Пропага́нда (лат.propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», відлат.prōpāgo — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві — світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу насуспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції[2].
У широкому розумінні — поширення соціально-політичних, природничо-наукових та інших знань з метою їх втілення у суспільну свідомість; у вузькому розумінні — ідеологічно спрямована діяльність будь-якої партії для формування у конкретних верств населення певних поглядів і уявлень (світогляду).[3]
Пропаґанду зазвичай повторюють та розповсюджують через різнізасоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. Значення пропаганди різних партій особливо зростає у період виборчої кампанії.
На відміну від об'єктивної подачі інформації, зловмисна пропаґанда подає інформацію вибірково, щоб спонукати до певних узагальнень, або використовує емоційне забарвлення повідомлення, аби спровокувати радше чуттєву, ніж раціональну реакцію на висловлене. Бажаним результатом пропаганди є зміна ставлення до її суб'єкта. Пропаґанду і її зловмисний варіант можуть використовувати як формуполітичної боротьби.
Варто зауважити, що термін «пропаґанда» набув яскраво негативного емоційного забарвлення лише завдяки непрофесійній діяльності частини журналістів. Пропаґанда у своєму початковому емоційному значенні мала нейтральне забарвлення.
Однак пропаганда, як явище, існувало задовго до виникнення самого терміну. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна вважатипреамбулу доЗведення законів Хаммурапі, в якій сказано, що ці закони створені для встановлення справедливості в країні і для захисту слабких від сильних. Зміст же самих законів переважно спрямовано саме на захист інтересів заможних верств за рахунок незаможного населення.
Польський плакат 1920 р.Американський мобілізаційний плакат зДядьком СемомЛистівкаОУН «22 січня — День Української Державности»ЛистівкаОУН з сатирою на радянську владу.[4]Британський плакат 1914 р. «Ти потрібен Лорду Кітченеру в армії»
Давати визначення пропаґанді завжди було проблемою. Основні труднощі полягали у відмежуванні пропаганди від інших типівпереконування та униканні подвійного підходу «якщо це роблять вони, то це пропаганда, але якщо це робимо ми, то це інформування та просвіта». Ґарт Йовет та Вікторія О'Доннел запропонували коротке й дієве визначення терміна: «Пропаґанда це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, яка веде до бажаного наміру пропаґандиста.»[5] Повнішим є визначення Річарда Алана Нельсона: «Пропаґанда нейтрально визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової авдиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень (які можуть узгоджуватися з фактами або ні) безпосередньо або через канали мас-медіа. Пропагандистські організації залучають пропаґандистів, які займаються пропаґандизмом — безпосереднім, практичним створенням та розповсюдженням таких форм переконування.»[6]
Обидва визначення фокусуються на комунікативному процесі або більш точно — на меті цього процесу та дозволяє розглядати пропаґанду об'єктивно, а потім вже тлумачити як позитивну чи негативну поведінку, залежно від поглядів глядача чи слухача.
Пропаґанда використовує ті самі методи (техніки), як іреклама тазв'язки з громадськістю, кожен з яких можна вважати пропаґандою, яка просуває комерційний продукт або впливає на сприйняття організацій, осіб чибрендів. У післявоєнному використанні слово «пропаґанда» більш типово стосується політичного чинаціоналістичного використання цих методів або просування сукупності ідей, оскільки термін набув негативного забарвлення. Феномен відкинення спостерігався у політиці через заміни «політичного маркетингу» та інших позначень на «політичну пропаґанду».
Воєнний плакат «Ми це зможемо», який заохочує працівників Вестінґхауза виробляти військову продукцію
Пропаґанду часто використовували для впливу на думки та переконання в релігійній сфері, зокрема під час розколуРимо-католицької церкви тапротестантських церков. Пропаґанда стала звичнішою у політичному контексті, зокрема означає певні намагання, фінансовані урядами, політичними групами, але також із прихованими інтересами. На початкуXX сторіччя основним прикладом пропаганди був партійнийслоган (гасло). Також на початку XX сторіччя термін «пропаґанда» вживали піонери новосформованої галузівідносин з громадськістю для опису своєї діяльності. Таке застосування терміна відмерло в часиДругої світової війни, оскільки ця галузь почала уникати слова, яке набуло негативного забарвлення.
Буквально перекладається златинської мови як «те, що має бути розповсюджене», в деяких культурах термін є нейтральним або навіть і позитивним, водночас в інших цей термін набув яскраво негативного забарвлення. Емоційне забарвлення терміна «пропаґанда» може змінюватися з часом. Наприклад, впортугальській мові та деякихіспаномовних країнах, зокремапівденному конусі, слово «пропаганда» стосується найзвичнішого маніпулятивного засобу — «реклами».
В англійській мові «пропаґанда» від самого початку була нейтральним терміном для опису розповсюдження інформації з певної причини. Протягом XX сторіччя термін набув яскраво негативного емоційного забарвлення в західних країнах, яким позначається умисне розповсюдження часто хибних, але конкретних «потужних» закликів на підтримку чи виправдання політичних дій чи ідеологій. Це перевизначення відбулося тому, що якРадянський союз, так іНімецький уряд на чолі зГітлером дозволяли собі відверто використовувати пропаґанду відповідно до постулатівкомунізму танацизму в усіх формах публічного вираження. Оскільки ці ідеології були огидні ліберальним західним суспільствам, то й негативні відчуття до них спроєктувалися на саме слово «пропаґанда».
Родерік Гіндері стверджує[7], що пропаґанда вживається лівими, правими і основними центристськими партіями. Гіндері далі обґрунтовує, що дебати довкола більшості соціальних питань можуть бути легко переглянуті в контексті питання «це є чи не є пропаґандою?» Не слід ігнорувати зв'язок між пропагандою, ідеологічною обробкою та тероризмом/контртероризмом. Він стверджує, що погрози знищення часто є настільки соціально спустошливими, як і саме фізичне спустошення.
