| Олександрит | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Хімічна формула | BeAl2O4. |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | ромбічна сингонія  |
| Твердість | 8,5 |
| Густина | 3,67 ± 0,17 г/см³ |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Олександр II |
 Олександрит уВікісховищі | |
Олександрит —мінерал, рідкісний різновидхризоберилу. В природі зустрічається дуже рідко. Крупні кристали знайти практично неможливо, а прозорі камені високої якості з насиченим кольором — унікальні.
Хімічна формула: BeAl2O4[1]. Домішкихрому.
Густина 3,5-3,9.Твердість 8,5.Колір смарагдово-зелений й фіолетово-червоний при штучному освітленні.Блиск скляний. При сильному нагріванні змінює колір. Характернідвійники татрійники.
Зустрічається всмарагдоносних біотит-флогопітовихслюдитах серед метаморфізованих ультраосновних порід. Олександрит —коштовний камінь II порядку. Зустрічається окремими кристалами і зростками впегматитових жилах і в зоні контакту наУралі, вБразилії, наЦейлоні іМадагаскарі.
Згідно з популярною, але суперечливою історією, олександрит був відкритий фінським мінералогом Нільсом Густавом Норденшельдом (1792-1866) і названий олександритом на честь майбутнього імператораОлександра II Романова. Перше відкриття Норденшельда відбулося в результаті дослідження нового зразка мінералу, отриманого ним від Перовського, який він спочатку ідентифікував як смарагд[2][3]. 1831 року було відкрито першу смарагдову копальню. Однак останні дослідження свідчать, що камінь був відкритий Яковом Коковіним[4].
Використовується якдорогоцінний камінь. В останній час виробляється синтетичний олександрит.
Головними постачальниками на світовий ринок виступають: Шрі-Ланка, Бразилія, Зімбабве, Кенія. Також добувають ці камені в США, Мадагаскарі, Тасманії. Всі родовища, що розробляються, є розсипними.
Корінне родовище олександрита знаходиться на Уралі. Протягом декількох десятиліть воно було спустошене. Уральські александрити рахувалися найкращими в свій час та вважалися еталонами якості.[5]
Розрізняють:
