Movatterモバイル変換


[0]ホーム

URL:


Перейти до вмісту
Вікіпедія
Пошук

Порцеляна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Статус версії сторінки

На цій сторінці показано неперевірені зміни

Порцеляна
Зображення
З матеріалукаолін і petuntsed Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Порцеляна уВікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Китайська порцеляна

Порцеля́на[1],фа́рфо́р[2] — один із видівтонкої кераміки — білий матеріал.

Це матеріал, що здебільшого складається з SiO2, Al2O3 i K2O. Як сировину для добування використовують білу глину —каолін,кварцовий пісок іпольовий шпат (K2O·Al2O3·6SiO2).Порцеляну отримують високотемпературною термічною обробкою цієї суміші. З розвитком техніки з'явились різновиди порцеляни: цирконієва, глиноземна, літієва тощо.

Порцеляна має невелику пористість, через що вона непроникна для газу та води, має доволі високу механічнуміцність,термостійкість,електроізоляційні властивості. На зламі має склоподібний вигляд, що спікся. Цінується порцеляна, яка просвічується на світлі.

Назва

[ред. |ред. код]

Словопорцеляна походить від староіталійськогоporcellana — назви молюскаConcha Veneris. Семантичне перенесення сталося у зв'язку з подібністю порцеляни до напівпрозорого вигляду його мушлі (черепашки)[3].

Варіантфарфор[2] через посередництвотур.farfur відараб.farfūrĭ, faγfūri («порцеляна», первісно«син Неба», титул китайського імператора)[4].

Використання

[ред. |ред. код]

Із порцеляни виготовляютьпосуд, санітарно-технічні вироби,електроізолятори, предметипобуту, художні вироби, зубніпротези.

Історія

[ред. |ред. код]

Порцеляна вперше була отримана в620 році уКитаї. Порцеляна мала великий попит в країні, тому виникло декілька порцелянових центрів і її різновидів:

За добидинастії Тан існувало вже кілька центрів її виробництва. Однотонними виробами славилисяСінчжоу в провінціїШаньсі тахебейськеДінчжоу, вхенанськомуГунсяні таТунчуані уШенсі виготовляли трикольорову порцеляну, або санкай («три кольори» в перекладі з китайської).З порцеляни виготовляли не лише посуд, а й декоративні статуетки. Значна частина продукції призначалася для експорту.

Через 500 років сусіди корейці налагодили виробництво так званої твердої порцеляни: вироби із білої глини піддавалися високотемпературному обпалюванню. Ще через 500 років секретом порцеляни заволоділи японці.

В Китаї тверда порцеляна з'явилася за часівдинастії Юань. Центром її виробництва стало містоЦзіндечжень, біля якого здавна добували каолін. Уява про китайську порцеляну в Європі сформована на виробах порцеляни майстерень Цзіндечженя.

Під час маньчжурського вторгнення традиційні центри порцелянового виробництва були зруйновані. Певний час попит вдовольняли за рахунок старих запасів. Печі в Цзіндечжені знову запрацювали лише за правління імператораКансі[5].

Європа

[ред. |ред. код]
Музей порцеляни Флоренції. Порцеляна Севра, Франція.
Напівпрозорість справжньої порцеляни

Спосіб виготовлення порцеляни довго залишався таємницею для європейців. Східні порцелянові вироби були великою рідкістю в Європі ще до XV століття. Вони потрапляли хіба що до королівських дворів як подарунки або хабарі європейським монархам. В епохуВідродження Європа користувалася посудом, виготовленим із м'якої порцеляни. Він був на вигляд дуже естетичним, але надзвичайно крихким та недовговічним. Спроби викрасти формулу твердої порцеляни робили ще з часівМарко Поло, який прожив у Китаї 17 років, але так нічого й не вивідав. Він привіз першу звістку про порцеляну в Європу після повернення з Китаю в1298 році.

Порцеляна Медичі

[ред. |ред. код]

У XV столітті почались спроби отримання своєї, європейської порцеляни. Відомо, що в1470 році серпанковий керамічний посуд був виготовлений венеційським майстром. А наприкінці XVI століття уФлоренції при дворіМедичі вдалось отримати «м'яку порцеляну», яку назвали «Медичі-порцеляною». Вироби з неї були прозорими, але мали жовтуватий відтінок. Тоді ж була отримана й імітація порцеляни — особливий вид непрозорого скла, яке, втім не було дуже міцним і стійким до термообробки.

Порцеляна Медічі, Лувр, Париж.

