Олександрія розташована наПридніпровській височині з загальним нахилом території з північного заходу на південний схід.Рельєф являє собою здебільшогоплато, або підвищену хвилясту рівнину розчленовану густою мережею річкових долин і балок, а такожярів. Убалках, що простягаються з заходу на схід, південні схили пологі, а північні крутіші, дуже вкриті ярами, у таких місцях відкриваються древні докембрійські породи.
Середня висота плато близько 200 м над рівнем моря. Проте спостерігається значна різниця абсолютних висот. Оточують місто з трьох сторін висоти, які мають відмітки 136 м — 142 м. Саме на них розташовані основні промислові зони міста.
Кліматпомірно континентальний. Літо тривале та спекотне, зима коротка, малосніжна. Опади за рік розподіляються нерівномірно, за літній період випадає кількість опадів 336 мм, за холодний — 177 мм.
Через Олександрію з південного заходу на північний схід проходитьвісь високого атмосферного тиску що розділяє область на дві частини панування різних повітряних мас — північно-західну (лісостеп), вологі маси з Атлантики і північно-східну (степ), континентальні маси з Азії і зумовлює різноманітність фізико-географічних умов регіону.
У зимові місяці переважають північні та північно-східні вітри. Влітку господарюють вітри північні та північно-західні.
Циклони (середземноморські, атлантичні та ін.) іантициклони (сибірські, східні континентальні та ін.), часто призводять до різких похолодань влітку і відлиг взимку. Такі кліматичні умови зумовлюють дуже мінливу погоду, особливо зимою.
Середньорічна температура повітря в Олександрії +7,3…+7,8 °C. Переважають вітри північні, північно-західні і північно-східні. Середньорічна швидкість вітру становить 3,9 м/с, вологість повітря 61—65 % (максимальна в грудні — 84—86 %, мінімальна в серпні — 43—48 %). Безморозний період триває 246—255 днів, а вегетаційний становить 207—215 днів.
Літній період — 114—130 днів. Температура самого теплого місяця (липня) становить +20,2…+21,2 °C, максимальна +39 °C.
Зима триває 110—119 днів. Середня температура самого холодного місяця (лютого) становить −5,7…−6,1 °C, максимально низька — −35 °C.
Стік річок характеризується великою мінливістю в різні пори року через залежність від атмосферних опадів. Велику роль відіграє снігове живлення, тому близько 70 % стоку припадає наберезень —травень, через танення снігів і весняні зливи, начервень —серпень — 10 %, на осінній сезон близько 5 %, на зимовий період 15 %, велику роль відіграє також підземне живлення.
Олександрія перебуває у зоні нестійкого зволоження. Середньорічна кількість опадів становить 510—530 мм. Нерівномірно опади розподіляються за порами року. Мінімум їх припадає на зимові місяці — 14—18 %, максимум на літо — 40 %. За теплий період року випадає 70 % атмосферних опадів, за холодний період — 30 %.
В основі геологічної будови залягаютьдокембрійськікристалічні породи, вік переважної більшості яких сягає за мільярд років. Ці кристалічні породи часто виходять на поверхню. На берегах річок, у межах нашого краю виявленігнейси,граніти,кварцити, різноманітніпіски,глини тасуглинки; часто на глибині до 70 м залягають шарибурого вугілля, що сприяє розвитку гірничої справи.
Лісова рослинність міста —дуб,клен польовий,клен гостролистий,акація,тополя,ясен,калина,верба. На території міста знаходиться два лісових масиви: Звенигородський лісовий масив загальною площею 287 га і лісовий масив біля Будинку ветеранів загальною площею 83 га. Площа загальних насаджень становить 862,48 га.
