Площа — понад 92 тисячі км² (109-та країна за величиною в світі). За останнім переписом 2021 року населення країни становило понад 10,3 млн осіб[2]. Середня густота населення — 115 осіб на км². Столиця —Лісабон. Основне населення —португальці. Офіційна мова —португальська.
Лузітанія — поширена поетична назва країни, оспівана в національній епопеї«Лузіади». Походить від однойменної римської провінції, колись розташованої в Центральній Португалії. У ранньомодерну добу виводилася від міфічного герояЛуза.
За рельєфом Португалія поділяється на три регіони:
— Північний, де переважають гори (Серра-ду-Гереш), лісисті високі плато, глибокі вузькі долини та термальні джерела;
— Центральний, де великі рівнини перериваються високими гірськими пасмами (Серра-да-Ештрелла) й широкими долинами;
— Південний, найбільший, де переважають рівнини, невисокі плато й пагорби.
Гори в усіх трьох частинах є продовженням іспанських гірських систем. Єдиний самостійний хребет — Серра-да-Моншіке[8]. Португальський берег має мало гарних природних гаваней. Лісабонська затока є найкращою і однією з найбільших у Європі. Серед інших — затоки Сетубала і Віла-Реал-де-Сан-Антоніу, а також Лагушська затока, де може розміщуватися великий флот. Решта портів призначені для малих суден[8].
Португалія багата на природні ресурси: мідь, марганець, уран, свинець, олово та залізо. Вугілля зустрічається рідко й має погану якість. У країні існує понад сотня мінеральних джерел, з якими найважливіші розташовані в Гереші, Візеллі, Відагу, Педраші, Салгалаші, Моледу, Сан-Педру-ду-Сулі, Фелгейрі, Калдаш-да-Райні, Морі та Моншіке[8].
Острови Мадейра та Азори — автономні регіони країни. Відстань від континентальної частини країни до Азорських островів — 1500 км, до Мадейри — 650 км. Залежна заморська територія —Макао в Східній Азії неподалік Гонконгу,20 грудня1999 року офіційно повернутаКитаю, але протягом 50 років зберігатиме статус особливого регіону з власним урядом, законодавством та економікою.
Вздовж західного узбережжя Португалії протікає рукав теплої течії Гольфстрім, що робить клімат країни, загалом, помірним. Проте між регіонами існують суттєві кліматичні відмінності, пов'язанні з рельєфом та відстанню до океану. Так, височинні райони Трансмонтани і Бейри суворі й холодні, водночас землі Алгарве дуже спекотні. Сніг випадає лише взимку, переважно у високих горах. Дощі частіші на півночі, ніж на півдні. Висока вологість, що часто спричиняє тумани, переважає в береговій частині країни. Вітри, зазвичай, дмуть з північного заходу і півночі; взимку — з південного заходу, разом зі штормами. Загалом, клімат Португалії теплий і сприяє оздоровленню[8].
Португалія має багату флору. Тут ростуть практично всі види європейських рослин, які зустрічаються в помірному кліматі, а також деякі види, характерні лише для спекотних країн. Найбільш типовим деревом є сосна, яка, однак, не росте південніше річки Саду. Найбільші ліси країни — Лейрійський сосновий бір, вирощений у XIII столітті королем Дінішем, та Бусацький ліс, відомий різноманіттям дерев. По всій країні розповсюджені оливки та помаранчі. На території Алгарве традиційно вирощують фініки, а в Трансмонтані — мигдаль. Виноробство — одна з найстаріших галузей португальського господарства; більшість виноградників, переважно нових, розташована південніше річки Таг. Найбільш поширені зернові культури — пшениця, жито і кукурудза[8].
