Реа́льність (відлат.realis — речовинний, дійсний, відres — річ, предмет) —філософськийтермін, який означає усе те, що існує (існувало чи існуватиме) насправді[1]. Окреслення того, що існує насправді, а що насправді не існує — складнеонтологічне питання, а тому серед філософів термінреальність вживається в різних значеннях в залежності від філософського напрямку чи школи. Реальність також визначається як властивість речі, її справжній стан, те як вона існує насправді, а не те як вона уявляється[2].
Іноді, під «реальністю» розуміють даність об'єктів в найширшомусенсі, і говорять, наприклад, провіртуальну реальність — штучно створений комп'ютерною імітацією ілюзорний світ.Змішана реальність, відповідно, частково відтворює в комп'ютерній симуляції реальний світ, додаючи до нього штучно створені елементи.
Поняття реальності вивчається розділомфілософії —онтологією. Коло проблем, на які вона намагається дати відповідь, включають питання: чи реальнийя? чи реальні моїдумки? чи реальнийсвіт, що мене оточує? чи реальніабстрактні поняття? тощо.
Буденні уявлення про те, що людина живе в реальному світі, саме такому, який вона бачить, називаютьнаївним реалізмом. За цими уявленнями я, звісно, існую, мене оточує реальний світ, мої думки, хоча й нематеріальні, звісно реальні, і, можливо, числа реальні теж. Такий світогляд, проте, незадовільний як з точки зору науки, так і з точки зору філософії. Наука вказує, що світ зовсім не такий, яким ми його бачимо, що сонце не здійснює оберт по небу за 24 години, а навпаки Земля обертається навколо Сонця за рік, що світло — електромагнітні коливання, ми бачимо тільки частину з них, що кольори існують тільки в нашихперцепціях, що зір створює численніоптичні ілюзії а звук, відповідно, лише коливання густини повітря тощо.
Філософи заперечують, що ми сприймаємо світ черезвідчуття, а отже знаємо лише відчуття, а реальність речей поза цими відчуттями далеко не очевидна, що існування «мене» як сутності теж не «звісно», що ми добудовуємо в наших думках те, що бачимо, нашими уявленнями про те, яким воно повинно бути — наприклад, коли ми бачимо фронтон будинку, тобто стіну, ми гадаємо, що це будинок, що в ньому є кімнати, меблі, туалети й таке всяке, що, коли ми бачимо кота, ми гадаємо, чомусь, що це кіт, тобто розпізнаємо образ, зіставляючи побачене з абстрактним образом ідеального кота, який може існує, а може й ні — це лише назва, що числа — можливо, наша вигадка тощо.
Здоровий глузд допомагає людині орієнтуватися в світі, і зазвичай людина може відрізнити реальні речі від ілюзорних, від сну, від вигадки, але загалом ілюзій усвітогляді кожної людини вистачає, оскільки сам цей світогляд включає чимало знань, отриманих з різношерстних джерел інформації та вірувань, вироблених на основі цих знань. Усе ж учені та філософи упродовж тисячоліть намагалися докопатися до істини і збагнути як все влаштовано в реальному світі.
Розрізнення реального і даного спогляданню грало важливу роль вже вантичній філософії[джерело?]. За вченнямДемокріта, лише в загальній думці існуєколір, в думці — солодке, в думці — гірке, насправді ж існують тільки —атоми і порожнеча[4]. «У загальній думці» у нього означає те ж, що «згідно із загальноприйнятою думкою» і «для нас», не за природою самих речей; природу ж самих речей він, у свою чергу, позначає виразом «насправді» (від слова «правда», «істинне»)[4]. Це розрізнення збігається, таким чином, у Демокріта з відмінністю між «природою речей», яка існує об'єктивно, і формами її плотського сприйняття суб'єктом[4].
ДляПлатона насправді реальними були тількиідеї (ейдос)[джерело?]. Увесь світ поза світом ідей, Гіперуранією, Платон проголошував тільки тінню, ілюзією[джерело?].Арістотель теж визнавав реальність ідей, але тільки в речах[5]. Подібні до Платонових думки характерні також для багатьох шкілкласичної індійської філософії, в яких справжню реальність має тількибрахман, тоді як відомий людям світ, і навітьбоги — ілюзія,майя[6].