ВІталії 1575 року за розпорядженням великого герцога тосканського Франческо I ді Медічі влаштовується мануфактура м'якої порцеляни в знаменитих флорентійських садах Боболі. Так звана порцеляна Медичі, що за своїми властивостями займає середину між твердою і м'якою порцеляною, була хоч і прозора завдяки білій глині з Віченци, але жовтувата, і тому глазур застосовувалася біла, вже знана з майолічного виробництва. Збереглося приблизно 50 автентичних речей — тарілок, блюд, таць, польових і прочанських фляг, ваз,умивальників іглечиків. Декоровані вони або стилізованими квітами на взірець декору на перській кераміці, або гілками та запозиченими з сучасної італійської кераміки гротесками з птахами, чотириочками та маскаронами, тоді як виконаний декор кобальтом, іноді в поєднанні з синювато-ліловою фарбою з окису марганцю. Марка на порцеляні Медічі — «F» і над нею баня флорентійського собору — синя.

Мануфактура діяла до першої чверті XVII століття включно. Після неї були інші спроби: в Англії (д-р Дуайт і Франсис Плейс, друга половина XVII ст.) і у Франції (Руан, Сен-Клу).

У XVIII столітті важкийолов'яний,золотий,срібний посуд вийшов з моди королівських дворів і вимоги до легкої білосніжної порцеляни ставали все наполегливішими.

Хронологічна послідовність виникнення порцелянових мануфактур в Європі

[ред. |ред. код]

Саксонія, Дрезден, Майсен

[ред. |ред. код]

Справжнім переворотом в історії західноєвропейського порцелянового виробництва було те, що в1708 році саксонським експериментаторам Чирнгаузу і Беттгеру вдалося отримати першу у Європі тверду білу порцеляну при дворі саксонського імператораАвгуста, а перша мануфактура була заснована вМайсені у1710 році (Німеччина).

Еренфрід Вальтер Чирнгауз — німецькийфілософ,математик. Чірнгауз проводив дослідження в області оптики. Він удосконалив виробництво скла і заснував декілька скляних заводів в Саксонії. Саме Чирнгауз був винахідником європейської білої порцеляни, але після його смерті в1708 році лаври дістались його учню — Йоганну Беттгеру, який продовжив справу вчителя.

Порцеляна з Майсена

Йоганн Фрідріх Беттгер — німецькийалхімік іфальшивомонетник. Вчився на аптекаря вБерліні. Став першим керівником порцелянового заводу в містіМайсен, заснованому незабаром після блискучого відкриття. У 1706 році відкрив власну формулу твердої порцеляни. Спроба Беттгера продати секрет виготовлення порцеляни королюПруссії закінчилась ув'язненням. У в'язниці Беттгер і помер.

Саксонська порцелянова мануфактура протягом п'ятдесяти років не знала собі рівних. Своєю славою майсенська порцеляна багато в чому завдячує чудовому художникуЙогану Герольдту, який створив надзвичайний декор із квітів, що здавались живими, а також видатномускульпторуЙогану Кендлеру, який був відомий своєю дрібною пластикою в стилірококо.

Фірмовий знак майсенської порцеляни — схрещені блакитні лицарські мечі — відомий уже триста років. Досі, практично не змінюючи технології, на знаменитій мануфактурі виконують ручний виливок і ручний розпис.

Секрет порцеляни недовго залишався в стінах Майсена. В усій Європі вчені працювали над розгадкою секретів. Центр порцелянового виробництва переміщується доВідня таВенеції, де відкриваються порцелянові фабрики, кожна зі своїм власним стилем. Поступово в усій Європі почали з'являтися нові порцелянові фабрики. Берлінський, Севрський, Віденський заводи робили чудову порцеляну, поступово витісняючи з європейського ринку своїх китайських і японських конкурентів.

Франція

[ред. |ред. код]

У період бурхливого розвитку бароко, в другій половині XVII століття численний посуд з «м'якої порцеляни» стали виготовляти у Франції.

В1712 році французький ієзуїт та шпигунФрансуа Ксав'є д'Антреколь ретельно описав технологію виготовлення китайської порцеляни[6].

