Мови: іспанська (державна),гуарані. Парагвай є унікальним прикладом дійсно двомовної країни: абсолютна більшість населення володіє обома мовами й використовує їх за ситуацією. Іспанська — офіційна, мова літератури та діловодства, мову гуарані використовують у побуті. Приблизно 6 % населення володіють лише іспанською, близько чверті знають лише гуарані, близько 70 % населення є двомовними.
Республіка Парагвай розташована в центральній частині Південної Америки, і не має виходу до моря. Парагвай — гаряча та волога країна, розділена на дві нерівні частини річкоюПарагвай. На захід від річки знаходиться областьГран-Чако, пустельний край, який займає близько 60 % площі країни. На сході, де зосереджена основна частина населення, знаходяться родючі рівнинні землі та субтропічні ліси. Майже всі парагвайці, які живуть в цих місцях, займаються скотарством і вирощуванням цукрової тростини, рису, кави та сої. Парагвай залишається бідною країною, але його родючі землі та можливості побудови ГЕС обіцяють багате майбутнє.
Із заходу на схід країна простягається на 660 км, із півночі на південь — на 925 км. Парагвай знаходиться на стику субекваторіального та тропічного поясів.
Основні природні райони:низовина Чако на захід від р. Парагвай іплато Орієнте (сх.) між річками Парагвай і Парана. Чако (займає 3/5 площі, перетинається Південним тропіком), з його жарким і посушливим кліматом, практично безлюдне. Орієнте має сприятливіші умови.
Пересічні температури в Асунсьйоні: січня — 29 °C, липня — 19 °C; опадів — 1270 мм. Лісом вкрита площа займає 32 %, під охороною — 3,8 %.
1617 — територія Парагваю отримала автономію в рамках віцекоролівства Перу. Місцеву владу здійснював орден єзуїтів. Єзуїти створили з індіанців загони самооборони проти бразильських мисливців за рабами. Індіанців прикріпили до спеціальних поселень —редукцій, на чолі яких стояли патери (священики). Помічників патерів набирали серед місцевого населення — вони носили звання корехідор (керівник) і алькальд (староста).
1811 — відокремлення Ріо-де-Ла-Плати від Іспанії викликало відцентрові тенденції всередині самопроголошеної держави, внаслідок чого Парагвай стає незалежною державою як від Іспанії, так і від Аргентини — правонаступниці Республіки Ріо-де-Ла-Плата. Довічним диктатором Парагваю став Франсіа.
1848 — проголошено рівноправністькреолів і індіанців.
1866–1870 —Парагвайська війна з Бразилією, Аргентиною й Уругваєм (Війна Потрійного альянсу). Втрачено близько 1/2 території і 4/5 населення. Економіка була дуже підірвана, і в країні затвердився англо-американський капітал.
1870–1879 — Окупація союзників. За час управління Парагваєм Аргентини та Бразилії, Парагвай втратив до 154 000 км²
1887 — офіційно були засновані партії прихильників ліберальних реформ та партія землевласників«Колорадо».
1904 (серпень—грудень) —розпочалася низка ліберальних повстань, військових переворотів та громадянських бунтів, після яких влада партії «Колорадо» була усунута, а її місця посілаЛіберальна партія. Наступний підйом Ліберальної партії ознаменувався зниженням впливу Бразилії на Парагвай та зростання аргентинського впливу. Революція закінчилися 12 грудня 1904 року, колиХуан Антоніо Ескурра пішов у відставку, а 19 грудня тимчасовим президентом ставХуан Баутіста Ґаона від лібералів.
1932–1935 —Чакська війна з Болівією. Парагвай переміг і здобув усю областьЧако з багатими нафтовими родовищами, але завойовані землі стали розробляти корпорації США.
1936 — переворот, здійснений ветеранами Чакської війни.
У роки Другої світової війни Парагвай проголосив нейтралітет, але де-факто надавав допомогуНімеччині, а після закінчення війни дав притулок нацистським злочинцям.
Парагвай —республіка. Діє Конституція від 21 червня 1992 р.
Глава держави — президент, який обирається загальним прямим голосуванням терміном на 5 років. Переможець визначається простою більшістю голосів. Президент не може бути обраний на другий термін. Віцепрезидента обирають тим самим шляхом і на той самий строк, що і президента.
Законодавча влада здійснюється Конгресом (двопалатний парламент), який складається з двох палат: сенату (45 сенаторів) і палати депутатів (80 депутатів). Обидві палати обираються загальним прямим голосуванням терміном на 5 років. Голова Сенату — Мігель Каррісоса (Miguel Carrizosa). Голова Палати депутатів — Енріке Бусаркіс Касерес (Enrigue Buzarguis Caceres).