Рання історія Португалії нерозривно пов'язана із історією усього Піренейського півострова. Від часів неоліту його заселялиіберійські племена, що займалися землеробством, скотарством та рибальством. У 1-му тисячолітті до н. е. зЦентральної Європи на територію півострова прийшликельти, які підкорили частину місцевих племен й змішалися з ними. Найвідомішим племінним союзом на центральних португальських землях булилузітани, що мешкали в межиріччіДору таТежу. Їхня країна назваласяЛузітанією — згодом поетична назва самої Португалії. На півночі жилигаллеки, за річкою Тежу —кельтики, а на півдні, в регіоніАлгарве, —кінети. На узбережжі існували торгові колоніїфінікійців зКарфагену, такі якТавіра.
На початку V століттягерманські племенасвевів івандалів у союзі зсарматами (аланами) вторглися до римських володінь на Піренейському півострові. Під проводом короляГермеріка вони захопили Галлецію та Лузітанію, де близько409 року заснувалиСвевське королівство. Столиця цієї держави розташовувалася уБракарі, сучасній португальській Бразі. Розширюючи свої кордони, свевські правителі зіткнулися із новими завойовниками-германцями —вестготами, які в500 році створилиВестготське королівство з центромТоледо. У584—585 роках вестготський корольЛеовігільд упокорив свевів і аланів, перетворив їхні краї на свої провінції. Його наступники прийнялихристиянство і під впливом місцевого населення поступово романізувалися. До початку VIII століття весь півострів перебував під готським контролем. Попри це португальські терени лишалися під сильним культурно-господарським впливомсвевів та аланів. Зокрема, залишки аланських поселень знайдені біля сучасногоАленкера,Коїмбри таЛісабона.
718 року на півночі Піренейського півострова християнські повстанці, що не бажали миритися з ісламською окупацією, проголосили незалежнеАстурійське королівство під проводом готського князяПелагія.722 року він розбив мусульманські силипід Ковадонгою й проголосив себе королем. Невдовзі Астурія стала оплотомРеконкісти — руху за повернення християнської батьківщини. У IX столітті, за правління короляАльфонсо III, астурійці на чолі зВімарано Перешом звільнили від мусульман межиріччяМіню йДору в Північній Португалії. Центром визволених земель стало морське містоПорт-Кале (Порту). На базі нього посталоПорткалеське графство у складі Астурійського королівства, згодом зване Португальським.868 року Вімарано Переша було призначено першим португальським графом, землі якого стали зватися Португалією (лат.Portucale, Portugale, Portugalia).
910 року, внаслідок династичних чвар,Астурійське королівство розділилося на три —Астурію,Галісію іЛеон, але924 року було об'єднане знову якЛеонське королівство. Розпади і об'єднання держави тривали протягом Х — XI століть. У період роздробленості Португальське графство перебувало у складі Галісії, але1071 року втратило автономію. Після чергового приєднання Галісії до Леону, леонсько-кастильський корольАльфонсо VI відділив португальські землі від галісійських і включив до свого домену.1093 року він дарував їх як оновлене Португальське графствофранкському лицарюГенріху зБургундського дому, чоловікові своєї донькиТерези.
Задля утвердження своєї держави король Афонсу та його нащадки брали активну участь уРеконкісті. За допомогиЦеркви,чернечих орденів тахрестоносців португальські монархизахопили Лісабон (1147),Сантарен (1184), Бежу та інші міста.1249 року зі здобуттямФару Реконкіста на теренах сучасної Португалії завершилася.1255 року столицю країни перенесли до Лісабона.Теперішніх кордонів Португалія набула 1279 року післяуспішної війни зКастильською Короною. За правління короляДініша та його спадкоємців країна жила в мирі. Проте чорною сторінкою сталаепідемія чуми1348—1349 років, яка спустошила королівство. 1373 року Португалія уклала військовий союз із Англією, що розпочав багатовікову історію португальсько-англійських політичних і культурних взаємин, і фактично є чинним дотепер.
1383 року після смерті короляФернанду I, що не мав синів, у Португалії почалася династична криза. Вона призвела догромадянської війни та інтервенції Кастилії, король якоїХуан І претендував на португальську корону як зять покійного монарха. Португальська дрібна шляхта і міщани виступили за самостійність країни і підтрималиавіського магістра Жуана (згодом —Жуан I) у боротьбі за престол.1385 року кортеси проголосили Жуана королем Португалії, а його війська розбили кастилійців у вирішальнійбитві при Алжубарроті. Ця перемога ознаменувала утвердженняАвіської династії в Португалії.
