Александр Македонський після захопленняТіру рушив на Єгипет (наприкінці332 року до н. е.), який у той час перебував під владоюПерсії, і підкорив його. У цьому ж році була закладенаАлександрія — майбутня резиденція Птолемеїв і один з центрів елліністичної культури.
Після загибелі Александра гостро постало питання про долю розширеної завдяки військовим походам держави. На радідіадохів Птолемей дотримувався думки, що віддавати державу в руки одного зі спадкоємців царя по крові — його братаАррідея чи ще ненародженої дитини Роксани — небезпечно і нерозумно. Він пропонував вибрати царя серед найближчого оточення Александра, із тих полководців, які пройшли з ним завойованими країнами і мали авторитет в армії і серед вільних греків.
Погруддя Птолемея І Сотера
Під час поділу імперії Александра Птолемею дістався Єгипет. Своє правління він почав мудро. Справедливість засновника династії швидко завоювала симпатії єгиптян, і в наступних війнах вони жодного разу не перейшли на бік ворога. Забезпечивши панування грецького прошарку, Птолемей І тим не менш не мав на меті насадження в чужій країні власних порядків, а проводив політику зближення двох культур. Зокрема, він вирішив релігійні проблеми, встановивши синкретичний культ богаСерапіса.
Птолемей схилявся не стільки до влади і багатства, скільки до того, щоби ввірена йому держава стала новим культурним центром. Він заснував відомийАлександрійський мусейон, зпрославленою бібліотекою. Птолемею також вдалось привезти до Єгипту тіло Александра, яке було захоронене у святилищі Амона в оазіСива, що разом з іншим дозволило Єгипту зайняти особливе місце серед царств інших діадохів.
До військової сили Птолемей вдавався тільки в екстрених випадках, коли це було необхідно для укріплення його трону в Єгипті. У походи він вирушав добре зваживши обставини, тому майже не знав поразок. Відомі його походи вКиренаїку,Келесирію, наКіпр, вГрецію. Вони сприяли закріпленню влади Птолемея і єднанню Єгипту, який за період його правління перетворився на квітучу країну.
Після численних воєн з іншими діадохами305 року до н. е. Птолемей І проголосив себе царем, бажаючи закріпити свій незалежний стан, і, в наступні роки, вів спокійне життя, займався зміцненням економічного положення держави. За його правління було введено посадудіойкета — своєрідного міністра фінансів і економіки.
Засновник династії Птолемеїв помер283 року до н. е.. За два роки до смерті, щоб запобігти сваркам між претендентами на престол, він зробив співравителем свого сина від зведеної сестри Береніки —Філадельфа.
Птолемей II і Арсиноя
Син Птолемея І — Птолемей II Філадельф — продовжив внутрішню і зовнішню політику батька. Він повелів перевезти прах Александра Великого із оазиСива до Александрії, де він був перепохований в гробниці в відділенні царського палацу Сема. Ще разом з батьком він провів грошову реформу, ввівши монетарну систему, яка була відсутня в традиційній єгипетській культурі часівНового царства. За Птолемея Філадельфа Мусейон і Александрійська бібліотека досягли найвищого розквіту. Був збудованийФароський маяк — одне ізсеми чудес античного світу.
Взявши шлюб із власною сестрою Арсиноєю, Птолемей ІІ встановив її культ в побудованих на її честьхрамах. На мисі Зефірія був також збудований храм Афродіти Арсиної.
Завдяки зусиллям перших двох ПтолемеївАлександрія перетворилась на великий торговий і культурний центр Сходу. Александрійський період був періодом розквіту давньогрецької математики й математизованого природознавства. Опорою нової династії стали греки і македонці.
За часівПтолемея III Евергета, що правив у246—222 роках до н. е. держава Птолемеїв перебувала ще у розквіті. Саме він приєднав до Єгипту всюСирію. Проте за наступних правителів почався поступовий занепад царства, що супроводжувався великими народними збуреннями.
ВІІ—І століттях до н. е. Єгипет, що роздирався політичними інтригами при дворі, бюрократичним свавіллям на місцях і соціальними виступами єгиптян, вступає в економічну кризу.
