Рівнинна річкаДунай, міст поєднуєУгорщину таСловаччинуРадіолокаційне зображення з 400-кілометрової річки метану і етану поблизу північного полюса супутникаСатурна,Титан
Річка характеризується довжиною, шириною і глибиною русла, поперечним перерізом русла, падінням, похилом, швидкістю течії, витратою води та річним стоком, площею водозбірного басейну, стоком наносів, хімічним складом води.
Річками вважають природніводотоки, які маютьдовжину понад 10 км[джерело?], а коротшим дають назвуструмок, а ще — потік. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, від 100 до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими.
Річка має місце свого зародження —витік і місце (ділянку) впадіння вокеан,море чиозеро або злиття з іншою річкою —гирло. Часто гирло є у виглядідельти, коли тут накопичується велика кількість нанесеногоосадового матеріалу і річка розчленовується на численнірукави. Інколи гирло є у виглядіестуарію, коли річка не утворює дельту, оскільки річкові наноси відносяться в море. Один із видів естуарію — губи.
Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря чи озера або зникають у пісках і болотах, називають головними; ті, що впадають у головні річки, —притоками.
Головна річка з усіма її притоками утворюєрічкову систему. Густота річкової мережі — це протяжність (км) усіх річок на території водозбірного басейну цих річок, поділена на площу (км2) цього басейну.
Поверхню суші, з якої річкова система збирає свої води, називають сточищемводозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, де розташована певна річкова система, відокремлена від інших річкових системвододілами, називаютьрічковим басейном.
Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу —долинах, найбільш знижену частину яких, зайняту водним потоком постійно, називаютьруслом, а частину дна долини, що заливається високими річковими водами під часповеней абопаводків —заплавою або заплавною терасою. Вище від заплави розташованітераси, що колись були заплавами. Тераси — частини річкової долини, які зазвичай не заливаються водою.
Урічищах чергуються глибші місця з повільною течією —плеса та мілководі ділянки зі швидкою течією —перекати. Лінія найбільших глибин русла утворюєфарватер, а лінію найбільших швидкостей течії називаютьстрижнем. Рівнинні річки часто утворюютьмеандри— петлі або звивини русла.
У місцях виходів твердих гірських порід, які перетинають шлях річки, утворюютьсяпороги. Особливо багато порогів на гірських річках, де річище складене твердими породами, а швидкість течії велика. Падіння води з високогоуступу в руслі річки називаєтьсяводоспадом. Найвищий водоспад на Землі —Анхель (979 м) на річці Чурун (притокаОріноко вПівденній Америці).
Різницю висот між витоком і гирлом річки називаютьпадінням річки; відношення падіння річки (або окремих її ділянок) до їхньої довжини називаютьпохилом річки (ділянки).
Річки — одна з могутніх зовнішніх сил Землі. Як усізовнішні сили планети, вони виконують три види роботи в природі: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід. Руйнівну роботу річок називають річковою ерозією. Під час цієї діяльності річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину, і чим більший нахил поверхні, по якій тече річка, тим швидше йде процес ерозії. Тому гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні, де похил менший, — неглибокі річкові долини. По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок, а в деяких річках у гирлі, утворюючи дельту.
По поверхні земної кулі річки розподілені вкрай нерівномірно. На кожномуматерику можна позначити головнівододіли — межі областей стоку, що поступає в різні океани. Головний вододіл Землі ділить поверхню материків на 2 основні басейни: атлантико-арктичний (стік з якого поступає вАтлантичний іПівнічний Льодовитий океани) і тихоокеанський (стік вТихий таІндійський океани). Обсяг стоку з території першого з цих басейнів значно більший, ніж з другого.
Густота річкової мережі і напрям течії залежать від комплексу сучасних природних умов, однак часто тою чи іншою мірою зберігають риси колишніхгеологічних епох. Найбільшої густоти річкова мережа сягає в екваторіальному поясі, де течуть найбільші річки світу —Амазонка,Конго; в тропічних і помірних поясах вона також буває високою, особливо в гірських районах (Альпи,Кавказ,Скелясті гори тощо). У пустельних районах поширені тимчасові річки, що зрідка внаслідок інтенсивних злив перетворюються на могутні потоки (річки рівнинногоКазахстану,вадіСахари, крикиАвстралії тощо).