1580 року помер португальський корольЕнріке, останній представник Авіської династії. Він не залишив спадкоємця, що спричинило політичну кризу. За умовамиІберійської унії Португалія уклала династичний союз із Габсбурзькою Іспанією, король якоїФіліп II прийняв титул португальського короля (Філіпп І). Португалія втратила незалежність, але зберігала широку внутрішню автономію. Наслідком союзу стала участь португальців у іспанських війнах протипротестантськихНідерландів таАнглії. Через них Португалія втратила монопольні позиції в Індійському океані, які перехопили голландці.
1640 року частина португальської знаті повстала проти іспанської влади, проголосивши своїм королемЖуана IV зБраганського дому, далекого родича Авіської династії. Це спричинило так звануРеставраційну війну між Португалією й Іспанією, що завершилася1668 рокувідновленням португальської самостійності. Португальські королі з Браганського дому встановили у країніабсолютистський режим. За правлінняПедру II, що прийшов до влади внаслідок палацового перевороту, поновилася колоніальна експансія. Його синЖуан V посилив експлуатацію заморських територій, але виснажив державну скарбницю будівництвом палаців та придбанням мистецьких шедеврів. У XVIII столітті в Бразилії почаласязолота лихоманка, внаслідок чого туди мігрувало близько 600 тисяч жителів Португалії — один із наймасовіших прикладів переселення європейців до Американського континенту в часиколоніалізму.
1755 року Португалія зазнала непоправного удару відвеликого землетрусу,магнітудою 8,5—9 балів, та цунамі. Столиця Лісабон була вщент зруйнована. КорольЖозе I доручив її відбудову голові уряду, помбальському маркізуСебаштіану де Карвалю, послідовнику ідейпросвітництва, який встановив у країніавторитарний режим. Маркіз провів радикальні реформи — скасуваврабство, реорганізував збройні сили та податкову систему, але водночас, жорстоко придушив опозицію, обмежив права підданих та Церкви, посилив урядовуцензуру і заборонив діяльністьєзуїтів.
1807 року до Португаліївдерлися французькі військаНаполеона, якіспустошували країну протягом наступних 4 років. Весь королівський двір переїхав до Бразилії, встановивши столицю вРіо-де-Жанейро.1821 року корольЖуан VI повернувся до Лісабона, але залишив в Південній Америці крон-принцаПедру. Останній, за підтримки бразильської знаті, проголосив незалежність Бразилії в1822 році й став їїпершим імператором.1826 року, після смерті батька, Педру зійшов на португальський трон під іменем Педру IV, але надаючи перевагу Бразилії, відмовився від нього на користь своєї донькиМарії II. Проти цього виступив його братМігел І, який узурпував престол. Це спричиниловійну між двома таборами, яка закінчилися1834 року поразкою Мігела та інтронізацією Марії II. Землетрус, французька окупація, втрата найбагатшої бразильської колонії та міжусобні війни завдали непоправної шкоди суспільно-політичному розвитку Португалії.
З кінця XIX століття Португалія увійшла у глибоку соціально-економічну кризу. За правління короляКарлуша країна двічі проголошуваласябанкрутом — в1892 і1902 роках. Це спричинило колапс господарчої системи, критику монархії, політичну кризу та радикалізацію населення.1908 року португальські ліві здійснилитеракт у Лісабоні, під час якого вбили короля Карлуша та спадкоємця престолуЛуїша-Філіпе. Новим королем було проголошеноМануела II, який виявися останнім — його скинули з престолу соціалісти під часПортугальської революції5 жовтня1910 року.