Серед важливих питаньсередньовічної філософії виділяється суперечка про реальністьуніверсалій міжреалістами таноміналістами[7]. Реалісти відстоювали той погляд, що загальні поняття існують насправді, тобто є реальними[8]. Номіналісти вважали, що загальні поняття існують тільки як назви, імена[9]
Гегель, розвиваючи свої погляди в дусі Платона й середньовічного реалізму, проголосив, що первинну реальність маєабсолютна ідея, яка породжує емпіричну чуттєву реальність[джерело?]. Марксистсько-ленінська філософія класифікує подібні поглядиоб'єктивно ідеалістичними[11].
Прихильникиматеріалізму стверджують не тільки реальність, й первинність зовнішнього матеріального світу, тому для них щодо питання про реальність акцент зміщується до питання про реальність ідеального,свідомості[джерело?].Вульгарний матеріалізм вирішував це питання кардинально, стверджуючи, що свідомість не тільки існує, а й матеріальна[12].
Існує два основні філософські трактування реальності:реалізм, що стверджує об'єктивне існування реальності, яка лише відкривається людиною в процесі пізнання[джерело?], іфеноменалізм, який стверджує, що реальність залежить від пізнавальної активності людини і конструюється в ній[джерело?]. Починаючи з 60-х років 20 ст. погляди в руслі феноменалізму стали називатиантиреалізмом[джерело?]. Наприклад, з погляду антиреалізмуолімпійські боги для стародавнього грека були такою ж реальністю, як іелектрон для сучасного ученого[джерело?].
Філософський термін «реалізм» вживається для позначення напрямку, що постулює існування реальності, незалежної від суб’єкта пізнання[джерело?]. Історично термінреалізм (без додаткового уточнення) застосовували для позначення трьох зовсім різних напрямків філософської думки[джерело?]:
реалізм як напрямокНового часу, що протистоїтьідеалізму[джерело?]. Цю ідею відстоювавГербарт зі своїми послідовниками[14]. Епістемологічний реалізм або об’єктивізм розглядає істинне знання незалежним від знань, уявлень і вірувань окремого суб’єкта пізнання.[15] Епістемологічний реалізм наполягає на ідеї, що наш чуттєвий досвід забезпечує прямий, безпосередній доступ до об’єктів навколишньогоо світу.[16]
Крім цих видів реалізму існують філософські напрямки, в яких слово реалізм уточнюється. На початку ХХ століття між собою вели боротьбунеореалізм такритичний реалізм[джерело?]. Обидва напрямки протистояли ідеалізму в сенсі Берклі, але відрізнялися своїми епістемологічними позиціями[джерело?]. Тоді як неореалізм проголошував існування незалежної реальності й сприйняття її такою, як вона є[18], критичний реалізм вважав, що незалежна реальність опосередкована ментальними «чуттєвими даними»[19].
Феноменалізм — цефілософське вчення про те, що ми пізнаємо несутність речей,«речі у собі», а лишеявища[20]. В основі феноменалізму лежить дослідження об'єктів пізнання зонтологічної тагносеологічної точок зору[джерело?]. В першому випадку об'єкти розглядаються незалежно від питання про їхнє сприйняття у пізнані, винятково з точки зору взаємозалежності і відносного значення їхніх властивостей як відомих форм і проявів буття[джерело?]. При цьому показується, що одні властивості можуть бути визнані постійними, інші — змінними і похідними[джерело?]. Так, наприклад,густина абомаса є постійними властивостями всіх матеріальних об'єктів у порівнянні із їхнім кольором, формою або іншими властивостями, що сприймаються відчуттями[джерело?]. Ці останні при відомій точці зору можуть бути визнані лише різними проявами маси[джерело?].
Поняття реальність вступає у складні відносини з поняттямбуття[джерело?]:
Буття є сукупністю різновидів реальності (коли поняття реальності гранично розширене і включає такі поняття як, наприклад, суб'єктивна реальність)[джерело?]
Буття містить реальність як складову частину (коли реальності протиставила ірреальність або сюрреальність)[джерело?]
Крім того розрізняють актуальну реальність (те, що є зараз) і потенційну (що «реально» може відбутися), а також реальність об'єктивну і суб'єктивну. У цих класифікаціях реальність збігається з буттям[джерело?].
