Слов’яни прийшли на територію сучасної Словаччини в V—VI ст. У VII столітті вони зіграли значну роль у створенніімперії Само. У IX столітті вони заснувалиНітранське князівство, яке пізніше було завойованоМоравським князівством, у результаті чого утвориласяВелика Моравія. У Х столітті, після розпаду Великої Моравії, цю територію було інтегровано вУгорське князівство, яке в 1000 році сталоУгорським королівством.[3] У 1241 і 1242 роках, післямонгольського вторгнення в Європу, значна частина території була зруйнована. Територія була відновлена значною мірою завдякиБелі IV з Угорщини, який також поселивнімців, що призвело до того, що вони стали важливою етнічною групою в цьому районі, особливо в нинішніх частинах центральної та східної Словаччини.[4]
НазваСловаччина (Slovensko) країни, заселеноїсловаками, в сучасному розумінні вперше трапляється 1029 р. винятково у словосполученні«dux Sclavonie», а пізніше часто в різних варіантах та мовах з XV ст. Щодо раніших випадків, то є дискусійним, чи мається на увазі взагалі«слов'янська», чи конкретно«словацька» територія, як це часто бувало і з«словенськими» топонімами. Словацька історіографія часто виходить із того, що термін ще з часівВеликоморавії«словен» або«словєн»,«словенський» чи«словєнський» вказує на генетичних предків словаків.
Сучасна словацька форма «Словаччина» (словац.Slovensko) вперше зафіксована1675 року в заяві броумовського домену, скерованій гайтманові краю вУгерському Градішті[7]. Частіше цю назву почали вживати на початкуXIX ст. В історії часто згадується так звана«Верхньоугорська словацька околиця» (словац.Hornouhorské slovenské okolie) на позначення території в документах як«Меморандум словацької нації» або«Віденський меморандум», в яких представники словацького народу домагалися певноїавтономії на власнійетнічній території.
Держава розташована вЦентральній Європі, в південно-західній частиніКарпат, у сточищі середньогоДунаю. Площа Словаччини становить 49 035 км², за цим показником вона посідає 129-те місце серед країн світу. Територія країни витягнута із заходу на схід на 418 км, а з півночі на південь максимально простягається лише на 209 км. На півночі межує зПольщею (спільний кордон — 541 км); на сході — зУкраїною (97 км кордону в Закарпатській області); на півдні — зУгорщиною (627 км); на заході — зЧехією (241 км) іАвстрією (105 км)[8]. Загальна довжина кордону становить 1611 км. Виходу до моря країна не має.
Завдяки поперечним долинам і низьким перевалам через Словаччину проходять важливі шляхи зПольщі доУгорщини. Натомість поздовжні долини і шляхи (зокрема Ваг —Попрад — Горнад) об'єднують захід, центр і схід Словаччини. Перехідне географічне положення і невеликі розміри словацької етнічної території (близько 40 000 км²) спричинили те, що вона не становила окремої держави і входила до складуУгорського королівства або була об'єднана зЧехією (чому сприяло спорідненнясловаків ізчехами).
Клімат країнипомірно-континентальний. Зима холодна і суха; літо тепле і вологе. Найбільша кількістьопадів випадає в горах. Річні суми опадів перевищують 1000 мм у горах, а на рівнинах становлять менше 500 мм на рік. У Братиславі середня температура січня -1 °C, липня +21 °C. У горах зима холодніша, а літо прохолодніше.
Уся територія Словаччини лежить убасейніДунаю, який утворює південно-західний кордон держави, йогопритоки течуть переважно з півночі на південь:Морава,Ваг,Нітра,Грон. На сході карпатські річки:Лаборець,Ториса,Топля,Горнад іОндава несуть свої води доТиси — найбільшої притоки Дунаю. Річки країни є важливими джерелами гідроенергії. Найбільше озеро —Вельке Гінцово плесо.
Ліси в Словаччині займають майже 40 % території країни: на південних схилах гір — широколистяні (бук,дуб скельний,дуб звичайний) мішані; на північних — хвойні (ялина (Picea) іялиця (Abies)). Загалом у лісах країни переважають широколисті породи (53 %), з якихгруди становлять 31 %, а діброви — 10 %; з хвойних найбільш поширені ялина (29 %) і ялиця (9 %). Вище від лісів у горах поширеніальпійські луки.
Залишки поселень людей на території сучасної Словаччини відомі з часівпалеоліту[2]. На початку нової ери територію сучасної Словаччини, заселену дотикельтами, опанували германськіквади, у другій половиніII століття південно-західну частину країни опанувалиримляни.
У складі Угорського королівства Словаччина не являла собою окремої адміністративно-територіальної одиниці, але була поділена, як усе королівство, накомітати (жупи). Поступово Словаччина зазнавала зугорщування (мадяризації): в її південній частині селилисяугорці, вищі прошарки населення мадяризувалися; водночас ослабли зв'язки з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена державним кордоном. У XII—XIII століттях у Словаччині виникли потужні німецькі поселення, які були осередками гірництва і торгівлі.Гуситський рух сприяв активізації національно-визвольного руху і антифеодальної боротьби в Словаччині в XV столітті[2]. 1514 року селянство брало участь уповстанні Дожі Дєрдя.
Антислов'янська політика німецьких католиків під крилом Габсбургів викликала опір словацького народу, розвиток антигабзбурзького й антикатолицького руху, на початку XVII століття Словаччиною ширивсяреформацький рух. Усе століття постійно відбувалися як селянські повстання (1618, 1631—1632, 1648, 1660,повстання Ференца Ракоці 1703—1711 років), так і виступи міської бідноти, ремісників (1606, 1609, 1626, 1632, 1640)[2].
У другій половиніXIX столітті під впливом розвитку промисловості, капіталістичних відносин і чеського національного відродження, почалося і словацьке національне піднесення. З 1840-х років, завдякиЛюдовиту Штуру, витвориласясловацька літературна мова (доти нею булачеська або «словакізована чеська»). Деякі пільги для словацького руху (зокрема з1848 року) були скасовані по перебудовіГабсбурзької монархії на дуалістичнуАвстро-Угорщину1867 року[2]. На Словаччину було поширено політику мадяризації. Зубожілі словацькі селяни масово емігрували за океан, головним чином доСША.
Плакат присвячений утворенню Словацької Радянської Республіки
У січні 1918 року робітники підприємств Словаччини брали участь у загальному страйку Австро-Угорщини[2]. У США, вПіттсбурзі 30 травня 1918 року словацькі еміграційні діячі уклали договір із чеськими діячами, яких очолювавТомаш Масарик, про створеннячехо-словацької держави на федеративних засадах.
16 червня 1919 року східну частину Словаччини зайняли військаУгорської Радянської Республіки, в Пряшеві було проголошеноСловацьку Радянську Республіку (словац.Slovenská republika rád,угор.Szlovák Tanácsköztársaság), яку очолив чеський журналістАнтонін Яноушек. Держава проіснувала до 7 липня й була розгромлена чеським військом за допомогою інтервенціоністських військ сусідніх країн.
На підставімирного договору з Угорщиною уТріаноні 4 липня 1920 року до складу Словаччини увійшла також частина угорської етнічної території. Західну частину історичного Закарпаття підпорядковано адміністративному управлінню Словаччини. У новопосталій Чехо-Словаччині чехи не здійснили договору у справі автономії Словаччини, натомість висунуто концепцію однорідного чехо-словацького народу і мови, що стало джерелом чехо-словацького конфлікту.