Шляхом репресивних заходів Салазар відновив суспільний порядок і португальську економіку. Усвідомлюючи руйнівну силу комуністично-соціалістичних ідей, він заборонив радикальні рухи й допомагав сусідній Іспанії в особіФранкоборотися проти лівацького уряду. Під часДругої світової війни Португалія зберігаланейтралітет, а з початкомХолодної війни приєдналася до західного антирадянського блоку. За Салазара країна стала членомНАТО (1949),ООН (1955),ЄАВТ (1960) таОЕСР (1961). Намагаючись протистояти визвольному рухові в колоніях, Салазар ініціював проекти з переселення білого населення до Азії та Африки, і, водночас, популяризував доктринулузотропікалізму — ідею толерантної Португалії як трансконтинентальної держави, а не імперії. Незважаючи на ці заходи уряд Індії захопив португальські володіння на своєму узбережжі впродовж 1954—1961 років, а в 1961 році народи Анголи, Мозамбіку та Гвінеїповстали проти португальського панування. Через колоніальну війну міжнародна спільнота наклаласанкції на Португалію, але Салазар та його наступникКаетану до останнього намагалися зберегти цілісність держави.
25 квітня1974 року в Лісабоні, під проводом офіцерів-ліваків, відбувся державний переворот, що отримав назвуРеволюції гвоздик. Внаслідок повалення Нової Держави постала Третя Португальська Республіка, сучасна Португалія. Владу на себе взялаРада національного порятунку. 1975 року вона визнала втрату африканських колоній таСхідного Тимору, що спричинило масовурепатріацію (близько 1 млн) білого населення до Португалії. За прем'єрства соціалістаМаріу Суаріша (1976—1978, 1983—1985), з метою досягти дореволюційного рівня економічного розвитку, Португалію реформували під наглядомМВФ. Уряд обрав курс на входження доЄЕС і провів земельну реформу. 1976 року він оприлюднив новуКонституцію, написану у соціалістичному дусі.
Уряд очолюєпрем'єр-міністр, який, як правило, є лідером, що переміг на парламентських виборах.Прем'єр-міністр формує склад свого кабінету. Від 26 листопада 2015 року головою уряду є Анто́ніу Ко́шта.
Парламент (Асамблея Республіки) обирається за партійними списками на 4 роки і є однопалатним. До складу парламенту входять 230депутатів. Попередні парламентські вибори відбулися5 червня2011 року, на яких перемогласоціал-демократична партія, здобувши 38,68 % голосів.
Членство в міжнародних організаціях — Португалія є членомООН,СОТ,МВФ,ВООЗ,НАТО,ЄС, Організації економічного співробітництва і розвитку.
Розподілекспорту Португалії у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідеромІспанією (100 % = $11 493 400 000).
Португалія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна талегка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У промисловості переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, бл. 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Міжнародні аеропорти функціюють вЛісабоні,Порту,Фару, наАзорських о-вах іМадейрі.
Імпорт (енергоносії, сировину для ряду галузей промисловості і продовольство) — 41,4 млрд $ (г. ч. Іспанія — 24,0 %; Німеччина — 14,0 %; Франція — 11,2 %; Італія — 7,9 %; Велика Британія — 6,6 %).
Експорт (текстиль, одяг, взуття, лісоматеріали, включаючи пробку, судна, енергоустаткування, хімічні продукти) — 31,6 млрд $ (г. ч. Німеччина — 19,0 %; Іспанія — 15,%; Франція — 14,4 %; Велика Британія — 12,1 %; Нідерланди — 4,8 %).
Станом на2017 рік Португалія поділяється на 2 автономні регіони (Азорські острови іМадейра) та 18округів. Регіони та округи поділяються намуніципалітети, які мають у своєму складіміста,містечка тапарафії. Столиця країни —Лісабон. Райони Лісабона і Порту поділяються на квартали (bairros), квартали — на парафії (freguesias). Історичний поділ —провінції.
Португалія, в тому числі архіпелаг Азорські острови і Мадейра налічує 10 529 255 мешканців, що являє собоюгустоту населення в 114 чоловік на квадратний кілометр. Офіційнамова, якою послуговується практично все населення країни —португальська.