Пропаґанда також має багато спільного з урядовими кампаніямиінформування громадськості, які спрямовані на заохочення чи відраджування від певних форм поведінки (як, скажімо, пристібатися пасками безпеки, не курити, не смітити тощо). Знову ж таки, пропаганда має політичніші обертони. Пропаґанда може бути у формілистівок,плакатів, теле- та радіопередач, вона може поширюватись і на інші мас-медіа. У випадку Сполучених Штатів існує також законодавчо встановлена різниця між рекламою (видом«відкритої пропаґанди») та тим, що Рахункова палата США, орган Конгресу США, називає«прихованою пропаґандою».
ЛистівкаОУН, яка закликає до боротьби проти колгоспів[8]
Теорія журналістики загалом вважає, що повідомлення новин повинні бути об'єктивними, давати читачеві точне підґрунтя та аналіз предмету. З іншого боку,реклама виросла з традиційної комерційної реклами, залучивши в себе нові типи у формі оплачених статей або передач, поданих як новини. Вони переважно висвітлюють питання в дуже суб'єктивному та часто неправильному ракурсі з метою радше переконати, ніж інформувати. Зазвичай вони використовують прихованіметоди пропаґанди, які не використовують у традиційній комерційній рекламі. Якщо читач вірить, що оплачена реклама є насправді повідомленням новин, то повідомлення, яке рекламодавець намагається донести, легше «сприймається на віру» чи «сприймається як власна думка».
Така реклама вважається очевидним прикладом «прихованої» пропаґанди, оскільки виглядає об'єктивною інформацією, а не оманливою пропаґандою. Законами різних країн часто передбачається, що реклама, яка подається як повідомлення новин, мусить бути позначена, як така що подана на правах оплаченої реклами.
Пропаґанда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаґанду можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів — ділових, політичних, релігійних — складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію. Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більше колективну, ніж індивідуальну дію, вона залишається агітаційною рекламою. На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаґанда впливає як на емоції, так і на розум людей.
Пропаґандист намагається змінити спосіб, у який люди розуміють питання чи ситуацію, щоб змінити їхні дії та очікування у бажаний для зацікавленої групи спосіб. У цьому сенсі пропаганда є логічним продовженнямцензури, у якій досягаються ті самі цілі без заповнення людських розумів відредагованою інформацією, а запобіганням стиканню людей з конфліктно-протилежними поглядами. Пропаґанда відрізняється від інших форм переконування, намаганням пропагандиста змінити розуміння людей скоріше завдякибрехливості та спантеличенню, ніж переконуванням та розумінням. Лідери певної організації знають, що інформація однобока чи неправдива, але це може бути невідомо рядовим членам, які допомагають розповсюджувати пропаґанду.
Пропаґанда є потужною зброєю у війні; її використовують для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Це може відбуватися з використанням принизливою або расистської термінології, униканням деяких слів або з використанням непідтверджених заяв про ворожі звірства. Більшість пропагандистських війн вимагають, щоб власне населення відчувало, що ворог приніс несправедливість, що може бути тільки уявним, а може і базуватись на фактах. Власне населення має вирішити, що їхня нація захищає справедливість.
Пропаґанда є також методом, який використовують упсихологічній війні, яка може також використовуватиоперації під чужим прапором. Термін пропаганда може також стосуватися хибної інформації, спрямованої на посилення способу мислення людей, які вже вірять в те, що потрібно пропаґандисту. Припускається, що якщо люди вірять в щось хибне, то їх постійно будуть мучити сумніви. Оскільки сумніви неприємні (дивкогнітивний дисонанс), то люди намагатимуться позбутись їх і, таким чином, стануть сприйнятливими для впливу пропаганди. З цієї причинипропаганда часто адресована людям, які вже симпатизують ідеї. Цей процес підсилення використовує схильність індивіда до самовибраних «прийнятних» джерел інформації як механізм для підтримання контролю.
Пропаґанда може класифікуватися відповідно до джерела та природи повідомлення.
Біла пропаґанда загалом походить з відкритого доступного джерела та характеризується м'якшими методами переконання, такими як стандартні техніки відносин з громадськістю та однобічним поданням аргументів.
Чорна пропаґанда подається ніби з одного джерела, проте насправді є з іншого. Маскування правдивого джерела пропаганди є найпоширенішим, коли це пропаґанда ворожої країни чи організації з негативним іміджем.
Сіра пропаґанда — це пропаґанда без визначеного джерела чи автора. Основне призначення сірої пропаганди полягає в тому, щоб змусити ворога повірити вбрехню використовуючи так званісолом'яні аргументи: перша фаза — змусити когось повірити в «А», запускається сіра пропаганда «Б», яка протилежна до «А». У другій фазі «Б» дискредитується використовуючиопудало. Тоді ворог прийде до висновку, що «А» — правда.
Позитивна (конструктивна) пропаґанда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаґанди — сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаґанда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаґанда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивної мети. Проте, оскільки «загальноприйняті цінності» вже й без пропаґанди є загальноприйнятими, справжня мета «конструктивної» пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропаґандистам.
Негативна (деструктивна) пропаґанда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаґанди — розпалювання соціальної ворожнечі,нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження низинних інстинктів у людей тощо. Це роз'єднує людей, робить їх слухняними волі пропаґандиста. Технологія створення «образу ворога» дозволяє згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаґанди — створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів. Негативна пропаганда активно використовує низьку критичність танавіюваність мас щоб маніпулювати цими масами в інтересах невеликої групи осіб.