Перша згадка про поселенняУсиківку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком, разом із побратимами та молодими козаками (джурами). Відповідно до даних вивчення подворових ревізій XVIII ст. на території міста на початку 1740-х замешкали козакиКременчуцької сотніМиргородського полку «Григорій Усик із братом Сидором, Пилип Усик із братом Кирилом». Хоча й вони не були першими поселенцями цієї місцевості. Ще з кінця 1730-х тут мешкали Степан Терещенко зКременчука, та Роман Касян зБагацької сотні. Усики полишили поселення у зв'язку з переселенням сюдисербів і створенням шанцюБечея, й надалі Усики серед мешканців поселення не зафіксовані[5].
Таким чином за дату заснування поселення можна брати 1739 рік, коли тут почали жити підсусідки козака Кременчуцької сотні Михайла Овраменка: Степан Терещенко та Роман Касян[6].
Поселення стояло на важливому торговомучумацькому шляху зПолтави уКрим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення Усівці було надано в 1754 р., після будівництва на місці нинішньогоКропивницькогофортеці.
Історичним центром міста є місце біля впадіння річкиБерезівки вІнгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).
У 1989 році розглядався проєкт створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку імені Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Проект не був реалізований[7].
У 1752—1764 роках в Усівці була розміщена 3-я ротановосербськогоПандурського полку. У цей час було створеноНову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважносерби,румуни,хорвати,болгари. Замість Усиківки з'являєтьсяшанецьБечея абоБеча, нова назва походить від назвиБечей (серб.Бечеј, Bečej) —місто вСербії. Взимку 1769 року місцеве населення разом із гарнізоном успішно витрималооблогу військ ханаКерім-Гірея.
Проект планування міста,1784 р. Повністю не реалізований.Проект планування міста від1784 р. поєднаний з планом-мапою тодішньої забудови (зображена темнішою) Усівки.Карта Олександрії1808 р.
З 1784 рокунамісництво було поділене на дві губернії:Новоросійську таАзовську, укріпленняБечея стало повітовим містом із назвоюОлександрійськ. Пізніше назва міста змінилася наОлександрія. 1793 року тут було 120 хат-мазанок, населення — 738 осіб.
Під час чергової адміністративної реформи 1795 року повітовий центр перенесено до містечкаКрилів, поселенню повернуто стару назву Усівка, а Крилів почав іменуватися Олександрією.
У 1803 році розглядався проєкт створення зІнгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проєкті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
14 березня 1806 р. було створеноОлександрійський повіт, що входив до складуХерсонської губернії.Крилову повернуто попередню назву, а Усівка знову стала Олександрією в статусі повітового центру, тепер — Херсонської губернії. Повіт складався з п'ятиволостей.
Олександрійськеземство. Листівка початкуXX століття. Нині в цьому будинку знаходиться палац школярів та молодіСкотобійні
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половиніXIX століття булиземлеробство, городництво та вирощуваннябаштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються у 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
1858 року в Олександрії налічувалося 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптек. У місті проводилися 3 ярмарки: Сирний, Петропавлівський, Миколаївський.
У1850-х роках налічувалося близько 700 будинків, переважна більшість із них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. У місті нараховувалося триготелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляликрупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час у місті була лише однаплоща — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця й не дуже якісну воду вколодязях[8].
Впродовж 1830—1850-х років у місті чотири рази спалахувалаепідеміяхолери. Лише 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала одна аптека.
Файл:Олександрія поч.XX.jpegПлан міста Олександрії 1895 р. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.
У1855 році через Олександрію проходила телеграфна лінія, що сполучалаОдесу зПетербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели доЧорного моря, уКрим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торговельної справи та кустарних виробництв.
Скасування кріпацтва та низка інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництвозалізниць. У 1869 році відкриласязалізнична лінія Харків — Миколаїв, яка пройшла через станціюКористівка, а у 1901 році залізниця прокладена через місто у напрямку станціїП'ятихатки. У 1905—1906 роках у місті діяло 12винокурних заводів. На початкуXX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи литтячавуну, ремонтуреманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищбурого вугілля.
У1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар із двома служителями. У той час працювала одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було побудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.
