На цій сторінці показано неперевірені зміни
Пафлагонія (грец.ἡ Παφλαγονία,лат.Paphlagonia) — історичний район на півночіМалої Азії, що в цьому місці найбільше виступає вЧорне море. В Повісті временних літ згадується як Фафлагонія, на яку наступав князь Ігор.
Пафлагонія обмежена мисами Карамбіс (нині Kerembeh) та Сіріас (або Лепте, нині Індже Бурун). Зі східного боку Пафлагонія прилягала доПонту, від якого була відокремлена річкою Галісом (Кизилирмак), а з західного боку межувала, по річці Парфенія (Бартал) та притоках Білеоса, зВіфінією; з південного боку її природний кордон утворював хребет Ормініон та річка Кизилирмак.
Натомість політичний кордон Пафлагонії суттєво змінювався внаслідок неодноразових іноземних інвазій. Рельєф області визначають продовження хребта Паріадреса (бархани) та паралельні йому гірські ланцюги. За винятком долини річки Амніаса (Гек-Ирмак), лівої притоки Кизилирмак, тут майже немає площ, зручних для землеробства. Зате здавна процвіталоскотарство; пафлагонські мули й коні були відомі за межами Пафлагонії. За свідченнямГеродота, ця область в найдавніші часи входила до складу каппадокійського царства.Страбон стверджує, що у пафлагонців та каппадокійців була спільна мова. Назва Παφλαγόνες, за гіпотезою Е. Рюкерта, походить від παφλάξειν — «незрозуміло бурмотіти» та означає те ж, що βαρβαροι; гадають, що цю назву було дано грецькими мореплавцями населенню Пафлагонії, яке розмовляло незрозумілою дляеллінів мовою.
Пафлагонці були відомі як грубий, забобонний та не надто освічений народ, проте вони були чудовими наїзниками. Рибальство, лісовий промисел та розробка багатих мідних копалень збагачували переважно грецьких колоністів. Під час лідійського та перського панування в Пафлагонії правила місцева династія (засновником бувКорила), якій близько400 року до н. е. належала й північна частинаКаппадокії. За часів цієї династії столицею та єдиним важливим містом внутрішньої країни було місто Гангра (нині Kjankari, за народною вимовою Tschangri,лат.Germanicopolis). Після смертіОлександра Македонського Пафлагонія разом з Каппадокією дісталасяЄвменові. У II столітті до н. е. місцеві князі, які правили на захід від нижньої течії річки Кизилирмак й виводили свій рід відАхеменідів, створили великеПонтійське царство.
Римський полководецьПомпей, зруйнувавши Понтійське царство, приєднав прибережну частину Пафлагонії до провінції Віфінія-Понт, а країна всередині материка залишалася під владою князів-данників. У7 році до н. е. обидві половини Пафлагонії були розділені між провінціямиВіфінія таГалатія. У візантійський час існувалаоднойменнафема.
Завоюваннятурків-сельджуків позбавили візантійців їхніх володінь у Малій Азії. Візантійські імператори з династіїКомнінів наприкінці XI і початкуXII століть на певний час повернули прибережні землі імперії.1133 рокуІоанн II Комнін захопив містаГангра таКастамона, протеЧетвертий хрестовий похід (1204) призвів до руйнування Візантійської імперії. Лише незначні частини Пафлагонії увійшли до складу Трапезундского та Нікейського царств.