Поклади каоліну, що відкрили неподалікСевру, дали початок виробництву французької порцеляни (1756. рік).Севрська порцелянова мануфактура протягом століття випускала лише «м'яку порцеляну»

Англія

[ред. |ред. код]
Зразок кераміки Веджвуда

Англійська порцеляна XVIII століття також отримала світове визнання. За числом керамічних фабрик Англія в той час впевнено посідала перше місце в Європі. На відміну від континентальних фабрик, що перебували під фінансовимпатронажем королівських сімей чи вельможних осіб, англійські підприємства діяли на комерційній основі. Справжня порцеляна була винайдена в Англії досить пізно, розповсюджені були вироби з різних видів кам'яної маси. На початку XIX століття на підприємстві вСтоук-он-Трент Споудом була винайденакісткова порцеляна, що частково складається з прожарених і подрібнених на порошоккістоквеликої рогатої худоби. Далі, як гриби після дощу, почали рости порцелянові фабрики в Іспанії, Данії, Швеції, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Чехії, Австрії, Угорщині. Найближчим конкурентом Споуда стала порцеляна фабрики Мінтона. Порцеляну в Британії виготовляли заводи Бау, Челсі, Вустера, Дербі тощо.

Визнання в Європі отримала і порцелянова фірма ДжозаяВеджвуда з сином заснована 1 травня 1759 року. Типовими зразкамипорцеляни Веджвуд були вироби з блакитним тлом, на який старанно наносили рельєфний декор білого кольору. Це була не зовсім порцеляна, бо не була напівпрозорою і мала іншу температуру випалення. Алевироби Веджвуда мали індивідуальність і причетність до нетипових витворів мистецтва.

Російська імперія

[ред. |ред. код]

У Російській імперії також працювали над порцеляновим секретом. В1736 році в Німеччину були відправлені для навчання хімічним наукам найкращі московські студенти, серед яких булиДмитро Виноградов. Виноградов проходив навчання уСаксонії, де в той час зосередились найкращі майстри з виробництва порцеляни. В1744 році він повернувся до Російської імперії. Того ж року вСанкт-Петербурзі була заснована «Порцелянова мануфактура», де через три роки Виноградов віднайшов спосіб отримання твердої порцеляни з місцевих матеріалів.

Продукція першого періоду (приблизно до 1760 року) обмежувалася малими виробами, як правило майсенського зразка. Художнє піднесення порцелянового виробництва припало на царюванняКатерини ІІ. Захоплення французькою культурою відбилося у формах і шляхетних декорах розкішного столового посуду.

З1765 «Порцелянова мануфактура» стала називатись «Імператорським порцеляновим заводом». Підприємство випускало прості й витонченівази,сервізи,табакерки та інші вироби. З дня заснування завод працював для імператорського двору.

З царською мануфактурою змагався якістю товарів приватний порцеляновий завод шотландця Френсіса Гарднера, заснований 1754 року у Вербилках під Москвою. 1780 року його перевели у Твер, а 1891 року він переходить у власністьМатвія Кузнєцова, який придбав декілька великих порцелянових фабрик на території Російської Імперії. Завод мав дуже широкий асортимент продукції, у тому числі і виготовлену для двору. Випускався столовий посуд з розписом переважно сіро- і ясно-зелених тонів у різноманітному поєднанні з червоним або ясно-жовтим. Багато зразків кузнєцовського і гарднерівського посуду потрапило до аристократичних домів Києва.

Україна

[ред. |ред. код]
Докладніше:Порцеляно-фаянсова промисловість України

В Україні вперше випуск порцеляни був організований наприкінці XVIII століття.[7] Розвитку фаянсової й порцелянової справи сприяли великі поклади каоліну на Волині та Чернігівщині. У цих місцях і будувались заводи.

Корецька порцеляна

[ред. |ред. код]
Корецька тарілка
Докладніше:Корецька порцеляна

Перша порцелянова мануфактура в Україні була сформована в1784 році у володінні найбільшого магнатаПравобережжяЮрія Чарторийського на околиціКорецького замку. Виробництво виявилось вигідним. Першим директором фабрики став польський інженер ФрантішекФранциск Мезер. У травні1790 року Мезеру вдалося отримати вироби з місцевого матеріалу. Після Мезера фабрику очолив кераміст зСеврської порцелянової мануфактури —Шарль Меро. Завод успішно випускав посуд, аптекарське приладдя. В1810 році після смерті Чарторийського становище погіршилося. Виробництво проіснувало до1832 року.[7]

Також в минулому були відомі й такі порцелянові заводи в Україні:

Останній з названих був дуже відомим, але, на жаль, пропрацював 20 років і в1861 році припинив виробництво. У радянський час випуск художньої порцеляни українськими заводами становив 30 % від всесоюзного. У наш час[коли?] успішно працюють такі заводи: Баранівський, Городницький,Коростенський та інші. Невеликий випуск налагоджено вПолтаві,Тернополі,Сумах. Останні заводи побудовані в 60-х роках. З кінця XX століття виробництво порцеляни стає все масовішим. На виробництві вводиться повнамеханізація.