Ці різні типи пропаґанди відрізняються кількістю правдивої та правильної інформації, яку можна використати для боротьби з пропаґандою. Наприклад, протидію білій пропаґанді легко знайти, дискредитувавши джерела пропаганди. Протидія сірій пропаґанді, якщо таку пропаганду виявлять (часто з внутрішнього джерела), може спровокувати певного рівня публічні протести. Протидія чорній пропаґанді часто не очевидна та небезпечна при оприлюдненні, оскільки ознайомлення громадськості з джерелами і тактикою чорної пропаганди підірве всю кампанію чорної пропаґанди або викличе протидію з боку чорних пропаґандистів.
Пропаґанда може здійснюватись таємно. Наприклад, принизливадезінформація про історію певних груп або чужих країн може заохочуватися аботолеруватися в системі освіти. Оскільки деякі люди двічі перевіряють вивчене у школі, така дезінформація повторюватиметься журналістами і батьками, що врешті-решт посилить ідею, ніби ця порція дезінформація є «загальновідомим фактом», навіть якщо жоден з тих, хто повторює цей міт, не зможе вказати жодного авторитетного джерела. Ця дезінформація здійснює кругообіг в медіа та системі освіти навіть без потреби урядового втручання в ЗМІ. Таку проникаючу пропаґанду можуть використовувати для політичної мети: даючи громадянам хибне враження про якість та політику їхньої країни, їх можуть спонукати відкидати певні пропозиції або зауваження чи ігнорувати досвід інших. Див. такожмаркетинг,реклама.
Звичайними засобами для передачі повідомлень пропаґанди є: повідомлення новин, урядові повідомлення, історичні огляди,псевдонаука, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати й афіші. Менш поширеними тепер є поштові конверти, зразки яких дійшли до нас з часівГромадянської війни в Америці. По суті, все зображене на плакаті можна відобразити, зменшивши у відповідних пропорціях, на кишенькових конвертах. У випадку радіо та телебачення пропаґанда може існувати в новинах, оглядах подій, сегменті ток-шоу, як реклама, громадські оголошення або довготриваліедверторіали (рекламні оголошення, які мають вигляд звичайної статті). Пропаґандистські кампанії часто дотримуються стратегічних шаблонів передачі інформації, щоб навіяти ідеї цільовій групі. Вони можуть починатися звичайним методом поширення інформації, як, скажімо, скидування листівок з літака або рекламок. Загалом послання будуть містити настанови як отримати більше інформації звебсайту, гарячої лінії, радіопрограми тощо. Таким чином стратегія закріпленням рефлексу перетворює особу з отримувача інформації на шукача інформації, і відтак з шукача інформації на авторитета інформації шляхом навіювання ідей.
Для здійснення пропаґанди використовують чимало методів, які базуються на дослідженняхсоціальної психології. Багато з цих методів базуються налогічних помилках, оскільки пропагандисти використовують аргументи, які хоча деколи переконливі, але не завжди достовірні.
Багато часу витрачено на аналіз способів, якими передаються повідомлення пропаґанди. Ця праця важлива, але зрозуміло, що стратегії розповсюдження інформації стають стратегіями пропаґанди, коли зарядженіпропаґандистськими повідомленнями. Виявлення цих повідомлень є обов'язковою передумовою для вивчення методів, якими ці повідомлення розповсюджуються. Нижче наведено кілька методів для здійснення пропаґанди:
Ad hominem — Латинська фраза, яка означає атакувати опонента, а не його аргументи, тобто «переходити на особистості». Цей метод ще називаютьОтруєння джерела.
Цей підхід до аргументації використовує невтомне повторення ідеї. Ідея, особливо простий слоган, який повторюється достатню кількість разів, може сприйнятися як правда. Цей підхід діє, коли кількість медійних джерел обмежена або контролюється пропаґандистом.
Це спосіб використання публічних висловлень відомих або шанованих людей на користь або проти позиції, ідеї аргументу або порядку дій. Інакше називається спосіб підтвердження.
Особа, що використовує цей аргумент, намагається отримати підтримку своїм ідеям/поглядам, граючи на наявних страхах та упередженнях авдиторії, наприклад,Йозеф Гебельс використовував працю Теодора КауфманаНімеччина повинна зникнути! щоб заявляти, ніби Союзники прагнуть знищити німецький народ.
Використання упередження
Використання вагомих або емоційних термінів, щоб надати вагомості або моральної доброчинності, аби тільки повірили висловленому. Використовують для фанатичного чи обманного способу.
Метод, що полягає у отриманні підтримки певному висновку/твердженню з боку більшості стимулюванням почуттів та ентузіазму мас.
Неминуча перемога або «Не спізнися»
Спосіб підтримати визначений погляд або продукт, створюючи враження, що «всі інші вже так роблять/думають і настав час приєднатися до більшості».
Приєднуйся до маси
Ця техніка посилює природне бажання людей бути на боці переможців. Її використовують для переконування авдиторії, що певна програма є виразом нестримного руху мас і приєднатися до неї — найкраще для слухачів/глядачів.
Вродливі люди
Тип пропаґанди, яка пов'язана звідомими людьми або невизначеним колом привабливих, щасливих людей. Це спонукає інших людей думати: якщо вони придбають продукт або триматимуться певної ідеології, то теж будуть щасливі або успішні.
Повторюване озвучення комплексу подій, які виправдовують наступну дію. Опис цих подій має елементи правди, але наявна«Велика брехня» зрештою витискає правильне сприйняття громадськістю подій. Після Першої світової війни серед німців поширювавсяМіт про кинджал у спину, що пояснював причини їхньої поразки, і він став обґрунтуванням їхнього реозброєння та реваншистської агресії.