Філософський аналіз природознавства, його методології та обмежень сформувався в напрям, який отримав назвунаукового реалізму[21]. Ця точка зору відстоює тезу, що світ, який описує наука, реальний і незалежний від того, що ми про нього думаємо. У рамках філософії науки питання про реальність фізичного світу часто формулюється як «чим пояснити успіх науки?». Дискусії з цієї теми обертаються навколо статусу неспостережуваних сутностей наукових теорій. Наукові реалісти стверджують, що вони мають однаковий онтологічний статус зі спостережуваними об'єктами.Інструменталізм притримується протилежної думки, вважаючи, що наука створює тільки моделі, які є не більше ніж знаряддями пізнання.
На початку XX століття у вжиток увійшов термінфізична реальність, яким окреслювали розуміння реальності вприродознавстві[22]. Світ, як його описує фізика, дуже сильно відрізняється від того світу, до якого людина звикла в рамках наївного реалізму. Фізика оперує такими неспостережуваними сутностями, якфізичні поля,хвильова функція,елементарна частинка,спін таізоспін тощо[джерело?]. Часто навіть фізики не можуть знайти раціональне пояснення тим формулам, які вони з успіхом застосовують для опису експериментів.Квантова механіка добре зрозуміла як математичний формалізм, тобто як знання того, що треба зробити, щоб одержати правильний результат, однак, коли намагаються дати їйінтерпретацію в логічних, звичних термінах, виникають великі труднощі[джерело?].
У математиці найбільше дискусій викликає статусабстракцій, особливо чисел[23]. Прихильників реальності чисел уфілософії математики називаютьплатоністами[24]. Інші підходи намагаються пов'язати математичні поняття з фізичним світом. До таких підходів належать формалізм та фікціонізм[джерело?]. Формалізм вважає, що математичні твердження є результатамиманіпуляцій за певними правилами[25]. Фікціонізм стверджує, що науку можна формулювати взагалі без чисел і будь-якої математики[26].
Традиційно в центрі дебатів стоїть питання про те, чи світ абстактних (нематеріальних, неосяжних) чисел існує поряд із фізичним (осяжним, конкректим) світом[джерело?]. Нещодавно[29] була сформульованагіпотеза математичного всесвіту, в якому існують тільки математичні сутності, а фізичний світ є тільки ілюзією[29]. Автор цієї гіпотезиМакс Тегмарк будував її, виходячи з постулату: «всі структури, що існують математично, існують також фізично». Гіпотезу можна вважати формою платонізму, а також математичного монізму, яка заперечує існування будь-чого, крім математичних об'єктів.
У ХХ столітті філософський аналізлогіки, зокрема математичної логіки, призвів до виникненнямодальної логіки, як розширення над побудовами звичної бінарної логіки[джерело?]. Модальна логіка поряд із простими логічними сталими на зразок «так» і «ні» розглядає інші варіанти відповіді, такі як «можливо»[джерело?]. Одним із можливих підходів до розуміння висловлювань модальної логіки, є гіпотеза так званогомодального реалізму, в рамках якого всіможливі світи вважаються настільки ж реальними, як і фактичний. Ця гіпотеза знайшла як своїх прихильників так і критиків[джерело?].
Вочевидь, наївний реалізм, що вважає реальністю те, що людина бачить і відчуває, входить у суперечність з науковими уявленнями про світ. Дещо знімає цю суперечність поняттяконсенсусної реальності — підходу до визначення того, що існує насправді, через згоду, консенсус між суб'єктами пізнання[30]. Цей підхід розвивається в руслісоціального конструктивізму[31]. У рамках такого підходу реальне те, відносно чого в людей виробився консенсус, тобто те, що люди вважають реальним. Наприклад, що світло — електромагнітні коливання, а колір визначається спектром цих коливань, що Земля обертається навколо Сонця, що реальні соціальні класи й народи тощо. Ця консенсусна реальність підтримується взаємодією людей у суспільстві. У такого підходу є свої складнощі, оскільки різні громади можуть мати різні уявлення, а тоді існує стільки реальностей, скільки різних громад.