Сепаратистський рух словаків репрезентувала передусімСловацька народна партія на чолі зАндрієм Глінкою. Восени 1938 року у Словаччині введено широку автономію, але в результатіВіденського арбітражу 2 листопада 1938 року південна і східна Словаччина (11 927 км², з яких 1537 км² територіяКарпатської України), населена переважно угорцями, відійшла до хортиськоїУгорщини. Столиця Карпатської України переїхала доХуста[10].
14 березня 1939 року Словаччина проголосила державну незалежність у союзі зНімеччиною. Авторитарна влада була зосереджена в руках Словацької народної партії на чолі зпрезидентомЙозефом Тисо та прем'єр-міністромВойтехом Тукою. Словаччина брала участь у війні Німеччини з Польщею йСРСР як союзник першої. Під містечком Липовець на Вінниччині в липні 1941 року словацька армія зазнала значних втрат у боях з радянськими військами. Тут споруджено пам'ятник на спомин цих трагічних подій. У серпні 1944 року в центральній Словаччині, при допомозі радянських партизанів, вибухнулоповстання проти уряду Тисо, але його придушило німецьке військо[2].
Навесні 1945 року всю Словаччину зайняло радянське військо, 4 квітня 1945 року радянські війська зайняли Братиславу. 5 квітня в місті Кошицях прийнята Кошицька програма урядуванняНаціонального фронту чехів і словаків, яка проголосила принцип рівноправності чеської і словацької націй[2]. Словаччина у межах до 1938 року стала знову складовою частиною Чехословаччини. На теренах Словаччині були збережені органи національного самоврядування, що виникли під час війни — Словацька національна рада і національні комітети на місцях (чехи не мали таких органів).
У 1968 році спроби внутрішнього реформування Комуністичної партії Чехословаччини («Празька весна»Александра Дубчека) були придушені збройною силоюОрганізації Варшавського договору. У жовтні 1968 року був прийнятий новий Конституційний закон про утворення Чехо-Словацької Федерації, який набув чинності 1 січня 1969 року. Словаччина отримала статус «соціалістичної республіки» і становила разом із Чеською Соціалістичною Республікою федеративнуЧехо-Словацьку державу[2].
Продемократичні демонстрації вПразі йБратиславі в листопаді 1989 призвели до створення нових політичних партій, у грудні був створений новий коаліційний уряд,Вацлав Гавел був призначений президентом і був переобраний на багатопартійних виборах 1990 року. У березні 1990 року країна була переформатована на Чеську і Словацьку Федеративну Республіку. 1991 року став наростати чеський і словацький сепаратизм, радянські війська були виведені. У 1992 році президент Гавел пішов у відставку, а представники найбільших партій прийняли рішення про розподіл Чехословаччини на дві окремі держави. 1 січня 1993 року Словацька Республіка стала самостійною державою. 29 березня 2004 року Словаччина увійшла до складуНАТО, а1 травнявступила до ЄС.
Конституція Словаччини прийнята 1 вересня 1992 Словацькою національною радою Словацької Соціалістичної Республіки (у складі Чеської і Словацької Соціалістичної Республіки)[11]. Зміни до конституції вносились у 1998, 1999 і 2001 роках.
Законодавча влада в державі належить однопалатному парламенту — Національній раді (словац.Národná rada Slovenskej republiky), що складається з 150 депутатів, яких обирають на загальних прямих виборах на 4-річний термін запропорційною системою[11]. Деякі важливі питаннягромадяни держави вирішують шляхомреферендуму. Обирати мають право громадяни, що досягли 18-річного віку, а бути обраними ті, що досягли 21 року[11]. Конституцією встановлено принцип несумісності депутатського мандата і посади члена уряду, таким чином на період членства в уряді депутата його мандат нечинний[11]. Національна рада ухвалює закони, приймає державний бюджет, формує склад і структуру Уряду, ініціює всенародні референдуми, схвалює договори про приєднання до міждержавних союзів.
Окрім власне депутатів і комісії Національної ради правом законодавчої ініціативи наділений Уряд Словаччини. Ухвалені закони підписує президент. Якщо непідписаний президентом закон був повернутий до парламенту на повторний розгляд знов ухвалюється, він повинен бути оприлюднений і вважається таким, що набув чинності автоматично[11].
Виконавчу владу представляєУряд Словаччини (словац.Vlada sloveskej Republiky) та президент. Найвищим органом виконавчої влади є Уряд Словаччини, який формується з коаліції в парламенті. На чолі Уряду стоїтьПрем'єр-міністр Словаччини (словац.predseda vlády), який часто обирається з очільників найбільшої парламентської партії, або коаліції. Уряд складається з 13 міністрів, з яких один є водночас першим віце-прем'єр-міністром (словац.1. podpredseda vlády) та кілька віце-прем'єр-міністрів (словац.podpredseda vlády), їх число залежить від потреб конкретного уряду. Новоутворений уряд у визначений строк представляє парламенту свою програму з метою отримати довіру (процедураінвеститури). Якщо протягом 6 місяців після сформування уряду його програму не буде схвалено, президент уповноважений розпустити Національну раду. Уряд несе колективну та індивідуальну політичну відповідальність перед парламентом[11].
Глава держави, президент обирається шляхом загальних прямих виборів на термін 5 років. Кандидат повинен досягти 35-річного віку й бути громадянином держави. Одна особа не може обіймати посаду президента більше двох строків підряд. Достроково припинити повноваження президента може Національна рада, або шляхом оголошення всенародного референдуму, або на підставі звинувачення у державній зраді, порушенні чинної конституції (за рішенням Конституційного суду). Президент призначає і звільняє прем'єр-міністра, інших членів уряду, веде переговори, укладає міжнародні договори, оголошує референдуми, за певних умов розпускає парламент тощо[11].2014 року президентом був обраний безпартійнийАндрей Кіска, що змінивІвана Гашпаровича, обраного вдруге2009 року. 2019 року першою жінкою-президентом в історії Словаччини обралиЗузану Чапутову.
Судову владу здійснюють органи судової системи держави, представлені судами загальноїюрисдикції та іншими судами. Найвищим судом загальної юрисдикції єВерховний суд (словац.Najvyšší súd Slovenskej republiky). Судами загальної юрисдикції на нижчих рівнях крайові (словац.Krajský súd) та окружні суди (словац.Okresný súd), які організовані на основі адміністративно-територіального поділу та принципу ефективності (не у всіх окружних центрах є окружні суди). Суддів безстроково призначає президент за поданням спецоргану —Суддівської ради.
Конституційний суд (словац.Ústavný súd Slovenskej republiky) — вищий орган, що розглядає загальнодержавні справи стосовно відповідності тих, чи інших дій і форм взаємодії гілок влади. Конституційний суд складається з 13 суддів, яких призначає президент з-поміж кандидатур, запропонованих Національною радою на строк 12 років[11].
До системи судів загальної юрисдикції не входитьКонституційний суд та Спеціалізований кримінальний суд. Військові суди були скасовані2009 року, а їхня компетенція перейшла до судів загальної юрисдикції.
Уряд Словаччини офіційно визнавнезалежність України 1 січня 1993 року,дипломатичні відносини з Україною встановлено 30 січня 1993 року[12]. У Словаччині в Братиславі дієукраїнське посольство і консульство, ще одне консульство діяло Пряшеві до 2014-го[13]. ВКиєві дієпосольство і консульство Словаччини[12]. В Ужгороді діє Генеральне консульство Словацької Республіки, відкрите у 2009 році.