Брехня табрехливість можуть бути основою багатьох пропагандистських технік включаючи Перехід на особистості,Велику брехню,Дифамацію — розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт, Захлопування дверей, Напівправда, Обкладання ганебними«епітетами» або будь-яка інша техніка, яка базується на нечесності та брехливості. За багатьма політиками помічено прикрашання та спотворення фактів.Роберт Конквест вважає, щозаперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою пропаґандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги відМосковських процесів та системиГУЛАГ.[9].
Всі хребетні, зокрема люди, реагують наумовний рефлекс. Тобто, якщо об'єкт А завжди присутній, коли присутній об'єкт Б, та об'єкт Б породжує потужну фізичну реакцію (як огида чи задоволення), отже, коли бачимо об'єкт А без об'єкта Б, ми переживаємо ті самі відчуття.
Люди люблять бути послідовними. Припустимо: інтерв'юер з'ясовує, що певна група людей ненавидить кандидата в президенти, але любить актора А. Він використовує схвалення актором їхнього кандидата, щоб змінити думку людей, бо вони не люблять непослідовності. Вони змушені або перестати любити актора або почати любити кандидата.
Метод «простий чоловік» або «свій чоловік» намагається переконати авдиторію, що позиція пропаґандиста відображає здоровий глузд людей. Він призначений завойовувати довіру авдиторії спілкуванням по-простому та в стилі цільової авдиторії. Пропаґандист використовує просту мову та манери (та обертає послання в аудіовізуальне таособисте спілкування), намагаючись ототожнювати їхній погляд з поглядом середньостатистичної людини. Наприклад, пропаґанда через листівки може висувати аргументи на користь макроекономічних тем, таких як допомога у зв'язку з безробіттям, використовуючи звичайну аргументацію: «Припустимо, що країна має мало грошей під час спаду, ми повинні перестати платити допомогу у зв'язку з безробіттям тим, хто не працює, тому що не варто набирати кредити, коли у тебе тяжкі часи, коли треба затягнути пасок».
Культ особи постає коли індивід використовує мас-медіа для створення ідеалізованого та героїчного публічного образу, часто завдяки безсумнівним лестощам та вихвалянням. Тоді героїчна особистість відстоює позиції, які бажає просувати пропагандист. Наприклад, сучасні пропагандисти наймають популярних осіб просувати їхні ідеї та/або продукти.
Зображення осіб з ворожої нації, іншої етнічної групи, або тих, хто підтримує протилежний погляд, як нелюдей (як-от, під часВійни у В'єтнамі вживався термін «ґукс» щодо солдатівНаціонального фронту визволення Південного В'єтнаму), негідників, аморальних через припущення або фальшиві звинувачення.Дегуманізація є також терміном, який вживають як синонім до демонізації, останнє зазвичай є видом першого.
Ця техніка намагається спростити процес прийняття рішення, використовуючи образи та слова щоб донести авдиторії які конкретно дії слід здійснити, обмежуючи будь-який інший можливий вибір. Для видачі команд можуть використовувати владні постаті. Цей метод переплітається запелюванням до авторитету, але не обов'язково. Плакат «Ты записался добровольцем?» є прикладом цієї техніки.
Створення або видалення інформації з публічних документів з метою створення неправильного документування події або дій особи чи організації, включаючи повну фальсифікацію фотографій, кінокартин, трансляцій та звукозаписів, подібно до друкованих документів.
використовують для збільшення діапазону сприйняття особи. Наприклад, якщо продавець хоче продати річ за 100 грн., але публіка готова заплатити тільки 50 грн., тоді продавець спочатку ставить вищу ціну (напр. 200 грн.), а потім її знижує до 100 грн., щоб це виглядало як вигідна покупка.
використовують подію, яка викликає ейфорію чи щастя або використовують відповідну подію для підняття бойового духу. Ейфорію можуть створювати оголошенням вихідного, роблячи доступними предмети розкоші, або проводячи парад з парадними оркестрами та патріотичними посланнями.
Намагання вплинути на сприйняття громадськості розповсюдженням негативної та сумнівної/хибної інформації, призначеної похитнути довіру громадськості до своїх переконань.
Намагання виправдати дію на підставі того, що це патріотичніше або певним чином діє на користь країні, групі або ідеї, яку підтримує цільова авдиторія.
цей метод часто використовують вербувальники та торгові агенти. Наприклад, агент — особа протилежної статі підходить до об'єкта та прищеплює йому квітку або дає йому маленький подарунок. Об'єкт дякує і тепер він має психологічний борг. Наступний крок — агент просить про більшу послугу (купити щось дорожче). Неписаний соціальний договір між об'єктом та агентом спонукає об'єкта відчувати себе зобов'язаним відповісти взаємністю, погоджуючись зробити більшу послугу або купити дорожчий подарунок. Тобто слід добитися один або кілька разів «так» і тоді на цільову пропозицію об'єкт відповість теж «так».
Блискуча загальність — це емоційно наповнені слова, які додаються до продукту чи ідей, але не передбачають ніяких конкретних аргументів чи аналізу. Ця техніка також співвідноситься з Ефектом Барнума. Для цього можуть використовувати імодні слова.
Напівправдою є оманливе твердження, яке може подаватися у різних формах та обов'язково має деякі елементи правди. Твердження може бути частково правдивим, може бути повністю правдивим, будучи тільки частиною повної правди, або може містити кілька оманливих елементів, як-то неправильна пунктуація, подвійні значення, особливо якщо на меті ввести в оману, загнати в глухий кут, засудити або спотворити правду. Намагаючись дискредитуватиУПА, радянська пропаганда наголошувала, що багато воїнів УПА та її керівництво воювало унімецькій армії, проте замовчувала, що УПА від створення воювало такожпроти німецьких загарбників.
