У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:Плутарх (значення).
Плутарх (грец.Πλούταρχος,лат.Plutarch, близько46 —120/127 нашої ери) — давньогрецький письменник, історик і філософ-мораліст. Автор знаменитих«Порівняльних життєписів» і низки філософських творів, написаних у руслі традиціїплатонізму. Був одним із найвідоміших античних письменників, був творцем жанру біографії. Він народився в маленькому місті Херонії і здобув блискучуосвіту в Афінах,Александрії та Римі. Він часто навідувався до Риму, де мав багатьох впливових друзів, насамперед — імператораТраяна. Жив Плутарх у ті часи, колиЕллада стала провінцією Риму і називалася Ахайєю, і якийсь час обіймав високу посаду їїпрокуратора. Про життя одного з таких видатних вчених — Плутарха — дещо відомо завдяки його особистим розповідям про його сім'ю і власну діяльність.
Плутарх походив із заможної родини, що мешкала в невеликому містечкуХеронея вБеотії. ВАфінах вивчавматематику,риторику іфілософію, останню головним чином, у платонікаАмонія. У молодості багато подорожував. ВідвідавГрецію,Малу Азію,Єгипет, був уРимі, де зустрівся знеопіфагорейцями, а також зав'язав дружбу з багатьма видатними людьми, у тому числі зКвінтом Сенеціоном (другом імператораТраяна),Аруленом Рустіком,Луцієм Местрієм Флором, близьким соратником імператораВеспасіана, який допоміг Плутарху одержатиримське громадянство. Однак, незабаром, Плутарх повернувся в Херонею. Він вірно служив своєму місту на громадських посадах, збирав у своєму будинку молодь, а навчаючи власних синів, створив свого роду «приватну академію», у якій відігравав роль наставника і лектора. Завдяки цій своєрідній філії афінськоїплатонівської Академії беотійська Херонея стала одним з центрівплатонізму в I ст. н. е. На п'ятдесятому році життя став жерцемАполлона вДельфах, намагався повернути святилищу іоракулові колишнє значення. Плутарх був типовим представником грецької міської аристократії цього часу: виступаючи іноді на ширшій політичній арені, він намагався залишатися переважно місцевим діячем рідної Херонеї.
Плутарх жив у ті часи, колиЕллада стала провінцією Риму і називаласяАхайєю, і якийсь час обіймав високу посаду їїпрокуратора.
Він написав близько 200 творів різної тематики, найвідоміший з яких — «Порівняльні життєписи». У них він дав 50 біографій (з них 46 парних). Іноді «Порівняльні життєписи» називають також «Паралельними життєписами» оскільки портрети греків і римлян подані парами, наче «паралельно», за схожістю або контрастом. Подекуди таке порівняння закінчується «зіставленням», де підводиться певний підсумок, підкреслюється схоже і різне у видатних представників обох народів. Численні твори Плутарха не становлять собою скільки-небудь оригінальної творчості, проте є плодом величезної начитаності. Список творів Плутарха містить 207 назв; з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька несправжніх). Їх прийнято поділяти на дві групи: 1) «популярно-філософські» (так зв.«Моралії») трактати на всілякі теми — релігійні, філософські, природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощі, про користолюбство, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) «біографії». Цей поділ походить від видання Плутарха, здійсненоговізантійським ченцемМаксимом Планудом (XIII ст.) і є досить умовний.
У творах першої групи звичайно використовується форма діалогу, послання абодіатриби, цікавого повідомлення на філософські теми і широко використовується у виписках і переказах філософська продукція минулих століть. Питання літератури цікавили Плутарха головним чином у зв'язку з моральними і педагогічними проблемами. Цінні історичні відомості містяться в трактаті «Про музику».
Крім суто художніх завдань, Плутарх талановито вирішив і завдання патріотичні. Як зазначалося вище, він, грек, був високим посадовцем Римської імперії і не піднімав проти неї жодних повстань, але прислужився Елладі іншим чином: створивши яскраві паралельні образи еллінів і римлян і об'єктивно змалювавши усіх, він возвеличив Елладу, не принизивши Риму «і навпаки».
У нові часи Плутарх став одним із найулюбленіших античних письменників. Його сюжети використовували в художній практиціВільям Шекспір («Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра»), французькі класикиП'єр Корнель іЖан Расін.Мішель Монтень називав «Порівняльні життєписи» своїм требником, а Наполеон постійно носив їх із собою (як А. Македонський —«Іліаду»Гомера).
Біографії — це головний твір Плутарха «Порівняльні біографії» грецьких і римських державних діячів. Історичні події є для Плутарха лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як об'єктів наслідування; дрібні особисті риси приваблюють до себе особливу увагу моралиста-характеролога, який не нехтує й анекдотами. У розумінні критичного ставлення до джерел і розуміння причин історичних подій Плутарх не був на рівні навіть античної науки. Для сучасного історика його «біографії» цінні передовсім як багаті збірки матеріалів з історіографічної літератури, що не дійшла до нас. Сам Плутарх віддавав шану давньогрецькому історикуДіоклу і римськомуКвінту Фабію Піктору, на твори яких посилався.
Хоча Плутарх не був оригінальним письменником, він збирав і обробляв те, що інші письменники і мислителі написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд, і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку і літературу. Різноманітності інтересів Плутарха відповідало значне число його творів, від яких збереглося менше половини.