НаприкінціXIX — початкуXX століть у місті активізується культурне життя. У 1873 році відкриласьжіноча гімназія, у 1904 році — чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительськасемінарія. У 1880-х рокахXIX століття в місті з'являєтьсятеатр. Тут починав свою акторську кар'єруГнат Юра. У першому десятиліттіXX століття почав діяти перший міськийкінотеатр «Колізей». На початку XX століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газетарос.«Известия Александрийского уездного земства».
«Червона валка» (збір хліба більшовиками[10]) 1931 року на теперішньому Соборному проспекті
У 1917—1921 роках Олександрія та Олександрійщина пережили соціальні струси, неодноразову зміну влади. У 1917 році на території Олександрійщини виникли осередки Українського Вільного Козацтва. У травні 1919 року місто Олександрія було центром антибільшовицького повстання під проводомотамана Никифора Григор'єва. 23 травня 1919 року силамиЧервоної армії повстання було жорстоко придушене.
У міжвоєнний період в Олександрії набуває розвитку промисловість — було збудовано механічний завод, буровугільні підприємства.
У місті також працювала значна кількість дрібних промислових підприємств, серед них десять теплових млинів і крупорушок, десять олійниць, дев'ять промислових артілей. Помітні зміни відбулися в культурному житті міста.
Були відкриті школа медичних сестер та педагогічна школа, культосвітній технікум, розпочав роботу палац піонерів, був створений пересувний драматичний театр імені М. Л. Кропивницького.
За час окупаціїнацистами було знищено майже всюєврейську громаду міста (більше 2,5 тисяч осіб), розстріляно 320 мирних жителів і більше 5,5 тисяч військовополонених. У місті діяло 5 підпільних груп. Олександрія була взята радянськими військами 6 грудня 1943 року Наказом Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам, що відзначилися при звільнені міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». Під часДругої світової війни житлова забудова міста постраждала мало, у ньому майже не велися бойові дії, відступаючі війська залишали його ще до підходу супротивника, місто не зазнало великих бомбардувань чи обстрілів, за винятком невеликих бомбардуваньрадянською авіацією.
Після Другої світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників. Протягом1951—1971 років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля.
15 квітня 2022 року о 22:26 було завдано удару двома ракетами по інфраструктурі аеродрому міста.[13] Пізніше головаКіровоградської ОДА Андрій Райкович та мер ОлександріїСергій Кузьменко повідомили про те, що внаслідок удару є загиблі й постраждалі, кількість яких не уточнюється[14][15]. 16 та 17 квітня оголошені днями жалоби вОлександрійській територіальній громаді[16].
Олександрія і довколишні населені пункти на мапі початку XX століття
Станом на початок 2015 року в місті нараховувалося 7 площ, 2 проспекти, 1 бульвар, 7 шосе, 222 вулиці, 129 провулків та 1 проїзд, загалом 369урбанонімів.
19 лютого 2016 року, на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», міський голова Степан Цапюк підписав розпорядження «Про затвердження найменувань мікрорайонів, площ, проспектів, вулиць та провулків у місті Олександрії»[17].
Окрім того, традиційно район центральної Соборної площі є місцевимЦентром, а територію, довкола іншої центральної площі —Покровської називаютьПокровським мікрорайоном абоПокровкою.
В Олександрії є кілька паркових зон. Найбільший у місті парк імені Т. Г. Шевченка (колишній парк культури та відпочинку «Шахтар»), знаходиться біля місця впадінняБерезівки вІнгулець. У східній частині міста розташований парк «Молодіжний» (колишній «Будівельник»), наразі занедбаний. Театральний сквер передміським палацом культури є найстарішим у місті, він існував ще дорадянської влади й називався міськимбульваром[18]. Також є сквери наПокровській площі, на площі Попова, біля палацу культури мікрорайонуПеремога, і великий сквер на центральнійСоборній площі.