Спосіб, коли пропаґандист надає явищу, проти якого виступає, негативний зміст, даючи йому назву, яка викликає негативні асоціації і навпаки.Евфемізм використовують коли пропаґандист намагається збільшити якість сприйняття, переконливість чи довіру до певних ідеалів.Дисфемізм використовують коли пропаґандист прагне дискредитувати, зменшити якість сприйняття або похитнути сприйняту правдивість об'єкта. Створюючи „ярлик“ або „категорію“ чи „фракцію“ населенню набагато легше навести приклад цих великих структур, оскільки вони можуть піднести або зганьбити об'єкт без фактичного розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт. Приклад: „ліберал“ є дисфемізмом, спрямованим на зменшення переконливості конкретного об'єкту. Отримавши неприємну аргументацію від об'єкта, пропагандист може дати оцінку цій особі, а потім атакувати „лібералів“ з наміром (1) створити політичний томагавк неконтрольованої агресії та (2) знецінити вартість об'єкта. Якщо пропаґандист вішає ярлик на високоповажаного у суспільстві індивіда, очорнення слова може здійснюватись трансляцією в медіа негативних прикладів „лібералів“. Навішуванняярликів можна розглядати як підвид іншої логічної хиби — „Винен, бо асоціюється з винним“. У радянській пропаганді українських націоналістів (та і взагалі просто патріотів) називалиукраїнськимибуржуазними націоналістами, додавши ярлик „буржуазний“, який тоді в суспільстві мав скоріше негативне забарвлення.
Розширення діапазону прийнятного
Якщо повідомлення особи є поза межами сприйняття індивіда та групи, більшість технік викликатимуть психологічний реактивний спротив (просто слухання аргументації робить меседж менш сприйнятливим). Існує два методи розширення меж сприйняття. По-перше, можна зайняти значно екстремальнішу позицію, що зробить помірнішу позицію набагато прийнятнішою. Це подібно до техніки Захлопування дверей. І як альтернатива, можна зробити власну позицію помірнішою, знизивши її до межі сприйняття, а потім протягом певного часу повільно перейти до початкової позиції[11].
використовують для залучення членів до культу або ідеології шляхом використання групи індивідів для відрізання особи від існуючої соціальної підтримки та її повної заміни членами групи, які зумисно бомбардують особу любов'ю з наміром ізолювати особу від попередніх вірувань та системи цінностей — див.Контроль Мільє.
За словами Адольфа Гітлера: «Найблискучіші пропаґандистські техніки не породжуватимуть успіху, поки в умах не народиться назавжди один фундаментальний принцип — він має зводитись до кількох пунктів та повторюватись без перерви»[12][13]. Ця ідея узгоджується з принципамиумовного рефлексу, подібно до ідеї «Стояти за повідомленням».
Це лайлива чи образлива мова, адресована особі чи групі. Пропаґандист використовує техніку ганебних епітетів для провокування страхів та спонукання до упереджень в слухача з метою формування у слухача негативної думки про групу чи набір переконань або ідей, які пропаґандист бажає замінити, використовуючи поганіпрізвиська. Цей метод має на меті спровокувати висновки про щось без об'єктивного аналізу фактів. Даванняпрізвиськ, обкладанняматюками чи вживання інших ганебних епітетів щодо опонента чи ідеї є по суті заміною для раціональних, базованих на фактах аргументів проти ідеї чи переконання і по змісту є „переходом на особистості“[14]. У комуністичній пропаґанді здібних та успішних господарів називали „куркулями“ та „підкуркульниками“, українців, які боролися в лавахУПА, називали „фашистськими прихвостнями“.
Основні положення зумисно нечіткі, тому авдиторія може обирати і свою інтерпретацію. Метою є збентежити авдиторію, використовуючи невизначені фрази без аналізу їхньої сутності чи намагання визначити їхню раціональність чи прикладність. Метою є спонукати людей швидше шукати свої власні інтерпретації, ніж просто отримати чітко подану ідею. Намагаючись виявити пропаґанду, авдиторія опускає здійснення критичного аналізу поданих ідей. Тому можуть обговорюватись їхня законність, обґрунтованість та застосування.
Цю техніку використовують для переконання цільової авдиторії не погоджуватись з дією чи ідеєю наголошенням, що ця ідея популярна в групи, яку цільова група ненавидить, боїться або від неї залежна. Таким чином якщо група, яка підтримує певну політику, підводиться до переконання, що небажані, деструктивні чи ниці люди підтримують ту саму політику, то члени групи можуть вирішити змінити свою початкову позицію. Це форма такої собі неправильної логіки, де А включає Х, та В включає Х, значить А = В.
Оперантне обумовлення застосовує навчання через імітацію (мавпування). Наприклад, спостерігання за привабливою особою, яка купує продукти або підтримує позицію, навчає людину купувати продукти чи підтримувати позицію. Оперантне обумовлення — це принцип, який лежить в основі Ad Nauseam (до огиди), Слогана та інших повторюваних прийомів піар-кампаній. Обумовлення оперантної поведінки — це результат підкріплення (посилення) і покарання (послаблення).
Бажані узагальнення використовують, щоб надати прості відповіді на комплексні соціальні, політичні, економічні або військові проблеми. Суть полягає у пропагуванні простої відповіді на складні комплексні питання.
Примусове послаблення дискусії, використовуючи загалом простенькі фрази або аргументи (як то „Війні немає альтернативи“). Класичним прикладом цієї техніки є фразаМаргарет Тетчер „Цьому немає альтернативи“, яку повторив також іГерхард Шрьодер.
Особи чи групи можуть використовувати бажані узагальнення щоб знайти раціональне пояснення певним діям та переконанням. Щоб виправдати такі дії та переконання часто використовують розмиті та приємні фрази.
Це логічна хиба, коли аргумент, котрий сам по собі може бути правильним, доводить або підтримує інше твердження, ніж те, для підтримки якого його наводять. Інакше кажучи, це логічна хиба, в якій розглядається нерелевантне питання з метою відвернути увагу від фактичного предмету обговорення.
