Олігархі́я (грец.ὀλιγαρχία (oligarchía), відгрец.ὀλίγος (olígos) «невеликий, малий», тагрец.ἀρχός (archós) «начальник, керівник» — «влада небагатьох»)[1] — невелика група людей, що контролюють країну чи організацію[2]; керівна група представників фінансово-промислового капіталу, яка зосереджує у своїх руках основну владу і визначає внутрішню та зовнішню політику країни[3];політичний режим, у якомувлада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб[4].
Олігархія — недемократична форма правління, що забезпечує панування вузького кола найбагатших осіб (олігархів); владнаеліта, яка очолює і репрезентує олігархічне правління. Визначальною характеристикою олігархії є підпорядкування влади невеликій групі осіб для задоволення власних інтересів, насамперед тих, що стосуються нагромадження багатств і одержання привілеїв[5].
Олігархія — група людей, які одночасно є і власникамизасобів виробництва, іможновладцями. Таку групу інколи називають — олігархат[джерело?].
Не варто плутати«Олігархію» зі схожим терміном:клептократія («влада крадіїв»)
Олігархія — це форма владарювання, типполітичного режиму, про який писали ще давньогрецькі філософиПлатон таАрістотель. Так само якмон(о)-архія — влада одного,полі-архія — влада багатьох (форма розосередженого правління, що забезпечує панування принципівплюралістичноїдемократії), оліг(о)-архія — це влада кількох, небагатьох.
В усіх цих термінах наявне вказування на кількість володарів (один, багато, кілька) та саме слово володарювання (старогрецькеarchein). Це означає, що без політичного панування олігархів не буває. Тому не слід їх плутати з багатими бізнесменами чи просто підприємливими людьми. Тільки ті багатії, котрі намагаються встановити«диктатуру небагатьох» (явну чи позалаштункову), є олігархами.Олігарх — це не просто багата людина, а один із небагатьох можновладців, що правлять у своїх приватно-групових інтересах.[6]
Оліга́рх — особа, що володіє великою власністю у країні, та має вагомий вплив на державні органи влади й може використовувати його для власного збагачення. З політологічної точки зору олігархи — це можновладці, які використовуютьмонополізовані нимисектори економіки для зосередження у своїх рукахполітичної влади, а політичну владу — для збільшення власних капіталів. Сучасні олігархи можуть володіти багатоманітними суспільними ресурсами: економічними (промислові та фінансові підприємства й установи), інформаційними (друковані та електронніЗМІ), політичними (партії, парламентські групи й фракції, важливі державні посади, вплив на перших осіб у державі). Олігарх — це не просто багата людина, а один із небагатьох можновладців, що правлять у власних приватно-групових інтересах, причому в основному або винятково, силовими методами.[7] Олігарх може безпосередньо обіймати політичні посади в органах влади, а може фінансувати чи підкупляти політиків, утримувати або спонсорувати політичні партії, які беруть безпосередню участь у виборах та політичній діяльності країни. У ЗМІ та побуті: представник великого капіталу, який контролює частину ЗМІ і впливає на діяльність державних органів, зокрема судів, для забезпечення власного бізнесу — що становить значну загрозу для стабільності та успіху держави[8][9][10].
З політологічної точки зоруолігархи — це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу — для збільшення власних капіталів. Сучасні олігархи володіють багатоманітними суспільними ресурсами: економічними (промислові та фінансові підприємства й установи), інформаційними (друковані та електронніЗМІ), політичними (партії, парламентські групи йфракції, важливі державні посади, вплив на перших осіб у державі).[6]
Олігархія — це явище, або колибюрократія (мер,губернатор,уряд) є «ведучою силою», або коли цією силою є великі фінансово-інформаційні угрупування. Олігархія — це явище зрощування цієї «ведучої сили» і державної влади. Це коли державна влада користується послугами бізнесу, а бізнес, в свою чергу, формує цю владу: може міняти тих чи інших керівників: якщо неслухняний, то тоді ставлять слухняного, якщо слухняний — з нього вибивають гроші. Це коли бюрократія має напряму контакти з бізнесом: своїм бізнесменам щось допомагають, а в свою чергу ті допомагають уряду. Це одна ситуація. Друга ситуація, це коли сам бізнес настільки сильний, що він керує державним керівництвом якляльками імаріонетками. Головний наслідок олігархії, що є вузька група багатих, і величезна група бідних.