Виконавча влада здійснюється президентом, який формує очолюваний ним уряд.
Національний союз порядних громадян — НСПГ (Union Nacional de Ciudadanos Eticos-UNACE). Консервативна партія. Заснована в 2002 р. Голова — Ліно Ов'єдо(Lino Oviedo). Національно-республіканська асоціація (НРА) — партія «Колорадо» (Asociacion Nacional Republicana (ANR) — Partido Colorado). Консервативна партія створена у 1887 р. Налічує 1,6 млн членів. Голова — Ліліан Саманьєго (жін.) (Lilian Samaniego). Друкований орган — газета «Патріа» (Patria). Парагвайська комуністична партія — ПКП (Partido Comunista Paraguaya — PCP). Заснована 19 лютого 1928 р. Генеральний секретар ЦК ПКП — Наджиб Амадо (Najeeb Amado). Друковані органи — газета «Аделанте!» (Adelante!) і політико-теоретичний журнал «Перспективас» (Perspectivas). Партія «Мила батьківщина» (Partido Patria Querida) заснована в 2002 р. Голова — Педро Фадуль(Pedro Fadul).Патріотичний альянс за зміни (Alianza Patriotica para el Cambio). Передвиборчий блок. Створений в 2007 р. Істинною ліберально-радикальною партією та іншими лівоцентристськими партіями і організаціями. Лідер — Фернандо Луго(Fernando Lugo). Істинна ліберально-радикальна партія — ІЛРП (Partido Liberal Radical Autentico — PLRA). Правоцентристська партія. Заснована у 1978 р. Голова — Луіс Федеріко Франко Гомес (Luis Federico Franco Gomes). Революційна фебреристська партія — РФП (Partido Revolucionario Febrerista — PRF). Партія. Створена у лютому 1951 р. під назвою Фебреристська партія. Голова — Нільс Кандіа-Хіні (Nils Candia-Gini). Друковані органи — тижневик «Пуебло» (El Pueblo) і «Прогресо» (El Progreso). Християнсько-демократична партія — ХДП (Partido Democrato Cristiano). Партія. Створена у 1960 р. Налічує 20,5 тис. чол. Голова — Херардо Ролон Посе (Gerardo Rolon Pose).
6 831 306 (2008) (95 % нащадкиіспанців таіндіанців); Річний приріст населення — 2,7 %. Населення — представники змішання монголоїдної(індіанці гуарані) та європеоїдної (іспанці) рас. У цей час метисів проживає 95 %, америндів та європеїдів — 5 %. 95 % населення зосереджується в Орієнте. У містах мешкає 54 % населення країни.
Парагвай — аграрна країна, один з найбільших у світі виробниківсої (6-е місце у світі). Є однією з найвідсталіших країн Південної Америки.ВВП на душу населення в 2009 році — 4,1 тис. дол (154-е місце у світі). Нижче рівня бідності — 32 % населення (в 2006).Сільське господарство (22 % ВВП, 31 % працюючих) —бавовник, цукрова тростина, соя,кукурудза,пшениця, тютюн, кассава (тапіока), фрукти, овочі; лісозаготівлі. Промисловість (18 % ВВП, 17 % працюючих) — виробництво цукру, цементу, текстилю, напоїв, лісоматеріали; гідроенергетика.Сфера обслуговування — 60 % ВВП, 52 % працюючих.У господарстві країни зайнято 2 млн чоловік: у сільському господарстві — 39 %, промисловості — 23 %. Частка у ВНП: сільське господарство — 24 %, обробна промисловість — 16 %, сфера послуг — 54 %. Обробляється 4 % площі, під пасовищами знаходиться 55 %. Зрошується 67 тис.га. Вирощують: кукурудзу, коренеплоди, цукрову тростину, мате (парагвайський чай), бавовник.Потужні ГЕС на р. Парана: «Ітайпу» (7,4 млн кВт), на кордоні з Бразилією та «Корпус Посадос» (4,7 млн кВт), на кордоні з Аргентиною.
Основною галуззю невиробничої сфери єтуризм. Щорічно в Парагваї буває 147 тис. туристів, що дає 197 млн доларів прибутку. У списку ЮНЕСКО є єзуїтська місія Ла-Сантисіма-Тринідад-де-Парана і Таваранке.