Вікова структура: 10—14 років — 16,6 % (916 234 чоловіків / 839 935 жінок), 15—64 років — 66,3 % (3 468 844 чоловіків / 3 538 779 жінок), 65 років і старші — 17,1 % (744 787 чоловіків / 1 057 633 жінки)
Співвідношення статей: при народженні — 1,07 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці до 15 років: 1,09 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці від 15 років до 64 років: 0,98 чоловіків / 1 жінку, у віці 65 років і старше: 0,7 чоловіків / 1 жінку, сумарний показник — 0,94 чоловіків / 1 жінку
Після 2000 року португальське населення зростає, але природний приріст населення (народжуваність мінус смертність) скорочується, корінне населення країни старішає і немає швидкого поновлення поколінь. Крім того, середня тривалість життя зросла у чоловіків і жінок, що зіграло вирішальну роль у процесі старіння населення. А головним джерелом поповнення чисельності населення країни стає, в чергове, міграція, як колишніх мешканців метрополій (особливо, бразилійців), так й з інших країн світу (особливо, з Східної Європи). Це зростання чисельності населення здебільшого відображається в прибережних районахСетубалу,Порту,Авейру і Браги та передмістях Лісабона.
Португалія вважається моноетнічною країною, населеноюпортугальцями. Але водночас, ця моноетнічність доволі особлива, оскільки за віки свого існування в силу численних історичних факторів португальському суспільству доводилося поповнювати свою чисельність різними народностями й племенами (малими та значними групами), здебільшого, асимілюючи їх в своєму етносі. Завдяки своєму територіальному розташуванню (на Іберійському півострові) на переплетінні континентальних та суспільних процесів таке «поповнення» відбувалося доволі часто й різноманітним чином. Хоча на основі сучасних досліджень доведено, що головні генетичні особливості прадавніх португальців збігаються за основними позиціями з населенням сучасної Португалії. Як вважають, етнічні португальці походять від народів пізньогопалеоліту, які, можливо, прибули до Піренейського півострова 35,000-40,000 років тому.
Подальшою етнічною складовою ставали постійні міграційні процеси, починаючи від добиенеоліту,бронзової ізалізної доби доіндо-європеїзації на Піренейському півострові (в основному кельтська група — «celtização»). Потім булалатинізація, вторгнення німецьких племен, ісламістівмавритан, колоній юдеїв і рабів з Сахари, і всі вони також відобразилися на етнічному складі в країні. Але завдяки суспільній національній особливості (згодом назвуть «португальський націоналізм») всі ці впливи були поглинуті-асимільовані. Доволі важко перерахувати всі найбільш історично значущі етнічні групи, що вплинули на суспільство Португалії, адже то були культури: індоєвропейці прадавнііберійці та їхні нащадки; протокельти і кельти (лузітанці,галісійці,кельти…); були йфінікійці ікарфагеняни,римляни,свеви,бури івестготи, а такожвандали йалани; деякі візантійські народи,бербери,араби тасакаліби (слов'янські раби);євреї-сефарди. Усі ці племена-народності залишили свій слід португальцям, іноді сильніше, іноді тільки рудиментарно — поодинокими особливостями.
Саме в такому етнічному «котлі» була сформована португальська ідентичність та їх суспільство, на таких особливостях й сформувалася етнічна «моно-складова» Португалії, котра не тільки черпала, але й віддавала. Адже, протягом віків, володіючи обширними колоніями, що в десятки разів перевищували територію Португалії, доводилося й віддавати значну частину свого етнічного багажу заради управління тими територіями. Тому єдиною етнічною видозміною вважається зворотна міграція населенняколоній дометрополії. Але й надалі, португальське суспільство (за старими етнічними звичаями) поглинає ці потоки, вважаючи їх й надалі португальцями. Хоча наприкінці 20 століття таки вдалося сформувати дві етнічні складові в Португалії, які визначаються —португальці від 90 % до 95 % імігранти від 5 % до 10 % (бразильці,українці,кабовердці,ангольці…).