Повторення певного символу чи слогану так, щоб він запам'ятався авдиторії. Може бути у формі дзвоника, який звучить майже у кожному епізоді, або картинки, розміщеної майже на кожному предметі у фільмі чи епізоді.
Звинувачення особи або групи для полегшення відчуттявини дійсно відповідальних осіб та/або розсіюванняуваги від потреби вирішити проблему, для вирішення якої і призначалося звинувачення. Відомим прикладом цієї пропагандистської техніки є звинувачення опонентамиВіктора Ющенка у його слабкості на посту президента, проте замовчується факт, що саме опоненти домоглись прийняттяконституційної реформи 2004 року, згідно з якою повноваженняпрезидента різко скорочувались, а повноваженняпрем'єр міністра, навпаки, збільшувались, що й призвело до конфліктів між ними. Саме ця конституційна реформа розвалила помаранчеву коаліцію.
Слоганом є коротка влучна фраза, яка може вміщувати вішання ярликів та стереотипів. Хоча слогани можуть використовувати для підтримки обґрунтованих ідей, на практиці вони більше звертаються до емоцій. Опоненти американського вторгнення в Ірак та його окупації використовують слоган „кров за нафту“, щоб донести, що вторгнення та людські втрати було здійснено для отримання доступу до нафтових запасів Іраку. З іншого боку, прихильники американської боротьби в Іраку використовують слоган „підрізав і втікай“, щоб донести, що виведення військ — це боягузтво або слабкість.
Техніка призначена спровокувати упередження в авдиторії вішанням на об'єкт пропаганди ярликів, які зображають об'єкт пропаґанди в такому світлі, що цільова авдиторія його боїться, ненавидить або гидиться чи вважає небажаним. Наприклад, репортажі про іноземну країну або соціальну групу можуть фокусуватися на стереотипних особливостях, яких очікує читач, хоча вони зовсім не відображають усієї країни чи групи. Такі репортажі часто ґрунтуються наанекдотах. У візуальній пропаганді, включаючи воєнні плакати, можуть зображати ворогів зі стереотипними рисами.
Опудало єлогічною хибою та способом переконання, який базується на викривленні позиції опонента[15] який полягає у створенніілюзії спростуванняаргументів опонента шляхом їх заміни на перший погляд подібними, проте не рівносильнимиаргументами („солом'яне опудало“, „солом'яні аргументи“) та їх спростування, при тому ніколи фактично не спростовуючи справжньої позиції опонента[15][16]. Таким чином атакують не ворога, а лише його солом'яне опудало.
Рекомендації по суті є цитуваннями в контексті чи поза ним, особливо на підтримку чи проти здійснюваної політики, дій, програм чи осіб. Тут використовують репутацію чи роль індивіда, який рекомендує (експерт, поважна публічна особа тощо). Рекомендація ніби повідомляє про офіційну санкцію поважної особи або авторитета на пропаговане послання. Це робиться щоб цільова авдиторія ідентифікувала себе з авторитетом (владою) або прийняла авторитетну думку та переконання як свої власні.
Працює на принципі, що люди схильніші сприймати аргументи з джерела, яке видається незалежним, ніж від когось, хто в цьому безпосередньо зацікавлений. Ця маркетингова стратегія, яку використовують піар-фірми, полягає у „вкладанні в уста медіа“ заздалегідь обдуманого меседжу (повідомлення). Техніка третьої особи може набувати різних форм, починаючи від наймання журналістів для подання організації у привабливому світлі до використання заангажованих науковців для представлення публіці їхніх можливо не абсолютно об'єктивних результатів досліджень. Часто для донесення послання використовують астротурфінгові групи чи ширмові групи.
Загально використовувана фраза, часто знана як народна мудрість, призначена для пригніченнякогнітивного дисонансу. Хоча фраза сама по собі і може бути дійсною в певних контекстах, проте її застосування як засіб для усунення незгоди або виправдання хибної логіки якраз і робить її „без суті“.
Переміщення — спосіб завоювати схвалення, використовуючи асоціації з будь-чим іншим, що викликає загальне схвалення, або навпаки, дискредитує. Часто яскраво візуально, ця техніка використовує символи (наприкладСвастика). Такі символи можуть використовувати замість слів.
У радянській пропаганді ніколи не вживали термін „ВоїнУкраїнської повстанської армії“, а використовували термін „бандерівець“, який асоціювався зі словом бандит, Не вживали термін „напад на Польщу“, а „приєднання Західної України і Білорусі“.
Річард Кросман, Британський член правлінняВідділу психологічної боротьбиВерховного командування Союзних експедиційних сил (SHAEF) протягом Другої світової війни говорив: „В пропаганді правда винагороджує… Є повною бздурою думати, що блискучий пропагандист є професійним брехуном. Блискучий пропаґандист є людиною, яка говорить правду, або таку вибірку з правди, яка необхідна для його цілей, і говорить її в такий спосіб, що слухач і не думає, що отримує пропаґанду… Мистецтво пропаґанди — це не брехати, а скоріше вибирати правду, яка тобі необхідна, та подавати її в суміші з іншою правдою, яку хоче почути авдиторія.“[17]
Цю техніку використовують коли ідея, яку пропаґандист хоче вкорінити, буде викликати менше довіри, якщо її задекларувати прямо. Концепція натомість багаторазово припускається або подається так, що вона випливає зі змісту.
Це слова усистемі цінностей цільової авдиторії, які створюють позитивний образ, якщо застосовуються до особи чи речі. Мир, щастя, безпека, мудре керівництво, свобода, „Правда“ тощо є благими словами. Багатьмарелігійність розглядається як благість, асоціація з нею дає великі переваги. Їхнє використання вважають технікою пропаганди Переміщення.