Велика (нова) Олександрійська синагога. Листівка початкуXX століття
Точно встановити тогочасний етнічний склад міста кінця XIX важко, оскільки під час того перепису визначались рідна мова та віросповідання, а не національність. В умовах Російської імперії для вивчення всіх мов окрім російської, а особливо української, не було економічних стимулів і практичних можливостей: в Олександрійському повіті не існувало навчальних закладів з українською мовою викладання. Тому освічені верстви населення швидко русифікувались, переходячи на російську мову, особливо в містах. Тим не менше більшість населення Олександрії назвало рідною малоросійську (українську) мову: 54,7 % (7658), у всьому повіті — 85 %.Єврейська мова (їдиш) була рідною для 26,3 % (3687) міщан,російська 16,8 % (2364),польська 1,24 % (173),німецька 0,5 % (71),молдовська і румунська 0,09 % (13)[20]. На початкуXX століття населення продовжувало зростати, у 1912 році воно становило близько 16 тисяч[21], а відповідно до «Всезагального російського календаря на 1919 рік» — 20 500 осіб.
За переписом населення 2001 року[22] в місті проживало 104,5 тис. осіб, що становило 91 % від кількості населення 1989 року. За даними сайту Верховної Ради України[23] на території Олександрійської міської ради проживає 103 тисячі 856 осіб (кількість населення безпосередньо міста Олександрії становить 92 638 тисяч осіб). З них міське населення становить 101 400 (97,74 %), а сільське — 2456 (2,36 %). Щільність населення становить 1684,33 осіб/км².
Між переписами 1989 і 2001 року в місті не зменшилась кількість лише вірмен і українців, число ж росіян, наприклад, знизилось за цей час майже удвоє.
Станом на 2005 рік населенняміськради зменшилось до 102,2 тисяч осіб. Населення працездатного віку становить 36,6 тисяч чоловік. Також у місті проживає 11,3 тис. школярів, 4,6 тис. студентів, 5,6 тис. дітей дошкільного віку, 30,1 тис. пенсіонерів. За офіційними даними, зайняте населення міста працює у сфері промисловості (20,83 тис.), бюджетній сфері (9,34 тис.), торгівлі (1,15 тис.), на будівництві (3,09 тис.).
До 1 грудня 2009 року населення міськради скоротилось до 93,3 тисяч осіб. Лише за січень-листопад 2009 р. чисельність населення міськради зменшилась на 697 осіб (у розрахунку на 1000 жителів це становило 8,1 особи). Інтенсивне зменшення населення, починаючи з кінця 1990-х стало наслідком перевищення числа померлих над числом народжених та виїжджаючих над прибулими. Наприклад, за січень-листопад 2009 р. показник природного скорочення населення по міській раді становив 5,9 особи (у відповідному періоді 2008 р. — 6,4 особи на 1000 жителів). Міграційне скорочення населення міськради у січні-листопаді 2009 р. уповільнилось до 2,2 особи (у відповідному періоді 2008 року — 3,1 особи на 1000 жителів)[24].
За данимиДержавного комітету статистики України на початок 2011 року наявне населення безпосередньо самої Олександрії, склало 83 339 осіб, міської ради — 93 143 осіб[25].
а —«Обивателі приписані до міста поревізії.» Дані лише повіросповіданню: християни чи євреї б —Без передмість Березівка і Натягайлівка в —З передмістями Березівка і Натягайлівка г —Без населених пунктів, підпорядкованих міській раді д —Дані щодо рідної мови
Дорадянської окупації 1917—1921 років у місті діяло п'ятьправославниххрамів: Свято-Успенський, Свято-Миколаївський, Свято-Покровський, Троїцька гімназійна церква та церква кладовища. Найбільшою серед них була Свято-Покровська церква, що була освячена 29 жовтня 1896 року. Її було збудовано за чотири роки (закладена 19 липня 1892 року), на Провіантській площі міста (нині Покровська площа). Це була цегляна споруда награнітному фундаменті, яка мала хрестоподібну форму з чотирма прибудовами йвізантійськимкуполом; до неї була прибудована дзвіниця з високимшпилем, у яку вели масивні двері з заходу, південного-заходу, та південного-сходу[40].
