Одоа́кр (грец.Ὀδόακρος,Odóakros), абоОдоа́кер (лат.Odoacer;433(0433) —15 березня493) — вождьгерманців-федератів уПівнічній Італії. Скинув останнього римського імператораРомула й проголосив себекоролем Італії (476–493). В історіографії традиційно вважається особою, якапоховала Західну Римську імперію. Перший правитель-варвар, що керував Італією. Походив з теренівдержави гунів. Представник германської спільноти: у різних джерелах постає якскір,руг,тюринг абогот. Брав участь убитві на Каталунських полях на боці гунів (451)[1]. Згодом був командиром германців-федератів уримській армії (470—476), клієнтом східноримського імператораЗенона, від якого отримав титулпатриція. Підняв повстання германців у Північній Італії, внаслідок якого було скинуто західноримського імператора Ромула (476). Проголосив себе королем. Розпочав війну проти Зенона (484), ругів (487–488) і готів короляТеодоріха. Підступно вбитий Теодоріхом на бенкеті примирення вРавенні. В середньовічній і ранньомодерній традиції помилково сприймався як «король ругів-рутенів», один із перших руських правителів. У козацькому«Літописі Величка» згадується як князьОдоа́цер.
Історики античності і середньовіччя вважали Одоакра германцем. Зокрема,Йордан в«Гетиці» асоціював його зі східно-германськими племенами з середнього басейнуДунаю —скірами,герулами іругіями. У деяких місцях того самого твору він називає Одоакра «королем туркілінгів» (Torcilingorum rex) — племені або роду, які не згадуються в інших джерелах. В книзі «Romana» Одоакр фігурує як нащадок ругів або єдиноплемінник якогось Рогуса (Odoacer genere Rogus). Відомо, що гунський правительАттіла мав дядька на ім'я Рогус, тому, можливо, Одоакр міг бути його родичем[2].
Пріск Панійський описував Одоакра як представника скірів; мовляв він був сином Едеко і братом Гунуульфа. Цю думку повторює Іоанн Антіохійський. Ким був Едеко — невідомо: під таким іменем згадується гунський посол до Константинополя, а також ватажок скірів у праці Йордана, що були розбиті готами в 469 р.
В сучасній історіографії так само немає відповіді про етнічне походження Одоакра. Зокрема, італійський історик М. Фрасетто вважав Одоакра скіром[3]. Дослідник Е. Дженсен припускав змішане походження: матір'ю Одоакра була готка, а батьком гун Едеко[4]. Б. Макбайн заперечував гуннську приналежність Одоакра, посилаючись на те, що джерела називають його ким завгодно — то «скіром», то «ругом», то навіть «готом» — але ніколи «гуном»[5]. П. Макджордж так само заперечувала гунську гіпотезу і наголошувала на змішаному походженні Одоакра: він був точно германцем, можливо напів-скіром, напів-тюрингом (оскільки сприймала «туркілінгів» у праці Йордана за описку), і міг мати родинні зв'язки із іншими племенами[6]
Саме тоді уРимі відбувся черговийдержавний переворот, коли імператорЮлій Непот був скинутий магістром арміїФлавієм Орестом, який проголосив імператором свого 15-річного синаРомула Августа. Флавій Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеження впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося, вони висунули Оресту вимогу передати їм 1/3 італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів ізРимом, на чолі яких вони, власне, і поставили князя ругів з Норику Отка, ім'я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня 476 року він розбив Ореста біляТицини, а його сина Ромула відправив до в'язниці в один із замківКампанії.
Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана зДалмацією. Так сталося, що першим його, як імператора, противником став скинутий ще 475 рокуЮлій Непот, який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомоги Одоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у 480 році рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 році приєднати її до своїх володінь.
Одоакр і Теодоріх
Незабаром після подій в Далмації у Візантії розпочалося повстання проти імператораЗенона, який вперто вважав себе сюзереном Одоакра. Переконливих доказів того, що це також була справа рук Одоакра, який вирішив діяти за вже випробуваною в Далмації схемою, немає, але диму без вогню не буває і не випадково після придушення цього заколоту Зенон вирішив за будь-яку ціну скинути свого римського колегу. З цією метою Зенон вступив у союз з королем остготівТеодоріхом, який сам прагнув заволодіти Італією, і з 488 року розпочалася ціла серія битв (над річкоюІзонцо, біляВерони, над річкоюАдда), після чого у 493-го Одоакр вирішив укласти з Теодоріхом мир, поділити з ним Італію та спільно правити, перебуваючи уРавенні.
Однакготи не мали наміру дотримуватися умов миру: запросили Одоакра на урочисту учту — і 6 березня 493 року під час гостини підступно вбили. Винищили також всю родину князя, його дружину заморили голодом у в'язниці, сина відправили нібито на заслання доГаллії, але дорогою також підступно вбили[7].
Одоакр правив Італією близько 13-ти років; здійснив реформу, завдяки якій воїни-варвари отримали землю як звичайніфедерати; призначавконсулів; видавав закони як римський імператор. Але (за суттю своєю) правління його було подібним до правління в усіх германських державах на римській території, тому прихід до влади Одоакра вважається падіннямЗахідної Римської імперії.
Згадка про Одоакра на таблиці з катакомб Зальцбурга
Одоакр вважався королем ругів, які асоціювалися у середньовіччі зрутенами (русами), і називався у середньовічних джерелах «королем рутенів» (лат.Odoacer Rex Rhutenorum). Плита з латинським написом при церкві св. Петра підЗальцбургом повідомляє:
Року Божого 477 Одоакер, король рутенів, а такожгепідів,готів,унгарів ігерулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінціюНорикум мечем і вогнем спустошивши[8] ».
Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього міста Ювавума — фортеці в провінціїНорик, яка за своє багатство і величні палаци була названа «Північним Римом» (ниніЗальцбург).
Одоакр як «Одонацер» згадується у козацькому«Літописі Величка» під1648 роком, коли гетьманБогдан Хмельницький звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі» з приводу війни з Річчю Посполитою:
Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу![9]
Там само під 1657 роком генеральний писар Запорізького військаСамійло Зорка, стоячи над труною Хмельницького, виголосив промову, в якій прирівняв гетьмана до Одоакра:«Милий вождю! Древній руський Одонацер!»[9]