Потомки Птолемея Сотера значно більшу увагу приділяють розвагам ніж державним справам. ТакПтолемей IV Філопатор (біля244—204 до н. е.; правив в221—204 роках до н. е.) сумно відомий тим, що відразу по смерті батька вбив свою матір та брата, після чого зайнявся розпустою. Вбивши свою дружину Еврідіку, він дні і ночі проводив з відомою гетерою Агафоклеєю, а пізніше - з її братом Агафоклом. Мати фаворитів, Енанфа, зрозуміла вигідність становища і невдовзі державою керувала розпутна сімейка, розкрадаючи казну і продаючи придворні посади. Вони були наскільки жадібними, що навіть на деякий час приховали смерть Птолемея IV, продовжуючи вести колишній спосіб життя. Після того як звістка про смерть царя поширилася Александрією, Агафокла розтерзав натовп, а жінок розп'яли.
Птолемей V Епіфан (210—180 до н. е.; правив в 204—180 роках), син Птолемея IV Філопатора, вступив на престол в юному віці і майже нічим себе не прославив. Перемогами і поразками в війнах він зобов'язаний своєму полководцеві Спокасу. Про царя відомо лише, що він взяв собі в дружини Клеопатру, дочку сирійського царяАнтіоха ІІІ, і отримав за нею у посаг Келесирію, Фінікію і Юдею.
Птолемей VI Філометор (біля191—145 до н. е.), що правив Єгиптом в 180—145 роках до н. е., був настільки бездіяльний і ослаблений надмірностями, що відожиріння позбавився розуму.
Наступний представник династії —Птолемей VIII Фіскон (біля183—116 до н. е.) — певний час був співправителем свого попередника і старшого брата, доки протистоянняРиму і сирійського царяАнтіоха IV не повернулось на користь Філометора. Брати поділили батьківський спадок, Філометор отримав Єгипет, а Фіскон -Киренаїку. Проте честолюбний Фіскон залишився невдоволений своєю долею і приклав багато зусиль, щоб збільшити її. Зробити це вдалось лише145 року до н. е., по смерті брата. Єгипетські посли з'явилися до Фіскона і запропонували йому царську владу над країною, а разом з тим руку вдови Філометора і його сестриКлеопатри ІІ. Цариця зовсім не бажала виходити заміж за людину, яка до того часу прославилась такоюжорстокістю, що навіть його піддані тремтіли віджаху. Вона прагнула посадити на трон свого синаПтолемея VII Неоса і навіть за підтримки знатних єгиптян проголосила його царем. Проте Фіскон не збирався віддавати владу. Хлопчика він вбив прямо в обіймах матері в день шлюбу, після чого зійшов на шлюбне люже. Ця смерть поклала початок кровопролитному правлінню. Клеопатру ІІ він прогнав,зґвалтувавши і взявши в дружини її дочку —Клеопатру ІІІ. Прості єгиптяни нажахані покинулиАлександрію після того, як Фіскон віддав царство на відкуп іноземним солдатам. Місто майже обезлюдніло. Тоді цар закликав до Александрії іноземців, але і вони скоро зненавиділи царя, чия жорстокість межувала з божевіллям. Коли130 року до н. е. розгорілась міжусобна війна з Клеопатрою, колишньою дружиною, він вбив власного сина Птолемея Мемфіта і відправив його тіло матері якподарунок надень народження. Після цього, за свідченнями істориків, народ став повсюди знищувати зображення Птолемея Фіскона і йогостатуї.
Клеопатра ІІ, навантаживши корабліскарбами, втекла доСирії і стала підмовляти сирійського царяДеметрія ІІ, одруженого з її дочкою, почати війну проти Птолемея. Дізнавшись про це Фіскон відправив до Сирії велике військо на чолі зАлександром Забіною. Той успішно виконав доручення: захопив країну, вбив Деметрія і став царем. Проте невдовзі він став зневажливо відноситись до Птолемея і був жорстоко покараний: нове військо на чолі з сином Деметрія,Антіохом VIII, вдерлося до Сирії, і син зайняв батьківський трон.