Найстарішою була Свято-Миколаївська церква, що знаходилась на місці сучасно школи № 2. Вперше її дерев'яне приміщення було освячене 21 березня 1759 р. Воно було збудоване менш ніж за рік, закладка відбулась 12 червня 1758 р. Іконостас для неї був викуплений за 40 рублів у церкві слободи Мурзинка (Нова Прага). Після пожежі 1797 у 1799 р. вона була відбудована (освячена 1 листопада 1800 року). Споруда у плані мала зіркоподібний вигляд із трьома малими бабинцями і пономарнею. У 1806 — 1848 рр. Миколаївська церква мала статус соборної церкви. У 1862 р. вона була кардинально перебудована за новим проектом колезького реєстратора Підколєзіна. Нова споруда була значно більшою за розмірами, мала хрестообразний вигляд із широким восьмериком і випуклимкуполом. Фундамент підведений із гранітного каменя. З залишків будівничого матеріалу від старої Миколаївської церкви з західного боку була збудована дзвіниця. 1895 року було збудовано нову, високу дзвіницю з невеликим шпилем, з'єднану довгою трапезою з основною церковною спорудою[41].
Зарадянської окупаціїбогослужіння у всіх церквах було зупинено, а їхні будівлі знесені протягом1930-х рр. (Миколаївська церква 1934 р., Успенська 1935 р., Покровська 1936 р., цвинтарна церква 1937 р.), вціліла лише гімназійна церква, у якій у період німецькоїокупації відновлювалась служба, її було знесено в1970-х, під час будівництва нового адміністративного будинку (будівля міської ради і міськвиконкому).
Миколаївська церква
Успенський собор
Покровська церква
Міське училище і Троїцька гімназійна церква
У1989 році по вулиці Кременчуцькій почалося спорудження нового Свято-Покровського храму, 14 жовтня 1996 року в ньому відбулась перша служба і йому було присвоєно статус собору. У 2004 році було завершено храм святих Федора і Анастасії біля головного міського кладовища, названий на честь батьків колишнього олександрійцяЮрія Кравченка.
Станом на 2020 рікОлександрійська міська рада складається з 38 депутатів[42]. Окрім безпосередньо міста їй підпорядковані ще декілька сусідніх населених пунктів. В місті також діє Молодіжна рада[43].
Головний корпус колишньої швейної фабрики, збудований наприкінці 1930-х — середини 1940-х років
Станом на кінець 2010-х років у місті діють підприємства харчової, легкої, машинобудівної промисловості, добре розвинена торгівля та сфера послуг. Раніше в місті діяли підприємства видобувної, машинобудівної, хімічної, харчової, легкої промисловості, сфери енергетики. Місто було центромДніпровського буровугільного басейну. На початок2000-х рр. діяло 18 підприємств облікового кола, де працювало більше 10 тис. чоловік. Починаючи з 2000 р. ними випускалося продукції в середньому за рік на суму близько 160 млн грн у порівняних цінах.
В Олександрії, яку називли містом вугільників,буровугільна промисловість більше як півстоліття займала домінуюче положення у структурі промислового виробництва. На підприємствах буровугільного комплексу працювало близько 15 тис. чол. Розквіт припав на кінець 1980-х рр. Тоді вугілля видобувалось на семи розрізах і трьох шахтах. На унікальному заводі гірського воску з бурого вугілля вироблявсяозокерит.
Станом на середину 2000-х років кількість робітників скоротилась до близько 6 тисяч. До складу колишнього ДХК«Олександріявугілля» входило 12 структурних підрозділів та 6 дочірніх підприємств. Тоді видобуток вугілля в середньому за рік становив 900 тис. тон і вівся лише найбільш маловитратним відкритим способом —вугільними розрізами «Костянтинівський» та «Морозовський», які були оснащені потужним гірничо-розкривним та добувним обладнанням: транспортно-відвальним мостом, роторним комплексом, багатоковшовими екскаваторами.
