачека,Григорія Угорницького. 1665 року повстанці штурмом здобули місто і зруйнувалиСнятинський замок.
Снятин був розташований на кордоні зМолдовою, тому саме тут діяла головнамитниця на Молдавському торговельному шляху. Наприкінці XVI століття у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяливірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, а розвиткові сільського господарства сприялинімці, які прибули зБаварії,Бадена,Вюртемберга,Нассау у 1777—1787 роках (після того, як 1772 року за першим поділомПольщіГаличина потрапила під владуГабсбургів, під якою була до 1918 року). До 1939 року Снятин був повітовим містом.
Під часБарської конфедерації 22 травня 1768 р.Йоахім Потоцький на чолі 400 вояків напав на місто[8].
В 1772 році місто увійшло до складу Австрії. 5 листопада 1790 року грамотою цісаря Леопольда ІІ для Снятина було затверджено герб: на блакитному тлі — срібний глухий фортечний мур з трьома вежами, на якому золота літера «S» (символіка герба, вочевидь, нагадувала про назву міста). Наприкінці 1793 рокудідичкаКатажина з Потоцьких Коссаковська через погіршення стосунків з представниками австрійської влади мала від них попередження про можливість позбавлення прав на місто[9]. 1812 року зМонастириська до Снятина було перенесеноМонастириську тютюнову фабрику[10].
На півночі покутського міста Снятина у 1830-х роках виникла німецька колоніяАвгустдорф зі своїм самоврядуванням, храмом й школою, славився землеробами, візниками й ковалями та теслями. Самі ж були політично нейтральними. У жовтні 1939 року, в ході встановлення радянського режиму в Галичині, жителі колонії Августдорф, відповідно зпактом Молотова — Ріббентропа, були депортовані з Августдорфа на етнічні землі. За декілька місяців колонія офіційно припинила своє існування і стала вулицею Гоголя. У 1945—1947 роках цю місцевість оселили українці із Закерзоння —замішанці й лемки[11][12].
У березні 1881 року священникТеофіл Кобринський організував у Снятині першу українськучитальню, яка 1899 року перетворилася на філію товариства«Просвіта». У наступні роки на теренах Снятинщини виникають товариства«Січ»,«Боян»,«Просвіта»,«Союз українок». На початку ХХ століття на місцевих вічах двічі виступавІван Франко. 1903 року місто відвідав класик української музикиМ. Лисенко. На знак пошани до місцевих майстрів музичного мистецтва, він подарував ноти одного із своїх творів з автографомІвану Гоїву — дяку і диригенту церковного та міського хорів Снятина. Найперший пам'ятник Тарасу Шевченку на Снятинщині побудували у 1914 році у селі Микулинцях. Того ж року, під час одного з шевченківських свят, Василь Стефаник виступав на вічі перед кількатисячною громадою міста і селян довколишніх сіл[13].
В серпні 1914-го року більша частина української молоді Снятина долучилась до лавЛегіону Українських січових стрільців. Протягом всієї Першої світової війни в лавах українського легіону воювало 14 жителів Снятина. Серед найвідоміших старшин УСС зі Снятина слід вважатиСеня Горука таЮліана Гоїва[14].Польська молодь переважно обрала шлях допольських легіонів у складі Збройних сил Австро-Угорщини[15].
У вересні 1939 року місто вперше було окуповане радянськими військами. У 1939—1941 роках на території міста та села Микулинці розміщувався269-й корпусний артилерійський полк12-ї армії РСЧА. 30 червня (за іншими даними 1 липня) 1941 року місто було зайняте угорськими військами, а згодом передане під контроль Третього Рейху.У часи німецької окупації в місті розміщувалось єврейське гетто і в ході етнічних чисток загинуло близько 5 тисяч жителів іудейського віросповідання. 31 березня 1944 року місто було повернуто під радянський контроль.
1978 року приєднано до міста приміські селаМикулинці (південно-західна частина міста) іКулачин (південно-східна). З середини 1980-х рр. виникає останній м-рн Снятина — Поле Чудес[16].
Після втрати містом значення райцентру в 2020 році основна увага новоутвореної ОТГ була сфокусована на посилення співпраці між Снятином і навколишніми селами громади.
.JPG)
![Церква Михайлового Чуда[18]](/mt/?noimg=&dark=on&url=https%3a%2f%2fuk.wikipedia.org%2fwiki%2f%25D0%25A4%25D0%25B0%25D0%25B9%25D0%25BB%3a1._%25D0%25A1%25D0%25BD%25D1%258F%25D1%2582%25D0%25B8%25D0%25BD_.%25D0%25A6%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BA%25D0%25B2%25D0%25B0_%25D0%259F%25D1%2580%25D0%25B5%25D1%2581%25D0%25B2%25D1%258F%25D1%2582%25D0%25BE%25D1%2597_%25D0%25A2%25D1%2580%25D1%2596%25D0%25B9%25D1%2586%25D1%2596_(%25D0%25BC%25D1%2583%25D1%2580.).JPG)
.JPG)
%2c_2022.jpg)
Розподіл населення за національністю за данимиперепису 2001 року[19]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 97,98 % |
| росіяни | 1,20 % |
| поляки | 0,29 % |
| білоруси | 0,15 % |
| інші/не вказали | 0,38 % |
| Усього | 100 % |
Розподіл населення за рідною мовою за данимиперепису 2001 року[20][21]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 10079 | 98,72 % |
| російська | 94 | 0,92 % |
| польська | 13 | 0,13 % |
| білоруська | 9 | 0,09 % |
| вірменська | 4 | 0,04 % |
| румунська | 3 | 0,03 % |
| єврейська | 3 | 0,03 % |
| інші/не вказали | 5 | 0,04 % |
| Усього | 10210 | 100 % |
 | ||
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