Ефект первинності
При надходженні суперечливої інформації, перевірити яку неможливо, людина вірить тій, яка надійшла першою. А змінити вже сформований погляд дуже важко.
Психологічна війна (англ.Psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм,методів і засобіввпливу на людину з ціллю зміни в бажаному напрямку їїпсихологічних характеристик (поглядів, думок, цінносних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв,суспільної свідомості в цілому.[18]
ВМіністерстві оборони США цей термін означає „планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.“[19]
Психологічна операція (англ.Psychological operation (PSYOP) — термін походить з США, в загальному випадку він означає планові дії з передачі відібраної інформації і індикаторів до іноземних авдиторій, щоб вплинути на їхні емоції, мотиви, цілі міркування, і нарешті на іноземні уряди, організації, групи, і індивідууми.[20]
Хоча це поняття вперше офіційно закріплено в Польовому статуті ЗС США 33-1 — Психологічні операції (Field Manual 33-1 — Psychological Operations) від 1987 року, психологічні операції почали використовувати у конфліктах людства набагато раніше.
В Радянському Союзі існувало також подібне визначення терміна — планова пропаґандистська або допоміжна (політична, економічна, культурна, відповідно військова та інша) діяльність, яка проводиться в мирний або воєнний час, розрахована на іноземні ворожі, дружні або нейтральні авдиторії з метою впливу на їх відносини і поведінку в сприятливому напрямку для досягнення політичних і військових цілей.[21].
Термін «Психологічна операція» виник в 1945 році, коли вживався у військовому плані капітана військово-морського флоту США Захарії (Captain E.M. Zacharias) з пришвидшення японської капітуляції.
Щоб утримувати величезні території своєїімперії разом, а її народи проти повстання Олександр Македонський залишав вірних людей в кожному із завойованих міст, щоб представлятигрецьку культуру, контролювати їх, гаситидисидентські погляди і проводити міжнаціональне змішування. Олександр платив гроші своїм солдатам за одруження на жінках не грекинях. Він хотів асимілювати людей усіх націй в межах своєї Імперії.
У часи військових давньокиївського князя Святослава, перед тим як йти в похід на ворога, князь (як воєвода) посилав йому повідомлення «іду на ви» — що означало «йду на тебе війною». В часи правління СвятославаКиївська Русь була високорозвинутою державою із сильним військом і це повідомлення мало залякати ворогів Святослава ще до того, як він приходив до них із військом.
Перед атакою поселення монгольські генерали вимагали підкоренняхану і погрожували повним знищенням поселення, якщо воно відмовиться здатися. Після перемоги в битві, монголи виконували погрози і чинили розправу над уцілілими.
Чингісхан практикував тактику уявного збільшення кількості свого війська для залякування ворога. Під час нічних операцій він наказував кожному вояку засвітити три смолоскипи замість одного, що створювало ілюзію більшої ніж насправді чисельності армії і лякало ворожих спостерігачів. А під час стрільби монгольські лучники використовували стріли, які створювали страхітливий шум для залякування ворога.
Серед засобів військової пропаганди слід виділити таке:
Пропаганда полону — спонукання противника до здачі в полон, пропаґанда полону — один з найперспективніших і ефективних напрямів психологічної війни. Важливо при цьому вибирати правильні форми і засоби впливу:
не прикрашати та не ідеалізувати перебування в полоні;
повідомляти конкретні факти, покликані розсіювати страх перед невідомістю полону і його труднощами;
підводити військовослужбовців до думки про доцільність здавання в полон в ім'я кінцевої мети — повернутися додому живим.
Результативність цього напрямку психологічних операцій можна проілюструвати на прикладівійни у В'єтнамі. За період бойових дій приблизно 250 тисяч солдатівкомуністичних сил добровільно перейшли на бік противника. За підрахунками зарубіжних фахівців, витрати американської армії на те, щоб убити одного бійцяНФВПВ склали в середньому 400 тисяч доларів, у той час як переконання здатися обходилося всього-на-всього в 125 доларів на людину.
Також слід виділити таке:
Пропаґанда військових успіхів;
Пропаґанда перспективності боротьби шляхом критичного аналізу своїх помилок;
Пропаґанда шляхом навіювання противнику страху поразки.
Популяризація і пропаганда досягнень науки, техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед населення є також одним з видів пропаганди. Що стосується функціональних властивостей, та способів такої пропаґанди, то вони досить різноманітні.
Популяризацію здійснюють поширеннямтворів науково-популярного характеру, розвитком музеїв, та проведенням виставок досягнень науки і техніки. Подібні заходи проводили ще з 18 століття. З цією метою проводили промислові виставки досягнень господарства.
Найважливішою функцією науково-популярної книги є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні становить цільове призначення такої книги. Ця функція, разом з просвітницькою і ознайомлювально-освітньою, завжди була такою. Пропагуючи наукові знання, вчений має на меті передати суспільству останнє слово в науці і тим самим ознайомити його з цим новим знанням, сприяючи підвищенню освітнього рівня суспільства і здійснюючи просвітництво.
Пропаганду наукових знань можуть використовувати з політичною метою. Реклама першості країни у науковій сфері дає певні дивіденди, тому нею постійно зловживала радянська пропаганда, що призводило до анекдотичних абсурдів. Ці абсурди про наукову першість Росії/СРСР у всіх галузях висміюютьанекдотомРосія — батьківщина слонів, що вже стало крилатою фразою.
Світоглядна функція припускає виклад в науково-популярній книзі:
природничо-наукових знань і законів природи,
освітлення досягнень в розробці теоретичних проблем, що відкривають нові перспективи науки і на її основі нові можливості прогресу виробництва.
Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов'язана із:
залученням людини до наукових знань;
вихованням у читача сприйнятливості;
розумінням суті науки, науково-технічного прогресу.