Переробку вугілля здійснювали брикетні фабрики «Димитрівська» та «Байдаківська», де виготовлялось буровугільних брикетів близько 130 тис. тон за рік. НаТЕЦ-1-2 та на ТЕЦ-3 вироблялась теплова та електрична енергія. У складі«Олександріявугілля» працював Олександрійський рудоремонтний завод, який був оснащений унікальним металообробним обладнанням, гідравлічними пресами, ливарним виробництвом. Надалі, через тяжке фінансове становище підприємства були передані в оренду ТОВ «Енерговугілля» і «Експлерент». Проте становище це не покращило. На 2009 практично всі підприємства припинили своє існування, а колективи звільнені, часто з грубим порушенням законодавства.
Серед відомих в Україні і за її межами машинобудівні підприємства —Науково-виробниче об'єднання «ЕТАЛ», фірма «Віра-Сервіс», завод «Автоштамп», ВК «Лідія» — продукція яких-електротехнічні апарати,Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування, сільськогосподарські машини, обладнання для харчової промисловості. Велике значення для економічного розвитку міста мали фабрика діаграмних паперів (майже не функціонує), швейна фабрика (ліквідована в середині 2000-х).
На територіїколишнього пивзаводу нині працює філіяЗАТ «Оболонь», колишній м'ясокомбінат, молокозавод і завод продтоварів були ліквідовані.
Місто розташоване на перетині важливих шляхів, що проходять з півночі на південь і з заходу на схід. Через Олександрію проходятьавтомагістраліМ04E50 (Знам'янка —Дебальцеве) таМ22E584 (Олександрія —Полтава). Також пролягають залізничні магістраліКиїв —Дніпро,Одеса —Харків. Через залізничну станцію міста курсує близько 40 поїздів далекого сполучення[44] та лише 2 поїзда приміського сполучення[45]. За декілька кілометрів на північ від міста розташована залізнична станціяКористівка, яка значно розширює діапазон рейсів.
З 1 серпня 2003 року відкрито рух на другій швидкісній залізничній лініїКиїв —Дніпро, яка проходить через Олександрію, перед цим було збудовано нове приміщення залізничного вокзалу. Столичний експрес було скасовано у зв'язку з його заміною поїздами категорії«Інтерсіті+», які було запущено доЄвро-2012[46].
Через автостанцію міста пролягає 115 автобусних рейсів міжміського та 49 приміського сполучення[47].
Внутрішньоміські перевезення забезпечують 14 перевізників, які виконують рейси за 16 маршрутами і 40 графіками. Близько половини парку автобусів міських перевізників становлять моделіЛіАЗ-677,ПАЗ-3205,ЛАЗ-695,ЛАЗ-699. Решту парку становлять значно більш технічно просунуті вживані автобуси з міст Західної Європи, які інтенсивно закуповуються місцевими перевізниками наприкцінці 2000-х років[48]. Зрідка на деяких приміських маршрутах використовуютьсяГАЗелі. В місті також діють 8 приватних об'єднань таксомоторів.
28 червня 2022 року в Олександрії розпочали роботу 5 нових автобусів «Güleryüz Ecoline 12»️. Перші в Олександрії комунальні автобуси обслуговують чотири міських маршрути: № 2/1, 5/1, 5/2 та 11. Угоду між КП «Олександрійський транспорт» та ПАТ АБ«Укргазбанк» на придбання автобусів за рахунок фінансового лізингу було укладено ще влітку 2021 року. Початково планувалась закупівля автобусівМАЗ-203 з Білорусі, втім вже після укладання угоди було внесено зміни і на початку року до міста надійшли турецькі автобуси. Втім через початокповномасштабної рашистської агресії реалізувати запуск їх на маршрути вдалось лише наприкінці червня 2022 року. До цього міські маршрути обслуговувались приватними перевізниками. Місто цікаве тим що одночасно на маршрутах працювали як ще радянські автобусиЛіАЗ-677, так і двосекційні автобуси з Європи. Відтепер міські контрасти цієї унікальної системи доповнені ще однією цікавинкою[49].