Державний прапор — прямокутнийтриколор у пропорції 2:3, що складається з трьох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг упанслов'янських кольорах: білої, синьої і червоної (зверху донизу). У передній частині прапора герб Словаччини. Прапор затверджено3 вересня1992 року[14].
Державний герб — червоний ранньоготичний щит із зображенням на ньому подвійного срібного християнського хреста, піднятого на підвищену середню вершину трьох гір (Матра, Татра і Фатра). Герб затверджено 3 вересня 1992 року[14]. З XV століття герб використовувався як знак Верхньої Угорщини, а хрест використовувався ще за часів Нітранського князівства й маєвізантійське походження.
В адміністративно-територіальному відношенні територія держави з 1996 року поділяється на: 8країв (словац.kraj), які, в свою чергу, поділяються на 79округів (словац.okres).
З 2002 року краї Словаччини отримали певну самостійність і самоврядність (питання освіти, охорони здоров'я та інфраструктури). Територія краю — адміністративної одиниці є водночас територіальною самоврядною одиницею — самоврядним краєм (словац.Samosprávne kraje, Vyššie územné (samosprávne) celky, VU(S)C) і поділяється на населені пункти(словац.obce) — села та міста. Населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць обирає строком на 4 роки представників до місцевих органів самоврядування — муніципалітетів; голову виконавчої влади — мера[11].
У період з 1960 по 1990 рік Словаччина територіально поділялась на три великих регіони:
Збройні сили Словацької республіки (словац.Ozbrojene Sily Slovenskej Republiky) складаються зсухопутних військ (словац.Pozemne Sily) івійськово-повітряних сил (словац.Vzdusne Sily). Чисельність збройних сил у 2000 році складала 38,6 тис., а в 2010 році — 16,5 тис. військовослужбовців: 7,3 тис. в сухопутних військах і 4,2 тис. в повітряних силах[12][15].
Сухопутні війська включають у себе штаб, 2 механізовані бригади, окремий розвідувальний полк, 1 артилерійський дивізіон, 1 інженерний батальйон і один батальйон хімічного захисту. На озброєнні: 245 танківТ-72М, 383БМП, 132бронетранспортерів, 5340 гармат польової артилерії (самохідні гаубиці«Дана» і«Гвоздика», гаубиціД-30 іМ-200), 84 РСЗВ, 120-мм міномети, 425 ПУ ПТКР, 48 ЗРК[15].
Словаччина членНАТО з2004 року. Словацька армія від 2006 року формується на професійній основі, загальний призов у мирний час відмінено. В армії можуть проходити службу особи у віці 18—30 років, починаючи з 2012 року жінкам теж дозволено проходити службу в лавах словацької армії[8]. За оцінкою 2010 року Словаччина має мобілізаційний резерв населення у віці від 16 до 49 років: 1,40 млн чоловіків і 1,37 млн жінок[8].
Загальні витрати на армію в 2000 році склали 348 млн, а в 2010 вже 1,09 млрд доларів США[12][15]. У 2000-х роках зі вступом до НАТО Словаччина проводила послідовну політику зменшення витрат на оборону країни з 1,1 % від ВВП у 2011 році до 1 % від ВВП у 2013, але з початком агресивної зовнішньої політики Російської Федерації 2014 року переглянула свою політику й призупинила скорочення — 1,03 % від ВВП у 2015 році[8]. За цим показником країна знаходиться на 89 місці серед усіх країн світу що мають військові формування.
Словаччина — розвинена індустріальна держава.Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 99,2 млрд доларів США (57 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 18,2 тис. доларів (45 місце у світі)[12]. Промисловість разом із будівництвом становить 30 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 4 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)[12]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 29,4 % — промисловість і будівництво; 5,8 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 56 % — сфера обслуговування (станом на 2004 рік)[12].
Надходження додержавного бюджету Словаччини за 2006 рік склали 24,6 млрд доларів США, а витрати — 26,1 млрд; дефіцит становив 5,8 %[12].
Переваги словацької економіки: зростання виробництва, особливо в західній частині. Ріст іноземних інвестицій, успіх програмиприватизації.Експорт у країниЄС приносить прибуток. Членство в ЄС повинне сприяти подальшій стабілізації. Перспективи длятуризму, особливо для гірськолижнихкурортів уТатрах. Згідно з дослідженнямнімецької Торговельної палати, проведеному в березні2004 року, близько половини німецькихінвесторів розглядають Словаччину як найкраще місце для інвестицій.
Слабкі сторони: високийзовнішній борг. Через залежність відзовнішньої торгівлі Словаччина чутлива до світовоїрецесії. Схід країни бідний. Рістбезробіття (в 2004 р. 19 %). Катастрофа т. зв. плану ощадних пірамід у2002 р.
Словаччина подолала більшу частину складного переходу від централізованоїпланової до сучасноїринкової економіки. Уряд країни добився в2001 році істотного прогресу в макроекономічній стабілізації й структурних реформах. В основному завершена приватизація, банківський сектор майже повністю перебуває в руках іноземців і іноземні інвестиції ростуть. Словацька економіка перевершила очікування ранніх 2000-х, за винятком спаду в експорті.
Історично склалося, що за часів становлення капіталістичної економіки Словаччина належала до більш відсталої частини Австро-Угорщини, Угорського королівства, тому бурхливе зростання промислових підприємств наприкінці XIX сторіччя за участі німецького капіталу, як це відбувалось у Богемії та Моравії, обійшло країну стороною. Економічне зростання краю почалося лише за часів незалежності Чехословаччини, але в другій половині XX століття Словаччина давала лише 30 % загальнонаціонального доходу федерації. За соціалістичних часів машинобудування було представлене виробництвом радіоприймачів, телевізорів, холодильників, мотоциклів, суден, підшипників, товарних вагонів, верстатів, електротехнічного устаткування. В країні вироблялись передусім продуктиважкої промисловості тазброя (заводи TATRA в Мартіні) для країнРЕВ та союзниківРадянського Союзу[9].
Після поділуЧехословаччини цей ринок зник, на початку 1990-х років багато збройних заводів було закрито, і виникло значне безробіття. Низькі витрати на робочу силу і податкова реформа правих політичних партій на початкуXXI століття стали притягувати закордонних інвесторів, передусім у галузіавтомобільної промисловості, яка має в словацькій економіці сильну позицію. За часів Чехословаччини лише Братиславський автозавод випускав запчастини для легкових автомобілівШкода. На початку 2000-х років побудовані заводи компанійФольксваген у Братиславі (на території корпусів Братиславського автозаводу),Пежо в Трнаві іКІА Моторс у Жиліні. 2000 року в Словаччині було вироблено 182 тис. автомобілів, 2005 року — 218 тис., а 2011 року — 640 тис., основна частина яких була експортована в інші країни Європи (частка автомобілів в експорті країни перевищила 25 %)[17][18][19]. Словаччина стала світовим лідером з виробництва автомобілів на душу населення (приблизно 1 автомобіль на рік на 8 громадян країни).
На нафті й газі працює хімічна і нафтохімічна промисловість (нафтопродукти, мінеральні добрива, пластмаси, синтетичні волокна) — нафтопереробний завод у Братиславі[9]. У країні розвинена лісова і деревообробна промисловість, виготовлення будівельних матеріалів[9].