На початку 20-го століттяРоберт Міхельс розробив теорію, згідно з якою будь-які формидемократії, як і всі великі організації, мають тенденцію перетворюватися в олігархії. У своєму«Залізному законі олігархії» він стверджує, що необхіднийподіл праці в великих організаціях призводить до створення керівного класу, котрий переважно переймається захистом своєї власної влади.[11]
Основу для олігархії в пострадянських країнах було створено в радянський час. Тоді управління підприємством, міністерствами і управління країною — були одне й те ж:політбюро приймало рішення, воно проходило черезміністерство, то давало команди на заводи, гроші вверх, блага вниз. Ось така радянська система була схильною до олігархії. Потім вона трансформувалась в пострадянське явище. Щоб не було олігархії, мають бути прозорі рівні правила, які повинні працювати для всіх без виключень і при цьому і преса, і опозиція, і всі хто завгодно, в тому числі і державна влада повинні відмінно знати що відбувається: в першу чергу з бюджетними грошами, у другу чергу — з власністю. ЩеМихайло Горбачов у 1994 році в передачі «Час пік»Владислава Лістьєва різко критикував представників тогочасної влади за втратугласності, за монополізацію частини преси урядом, через що та вже знаходиться на пайку і вже не самостійна, а друга частина — теж не самостійна і знаходиться на пайку в фінансових і промислових груп, і в газетах абсолютно не та картина, яка відбувається в житті, і телебачення починає ставати таким же.[12]
 | «..і вони хочуть, напевно, провести ще другий етап перерозподілу власності. Потім, вони думають, вони вже будуть невразливі» |  |
— зауважує Михайло Горбачов в телепередачі «Час пік»Влада Лістьєва. 21 липня, четвер, 1994 |
Проблема олігархізації економіки й політики в різних країнах світу не належить до числа добре досліджених. Найчастіше згадують про олігархічне правління вЛатинській Америці, та й то стосовно 20-х — 30-х років. Тим часом в історіїкапіталізму було немало періодів домінування олігархічних груп — як уЄвропі, так і вАмериці. Та все ж у порівняльнійполітології серед різноманітних класифікаційних систем, за якими ранжують сучасні держави, є індекс концентрації економічної влади Ванганена, який можна було б вважати індексом олігархізації суспільної системи. Він характеризує міру контролю небагатьохмонополістів над економічними ресурсами країни — державними, приватними та іноземними.
В узагальненому вигляді по континентах цей індекс виглядає так:Африка — 83,7;Америка (Північна і Південна) — 69,2;Азія — 76,6;Океанія — 43,3;Європа — 56,0.
Олігархічні групи у тій чи іншій формі існують у більшості країн, де економіка базується на приватній власності. Однак відмінності між країнами полягають якраз у мірі політичного домінування олігархічних груп та у ступені збігання розподілу влади й власності.[6]
- Фінансово-промислова олігархія — група людей, яка володіє найбільшою часткою банківського капіталу та (або) у власності яких знаходиться основна маса промислових потужностей економіки країни. Втримання державної влади олігархами відбувається завдяки просуванню до влади людей свого клану, які виконують роль політичних маріонеток;
- Військова олігархія — (див. такожХунта), верхівка збройних сил (армії, спецслужб, жандармерії), яка утримує владу в країні і, як правило, прагне конвертувати свою військо-політичну владу — в економічно-фінансову. Тобто стати великими власниками. Ця форма олігархії більш характерна для суспільств і держав з менш розвиненими формами власності.
- ↑Олігархія // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.:О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. —К. :Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — С. 181. —ISBN 966-00-0590-3.
- ↑«oligarchy»[Архівовано 2021-06-05 уWayback Machine.].Oxford English Dictionary
- ↑Олігархія // Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання / С. П. Бибик, Г. М. Сюта ; за ред. С. Я. Єрмоленко. — Харків: Фоліо, 2006. — С. 400. — 623 с. — (Бібліотека державної мови).ISBN 966-03-3173-8
- ↑Олігархія // Політологічна енциклопедія. — Навч. посібник / Укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С. — Кн. 5. — Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016. — С. 73. — 710 с.
- ↑Оігархія //Юридична енциклопедія :[у 6 т.] / ред. кол.:Ю. С. Шемшученко (відп. ред.)[та ін.]. —К. :Українська енциклопедія ім.М. П. Бажана, 1998—2004. —ISBN 966-7492-00-1.
- ↑абвКолодій А. Ф. «Олігархи» й «олігархія»: зміст понять та українська політична дійсність
- ↑Олігархія // Політологічна енциклопедія. Кн. 5 / Укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С. — Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016. — С. 73—74. — 710 с.
- ↑Шанс на эволюционное развитие страны упущено, скоро мы станем свидетелями пожара[Архівовано 2017-12-01 уWayback Machine.] ipress.ua, 29.12.2013
- ↑Геннадій Коржов. Олігархія як модель обмеженої модернізації //Український соціум. — 2007. —Вип. 1. —С. 104—114.Архівовано з джерела 24 березня 2016. Процитовано 2021-11-02.
: Цю ж статтю під іншою назвою було пізніше опубліковано автором в іншому виданні:
Геннадій Коржов. Олігархічна природа сучасного політичного режиму в Україні //Наукові записки Національного університету "Острозька академія". — 2008. —Вип. 3. —С. 103—117. — (Політичні науки). - ↑The struggle for Ukraine[Архівовано 2017-12-01 уWayback Machine.]https://www.chathamhouse.org/publication/struggle-for-ukraine[Архівовано 2017-12-01 уWayback Machine.], 18.10.2017
- ↑James L. Hyland.Democratic theory: the philosophical foundations. Manchester, England, UK; New York, New York, USA: Manchester University Press ND, 1995. p. 247.
- ↑Передача «Час пік» Лістьєв — Горбачов. 21 липня, четвер, 1994.