Залежно відрельєфу місцевості, в межах якої течуть річки, їх поділяють на гірські та рівнинні. На багатьох річках чергуються ділянки гірського і рівнинного характеру. Гірські річки зазвичай вирізняються великими ухилами, бурхливою течією, вузькими долинами, переважанням процесів розмиву. Для рівнинних річок характерна наявність звивин русла абомеандрів, що утворюються в результаті руслових процесів. На рівнинних річках чергуються ділянки розмиву русла й акумуляції наносів, в результаті яких утворюються осередки і перекати, а в гирлах —дельти. Іноді відгалужені від річкирукави зливаються з іншою річкою.
Водний режим річки характеризується витратами й стоком.Витрата — кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу. Зазвичай витрата вимірюється в кубометрах за секунду (м³/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період — місяць, сезон, рік — називаєтьсястоком.
Найповноводніша річка земної кулі —Амазонка. Її середня витрата — 209 000 м³/с. На другому місці стоїтьКонго з витратою 39 536 м³/с).
Значну частину водного потоку становлять тверді речовини й розчинені солі. Весь твердий матеріал, що переносить річка, називаєтьсятвердим стоком. Від об'єму твердого стоку залежитьмутність води. Наймутнішою річкою світу є річкаХуанхе, яка за рік виносить 1,3 млрд тонн зважених наносів.
Режим річки — це зміна величини витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. Режим річки значною мірою залежить від типу живлення. У водному режимі річок протягом року виділяють періоди, які називаються межень, повінь, паводок.
Межень — найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення — підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень — в результаті відсутності поверхневого живлення.
Повінь (водопілля) — високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави і спостерігається кожного року в один і той самий сезон. Під час повені річки здебільшого мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.
Паводок — швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі або різке танення снігу під час зимової відлиги. Часто гірські річки під час численних паводків впродовж року переносять більше води, ніж під час щорічного водопілля. Рівні води під час катастрофічних паводків також можуть значно перевищувати рівні води, які фіксуються під час повені.
За водним режимом впродовж року виділяють річки звесняним водопіллям, водопіллям у теплу частину року тапаводковим режимом.
Наявність у воді солей зумовлюємінералізацію річкових вод. Вода всіх великих річок — прісна (мінералізація до 1000 мг/дм³, або до 1 г/дм³). Малі річки можуть мати мінералізацію води, яка значно перевищує ці межі (на півдні України до 3 г/дм³)[2], оскільки хімічний склад їх вод відображає місцеві умови формування — породи,ґрунти (солонці, солончаки тощо). Винос хімічних речовин річками називається іонним стоком.
У далекому минулому береги наземних водойм, зокрема річок, найчастіше ставали місцями поселень людей, виникнення міст. Річки були головними шляхами сполучення. Їх використовували як транспортні артерії, якими на човнах та кораблях переправляли різні товари, худобу, людей. На річках будуваливодяні млини,сплавляли ліс. Деякі осередки залежали не лише від наявності річок як таких, а й від їхнього циклу. Зокрема, у Стародавньому Єгипті чітко відстежувався цикл повеней Нілу, люди навіть навчилися передбачати їх наближення завдяки астрономічним спостереженням, оскільки на розливах Нілу ґрунтувався також сільськогосподарський цикл древніх єгиптян.
У наші дні річки набули ще більшого значення. Їх досі використовують як транспортні шляхи, причому зі зростанням обсягів виробництва та видобувної промисловості, обсяги перевезень річковими суднами тільки зростають. Річки також досі залишаються важливими джерелами питної води. Нині воду річок використовують для роботи фабрик і заводів, для систем охолодження (зокрема, наАЕС). На річках будуютьгідроелектростанції. Також воду річок використовують для зрошення полів.
Середньовічна ідіограма, що зображає мапу світу. Вертикальна лінія — середземномор'є, горизонтальна лінія ліворуч — річкаНіл, праворуч — річкаДон
Річка —амбівалентний символ, що відповідає як творчій, так і руйнівній силі природи. З одного боку, вона означає родючість, рух і очищення, а з другого боку — перешкоду, небезпеку, пов'язану зпотопом,повінню. У низціміфологій річка як символ деякого «стрижня»Всесвіту, світового шляху, пронизує верхній, середній і нижній світи, виступаючи як космічна (чи світова) річка. Деякі традиції описують дві космічні річки, що течуть паралельно (іноді з неба) і впадають у спільне море. В іншому варіанті з моря чи озера, що знаходиться в центрі Всесвіту, випливають головні річки чи одна річка. Джерела знаменитої в якомусь відношенні річки часто відносилися до якої-небудь надприродної сфери; наприклад, джерелоНілу — до священної ущелини, а ключових річокАзії (Брахмапутра,Ганг,Інд іАмудар'я) — до світової гориМіру.