Мережа«Укртелекому» Олександрії налічує близько 20 тисяч номерів. Ведеться модернізація мереж електрозв'язку з заміною АТС-2 на цифровуSI2000.
В Олександрії виходять газети «Олександрійська правда», «Олександрійський тиждень», «Олександрійські відомості», «Городской курьер», «Вільне слово» (муніципальна), районна газета «Сільський вісник», періодичне видання «МІСТО — місткі і стислі текстові оголошення», що позиціонується як інформаційний довідник[50].
На територіїОлександрійської міської ради станом на кінець 2010-х років діяло близько 20 дошкільних навчальних закладів, з них у самому місті — 16 (разом із дитсадочком санаторного типу)[51][52][53] (мапа дитсадочків). На початку 1990-х років на території міськради було близько 40 дитсадочків[54].
Будівлі управи та першої бібліотеки (листівка початкуXX століття)
До мережі закладів культури міста належать 13 бібліотек, що об'єднані в централізовану бібліотечну систему, 2 музеї, 5 клубних закладів. В Олександрії діють 3 музичні колективи: народний хор «Веселка», ансамбль танцю «Віночок». З1983 року в місті при музичній школі діяла дитяча філармонія, ліквідована 2010 р. у рамках оптимізації мережі закладів культури[66].
Палац культури «Світлопільський»Центральна міська бібліотека для дітейОлександрійський центр сучасного мистецтва
Олександрійський краєзнавчий музей імені Худякової Антоніни Федорівни — у музеї нараховується більше ніж 15 тисяч предметів основного фонду та 4 тисячі одиниць допоміжного фонду. Структура основного фонду складається з речових, образотворчих, декоративно-прикладних, письмових, нумізматичних, нагрудних знаків, археологічних, фото-фоно, природничих фондів. Наукова та збиральницька робота направлена на розробку основних тем: «Знамениті земляки», «Державотворчий процес на Україні», «Екологія рідного краю».
Олександрійський музей миру — єдиний в Україні і один з 15 музеїв такого напрямку на планеті. Профіль музею — історичний. У фондах музею миру близько 8 тисяч експонатів. Бібліотека музею нараховує близько 2000 книг. У 1991 році Олександрійський народний музей миру був занесений до каталогу міжнародного центру юнацького туризму (Лондон) як один із найцікавіших оглядових об'єктів Європи.
Централізована бібліотечна система — історія бібліотечної справи в місті розпочинає свій відлік від 1892 року — року відкриття в Олександрії Херсонської губерніїпублічної бібліотеки. Фонд ЦБС сьогодні становить 431 тис. примірників книг, понад 130 назв періодичних видань.
Міський палац культури — центральний заклад культури міста, займає будівлю колишнього міського театру.
Палац культури «Світлопільський» — колишній палац культури шахти «Світлопільська» об'єднанняОлександріявугілля. На початку 2011 року в палаці культури працювали 27 клубних формувань, з них 12 любительських об'єднань та клубів за інтересами, 13 аматорських колективів художньої творчості, фотостудія «Наш формат», фізкультурно-оздоровчий комплекс, боксерський клуб «Еней». Звання «народний» носять театральний колектив, цирковий колектив «Цирк молодих», клуб спортивно-бального танцю «Олександрит», вокальний колектив «Криниченька», естрадний оркестр «Джаз-класик-бенд».
Інструментальний ансамбль «Мелодія» був створений у 1980 році на базі вищого училища культури. 1987 року — захистив звання народного. З 1993 по 1997 роки — колектив працював уКіровоградській філармонії. 2000 року було створено комунальний заклад «Міський професійний ансамбль „Мелодія“».
Районний будинок культури на вулиці Діброви.
Центральна міська бібліотека для дітей — дитяча книгозбірня міста Олександрії; культурно-освітня, виховна, інформаційна установа; центр бібліотечно-бібліографічного обслуговування та організації дозвілля дітей міста.