Основні промислові центри країни: Братислава й Кошиці.
Серед рудної сировини, що забезпечувала економічний розвиток країни в минулому —золото йсрібло, які тепер видобуваються в незначних кількостях у районіХодруша-Хомру.
За часів соціалізму гірнича промисловість розвивалась (за винятком виплавки алюмінію на довізних бокситах) на базі місцевих мінерально-сировинних ресурсів, видобувались: буре вугілля, лігніт, залізна руда.
У Словаччині видобувають нафту (покриває 1 % внутрішніх потреб), природний газ (3 %) і буре вугілля (80 %), які йдуть на потреби економіки. Видобуток нафти в 2004 році в країні становив 570 тис. тон, а природного газу — 135 млн м³.
За 2004 рік було вироблено 31,3 млрд кВт·годелектроенергії (експортовано 11,3 млрд кВт·год); загальний обсяг спожитої — 28,6 млрд кВт·год (імпортовано 8,6 млрд кВт·год)[12].
У 2004 році споживаннянафти склало 74 тис. барелів на добу (з яких 59 тис. імпорт),природного газу — 6 млрд м³ на рік. Імпорт природного газу в 2004 році становив 6,5 млрд м³[12].
Порівняно розвинене багатогалузевесільське господарство ґрунтується на сучасній матеріально-технічній базі й інфраструктурі. У сільськогосподарському обробітку знаходиться 19,35 тис. км ², тобто 39,5 % площі держави[12].
Ще на початкуXX століття у сільському господарстві працювало 60 % населення. Сьогодні в ньому та в суміжних галузях (мисливство,лісництво та інші) працює приблизно 4,9 % економічно активного населення (приблизно 100 500працівників).
В агропромисловому секторі переважає товарне м'ясо-молочне та м'яснетваринництво (свині, вівці, велика рогата худоба)[2]. Підвищені місця використовують як пасовища для рогатої худоби таовець. Більша частина тваринництва зосереджена в низовинах, де знаходяться достатні ресурсикормових культур.
Після другої світової війни територія країни в рамкахРЕВ перетворилася на важливий транспортний коридор між країнами Центральної і Східної Європи, в якому зі сходу на захід проляглинафто- ігазопроводи, лінії електропередач і електрифікована залізниця[9].
Важливе транспортне значення маєсудноплавство Дунаєм, найбільші річкові порти: Братислава іКомарно.
Словаччина длятуристів приваблива через свою гарну природу, передусімгори,печери, але і культурні та історичні пам'ятки, як середньовічнізамки та міста, народну архітектуру,курорти та гірськолижні бази[9]. Згідно з деякими даними, країна має найбільшу концентрацію замків на одну особу. У 1996 році Словаччина відвідало 814 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 673 млн доларів США[12], а2006 року вже більше 1,6 млн туристів[20]. Більшість туристів прибуває з Чехії (26 %), Польщі (15 %) і Німеччини (11 %). Багато громадян Словаччини подорожують закордоном, 2012 року їх було 3 млн осіб[21]. У2011 році словаки найчастіше відпочивали уХорватії (127 500),Туреччині (82 465),Греції (73 715),Болгарії (63 592),Італії (53 121),Єгипті (46 942)[22].
До найулюбленіших місць для туристів належитьстолиця таВисокі Татри з містомПопрад. Також мандрівники відвідують і інші гірські регіони:Низькі Татри з базами Ясна, Хопок, Доновали, Національний парк «Словацький рай», підгірські регіони Ліптов із термальними аквапарками у Бешеньовій та водоймищем «Липтовська Мара» іСпиш із знаменитим Спиським замком таЛевочею, історичний центр якої занесений до спискуЮНЕСКО. До середньовічних міст із старим історичним центром належать щеБардіїв,Кежмарок, Банська Штявниця,Банська Бистриця, Кремниця,Трнава. Крім Братиславського замку, відомий тежЗволенський замок, Красна Гворка,Чахтицький замок, Тренчинський замок. З курортів закордонні туристи відвідують передусімП'єштяни, Тренчянські Тєплице, Раєцьке Тєпплице, Бардейовське Купеле.
Більшість туристів за кількістю реєстрованих ночівель у країні становлять самі громадяни Словаччини (59,1 %), решта туристів є зЧехії (приблизно 13,4 %),Польщі (4,8 %) таНімеччини (3,7 %), Австрії (1,7 %), Угорщини (1,7 %) та України (1 %)[23]. Країну в галузі туризму представляєСловацьке агентство туризму (словац.Slovenská agentúra pre cestovný ruch), яке займається пропагуванням Словаччини за кордоном[24].
Державаекспортує: метали, прокат, автомобілі, запчастини, електротехніку, текстиль. Основні покупці: Німеччина (29 %); Чехія (20 %); Австрія (7 %). У 1997 році вартість експорту склала 8,6 млрд доларів США[12].
Державаімпортує: промислові вироби, мінеральну сировину, паливо. Основні імпортери: Німеччина (26 %); Чехія (19 %); Російська Федерація (10 %), Італія (7 %). У 1997 році вартість імпорту склала 9 млрд доларів США[12].
Населення держави у 2006 році становило 5,4 млн осіб (108-ме місце у світі). У 1900 році населення країни становило 2,8 млн осіб, у 1940 році — 2,5 млн осіб, у 1950 році — 3,5 млн осіб, у 1980 році — 5 млн осіб.Густота населення: 110,3 осіб/км² (63-тє місце у світі). Згідно статистичних даних за 2006 рікнароджуваність 10,7 ‰;смертність 9,5 ‰;природний приріст 1,2 ‰[12].
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
діти віком до 14 років — 16,7 % (465 тис. чоловіків, 445 тис. жінок);
дорослі (15—64 років) — 71,3 % (1,9 млн чоловіків, 1,9 млн жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 12 % (245 тис. чоловіків, 408 тис. жінок).
Більшість населення зосереджено в південній рівнинній частині, а також по гірських долинах, утворених численними притоками Дунаю й Тиси[9].
Словацько-українські зв'язки мають давні традиції. Україна та Словаччина мають спільнийкордон протяжністю близько 100 км на територіїПряшівщини, центр якоїПряшів став осередкомукраїнської культури в Словаччині. За деякими джерелами, словаки — найближчі «генетичні родичі» українців: обидва народи мали подібну соціальну структуру,побут, мову і народну творчість, врешті, їх єднала до1918 року спільна недоля угорського поневолення. Попри це, їхні взаємини були скорше принагідні й обмеженіЗакарпаттям та, в малій мірі,Галичиною.
Через Словаччину здавна проходили важливі торговельні шляхи, які зв'язували Україну із Західною та Південною Європою. Уже з часів середньовіччя в Україну їздили словацькі мандрівні купці та ремісники. Значна частина провідного духовенства Закарпаття, з якого пізніше виходили єпископи чи професори богословських шкіл, вчилася уXVIII ст. у Трнавській богословській семінарії. УТрнаві були надруковані і перші книги для закарпатських українців: «Катехизис» (1698), «Буквар» (1699) та «Краткоє припадков моральних собраніє» (1727).
Цікавий опис своєї подорожі в Україну зробив словак, протестантський духовнийДаніел Крман, який у 1708—1709 роках на дорученнясемигородського князя відвідав тут шведського короляКарла XII та зустрівся зІ. Мазепою. Під час своїх подорожей у Словаччині побувавГ. Сковорода.