Широко поширена в різних традиціях ідея чотирьох сторін світу, що задають структуру простору. Віндуїзмі чотири річкираю течуть з гори Міру, утворюючи горизонтальний хрест земного світу і співвідносячись з чотирма елементами, чотирма фазами циклічного розвитку, чотирма епохами (югами). Чотири річки, що вказують сторони світу, відомі вшумеро-семітській традиції, убіблійних легендах, є вони й умусульманській традиції; згадані чотири річки й у«Молодшій Едді». Чотири річки раю, що течуть у напрямку чотирьох сторін світу, беруть початок у джерелі чи колодязі біля коренівДерева Життя або в скелі під ним у центрі раю.
Для багатьох великихцивілізацій, добробут яких залежав від зрошення полів природними водами, річки були важливими символами родючості, очищення і відновлення. Річка — артерія землі і джерело життя для людей осідлих культур. Загальноприйняте уявлення про райські потоки, що течуть від Дерева Життя, є метафорою божественної енергії, духовної їжі, творчої сили, що витікає зі свого неявного джерела в явне і підживлює весь Всесвіт.Своїм плином, динамікою розливів річка визначає вирішальні для людського існування періоди часу, символізуючи світовий потік явищ, плин життя, необоротний перебіг часу і, як наслідок, втрату чи забуття. Вона є символом постійної мінливості: «Не можна двічі ввійти в ту саму річку».
Нерідко річки уявлялися як кордони, перешкоди, що розділяють світи живих і мертвих, вхід упідземне царство, рубіж між своїм простором і чужим. Витік річки має те ж символічне значення, що й ворота чи двері. Воно забезпечує доступ в інше царство, в океан єдності. Мотив вступу в річку означає початок важливої справи, подвиг; переправа через річку — завершення подвигу, знаходження нового статусу, нового життя. В обрядах переходу і при «подорожах» з одного стану в інший, рух звичайно мислиться як переправа з одного берега річки на іншій.Річка може виступати символом очищення та зцілення. Так, «повернення до джерела» — це повернення до споконвічного, райського стану з метою знайти просвітлення. Вода річок є священною: нею хрестять при першій присвяті, змивають гріхи, очищають тіло й душу, вона знімає утому — фізичну і душевну.
Ніл, «велика річка»Хапі — уособлення Нілу
БогХапі, у СтародавньомуЄгиптіНіл, «велика річка», завжди був джерелом життя, загальним надбанням двох земель —Верхнього іНижньогоЄгипту. Широко відомий вислівГеродота: «Єгипет — дарунок Нілу». У багатьох текстах підкреслюється космічність Нілу, його підземний і небесний характер. Існували уявлення, згідно з якими по небесному Нілу вдень пливе човен Сонця. Під землею теж є Ніл, нимСонце, сівши за обрій, подорожує вночі. Образ підземного Ніла був тісно пов'язаний зі смертю, з душами померлих і судом над ними в потойбічному світі. Звертаючись до бога, єгиптянин говорив: «Ти створив Ніл упеклі й вивів його на землю за бажанням своїм, щоб продовжити життя людей, подібно тому, як ти дарував їм життя, створивши їх».
Хапі був образом Нілу, що протікав на землі. Він шанувався як «високий Ніл, що дає життя всій країні своїм харчуванням», як той, хто подає вологу і врожай. Згідно з переказом печера, звідки бог стежив за підвладною йому річкою, знаходилася небагато південнішеАсуана, на островіБіга біля першого порога. Сам Ніл населяли добрі й злі божества в образі тварин:крокодилів,гіпопотамів,жаб,скорпіонів,змій. Батьком Хапі був первісний океанНун. Свято, присвячене Хапі, починалось з початком розливу Нілу. Цього дня йому приносили жертви, у річку кидали сувоїпапірусу з перерахуваннями дарунків.
УМесопотамії водяна стихія вселяє жах, тому що несе із собою руйнування, загрожує смертю людям, розмиває пагорби, на яких побудовані храми богів. За чотири тисячоліття до наших днів так описували грізні повеніТигру іЄвфрату: «Нікому не зупинити пожираючий усе потік, коли небо гримить і тремтить земля…» З іншого боку, коли розливаються Тигр і Євфрат, пишно розцвітає життя рослинне і тваринне.Силупрісних вод, річок, ставків і дощів уШумерів уособлював богЕнкі. Звичайно Енкі зображується з двома потоками — Тигром і Євфратом, що падають з його пліч чи з вази, яку він тримає в руках. Богу Енкі було доручено облаштування космосу. Він встановив водяний режим Євфрату і Тигру, відокремив болота від моря. Відповідно до міфу бог Енкі разом з богинеюНінмах виліпив людей з річковогомулу; попри дану клятву тримати таємницю, він попередивАтрахасіса про потоп.