Наприкінці життя Фіскон помирився з Клопатрою ІІ, переміг внутрішніх і зовнішніх ворогів і спокійно помер своєю смертю 116 року до н. е. Після його смерті трон перейшов до його вдови, з наданням їй права вибрати в співправителі одного з двох її синів. Вона відправила нелюбого старшого сина,Птолемея IX Сотера II Лафура (Латіра) Філометора, наКіпр (ще за життя батька), і вибрала в співправителі молодшого сина,Птолемея X Александра. Проте, на вимогу народу, вона була змушена покликати Лафура, примусивши його заздалегідь розвестися з дружиною-сестрою Клеопатрою, яка здавалася їй небезпечною, а молодшого сина відправила намісником на Кіпр. До107 року до н. е. вона правила з Лафуром; але коли він, всупереч її волі, зважився послати допомогу Антіоху Кизикському проти Маккавея Гиркана, вона збурила проти нього війська і знову звела на престол свого улюбленця. З ним вона правила до89 року до н. е.. Тим часом Лафур, за підступом матері, змушений був втекти до Кіпру і звідти через деякий час оголосив їй війну. Александр відмовився було від влади, але енергійна Клеопатра наполягла на тому, щоб він зберіг її. Незабаром після цього Александр повстав проти матері, убив її, але внаслідок народної незадоволеності втік і помер на дорозі до Кіпру (89 до н. е.). Лафур був викликаний з Кіпру і без перерви царював до кінця життя (81 до н. е.).
По смерті Лафура 6 місяців правила його дочка (дружина померлого Александра) Береніка, а потім її пасинок,Птолемей XI Александр. Молодий цар, що виріс на острові Косі, спершу жив уМітрідата Понтійського, а потім втік доСулли, який переконав його одружуватися на цариці, своїй мачусі. Брак цей був нещасливий; дружина була убита чоловіком, якого убив розгніваний цим народ. На цьому припинилася пряма лінія Лагидів.
З80 року до н. е. країною почав правитиПтолемей XII Авлет (Флейтист) — побічний син Птолемея Лафура. Він «прославився» далеко не блискучим розумом, пристрастю до гри нафлейті і непоміроною жорстокістю, за що був всім ненависний. Невмілим правлінням він довів країну до того, що всім заправляли римськілихварі. Він навіть передав одному з них головну фінансову посаду країни. Александрійці здійняли повстання і58 року до н. е. Флейтист був вигнаний з Єгипту і втік доРиму. Престол зайняла його старша дочкаБереніка IV, яка царювала одна навіть після того, як вийшла заміж за Архелая. Проте Птолемей ХІІ з Риму добився свого повернення і55 року до н. е. за допомогою римських військ повернувся на трон. Він залишався єдиним правителем до51 року до н. е., коли захворівши, проголосив свою дочку Клеопатру VII співправителькою. У своєму заповіті він ухвалив, що вона і її братПтолемей XIII спільно правитимуть Єгиптом. Виконавцем свого заповіту він призначив Рим.
Птолемей XIII і Клеопатра VII формально стали чоловіком і дружиною. Проте малолітній чоловік Клеопатри ні за віком, ні за складом характеру не був у змозі керувати країною. На відміну від нього Клеопатра мріяла створити сильну державу, кордони якої перевищували б межі держави перших Птолемеїв.
Наставник юного царя — хитрий та спритнийєвнухПотін, майстер політичних і палацових інтриг, не зміг відкрито сісти на трон, оскільки не мав нащадків і не міг заснувати нову династію, усунувши Птолемеїв. Проте його повністю влаштовувало управляти Єгиптом від імені свого підопічного. Великі плани Клеопатри розходилися із його власними домаганнями, якщо не престолу, то влади в країні. Потін починає збирати при дворі людей, які були б готові підтримати його в боротьбі з царицею. Клеопатра звернулась за підтримкою до Риму і навіть направила вірні їй війська на зустріч очікуваним римськимлегіонам. Скориставшись ситуацією, Потін здійснив державний переворот. Клеопатра втекла до Сирії, де на кордоні з Єгиптом стояла її рать. Цариці вдалось вмовити воєначальників виступити в похід на Александрію. Птолемей XIII вислав армію їй назустріч, піддавшись на умовляння Потіна.
Пам'ятаючи про заповіт Птолемея Авлета, де було сказано, що гарантом його волі про престолонаслідування є Рим, а також про невиплачений борг царського дому в 10 000талантів,Цезар взявся владнати суперечку між братом і сестрою із надією повернути гроші. Він став вимагати, щоб обидві сторони розпустили армії і з'явились до Александрії на його суд.