Першими словацькими вченими, що почали глибше цікавитися Україною, булиЯн Коллар (1793—1852) іПавел Шафарик (1795—1861); вони підтримували безпосередні зв'язки з українськими діячами і мали позитивний вплив на розвиток національного відродження в Україні. Шафарик одним із перших у Європі виступив на захист самобутності українського народу, його мови і культури. У 40-х рр.XIX ст. українську поезію почав інтенсивно вивчатиЛ. Штур. Найвизначнішим представником українсько-словацьких взаєминXIX ст. був Богуш Носак-Незабудов (1818—1877); йому належить і перший переклад словацькою з української мови, опублікований у пресі («Дума про втечу трьох братів з Озова», 1848). Чималу увагу закарпатським українцям приділяли такожЙ. Гурбан, А. Радлінський, П. Келлнер та ін. НаСлов'янському Конгресі у Празі словаки підтримали галицьких і закарпатських українців. У1850 р. у Пряшеві виникла перша «руська» літературна спілка, членами якої були і 4 словаки. Із закарпатських українців найбільший внесок у словацьку культуру зробивА. Добрянський, один з засновників і перших членів словацького культурно-освітнього товариства«Матиці словацької» (1863). 1876 у журналі «Друг»І. Франко вмістив свій переклад вірша словацького письменника Сама Халупки; у кін. XIX ст. в галицькій пресі з'явилося кілька віршів словацьких класиків у перекладіП. Грабовського.
У кінціXIX ст. інтерес словаків до українців зменшився, бо тогочасна словацька інтелігенція стояла на русофільських позиціях. З початкуXX ст. чех Ф. Вотруба переклав словацькою мовою уривки з творівІ. Франка (1914 видав їх окремою книжкою),В. Стефаника,Б. Лепкого,Лесі Українки, Б. Грищенка та опублікував кілька статей про українську мову й літературу. ТворчістьТ. Шевченка стала відомою на Словаччині у1911—1914 завдяки перекладам Юрая Славіка (псевд. Нересницький), Івана Лаха та Светозара Ваянського. У Галичині тоді появилося кілька статей про громадські справи СловаччиниВ. Гнатюка, І. Франка таС. Томашівського. Одночасно на Пряшівщині погіршилися українсько-словацькі взаємини, бо динаміка словацького національного відродження виявила чималу експансію щодо слабших українців. Унаслідок її деякі українці, перебуваючи під угорським тиском, волілисловакізацію, ніж втрату слов'янського характеру; це й спричинило словакізацію низки русинських сіл.
У 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференціїСоюзу народів у Лозанні[27]. Під час Першої Світової війни Російською імперією з військовополонених був сформованийЧехословацький корпус, який бився проти Центральних держав на території України, зокрема підЗборовим таБахмачем.
Словацький тиск на українців у Словаччині збільшився з1919 р., коли до Словаччини включено частину історичного Закарпаття, на захід від р.Уж.Словакізація русинів була в програмі Словацької народної партії, лідери якої відмовилися від співпраці з політикамиЗакарпаття (але співпрацювали з угрофіломА. Бродієм), які тому встановили зв'язки з чеськими політичними партіями, що ставилися позитивно або нейтрально до українського питання. Культурні словацько-українські взаємини тоді були мінімальні. Деякі зв'язки існували між Словаччиною і Закарпатською Україною (у Братиславі діяв «Клуб друзів Закарпаття», що видавав журнал «Podkarpatská Revue», вийшло кілька книг про Закарпаття, переклади творів закарпатських письменників), зате інші українські землі та їх культура залишалися невідомими для словаків. У той час і Україна не виявляла зацікавлення Словаччиною.
ЗаПершої Словацької Республіки (1939—1945), словацький уряд не толерував виявів українського національного руху, а президентТисо заявив у1942 році, що українсько-русинського питання вже немає. На політику словакізації частина русинського населення реагувала симпатією доСРСР і підтримкою партизанського руху, у якому брали участь чимало українців. Під час радянсько-німецької війни в Україні були регулярні частини словацької армії (дві дивізії), які, однак, у безпосередніх боях участі не брали. Багато словаків було разом з закарпатськими українцями уЧехо-словацькому армійському корпусі генералаЛ. Свободи, який у1944 році у складі радянської армії брав участь у боях в Україні. У1944—1945 рр. на західній Словаччині була розташована українськадивізія «Галичина»; територією Словаччини у1945—1947 рр. проходили частиниУПА. Осередком української політичної еміграції під час другої світової війни була Братислава, де в1939 р. тимчасово перебувала евакуйована з Закарпаття Українська торговельна академія.
На еміграції у другій половині ХХ століття українські та словацькі політичні організації входили доАнтибільшовицького блоку народів.
Доля українців у Словаччині значно покращилась по1945, серед іншого й тому, що в компартіїЧехословаччини і Словаччини чималу роль відігравали українські комуністи. Правда, українська меншість у Словаччині не здобула територіальної автономії, але здобула деяку культурну автономію. Зокрема, радикальний поворот почався у галузі культурних взаємин — популяризації української культури у Словаччині та словацької в Україні. З1947 р. до1969 р. на Словаччині видано понад 100 книг з української літератури у перекладах Ю. Кокавця, М. Крна, П. та М. Лічко, І. Руснака, Р. Скукалка та низки інших перекладачів. При Словацькій Академії Наук таБратиславському Університеті працює низка фахівців з української культури (М. Мольнар,М. Неврлий,П. Гапак, Ф. Ґондор, Д. Гараксим, Й. Грозієнчік та ін.), які видали десятки монографій (про творчість Т. Шевченка, І. Франка, з української історії тощо). Другим центром словацької україністики єПряшів — філософський (кафедра української мови і літератури та дослідницький кабінет україністики) і педагогічний (кафедра української мови і літератури) факультетиУніверситету Павла Йозефа Шафарика, заразПряшівського університету. Досить добре відома на Словаччині й українська драматургія. На професійних сценах Словаччини були поставлені п'єси і опериІ. Котляревського,С. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Г. Цеглинського, М. Старицького, Ю. Мейтуса, О. Корнійчука, Л. Дмитерка, В. Собка. Ряд із них транслювалися по радіо і телебаченню. Велику роль у справі популяризації української культури у Словаччині відіграли гастролі хору ім. Верьовки, ансамблю Вірського,Київ. Капели Бандуристів, Закарпатського Народного Хору, Київського Театру ім. Франка, а також щорічні турне по Словаччині Піддуклянського українського народного Ансамблю та Український народний театр (Пряшів)Українського народного театру з Пряшева. У Словаччині влаштовано кілька виставок українських книжок й образотворчого мистецтва. Взаємному пізнанню сприяють «Дні української культури на Словаччині» і «Дні словацької культури в Україні», а такожСвято пісні і танцю українського населення Чехословаччини. Зміцненню словацько-українських літературних зв'язків сприяє Філія українських письменників Спілки словацьких письменників, Словацьке педагогічне видавництво, Відділ української літератури у Пряшеві (видав понад 250 українських публікацій).