Японія

[ред. |ред. код]

З японською порцеляною 300 років тому нас познайомили голландці. Ця порцеляна називалася «імарі». Якістю вона поступається китайській, тадекор її значно багатший і розмаїтіший: крімфарб, які застосовували китайці, японці декорували порцелянузолотом.

Китай

[ред. |ред. код]
Докладніше:Китайська порцеляна

Матеріал, технологія

[ред. |ред. код]

Класична Fine China — порцеляна з білою глиною-каоліном в основі. Порцеляна класу «люкс» — це Bone China, себто кістяна (винайдена 1796 року в Британії). Каолін у ній замінено фосфатом кальцію — подрібненими коров'ячими кістками.

Знамениті французькі марки порцеляни — севрська і лімозька — виробляються з лімозької білої глини без домішок фосфату кальцію і традиційно мають інші тавра.

Фахівці й досі сперечаються, що краще — тверда чи кісткова порцеляна. Об'єктивної оцінки досі не дав ніхто. Міцність і довговічність залежать лише від якості сировини, температурного режиму обпалу і майстерності кераміста.

Якість виготовлення

[ред. |ред. код]

Різницю між елітною та хорошою порцеляною помітно неозброєним оком. Елітна порцеляна надзвичайно біла і прозора настільки, що малюнок має просвічуватися на світлі. Також, справжня порцеляна навдивовижу міцна. Для перевірки якості порцеляни радять упіймати блискучою білою поверхнею (наприклад, серединою тарілки) сонячний зайчик, а потім уважно оглянути освітлену промінцем ділянку. Там, як у краплі води на світлі, відіб'ються всі сторонні тіла́. Таким чином, якісна порцелянова маса має бути абсолютно чистою, без найменших дефектів і вкраплень.

Дорога порцеляна — це порцеляна з абсолютно гладенькою блискучою поверхнею. У родоначальників порцелянового промислу китайців найціннішим вважався посуд ручної роботи з відбитками пальців автора. В Європі ж вироби навіть із мікронними відхиленнями визнають браком. На цінність сервізу вказує також якість декору, дорогі види оздоби (матове золото, рельєфи з золотом тощо) та, зрозуміло, марка.

Визначити неозброєним оком марку того чи іншого сервізу під силу хіба що професіоналові. А ось дотриматися етикету і принести задоволення господині дому не так важко: слід перевернути тарілку та, поглянувши на тавро, сказати, наче знавець: «Так я і думав, справжній Майсен (Веджвуд, Споуд)». Не виявити повагу у такий спосіб привітним господарям і досі вважається невиховано.

Утилітарне значення

[ред. |ред. код]

У XIII столітті європейські ювеліри вставляли китайську порцеляну в оправу і нарівні з іншими коштовними предметами зберігали в церковних, монастирських і дворянських скарбницях. Цінуються також вироби з твердої порцеляни серед дворів шейхів тощо, бо за законами мусульманства та юдаїзму посуд з кісткової порцеляни (тобто з тваринного матеріалу) використовувати для вживання їжі не можна.

Колекціонування, дослідження. Музейні збереження

[ред. |ред. код]

Див. також

[ред. |ред. код]

Примітки

[ред. |ред. код]
  1. Порцеляна //Словник української мови : в 11 т. — Київ :Наукова думка, 1970—1980.
  2. абФарфор //Словник української мови : в 11 т. — Київ :Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.:О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. —К. :Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. —ISBN 966-00-0590-3.
  4. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.:О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. —К. :Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. —ISBN 978-966-00-0197-8.
  5. Олексій Мустафін. Порцелянові перегони.Еспресо. 2025-09-07.
  6. Олексій Мустафін. Порцелянові перегони.Еспресо. 2025-09-07.
  7. абПрасол Н. М. Огляд колекції порцеляни та фаянсу з фондів ХММ І. Ю Рєпіна. Архіворигіналу за 27 вересня 2014. Процитовано 14 січня 2014.

Джерела

[ред. |ред. код]
  • Государственные коллекции предметов искусства, Дрезден, коллекция фарфора. Путеводитель по постоянной коллекции в Дрезденском цвингере, 1998.
  • Русский фарфор. Государственный музей керамики и «Усадьба Кусково 18 века», СПб, «Абрис», 1998.
  • Трощинская А. Русский фарфор эпохи классицизма, М., 2007.

Посилання

[ред. |ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:Порцеляна
Отримано зhttps://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Порцеляна&oldid=46123696
Категорії:
Приховані категорії:

[8]ページ先頭

©2009-2025 Movatter.jp