У країні дуже багато робітників-українців. 2003 року була створенаСпілка українців у Португалії; дійсний член ACIDI,СКУ,ЄКУ,УВКР. При Спілці відкрито 14 осередків і 9 українських суботніх шкіл.
Португальська мова — офіційна мова держави. Вона належить дороманської групиіндоєвропейських мов. Виникла на територіїГалісії в Іспанії та на півночі Португалії. Морфологічно вважається галісійсько-португальським мовним підтипом романських мовних груп. Ще понад 2000 років тому мешканці тутешніх країв асимілювали та взяли до вжиткулатинську мову, як основну для народів, що були під впливом Великої Римської імперії. В силу багатьох історичних та етнічних чинників на Іберійському півострові місцевим народам вдалося привнести до «латиниці» свої численні мовні особливості, тим самим сотворивши автентичні мовні ознаки. А в епоху Великих відкриттів, португальцям вдалося поширити вплив на численні народи та території світу, в тому числі і у мовній сфері. У результаті чого, в даний час, португальська мова є також офіційною уБразилії,Анголі,Мозамбіку,Кабо-Верде,Сан-Томе і Принсипі,Гвінеї-Бісау іСхідному Тиморі таМакао. Звичайно, в цих країнах вживається не академічна португальська мова, адже вона також зазнала певного національно-мовного забарвлення тих територій.
Хоча вважається, що Португалія є мономовна країна, але в самій країні виокремлюють декілька мовних діалектів, якими послуговуються португальці в повсякденному вжитку (в основному вони прив'язані до історично-територіальних меж в самій країні).
Окремо від португальської мови стоїтьМірандська мова, яка, по великому рахунку, є мовним діалектом леонісійської мовної групи (в Іспанії). Цямова також визнається як регіональна мова в деяких муніципалітетах на північному сході Португалії, хоча офіційні цифри щодо її носіїв коливаються в межах 5000 осіб (тоді як неофіційно вважається, що це понад 12 тисяч), що мешкають в регіоніМіранда-ду-Дору.
Оскільки в Португалії проходили чисельні імміграційні процеси, тому в країні є місця компактного проживання національних меншин, котрі з часом формують свої суспільно-общинні групи та культурно-мовні заклади, де послуговуються між собою мовами своїх народів. Таким чином, в Португалії, нарівні з португальським, бразилійським та кабо-вердським діалектами, виникли носії слов'янської мовної групи (зокрема,української мови). Також суттєвий вплив існуєіспанської мови (як мови сусіднього народу), а такожанглійської мови (мова бізнесу та академічних кіл).
Близько 90 % населення країни сповідуєкатолицизм[10]. Католицизм в Португалії завжди був пов'язаний з місцевими традиціями, населення шанувало пам'ять багатьох популярних місцевих святих, чиї пам'ятні дні відзначаються урочисто, як церковні свята. Селище Фатіма, де в 1917 роціДіва Марія, як вважається, явилася трьом дітям, сталопопулярним місцем паломництва.
Перша протестантська громада в Португалії виникла в XVII столітті середбританських підданих. Проповідь протестантизму серед португальців була розпочата лише в XIX столітті. За даними на 2010 рік у Португалії проживало 373 тис. протестантів[10]. Найбільшу протестантську конфесію в країні складаютьп'ятидесятники тахаризмати (неоп'ятидесятники) (289 тис.[10]).
За останні 25 років у зв'язку з масовою трудовою міграцією з країн Східної Європи в Португалії помітно зросла кількість православних (60-80 тис.[11][10]). Ще 135 тис. португальців належать до різних псевдохристиянських релігійних організацій[12]; в першу чергу цеСвідки Єгови імормони.
Серед іноземців та робочих-мігрантів, що живуть в країні, єбуддисти (60 тис.[12]),мусульмани (26-65 тис.[12][13]),індуїсти (6,5 тис. [28]), прихильникикитайської народної релігії (22 тис.[12]). В ході загального перепису населення в 2011 році 615 тис. жителів Португалії (6,8 % населення) назвали себе нерелігійними[14].