Внаслідок ототожнювання словацькоїкультури з чеською значно відстає справа популяризації словацької культури в Україні. Із 152 книг чеських і словацьких авторів, виданих в Україні до 1968 року, було лише 8 словацьких (перший переклад 1951). Щоб заповнити прогалину, відділ української літератури Словацького педагогічного видавництва у Пряшеві у1959 — 62 видав 15 перекладів з словацького красного письменства, а Культурна Спілка Українських Трудящих — 6 словацьких п'єс у перекладі на українську мову; журнал«Дукля» (головний редакторІван Яцканин) систематично вміщує переклади з сучасної словацької літератури. Однак жодне з цих видань не доходило в Україну, тому далі видання перекладів було припинене. 1964 у Києві видано антологію «Словацька поезія» зі зразками поетичних творів 51 словацького автора у перекладахМ. Рильського, Г. Кучера,Б. Тена,А. Малишка, В. Житника, В. Лучука,І. Драча,Д. Павличка,І. Світличного, В. Симоненка та ін.
Попри поглиблення словацько-українських культурних взаємин, словаки ведуть систематичнусловакізацію українцівПряшівщини — політичну, культурну чи релігійну (1968 призначено адміністратором Пряшівської єпархії словака). Неприязнь до українців виявилася головним чином заДубчека (1968 — 69), коли серед словаків лунав заклик, щоб усіх українців Пряшівщини вивезти доУРСР.
Українсько-словацька боротьба триває і в діаспорі, передусім уСША; спробасловакізації вихідців із Пряшівщини під гаслом, що на Пряшівщині більше українців нема і всі греко-католики є словаками. Для небагатьох закарпатських греко-католицьких громад у КанадіВатикан призначив єпископом-адміністратором словака.
Поза межами Пряшівщина невеликі українські громади існують у кількох містах Словаччини, передусім у Кошицях (до цього важливого промислового центру іммігрують селяни з Пряшівщини) таБратиславі.
У 2014—2015 роках основним питанням українсько-словацьких відносин стала організація реверсних постачань газу.
Словаччина є досить релігійною країною, особливо в порівнянні з більшатеїстичною сусідньоюЧехією. Конституція держави гарантуєсвободу віросповідання. Склад населення за приналежністю до релігії згідно з переписом населення 21 травня 2011 року[26]:
Очікуванасередня тривалість життя в 2006 році становила 74,7 року: для чоловіків — 70,7 року, для жінок — 78,9 року[12]. Смертність немовлят до 1 року становила 7,3 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місце на 200 жителів; лікарями — 1 лікар на 290 жителів (станом на 1996 рік)[12].
Рівеньписьменності в 2003 році становив 99,6 %: 99,7 % серед чоловіків, 99,6 % серед жінок[12].В країні запроваджено обов'язкову 9-річну шкільну освіту. Дошкільне виховання, початкову та середню освіту в Словаччині представляє система дошкільних закладів освіти (словац.predškolské zariadenia), початкових шкіл (відвідують учні віком від 6—7 до 14—15 років) та середніх шкіл (відвідують студенти віком від 14—15 до 18—20 років), які можуть бути державні, приватні або церковні. За часів соціалістичної влади Чехословаччини уся система освіти була охоплена державою. У 1978—1979 навчальному році по основних обов'язкових школах налічувалося близько 670,5 тис. учнів, у повних середніх загальноосвітніх школах (гімназіях) — 53,3 тис. учнів, у 1—3-річних професійних навчальних закладах — близько 337,6 тис. учнів, у 4-річних середніх професійних школах — близько 115,9 тис. учнів, у вищих навчальних закладах — 72 тис. студентів[2].
З античних часів на території сучасної Словаччини збереглися залишки давньоримських будівель. До перших архітектурних пам'яток власне словацького національного надбання можна віднести культові споруди і замки вроманському стилі:
Середньовіччя залишило по собівелику кількість феодальних замків, частина з яких дійшла до нас лише у вигляді руїн, інша була перебудована на палаци в більш пізній час. УXIV—XV століттях у місцевій архітектурі, як власне і по всій Західній Європі, панувалаготика:
Наприкінці XVIII — на початкуXIX століття в архітектурі тогочасних поміщицьких маєтків у містах і селах яскраво простежується класицизм. Наприкінці XIX — на початку XX століття почав переважатимодерн.
Серед споруд зведених у сучасному стиліXX століття особливо вирізняються:
Культурні слов'янські особливості словаків знайшли своє втілення у побутових витворах народних майстрів: різьбленні по дереву, розписах селянських будинків, вишивці, кераміці. Словацькі народні елементи досить подібні до аналогічних українських.
У XIX столітті, на тлі народного словацького піднесення з'являється ціла плеяда національних художників (Й. Чаусіг,Янош Ромбауер, Кароль Людовит Лібай).Йозеф Клеменс (1817—1883) іПетер Міхал Богун (1822—1879) творять у стилі романтизму і пишуть ряд картин присвячених словацьким національним героям. У портретному жанрі також відомі:Домінік Скутецький (1849—1921),Йозеф Штетка,Йозеф Ганула (1863—1944). Наприкінці століття оформлюються національні риси в побутовому жанрі (В. Климкович, Домінік Скутецький, Йозеф Ганула); пейзажному (Кароль Мілослав Лехотський (1846—1915) і Л. Чордак); у реалістичній скульптурі —Вавринець Дунайський (1784—1833), автор меморіалу Яну Голлі в Добрій Воді,Ян Конярек (1878—1952),Алоїз Стробл (1856—1926),Янош Фадруж (1858—1903),Алоїз Рігель (1879—1940))[30]. Представником словацького імпресіонізму бувМаксиміліан Шурманн (1863—1944).
Відомі словацькі фотографиМартін Мартінчек (1913—2004) іКароль Каллай (1926—2012) 1970 року отримали міжнародну преміюEFIAP (фр.Excellence de la Fédération Internationale de l' Art Photographique).
Між словацькими і українськими митцями підтримуються культурні й творчі зв'язки, наприклад, 1978 року в Києві експонувалася виставка словацького образотворчого мистецтва[2].
Розвиток кириличної писемності на теренах сучасної Словаччини пов'язане з просвітницькою місією уВеликоморавській державі братівКирила і Мефодія в другій половиніIX століття. У цей час з'являютьсястарослов'янськоюПроглас (передмова до чотирьохЄвангелій, авторство якого приписують Кирилу), часткові перекладиБіблії, судебник (словац.«Zakon sudnyj ljudem»)[34]. З включенням словацьких земель до складу Угорського королівства розпочинається пануваннялатини аж до початку XV століття, коли під впливом ідейгуситів починається стрімкий розвитокчеської мови, що вбирала в себе словацьку розмовну лексику[35]. З'являються мирські тексти, здебільшого цехроніки, найвідоміші середньовічні автори були угорцями:Йоган із Турочі, автор«Угорської хроніки» (лат.Chronica Hungarorum), Мавр[36]. За часів пануваннякатолицької церкви лірика (молитви, пісні) знаходилась під її цілковитим контролем, у цей час народнийфольклор концентрується навколо творення національногоепосу. З цих часів збереглася збірка церковних пісеньВацлава Бзенецького зі словацькими глоссами, датована1385 роком. У XVI століттіЯн Фраштацький (словац.Ján Pruno Fraštacký) намагався перекладати на народну мову релігійні тексти.
Словацька література XVII—XVIII століть представлена патріотичними творами Я. Вавринця, М. Раковського, Ш. Пиларика і Г. Гавловича, сюжет яких відображає національну боротьбу з турецькою навалою. Наприкінці XVII сторіччя словацькою та чеською творив поет, письменник, драматург, протестантський священник, композитор духовної музикиДаніел Сінапіус-Горчічка.
