Музе́й (віддав.-гр.τὸ Μουσεῖον — «дімМуз») — науково-дослідний та культурно-освітній заклад, призначений для вивчення, збереження та використання пам'яток природи,матеріальної ідуховної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини[1].Щороку18 травня святкуєтьсяМіжнародний день музеїв, у який у деяких країнах проводитьсяНіч музеїв.
Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна, інформаційна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота. Музеї єюридичними особами, крім тих, що створюються і діють припідприємствах,установах,організаціях,навчальних закладах.
У II тис. до н. е. писаріУра та інших містМежиріччя почали збирати літературні та наукові тексти, написаніклинописом на глиняних табличках. Таким чином виникали приватні і царські бібліотеки. Найбільшою з них булабібліотека Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.), яка нараховувала понад 30 тисяч табличок. У VI ст. до н. е. вавилонський царНабонід збирав старожитності, займався розкопками і навіть відновив частину Ура халдейського[2].
УДавній Греції мусейонами (музеями) називалися вівтарі для жертвоприношеннямузам, які вважалися божествами джерел, а пізніше — покровительками мистецтв і наук. Подібні вівтарі містилися у філософських школахПлатона йАрістотеля для здійснення обрядів. Іноді мусейони слугували не лише місцями для поклоніння музам, але й проведення творчих змагань поетів. У Феспійському святилищі раз на п'ять років проводилися загальногрецькі святкування на честь муз — Мусеї. У самому святилищі і його околицях містилися статуї богинь, виконані скульпторамиКефісодотом іПраксителем, статуїДіоніса роботиМирона іЛісіппа, відомий мармуровийЕрос Праксителя[2].
Ці статуї, а також предмети декоративно-прикладного мистецтва, реліквії, військові трофеї, присвячувалися богам на честь одержаної над ворогом перемоги, у надії отримати зцілення чи задовольнити будь-яке прохання. Із цих дарів створювалися перші колекції, які зберігалися в святилищах, храмах, скарбницях. Спеціальні служителі переймалися їхньою охороною й обліком. Вони складали детальні списки речей, де вказували назву предмета, матеріал, з якого його виготовлено, масу, особливі ознаки, стан, ім'я бога, якому він присвячувався, привід і дата присвячення, ім'я та етнічна приналежність того, хто дарує. Речі, які перебували у зруйнованому стані, заносилися у списки речей на вилучення, які затверджувалися радою храму. Оскільки руйнувати ці предмети не дозволялося, то вироби із золота і срібла переплавлялися на зливки, які потім присвячувалися богам, інші — закопувалися у храмові резервуари чи підземні сховища[2].
На основіансамблів, комплексів пам'яток та окремихпам'яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурнуцінність, можуть створюватись історико-культурнізаповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Останнім часом зелений туризм на Київщині пропонує відпочинок у формі екскурсій до музеїв-садиб старовинного побуту з повноцінним харчуванням. Щоправда це ще молодий напрям туризму, і дещо поступається можливостям карпатського регіону з його гірськими, культурними, та готельними принадами.
Натериторії, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:
заповідна — для зберігання і охорони найцінніших історико-культурних комплексів і окремих об'єктів;
експозиційна — для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;
наукова — для проведення науково-дослідної роботи;
рекреаційна — для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;
господарська — для розміщення допоміжних господарських об'єктів.
Громадські музеї Львівщини: Довідник: У 2 т. / Авт.-упоряд.: Л. Перейма, Я. Огоновська, М. Зобків, Г. Івановська; Наук. ред.: О. Роман, Л. Перейма, О. Перелигіна; Літ. ред. Я. Тучапський; Худ.-тех. ред. Ю. Поляков; Відп. за вип. Б. Чайковський;Львівський історичний музей. — Львів: Проман, 2007.
Музеєзнавство: Навч. посіб. / М. Й. Рутинський, О. В. Стецюк. — К.:Знання, 2008. — 428 с.
Музеєзнавство (на матеріалах музеїв Української РСР) / Г. Г. Мезенцева. — К.:Вища школа, 1980. — 120 с.
Музей: менеджмент і освітня діяльність: зб. наук. праць. — Л.:Літопис, 2009. — 224 с.
Музей як комунікативний та освітній простір: навч. посіб. / П. В. Вербицька, Р. Е. Пасічник;Національний університет «Львівська політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2017. — 229 с.: табл., портр.; 22 см. — Бібліогр.: с. 223—229 (89 назв). — 100 пр. —ISBN 978-966-941-018-4.
Нариси музейної справи / М. М. Бондар, Г. Г. Мезенцева, Л. М. Славін. — К., 1959. — 466 с.
Словник-довідник музейного працівника / Овчарова О., Яушева-Омельянчик Р., Сургай Л. — К.: Кий, 2013. — 464 с., іл.
Словник-довідник термінології музейництва / Роман Микульчик, Петро Слободян, Єлизавета Діденко, Тарас Рак. — Л.: Вид-во Львівської політехніки, 2012. — 128 с.
.svg)
.svg)
.JPG)