Згідно злегендою, Клеопатра запропонувала Цезарю ніч кохання за те, що він винесе рішення на її користь. Достеменно відомо, що Цезар оголосив Птолемею, що той повинен помиритися з сестрою і розділити з нею владу. Обманутий у своїх очікуваннях цар зірвав з голови корону, кинув її додолу і з криками «Мене зрадили! До зброї!» вибіг з палацу. Невдоволені присутністю римлян і підбурювані Потіном александрійці здійнялиповстання, що швидко переросло увійну, названуАлександрійською.
Всюзиму 48/47 року до н. е. римський загін на чолі з Цезарем витримував облогу в резиденції єгипетських царів. Побоюючись, що його флот, заблокований в гавані, може дістатись ворогу, полководець наказав спалити його. Вогонь перекинувся на берег, знищивши багато будівель, тоді сильно постраждала і унікальнаміська бібліотека. Коли прибуло підкріплення, Цезарь розбив повсталу єгипетську армію: Птолемей XIII втонув під час втечі, Потін загинув, а Арсіною, молодшу сестру Клеопатри, що виступала на боці заколотників, було взято вполон, а потім — вислано за межі країни.
За правом переможця, Юлій Цезар міг оголосити Єгипет римською провінцією, проте він посадив на трон Клеопатру і, відповідно до місцевих звичаїв, зобов'язав її вийти заміж за іншого братаПтолемея XIV. Проте це також був фіктивний шлюб, Клеопатра стала коханкою римського полководця.
Влітку47 року до н. е. Клеопатра народила 53-річному Цезарю, що не мав законних нащадків, першу дитину — сина і назвала йогоПтолемеєм XV Цезарем.
Після смерті Птолемея XIV і вбивства Цезаря44 року до н. е. Клеопатра стала правити Єгиптом разом із сином, а фактично — одноосібно.
Коли розгорівся конфлікт міжМарком Антонієм іОктавіаном, Клеопатра встала на бік Антонія. Вона також стала його коханкою, а пізніше - дружиною і народила йому дітей. Проте політика Антонія, який відверто взяв шлюб з Клеопатрою, подарував їй Крит і Кілікію, викликала обурення в Римі. Між недавніми союзниками, Антонієм і Октавіаном, почалась війна. Об'єднані сили Клеопатри і Антонія у вирішальнійбитві біля мису Акції2 вересня31 року до н. е. були розбиті, а Антоній і Клеопатра сховались в Александрії.
В серпні30 року до н. е. римські війська підійшли до стін Александрії. Залишки армії Антонія зрадили свого полководця, а сам він скінчив життясамогубством.12 серпня 30 року до н. е. невідомийселянин приніс Клеопатрі корзину солодкихфіг, в якій спаваспід.Золотоюшпилькою вона вколола змію, яка зашипівши відболю, вжалила підставлену руку.
Коли римськілегіонери вдерлися до царських покоїв, вони побачили на розкішному одрі мертву Клеопатру в золотих вбраннях богиніІзіди. Дітей Антонія і Клеопатри (а також Цезаріона, як особливо небезпечного претендента на трон) Октавіан наказав вбити.
Вступ легіонів Октавіана до Александрії в серпні 30 року до н. е. поклав кінецьнезалежності Єгипту. Країну було включено до складу римських володіннь на правах особливої провінції, що керувалася римським префектом.
Александрійські фараони та їхні піддані. Зміцнення влади перших Птолемеїв : монографія / А. Л. Зелінський ; НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського. - К. : Академперіодика, 2010. - 663 с.
В. Скляренко, Я. Батий, Н. Вологожина, М. Панкова. Все величайшие царственные династии. — Москва-Харків: Фоліо, 2008. —ISBN 978-5-17-054420-2
Трансформація громадян еллінської ойкумени у птолемеївських підданих : Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Зелінський Андрій Леонідович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 212 арк.
.jpg)
.jpg)
%2c_1st_century_BC%2c_discovered_in_Egypt%2c_Louvre_Museum_(7462971734).jpg)
_(28399854659)_(cropped).jpg)