«Аван Ґард» — галерея, неформальний заклад для молоді, в якому проходять мистецькі події, такі як виставки, концерти, стендапи й інше. Створена Сергієм та Софією Ґресами.
У місті встановлено низку пам'ятників і пам'ятних знаків —Тарасу Шевченку, воїнам-афганцям тощо. Велика кількість пам'ятників воїнам та жертвамНімецько-радянської війни, більшість із них встановлено на місцях масових поховань. У місті на обліку перебуває 106 пам'яток архітектури.
Мережа лікувально-профілактичних закладів міста Олександрії включає центральну міську та селищну лікарні, чотири диспансери, станцію швидкої допомоги, санітарно-епідеміологічну станцію та вище медичне училище. Також у місті розташована Олександрійська районна лікарня. В установах охорони здоров'я працює 360лікарів, серед них 28 мають вищу кваліфікаційну категорію, 98 — першу кваліфікаційну категорію. Всього налічується 1125 медичних працівників.
Головними центрами занять фізичною культурою і спортом у місті є спорткомплекс «Планета-спорт» (колишній плавальний басейн «Дельфін»)[68] та Палац спорту, у якому розташовується Дитячо-юнацька спортивна школа № 2.
У місті діють дві дитячі спортивні школи (ДЮСШ), одна з яких підпорядковується управлінню освіти, інша — ФСТ «Україна», та гуртки з різних видів спорту. Також діє дитячо-юнацький футбольний клуб «Кристал».
Григор'єв Матвій Олександрович — повстанський отаман Степової України, організатор найбільшого антикомуністичного повстання на Півдні України (1919), самопроголошений Гетьман Вільної України (1919)
Кузнєцова Наталія Валеріївна (1993—2024) — молодший сержант Збройних сил України, учасниця Революції Гідності і російсько-української війни.
Кучеренко Володимир Вікторович (1977—2024) — актор київського театру «Тотеатр», фінансовий директор Центру контент-аналізу. Учасник російсько-української війни.
Скляр Тамерлан Русланович (нар. 13 грудня 2006 року) - музичний виконавець та бітмейкер, який народився в Олександрії та відомий як - YOUVELEER. Молодий виконавець пише треки у жанрі hip hop, rap, post punk, alternative hip hop та у інших жанрах.
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 16.04.2008. Процитовано 17.02.2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Юлія, Марюхно (22 вересня 2025).Олександрія продовжує приймати вимушених переселенців.Олександрійська міська рада(укр.). Процитовано 23 вересня 2025.Нині в Олександрії офіційно зареєстровано 11 305 переселенців – це близько 14% від загальної кількості населення громади.
↑«Материалы для составления предположений об улучшении общественного управления в городах. Экономическое состояние городских поселений в европейской части России в 1861—1862 годах, Часть вторая, С-Пб, 1863» Безпосереднє джерело — стаття «Мещанская Александрия» в газеті «Городской курьер» № 38 16.09.2010, стр. 5.
Барокові закапелки Олександрії / Валерій Жванко. Барокковые закоулки Александрии: [до кн. в цілому: маловідомі сторінки історії Олександрійщини] / Валерий Жванко. — 2-ге вид. — Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2016. — 147, 27 с. зустріч. паг., 16 с. іл. : іл. ; 21 см. — Текст парал. укр., рос. — Бібліогр. в кінці ст. та в підрядк. прим. — Книжка-«перекрутка». — 300 пр. —ISBN 978-966-189-409-8
Міщенко Г. П. Кіровоградська область. — К., 1961.
Бєлявін Ф. К., Пом'ятунов А. С. Олександрія — місто гірників. — Дніпропетровськ: Промінь, 1968. — 112 с.
Кохан Анатолий Ильич, Колесников Вячеслав Гаврилович. Александрия. Путеводитель. — Днепропетровск : Промінь, 1979. — 80 с. — 27 000 прим.(рос.)
.svg)
.svg)
.jpg)
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