Головною річкоюведійської сакральної географії єСарасваті. Вона благодатна, повноводна, стрімка; її потік величчю перевершує всі інші води; її вода очищує, зцілює, приносить дарунки, їжу, нащадків, життєву силу, безсмертя. Сарасваті — богиня священної мови, тому опікуєтьсяспіваками йпоетами.
Дляіндусів річкаГанг уособлює собоюГангу, богиню очищення. Божественна Ганга — осьовий символ Всесвіту, небесна річка, що вилилася на землю. Коли Ганга падала з неба, її прийнявШива, щоб вона не зруйнувала своєю вагою землю, а з його голови вона стікала вниз сімома потоками. Злившись з океаном, Ганга пішла в підземний світ —паталу. Вона зображується сидячи на фантастичній морській тварині —макарі, із посудиною, наповненою водою, і злотосом у руках. Один із синів Ганги став відомим під ім'ямБхішми — наставникапандавів ікауравів в епосі«Махабхарата».Щороку прочани роблять довгі і важкі подорожі до Гангу в надії, що їхні гріхи будуть змиті, якщо вони викупаються в цій священній ріці чи нап'ються її води. Індуси також вірять, що якщо вони будутькремовані на берегах Гангу, а їхній попіл розвіяний над річкою, то їх душі будуть виключені з циклу нових народжень і зможуть досягтинірвани.
Хуанхе — Жовта річка
УСтародавньому Китаї річка виступала символом вічного життя. Вважалося, що існування держави безпосередньо залежить від гір і річок: якщо гори валяться, а річки висихають, то це провіщує її загибель. Завдання правителя полягає в регулюванні потоку вод, тим більше що керувати людьми за китайськими поняттями — все одно що керувати водами. Так,великий Юй, легендарний правитель, у боротьбі з повінню проклав річки і канали, що доходили до Східного океану і збереглися й донині. А дійшовши до великої річкиХуанхе, Юй зустрів там річкового духаХе-бо, що дав Юю камінь, на якому було зображено план боротьби з повінню.Відповідно до легенд,Хуанхе,«Небесна річка» іЧумацький Шлях, зливаються десь на краю світу. Колись це була одна річка, що розділяла світ небесний і світ земний. На її берегах зустрілисяНебесна ткаля іВолопас; з історією їхнього кохання і розлуки в Китаї і вЯпонії пов'язане традиційне свято зустрічі закоханих у сьомий день сьомого місяця на мосту із сорочих хвостів.Вважалося, що люди, які потонули в річці, ставали їїфеями ідухами. У поганому настрої вони влаштовували повені, здіймали бурі. Існують легенди про боротьбу відважних героїв з цими річковими духами:Чі Бін боровся здраконом, що жив у річці й щороку забирав двох молодих дівчат, стрілець І — зХе-бо, який завдавав людям лиха.
Ускандинавському епосі всі річки беруть початок із джерела, яке називаєтьсяКиплячий Казан. Вода в нього стікає з «дубових кінчиків рогів» чудесного оленя. Цей олень,Ейктюрнір, «стоячи наВальгалі, поїдає листя зі світового дереваІггдрасиль». Потік Киплячий Казан знаходиться в середині царства мертвих, а біля самих ворітХель, біля пекла, тече річкаГ'єль — «гучна». Мерці, що бредуть до Хель, повинні вбрід подолати цю річку.
Гюстав Доре.Океаніди
Угрецькій міфологіїОкеан — це божество річки, що оточує землю і море. Зі своєю дружиноюТефідою він породив три тисячі дочок —океанід і стільки ж синів — річкових потоків. Океан відомий своїм миролюбством і добротою, він не брав участі у битвітитанів протиЗевса і зберіг свою владу, а також довіру олімпійців. Його мудра дочкаМетіда — дружина Зевса. Океан омиває на крайньому заході кордони між світами життя і смерті.