Популярні видання з мистецтва виконують функцію естетичного виховання.
Цей розділне міститьпосилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання нанадійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(травень 2019)
Пауль Йозеф Геббельс — головний пропагандист німецьких нацистів (партії НСДАП), міністр пропаганди Третього рейху[джерело?].
Хосе Рісаль — найзнаменитіший філіппінський пропагандист, був заарештований і страчений 1896 року за підривну діяльність[джерело?].
Пропаганда передбачає наявність ідеї, цільової авдиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової авдиторії.
Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованої кількості.
Можна виділити три основні критерії змісту ефективної пропаганди:
Наявність центральної тези;
Легкість для розуміння цільовою авдиторією;
Складність для критики (обґрунтованість тез, їхня несуперечність, або хоча б видимість цього і т. д.).
Таким чином, буде просуватися певна ідея, легко доступна розумінню авдиторією і стійка до сторонньої критики. Причому має бути витриманим баланс між розумінням тез суспільством і критичністю. Якщо балансу не дотримано, то ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової авдиторії, або занадто вразливі дляконтрпропаганди.
Що стосується форми, можна виділити такі критерії:
Чіткість центральної тези — вона не повинна зливатися з фоном;
ВУПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 роках з'явилися —«Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). В УПА працювали відомі підпільні публіцисти:Дмитро Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк,Петро Полтава,Осип Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; митціН. Хасевич іМ. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).
Цінний квиток для збору коштів у визвольний фонд ОУН
Цінний квиток для збору коштів у фонд будови пам'ятника слави УПА
Цінні квитки для збору коштів у фонд ОУН
Оскільки сили УПА безпосередньо залежали від підтримки населення, повстанці мали розгалужену систему пропаганди, одним із засобів якої був друк листівок та газет. Крім них видавали і невеликі книжки, як наприклад «Концепція Самостійної України» (1949 рік), «Про наш плян боротьби за визволення України в теперішній обстановці»(1950 рік)[22] та інші. Крім цього видавали книжки й іншими мовами, які розповсюджували серед червоноармійців та російськомовного населення України, як наприклад «Кто такие бандеровцы и за что они борются»[23]. Видавали звернення до червоноармійців та народів Кавказу та Сибіру із закликом підніматись на боротьбу із більшовиками[24][25]. Крім листівок публікували багато ідеологічних та суспільно-політичних праць. Найвідомішими авторами цих праць булиПетро Федун на прізвисько «Полтава»,Осип Дяків «Горновий»,Дмитро Маївський «Петро Дума»[26].
Періодичні видання УПА були одними із основних інструментів пропаганди. Варто згадати такі журнали як«Повстанець»,«До Зброї»,«Ідея і Чин», інформаційні вісники «Інформатор», «Бюлетень», «Бюро інформаціїУГВР». Часто через різні обставини видання призупиняли випуск газет, або припиняли виходити зовсім.
Першим журналом Головного командування УПА став часопис «До Зброї». Головним редактором було призначено Якова Бусла. Було випущено 7 номерів журналу, коли війська НКВС знайшли та знищили підпільну друкарню. Наступний журнал називався «Повстанець». Обов'язки Головного редактора виконував Микола Дужий, який з лютого1945 року був призначений начальником усіх видань ГК УПА. Виходив часопис до1946 року, а потім його місце перейняв журнал «Ідея і Чин», редакторами якого бувДмитро Маївський,Мирослав Прокоп,Михайло Палідович-Карпатський таПетро Федун.
За увесь час діяльності в підпільних друкарняхУПА було видано більш ніж 130 найменувань періодичних видань, півтисячі брошур, десятки вишкільних, мемуарних та поетичних збірок, тисячі листівок, звернень та відозв[27].
Поряд з традиційними засобами пропаганди, такими якплакати,брошури,листівки,оголошення порадіо чителебаченню тощо, для пропаганди можуть використовувати практично всі жанри образотворчого, ігрового та вербального мистецтва; так само як інші види масового впливу на свідомість населення (інтернет,чати, соціальні мережі тощо).
↑Велика радянська енциклопедія: Пропаганда (лат.propaganda — що підлягає розповсюдженню, відpropago — розповсюджую), розповсюдження політичних, філософських, наукових, художніх та ін. поглядів та ідей з метою їхнього запровадження в суспільну свідомість і активізації масової практичної діяльності. Основні елементи процесу пропаганди: її суб'єкт (соціальна група, інтереси якої виражає пропаганда), зміст, форми і методи, засоби або канали пропаганди (радіо,телебачення,друк, система лекційної пропаганди тощо), об'єкт (аудиторія або соціальні громади, на яких скерована пропаганда). Вирішальним для розуміння процесу пропаганди є соціальні інтереси її суб'єкта, їхнє співвідношення з інтересами суспільства загалом та окремих груп, на які націлена пропаганда. Це визначає її зміст і здійснює суттєвий вплив на вибір форм, методів і засобів пропаганди.—БСЭ
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 17 грудня 2013. Процитовано 19 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
О. Бойко. Пропаганда // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.610ISBN 978-966-611-818-2
Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія, 2005. — 488 с.
Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 528 с.
Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей, 2006. — 432 с.
Пропаганда як інформаційно-психологічний складник політичних процесів: Моногр. / Л. Є. Леонтьєва; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — К.; Л., 2004. — 298 c.
Скуленко М. І. Логічні засади пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2010. — 312 с. —ISBN 978-966-414-080-2.
Скуленко М. І. Психологія пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2009. — 180 с. —ISBN 978-966-414-036-9.
Скуленко М. І. Ефективність пропаганди: монографія / М. І. Скуленко. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2011. — 362 с. —ISBN 978-966-414-126-7.
.jpg)
.jpg)