У країні є 965 км залізниць. Добре розвинутий автомобільний та повітряний транспорт. У Парагваї є 5 аеропортів із постійними рейсами. Розвинутий і річковий транспорт. Найбільший річковий порт знаходиться у містіАсунсьйон. Наземні зв'язки з зовнішнім світом відбуваються через Аргентину і Бразилію.
У цей час Парагвай є республікою. Офіційна назва — Республіка Парагвай. Глава держави та уряду — президент. Законодавчий орган — Національний конгрес. Адміністративно — територіальний поділ: 16 департаментів і один столичний округ. Воєнні витрати — 0,9 % ВНП. Військовослужбовців 20 200.
Головними партнерами в зовнішніх стосунках Парагваю є країни Південної Америки. Але активно розвиваються відносини з рештою держав світу. Парагвай наразі (2019 р.) є єдиною державою Південної Америки, що підтримує дипломатичні стосунки зТайванем, а не зКНР.
Серед парагвайців популярним видом декоративно-вжиткового мистецтва ємереживо. З мережив, які називаються «ньяндуті» («павутина»), парагвайці роблять квіти, птахів, тварин та різноманітні візерунки.
Одна з великих діячів культури Парагваю — Хосефіна Пла (1903—1999), поетеса, автор романів і оповідань, яка працювала також в галузі художньої кераміки.
У доколоніальний період існував лише фольклор гуарані, що отримав розвиток і в колоніальну добу.
Література Парагваю розвивається іспанською мовою та мовоюгуарані.
Зародження національної літератури Парагваю почалося після повалення іспанського панування. Провідною стала поезія Н. М. Талавери, автора патріотичних віршів у тому числі національного гімну, він є першим у країні поетом-романтиком.
У 90-ті роки XIX століття основне місце зайняла героїко-епічна тема. Перші письменники-просвітники поєднували літературну публіцистику і критику з історико-філософськими пошуками: С. Баес, М. Гондра, М. Домінгес та інші прославляли історичне минуле, сприяли утвердженню національної самосвідомості. Ідеї просвітників були розвинуті прозаїком Р. Барретом і поетами початку XX століття Х. Е. О'Лірі (цикл віршів «Наша епопея»), І. А. Пане. Суспільне гуманістичне начало характерне для Е. Фаріньї Нун'єса створившого епічну поему про життя народа «Пісня віків» і роман «Родопис» (1912). У романі «Світанок» Х. Стефанича проявились реалістичні тенденції. Різко зріс інтерес до фольклору гуарані; у1917 вийшла антологія поезії гуарані «Лісові квіти». Популярності набули вірші М. Ортіса Герреро в котрих він виступав проти несправедливих війн, соціального і національного гніту. Засновник національної драматургії і організатор національного театру «Кара-Пока» Х. Корреа був також помітним представником поезії тісно пов'язаної з фольклором.
У 1930-х Е. Кампос Сервера вніс в поезію соціальну тематику, нові виразні засоби. Його послідовниками були А. Роа Бастос, Е. Ромеро, Х. Пла, Г. Касаксія. До цього часу відноситься становлення парагвайської прози; появились повісті і розповіді що відобразили трагічні подіїЧакської війни1932—1935 років: «Хрести з кебрачо» (1934) А. Вальдовіноса, «Вісім чоловік» (1934) А. Віільярехо, «Під знаком Марса, Хроніки війни за Чако» (1934) Х. Пастора Бенітеса.
Українська етнічна меншина в ційпівденноамериканській країні у середині 1990-х років становила від 5000 до 8000 мешканців. Українці зосереджені в Парагваї у невеличких громадах навколо містаЕнкарнасьйон на південному сході країни, на кордоні заргентинською провінцієюМісьйонес (яка є теж центромукраїнської еміграції в Аргентині). Більшість українців у Парагваї займається сільським господарством, вирощуваннямрису,кукурудзи,пшениці та інших культур. Певна частина українців Парагваю працюють у різних державних установах країни, в тому числі на високих урядових посадах.
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. Посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів :Світ, 2002. — 672. с.—ISBN 966-603-178-7
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. —ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. —ISBN 978-966-439-989-8
Beverina J. La Guerra Del Paraguay 1865-1870. Resumen Histórico. Círculo Militar, 1973.
Mora F.O., Cooney J.W. Paraguay and the United States: Distant Allies. University of Georgia Press, 2007. (United States and the Americas)
The Transition to Democracy in Paraguay. [Ed. by P. Lambert, A. Nickson]. Palgrave Macmillan UK, 1997.
Whigham T.L. The Road to Armageddon: Paraguay Versus the Triple Alliance, 1866–70. University of Calgary Press, 2017.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