Луїш де Камоенш:«Лузіади» (найвідоміший португальський поет XVI століття, класик португальської і світової літератури)
Фернанду Пессоа (представник художнього авангарду, один з найвідоміших португальських письменників XX століття)
Жозе Сарамагу:«Євангелія від Ісуса Христа» (через осквернення новозавітних тем і португальських святинь зазнав нищівної критики на батьківщині, але отримав за це Нобелівську премію з літератури).
У Португалії окрімфутболу, багато інших професійних або напівпрофесійних спортсменів зорганізовані в спортивні клуби чи індивідуально, кожного сезону проводять спортивні змагання з таких видів, як:баскетбол,плавання,легка атлетика,теніс,художня гімнастика,міні-футбол,хокей на траві,гандбол,волейбол ірегбі та інших, менш популярних, видів спорту. Країна розташована в середноземноморській кліматичній зоні і має досконалу спортивну та транспортну інфраструктури, тому доволі часто приймає на своїй території різноманітні світові та Європейські спортивні змагання. З національних видів спорту, що притаманні саме португальцям, залишилося їхнє оригінальне бойове мистецтво —Жоґу ду Пау (Jogo do Pau), в якому бійці використовують палиці, щоб впоратися з одним або декількома супротивниками і яке культивується, здебільшого, на півночі країни.
↑абвгJason Mandryk. Portugal // Operation World: The Definitive Prayer Guide to Every Nation. — InterVarsity Press, 2010. — P. 692—694. — (Operation World Set) —ISBN 0-8308-5724-9.
↑Global Christianity(англ.). The Pew Forum on Religion & Public Life. 19 грудня 2011. Архіворигіналу за 22 травня 2013. Процитовано 13 травня 2013.
↑абвгTiago Santos, Pedro Soares, and Miguel Farias. Portugal // Religions of the World: A Comprehensive Encyclopedia of Beliefs and Practices / J. Gordon Melton, Martin Baumann. — Oxford, England : ABC CLIO, 2010. — С. 2278. —ISBN 1-57607-223-1.
↑Instituto Nacional de Estatistica Statistics Portugal. POPULACAO RESIDENTE COM 15 OU MAIS ANOS, SEGUNDO A RESPOSTA A PERGUNTA SOBRE RELIGIAO //Censos 2011 Resultados Definitivos - Portugal / Alda de Caetano Carvalho. — Лісабон : Instituto Nacional de Estatistica, I.P, 2013. — P. 530. —ISBN 978-989-25-0181-9.
Португалія (Portugal, Republica Portugaesa) // Україна в міжнародних відносинах: Енциклопедичний словник-довідник / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАНУ, 2013. — Вип. 4 : Предметно-тематична частина: П-Я. — С. 89-92. —ISBN 978-966-02-7035-0. Режим доступу:https://elibrary.ivinas.gov.ua/491/
Нова історія Азії та Африки: колоніальний Схід (кінець ХІХ — друга третина XX ст.): навч. посіб. / В. І. Головченко, В. А. Рубель. — К. : Либідь, 2010. — 520 с. —ISBN 978-966-06-0576-3
Prestage, Edgar.Portugal. // The Catholic Encyclopedia. Vol. 12. New York: Robert Appleton Company, 1911.
Варьяш О. И., Черных А. П. Португалия: дороги истории. M., 1990.
Cagle H. Assembling the Tropics: Science and Medicine in Portugal's Empire, 1450—1700. Cambridge University Press, 2018.
Cavallaro M.E., Kornetis K. Rethinking Democratisation in Spain, Greece and Portugal. Springer International Publishing; Palgrave Macmillan, 2019.
Cleminson R. Catholicism, Race and Empire: Eugenics in Portugal, 1900—1950. Central European University Press, 2014.
Disney A.R. A History of Portugal and the Portuguese Empire: From Beginnings to 1807. Vol.1-2. Cambridge University Press, 2009.
_-_es.svg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