Наприкінці XVIII — початку XIX століть розвивається література просвітництва, найвизначнішими представниками якої були письменники Й. І. Байза і Ю. Фандлі. У цей же час філологАнтон Бернолак розробив перші нормативи словацької літературної мови на основі західнословацької говірки і видав їх1787 року («бернолаччина»)[35].
«Chronica Hungarorum»
Антон Бернолак
Павел Шафарик на поштовій марці України
«Наука словацької мови»
Павол Яник
Для культурного життя XIX століття характерним є зростання національної свідомості й панславізму, що знайшло відображення в перлинах поезії Б. Табліца і Я. Голлого, драматургіїЯна Халупки, літературної діяльностіПавла Йозефа Шафарика іЯна Коллара[37]. У цей час творив ідеолог словацького національно-визвольного рухуЛюдвит Штур, автор слів пісні«Гей, слов'яни!». Остаточна реформа словацької мови відбулась1843 року, вона закріпила норми середньословацьких говірок як літературні[37]. Романтики С. Халупка,Андрей Сладкович, Я. Краль, Я. Ботто пишуть твори пройняті патріотичними мотивами, фольклорними пісенними традиціями героїчної особистості, мотивами історичних повістейЙозефа Гурбана,Яна Калинчака. Ідея слов'янського єднання, якою пройнята творчість Яна Коллара, знайшла відгомін у поезії Тараса Шевченка[2].
Становленняреалізму в словацькій літературі пов'язане з творчістю прозаїка і драматурга Й. Заборського, поетів і прозаїків П. Твездослава, С. Ваянського, М. Кукучіпа. Остаточно реалізм утвердився в 1890-х роках разом із другим поколінням реалістів,«Молодою Словаччиною»: Б. Тімрава, Я. Єсенський, Й. Тайовський, Л. Под'яворинська[37]. На початку 1900-х років І. Краско, В. Рой, І. Галл, узявши за основу принципи реалізму,модернізму ісимволізму, творять нову словацьку поетичну течію —«Словацька модерна»[2].
Після здобуття незалежності Чехословацькою республікою 1918 року осередком національної літератури у 1924—1937 роках став журнал«Дав», де співробітничали поети Я. Понічан, Л. Новомеський, прозаїк П. Їлемніцький, критики Е. Уркс, В. Клементіс, Д. Окалі[35]. Видатні твори словацькогореалізму XX століття: проза Ф. Краля, Л. Ондрейова, Я. Єсенського, П. Їлемніцького і Л. Новомеського, поезія Я. Понічана[38]. Відомі післявоєнні словацькі романісти: Ф. Течка, Р. Яшик, А. Беднар, К. Лазарова, В. Мінач; поети: А. Плавка, П. Горов, В. Мігалік, Я. Костра, М. Валек. На ниві літературної критики плідно працювали: А. Матушка, С. Шматлак, І. Куса, К. Розенбаум[2].
Твори словацьких прозаїків (П. Їлемніцького, Ф. Гечка, Ф. Краля, Р. Моріца, Р. Яшика, К. Лазарової, В. Мінача) і поетів (Павола Гвездослава, Лако Новомеського. А. Плавки, Я. Понічана, Я. Костри, П. Горова, М. Руфуса) на українську мову перекладали українські митці слова:Микола Бажан,Максим Рильський,Андрій Малишко,Микола Терещенко,Терень Масенко,Дмитро Павличко,Роман Лубківський. 1964 року була видана збірка«Словацька поезія. Антологія», а 1972 —«Слов'янське небо» у перекладі Романа Лубківського[2].
Перші згадки про елементи середньовічного театрального дійства на території сучасної Словаччини вперше зустрічаються у документах XII сторіччя — виступи народних акторів, так званих «йокуляторів».1439 року в Братиславі з'являєтьсяшкільна драма, школярі розіграли перед натовпом пасхальне дійство. Протягом XV—XVI століть вона шириться містами:Березно,Банська Штявниця та інші. Для народного театру XVII—XVIII століть знаковою був релігійний сюжет п'єси«Гра про святу Доротею». Перший аматорський драматичний гурток, який ставив п'єси чеських, угорських, німецьких драматургів, твори світових класиків —Миколи Гоголя,Вільма Шекспіра,Шиллера, виник1830 року в містечку Святий Мікулаш (теперЛіптовський Мікулаш)[2].
1890 року на зібрані народні кошти вМартіні збудованоНаціональний дім, на сцені якого йшли п'єси словацьких драматургівЯна Халупки, Я. Паларика, П. Гвєздослава, Й. Тайовського, чехів Й. Тила, А. Ірасека, твори Антона Чехова і Миколи Гоголя. Перший професійний театр створено за часів незалежної Чехословаччини 1920 року в Братиславі. За часів другої світової війни 1939—1945 років у партизанських загонах виступали театральні трупи професійних акторів (драматургія М. Бора про підпільників-комуністів)[2].
Стара Словацького
і нова будівлі національного театру
Нова Сцена
Театр Александра Духновича
Вища театральна школа
До провідних театральних установ у найбільших містах країни відносяться:
Кваліфіковані акторські й управлінські кадри для національних театрів виховуєВища театральна школа (словац.Vysoká škola múzických umění v Bratislavě), заснована 9 червня 1949 року в Братиславі[2].
Музичний фольклор Словаччини багатий на пісенні жанри. Дляліричних,епічних,побутових,обрядових пісень характерні одноголосся (для східних регіонів — багатоголосся), 4- (тетрахорд) і 5-ступеневадіатоніка (пентахорд), вони ритмічно різноманітні, відзначаються розвинутою мелодикою. Для північно-західних і південних районів характерний лідійський звукоряд, для Зволенского краю — давньогрецький[43]. У XIII столітті набули популярності народні розбійницькі пісні (головний герой Яношик, кереівник селянських повстань); у XIV столітті — релігійні; на фоні гуситського руху у XV столітті — гуситські (Т. Лінтнер, Ю. Бановський); у XVI столітті — історичні балади й думи; у XVIII столітті — піснікуруців; у XIX столітті —новоугорські, розвивається хорова пісня (робочий хоровий гурток«Друкарська спілка»,1872)[2]. Поетичний бік словацького фольклору на початку XVIII століття почали вивчати поетиБ. Табліц іЯн Коллар, останній разом з істориком і філологомП. Й. Шафарик видали перші друковані збірки слів народних пісень. Найбільшу збірку народних пісень«Словацькі пісні» підготували К. Руппельдт, М. Руппельдт, Я. Мелічко, вона видавалась окремими зошитами впродовж 1880—1906 років[43].
Народні словацькі танці:фришка (бистрий танок, що нагадуєкраков'як),одземок (сольний чоловічий пастуший, що нагадуєколомийки). У епоху Відродження і в XVII—XVIII століттях чільне місце займали різні танцювальні жанри, у тому числі й у стилі бароко («Кодекс Веторіуса»,«Строкатий збірник»)[43].
З XV століття розвивалася багатоголоса релігійна музика, згодом — професіональна світська. Перлинами цього періоду є інструментальні твориС. Боксхорн-Капрікорнуса,Я. Куссера Старшого,Й. Шимбрацького. На твори цього часу значний вплив мали італійські і німецькі музики епохибароко, що потрапили в протестантську і католицьку духовну пісню (збірка«Cithara Sanctorum» Ю. Трановского1636 року;«Cantus Catholici» Б. Сьольоші1655 року)[43]. Серед композиторів XVIII століттякантатами іаріями прославились Я. Францісці, А. Шкултетин, Ф. К. Будішськин;францисканськими пасторалями, заснованими на народних мелодіях — П. Баян, Е. Пасха. Наприкінці XVII століття на словацьке музичне життя сильний вплив чинилавіденська класична школа, чеські музиканти, постійні публічні концерти віденських, празьких та інших майстрів (Гайдна,Моцарта,Бетховена) вносили велике пожвавлення в музичне життя.