Хоч його твори й названі історіографічними, Плутарх передовсім мораліст, а не історик, тому наукову точність він навіть не мав на меті, його більше цікавили особистісні якості видатних людей (з метою дати позитивний приклад для наслідування, іноді він навіть прикрашає портрети своїх героїв). Загалом же «Порівняльні життєписи» є високохудожнім твором своєї доби, і перед читачем відкривається не музейний зал, а живі обличчя видатних греків і римлян.
Філософія Плутархаеклектична: релігійно-консервативна спрямованість обумовлює звертання до пізньогоПлатона, і формально він бувплатоніком, однак переважно цікавивсярелігійними йетичними питаннями. Його інтерпретаціяПлатона продовжувала лініюПосідонія і готувала ґрунт для неоплатонічного тлумаченняБіблії. Полемізуючи зі стоїчним натуралізмом істоїцизмом, Плутарх схилявся до розуміння матерії як космічного начала недовершеності, що дуалістично протистоїть трансцендентномуБогу. Посередники між світом іБогом — демони (генії); демонологія надає можливість примирити філософський монотеїзм з традиційною грецькоюміфологією.
Філософія для Плутарха — не систематична дисципліна, а засіб самоосвіти універсально розвинутої людини. Плутарх користується вченням скептиків про недостатність знання, а в питаннях прикладної моралі запозичив багато чого в стоїків, усуваючи радикальні моменти їхнього вчення, і навіть у ненависних йому епікурейців. Вищою етичною цінністю для Плутарха є «благодушність», щиросердечний спокій, досягти якого можна лише добрими справами, дружнім ставленням до людей («філантропія»), суворим виконанням обов'язків щодо оточуючих. Ветиці Плутарх слідував заАрістотелем, хоча виходив з характерного платонічного розуміння мети життя як «уподібнення богові», що досягається через вправу в доброчесності. Стрижнем етичних поглядів були поняття освіченості і «філантропії» — центральні також і для біографічного циклу, що доповнює теоретичні трактати по етиці. Вимагаючи впровадження етичного змісту в усі області життєвої діяльності, Плутарх не виходив за межі повсякденного моралізування: типовий епігон, він цілком задоволений своєю культурою. Етичною нормою для нього виступає ідеалізована практика староїполісноїГреції, що не заважало йому однак залишатися вірним громадяниномРимської імперії; тиради проти деспотизму і гноблення залишаються політично необразливою фразеологією, тим більше, що й офіційна стоїчна теорія трактувала государя як слугу громадян, натхненого прагненням до спільного блага.
Цікавий і добросердий виклад, що не загострює спірних проблем, збирання культурної спадщини еллінізму в примирливій еклектиці «філантропічного» світогляду дозволяли представникам різних епох і напрямів знаходити в Плутарха цінний для них матеріал і забезпечили йому велике зацікавлення з боку пізніших століть, яким користувалися далеко не всі стародавні автори. Батьки церкви знаходили в релігійності й етиці Плутарха багато рис християнського вчення, і називали його «напівхристиянином»;візантійці цінували його як ерудита, який зберіг величезну кількість відомостей (звідси і відносна збереженість значної частини спадщини Плутарха). Ворожа до всіляких крайнощів, у тому числі йаскетизму,етика Плутарха привертала увагу вождівРеформації (Меланхтон,Цвінґлі); уНімеччині його популяризувалиГ. Сакс іФішарт, уФранції —Рабле іМонтень. Плутарх стає улюбленим читанням у Новий час.Шекспір («Юлій Цезар», «Коріолан», «Антоній іКлеопатра»),Корнель («Серторій», «Агесілай»),Расін («Мітридат») знаходять у Плутарха сюжети своїх драм. Прагнення аристократії до показу своїх героїв породило вXVII ст. численні «життєписи» знаменитих людей за зразком Плутарха. Але особливо близький був Плутарх вікуПросвітництва своєю«філантропією» (Ж. Ж. Руссо,Мірабо), а ідеологіяфранцузької революції знаходила в «Біографіях» Плутарха прославляння республіканських чеснот і ненависть до тиранів (уРосії Плутарх цікавив з цього бокудекабристів). Сліди захоплення Плутархом помітні уШіллера. УXIX ст. інтерес до Плутарха падає, для соціальної і філософської проблематики наївнийеклектизм Плутарха не міг становити скільки-небудь актуального інтересу.
Плутарх. Життєпис Перікла / переклав і упорядкував о. Спиридон Кархут. — Львів : Друк Наукового товариства імени Шевченка, 1911. — VIII, 112 с. (Для ужитку в гімназіях з руським викладовим язиком) с.[11]
Плутарх. Порівняльні життєписи. Пер. з дав.–гр. Й. Кобів, Ю. Цимбалюк. Том I (серія). — Київ:Стилет і Стилос, 2023. (перевидання / сучасне видання перекладів Й. Кобіва та Ю. Цимбалюка;ISBN 978-617-95149-5-1, додрук — 2025).
Плутарх. Порівняльні життєписи. Переклав В. Туренко. Том II (серія). — Київ: Стилет і Стилос, 2024.
Плутарх. Порівняльні життєписи. Переклав з дав.–гр. Назар Ващишин. Том III (серія). — Київ: Стилет і Стилос, 2026. — 488 с.ISBN 978-617-8393-19-9.
↑Олександр Одрін. Плутарх і його повчальні життєписи республіканських діячів на тлі імперської доби // Плутарх. Порівняльні життєписи. Пер. з дав.–гр. Й. Кобів, Ю. Цимбалюк. Том I (серія). — Київ:Стилет і Стилос, 2025, с. 18.
Плутарх // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 353. —ISBN 966-692-744-6.
Плутарх // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 171.