Для дослідження соціальної/інституційної реальностіДжон Серль використовувавтеорію мовленнєвих актів, намагаючись описати такі аспекти соціального світу як «шлюб, власність, робота, звільнення з роботи, війна, революція, вечірки, уряди, мінинги, профспільки, парламенти, корпорації, закони, ресторани, відпустки, юристи, професори, лікарі, лицарі, податки»[33]. На думку Серля, взаємодія між такими окремими інституційними реальностями систематична й створює багатошарову соціальну реальність. На його думку ключем до формування соціальної реальності є мова, оскільки мова є системою прийнятих символів, що зберігається в часі незалежно від інших факторів.
Віртуальна реальність та інші ілюзорні «реальності»
Починаючи з 1980-х, утвердилося поняттявіртуальна реальність, тобто ілюзорна «реальність», уявний світ, створений комп'ютерами[джерело?]. Користувач комп'ютера наче занурюється в штучний світ, отримуючи від комп'ютера візуальні та аудіо сигнали, що заміняють собою відповідні сигнали від реального світу. Така віртуальна реальність використовується увідеоіграх та в комп'ютерних тренажерах[джерело?]. Доволі часто сигнали ілюзорної та фактичної реальності накладаються, утворюючизмішану абодоповнену реальність[джерело?].
До певного ступеня багато творів мистецтва, особливо художньої літератури та кіно, занурюють читача чи глядача в ілюзорний фантастичний світ, у якому діють свої правила й закони[джерело?]. Таке занурення відбувається завдяки людській уяві та здатності людини призупинити на деякий час свій скептицизм[джерело?]. Хоча глядач, наприклад, свідомий того, що бачить вигадку, події, що відбуваються на екрані, сприймаються як реальні й викликають співпереживання, так наче герої фільму є справжніми людьми[джерело?]. Твори наукової фантастики та фентезі створюють цілівигадані світи, в яких існує своя внутрішня для такого світу «реальність»[джерело?].
В історії думки існувало чимало скептичних поглядів, щодо реальності, зокрема, щодо того чи можна чітко розмежувати реальність тасон.Чжуан-цзи, китайський філософ 4-го століття до н. е., писав:
Одного разу Чжуанові-цзи наснилося, що він метелик, задоволений самим собою і тим, що він робить. Він не знав, що він був Чжуан-цзи. Раптом він прокинувся і там він був, абсолютно точно та безпомилково, Чжуан-цзи. Але він не знав, чи був він Чжуан-цзи котрому наснилося, що він метелик, чи метеликом, котрому наснилося, що він був Чжуан-цзи. Але між Чжуан-цзи і метеликом повинна бутидеяка відмінність! Це називається Перетворенням Речей.[34]
Рене Декарт був одним із першихзахідних філософів, що розглядали це питання. Він стверджував, що «… не існує жодних точних ознак, за якими ми можемо чітко відрізнити неспання від сну» і добіг висновку, що «цілком можливо, що я сплю прямо зараз, і що всі мої відчуття є помилковими»[35]. Декарту, який стояв на засадах універсального сумніву, належить також ідеязлого демона, що вводить людей в оману ілюзією зовнішнього світу.
У ХХ століттіГіларі Патнем сформулював уявний експериментмозок у колбі, в якому в мозку стимулюються враження того, що він живе реальним життям. Подібні мотиви відображено також у фільмі«Матриця».Бертран Расселл жартома запропонував думку про те, що світ утворений п'ять хвилин тому одночасно з фальшивою пам'яттю людей[36][37].
↑Feibleman, James K. (1962). "Nominalism" inDictionary of Philosophy, Dagobert D. Runes (ed.). Totowa, NJ: Littlefield, Adams, & Co. (link[Архівовано 30 січня 2018 уWayback Machine.])
↑Putnam, Hilary (1981). Reason, Truth, and History. Cambridge: Cambridge University Press.
↑Berger, P. L. and T. Luckmann (1966), The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge, Garden City, NY: Anchor Books.ISBN 0-385-05898-5
↑John R. Searle, The Construction of Social Reality (Penguin 1996) p. 79
↑John R. Searle,The Construction of Social Reality (Penguin 1996) p. 79
↑Watson, Burton (1962). Early Chinese Literature. New York: Columbia University Press.