Першаопера в Словаччині була поставлена1648 року при королівському дворі в Братиславі, на ній позначився вплив австрійського та чеського класицизму, здебільшого виконувались італійські опери і німецькізінгшпілі мандрівних труп[43].1776 року опера була поставлена в міському театрі Братислави. Основи національної опери заклав композиторЯн Левослав Белла: симфонічна поема«Доля й ідеал» (1874); опера«Коваль Віланд» (1890); кантата«Весілля Яношика» (1922). 1920 року створеноСловацьку національну оперу, перший спектакль відбувся 1 березня[2].
Відомі словацькідиригенти: Л. Словак, Л. Райтер, Б. Режуха, О. Ленард.
Відомі словацькіпіаністи: М. Карін, І. Павлович, Р. Мацудзинський, С. Мацудзинський, К. Гавликова, К. Гавлікова, П. Топерцер, М. Лапшанський.
Відомі словацькіскрипалі: А. Можі, Т. Гашпарек, П. Міхаліца, Б. Вархаль, Є. Шпіткова.
Відомі словацькіспіваки: Ш. Гоза, О. Малаховський,Габріела Бенячкова, П. Дворський, М. Чесаньова, М. Кішоньова, Я. Благо, Г. Папп, Л. Барицова, Ю. Мартвонь, Е. Кітнарова, А. Кухарський.
Наукові дослідження проводяться у вищих навчальних закладах передусім університетського типу, у фахових інститутахСловацької академії наук (словац.Slovenská akadémia vied) — найвищій науковій установі Словаччини з філіями у кількох містах. Ще за часів Чехословаччини на теренах Словаччини були створені провідні наукові установи:Інститут вірусології і науково-дослідний інститут зварювання в Братиславі, науково-дослідний гідрологічний інститут у Жиліні.
Найбільшу частину медіаринку Словаччини займаєтелебачення.Телеканали поділяються на державні (національні) та приватні. До першої категорії належитьРадіо і телебачення Словаччини (словац.Slovenská televízia, STV), яке має 3 телеканали: «Перший» (словац.Jednotka (STV)), «Другий» (словац.Dvojka (STV)), «Третій» (словац.Trojka (STV)), до приватних належать «ТВ Маркіза» і «ТВ ЙОЙ», які мають найбільшу глядацьку аудиторію, «ТА3» (вимова: Те-А-три, має нагадувати вимову слова Татри), «ТВА» (словац.TVA), «Наутік ТВ» (словац.Nautik TV), «МюзікБокс» (словац.MusicBox), «Рінг ТВ» (словац.Ring TV). Частина населення надає перевагу закордонним телеканалам, передусім чеським та угорським.
Радіостанції теж поділяються на державні та приватні. Найулюбленішими з-поміж приватних є Радіо Експрес, «Фан» радіо (словац.Fun Radio), «Ємне мелодіє» (словац.Jemné melódie), Радіо «Europa 2», Радіо Віва, Радіо Лумен, Радіо «Hey!». Державну радіокомпанію представляєСловацьке радіо, яке має 9 радіостанцій: Радіо Словаччина — Словацьке радіо 1 (словац.Rádio Slovensko - Slovenský rozhlas 1), Радіо Регіна, Радіо Дєвін, Радіо «ФМ», Радіо Патрія, Радіо «Slovakia International», Радіо Класіка, Радіо Літера, Радіо Юніор.
За часів соціалістичної Чехословаччини найбільшим накладом видавались друковані праці ЦК Компартії Словаччини («Правда»), ЦК Спілки словацької молоді («Смена») і Словацького революційного профспілкового руху («Праца»), Словацької партії свободи («Слобода») і Партії словацького відродження («Люд»). Культурна спілка української діаспори Словаччини в Пряшеві видавала газету«Нове життя», журнал«Дружно вперед» і літературний альманах«Дукля»[2].
Збірна Словаччини з футболу ніколи не належала до ширшої еліти, однак у 2010 р. вперше пробилася кваліфікацією і взяла участь уЧемпіонаті світу з футболу у ПАР, де у груповому етапі змогла перемогтиЗбірну Італії з футболу та вийти у плей-оф.Словацький футбольний союз організовує змагання вЦоргонь лізі та інших лігах, і здійснює контроль над футболом у Словаччині, в тому числі управління національними збірними. Останнім часом дедалі більше словацьких футболістів виступає в лігах за кордоном.
↑(рос.)Трухачев А. В., Иволга А. Г. Анализ влияния факторов на въездные — выездные туристические потоки на примере отдельных стран // Современные проблемы науки и образования. — 2014. — № 5. — С. 369.
↑абвг(словац.) DeJiny slovenskej literatúry, d. 1—3, Bratislava, 1958—1965.
↑(англ.)Lawrence Barnett Phillips (1871). The dictionary of biographical reference: containing one hundred thousand names, together with a classed index of the biographical literature of Europe and America. S. Low, Son, & Marston. p. 1020.
↑абв(словац.)Rizner L., Bibliografia písomníctva slovenského na spôsob slovníka od najstaraších čias do konca r. 1900, d. 1—6, Turč. sv. Martin, 1929—1934.
↑(чес.)Tomčík M., Slovenská literatúra 20 storočia, Praha, 1956.
↑абвгдежи(рос.)Л. Бурлас, В. H. ЕгороваСловацкая музыка // Музыкальная энциклопедия: [в 6 т.] / гл. ред.Ю. В. Келдыш. —М. : Советская энциклопедия: Советский композитор, 1973—1982.
Боровець І. Словацька держава. 1939—1945 рр.: історична ґенеза та особливості розвитку. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2012. — 352 с.
Гапак С. Образотворче мистецтво українців Чехо-Словаччини. — Пряшів, 1975.
Жовтень і українська культура. Збірник Культурної Спілки Українських Трудящих. — Пряшів, 1968.
Історія Словаччини: підручник для студ. слов'ян. від. філол. ф-тів вищ. навч. закл. / Ю. В. Юсип-Якимович ; М-во освіти і науки України, Ужгород. нац. ун-т. — Ужгород: Ґражда, 2009. — 287 с. — Бібліогр. : с. 251—270 (понад 100 назв). — Імен. покажч. : с. 282—287. —ISBN 978-966-8924-82-8.
Кріль М. М. Історія Словаччини = Dejiny Slovenska: навчальний посібник / Михайло Кріль ; МОНУ ; Львівський національний ун-т ім. І. Франка. — Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2006. — 264 с. —ISBN 966-613-485-3
Мольнар М. Словаки і українці, причинки до словацько-українських літературних взаємин. — Братислава-Пряшів, 1965.
Пажур С. Антифашистський рух на Східній Словаччині. — Пряшів, 1975.
Розмова сторіч. Збірна праця за ред.І. Мацинського. — Братислава-Пряшів, 1965.
Статті в журналах «Дружно вперед» і «Дукля»
Шевчук С. Сучасні українсько-словацькі літературні зв'язки 1945—1960. — Київ, 1963.
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