Щоб потрапити доАїду, царства мертвих, душам померлих необхідно було перебороти підземні річки.Кокіт,Стікс,Ахеронт,Пиріфлегетон. Вогненна річкаПиріфлегетон (Флегетон) оточує Аїд. Через АхеронтХарон перевозить душі померлих.Кокіт (Коцит, «річка плачу») вирізняється крижаним холодом.Лета, уособлення забуття, — річка в царстві мертвих, випивши воду якої, душі померлих забувають своє минуле життя. Клятва водою Стікса — найстрашніша: бог, що порушив її, карається дев'ятирічним вигнанням. Під час розбратів боги за наказом Зевса промовляють клятви над водою Стікса, що приноситьІрида.
Ухристиянській міфології вважається, що річки, як нагорода людям, прокладаються в пустелі, висікаються зі скелі; як покарання — висушуються, перетворюються на пустелю, на смолу, на кров, наповнюються гадами. Ухристиянстві чотири річки раю, що витікають з однієї скелі, символізують чотириЄвангелія, що йдуть відХриста, а також є метафорою божественної енергії і духовної їжі, що підтримують весь Всесвіт. Ці «річки води життя» таємниче підмішуються до вод землі і підсолоджують їхню гіркоту. Раннє християнське мистецтво зображує Христа чиАгнця, що стоїть на вершині гори, з якої виливаються чотири потоки. Хресні купелі часто прикрашаються символічними зображеннями райських річок, а вода для водохрещення символізує священну водуЙордану, у якомуІваном був хрещенийІсус.
Угеральдичному мистецтві річки означають, що «засновник роду такого шляхетного походження або на службі свого пана здійснив велику подорож через море, або першим переправився через річку, атакуючи чи переслідуючи ворога, або який інший похвальний вчинок на воді вчинив. Так само, як і понині, рухливі води не терплять у собі ніякого падла і гнилості та викидають їх неспокійною хвилею, так само і духи небесні не зволікають і випліскують тих, хто втомлює їх своїм пустомельством. Світлі води очищають від усякої нечистоти, подібно вірному другу, що вкаже не тільки на пороки, але й на шлях порятунку».
За офіційними гідрологічними класифікаторами річки не належать до класу«водойма» (англ.still waters). Натомість річки належать доводотоків, які є підкласом поняття«водний об'єкт» (англ.body of water, waterbody.
↑«А коли треба казати слово ріка? Це слово, вживане зрідка в українській мові, лишається для врочистого стилю, коли хочуть висловити своє піднесення або передати тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі М. Зерова з Овідія: „Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки“, — або в романі Григорія Тютюнника: „…воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою“.» Б. Антоненко-Давидович, «Як ми говоримо[Архівовано 1 квітня 2018 уWayback Machine.]»
Вишневський В. І. Ріка Дніпро. — К.: Інтерпрес ЛТД, 2011. — 384 с.
Вишневський В. І. Річка // Екологічна енциклопедія. — К., 2008. — Т. 3. — С. 206—207.
Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.: Віпол, 2000. — 376 с. —ISBN 5-8238-0688-4
Вишневський В. І. Річкова мережа // Екологічна енциклопедія. — К., 2008. — Т. 3. — С. 207.
Гідрологічні характеристики річок України / В. І. Вишневський, О. О. Косовець ; Держ. гідрометеорол. служба, Укр. н.-д. гідрометеорол. ін-т, Центр. геофіз. обсерваторія. — К. : Ніка-Центр, 2003. — 323 с.: табл. —ISBN 966-521-220-6
Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). — К.: Ніка-Центр, 2010.
Малі річки України. Довідник / За редакцією А. В. Яцика. — К.: Урожай, 1991. — 296 с.
Малі річки України та їх охорона / В. В. Поліщук. — К. : Знання, 1988. — 32 с. — (Сер. 8 «Нове в науці, техніці, виробництві»).
Мельник С. В. Загальна гідрологія : Конспект лекцій для студентів екологічних факультетів. —О. : Наука і техніка, 2009. — 124 с.
Муранов О. П. Великі, могутні, живі... (Розповідь про найголовніші річки світу) / пер. з рос. Г. Тищенко. —К. :Веселка, 1984. — 262 с.
Нове життя малих річок / М. М. Паламарчук, О. З. Ревера. — К. : Урожай, 1991. — 208 с.ISBN 5-337-00737-8
Річки світу: довідник / М. Д. Будз. — Рівне: Національний університет водного господарства та природокористування, 2012. — 201 с.
Jeffrey W. Jacobs. Rivers, Major World.Архівована копія.Water Encyclopaedia. Архіворигіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2017.{{cite encyclopedia}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)(англ.)
.svg)
