Михайло Іванович Жук (2 жовтня1883,Каховка —7 червня1964,Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; членАсоціації революційного мистецтва України,Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках таСпілки художників України з 1947 року; проректорОдеського художнього інституту.
Народився20 вересня [2 жовтня] 1883(18831002) року у містіКаховці (теперХерсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали на навчання до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах.
У 1896—1899 роках навчався уКиївській малювальній школі уОлександра Мурашка[2]; у 1899—1900 роках студіював уМосковському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачіКостянтин Коровін,Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчивКраківську академію мистецтв де навчався уСтаніслава Виспянського,Яна Станіславського,Юзефа Мегоффера.
У 1905—1916 роках викладав уЧернігівській приватній жіночій гімназії (вчитель малювання) та удуховній семінарії (серед його учнів бувПавло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив уКиєві; 1917 року був одним із професорів-фундаторівУкраїнської академії мистецтв.
У 1919—1925 роках знову у Чернігові. У місті зберігсябудинок, в якому в цей період жив художник.
Восени 1925 року під тиском складних економічних обставин та політичного тиску Михайло Жук переїжджає до Одеси. Цьому передував лист художника до голови Раднаркому УСРРВласа Чубара (1923), у якому Жук ставив ультиматум: або надання можливості працювати, або еміграція до Чехословаччини чи США. Влада запропонувала компроміс у вигляді посади в Одесі, що фактично стало формою «почесного заслання» подалі від ідеологічних центрів[3].
В Одесі художник оселився у квартирі навулиці Свердлова, 76, кв. 27, де проживав до кінця життя. Через відсутність окремої майстерні працював переважно в аудиторіях училища або вдома, що вплинуло на камерний формат його пізніх робіт[4].
З 1925 року — професор графічної майстерні Одеського художнього інституту (згодом — Політехнікум образотворчих мистецтв, Художнє училище). У 1925—1932 роках очолював графічну та керамічну майстерні. Його педагогічна система базувалася на засадахсецесії та модерну, адаптованих до вимог радянської промисловості.
У 1930-х роках, в умовах згортання українізації та репресій проти творчої інтелігенції (зокремабойчукістів), Михайло Жук був змушений змінити творчий вектор. Щоб уникнути звинувачень у «формалізмі», він відійшов від станкового живопису та психологічного портрета, зосередившись на декоративно-ужитковому мистецтві (кераміка, порцеляна) та розробці рослинних орнаментів. Співпрацював із Дмитрівським та Будянським фаянсовими заводами. Ця стратегія «технологічної мімікрії» дозволила йому уникнути арешту під час Великого терору[5].
Під часоборони Одеси у 1941 році Михайло Жук залишився у місті. У період румунської окупації (Трансністрія) продовжував викладати в художньому училищі, яке відновило роботу під контролем окупаційної адміністрації.
Брав участь у художніх виставках, організованих в Одесі:
У вересні 1943 року окупаційна влада звільнила Михайла Жука з посади через відмову написати офіційні портрети короля РумуніїМіхая I та королеви-матері. Залишившись без засобів до існування, художник працював оцінщиком у комісійному магазині та писав ікони на замовлення. Перед відступом німецько-румунських військ навесні 1944 року брав участь у переховуванні обладнання керамічної майстерні та художніх цінностей училища.
Після звільнення Одеси у квітні 1944 року Михайло Жук пройшов процедуру перевірки (фільтрації) НКВС. У своїй «Автобіографії» (липень 1944) та матеріалах особової справи (1945) він детально пояснював обставини перебування в окупації. Факт звільнення румунською адміністрацією та порятунок майна училища стали аргументами на його захист, що дозволило уникнути репресій за колабораціонізм[7].
У 1945 році був поновлений на роботі, займався відбудовою керамічної майстерні. У 1932—1955 роках (з перервою на війну) працював викладачем малюнку, графіки та кераміки в Одеському художньому училищі. Повоєнна творчість митця характеризувалася замкненістю та зосередженням на декоративних мотивах і літературній праці («в стіл»).
Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований наДругому християнському кладовищі (ділянка № 14)[8].
Працював у галузістанкового живопису,книжкової істанкової графіки (малював у техніцідереворита,офорта,ксилографії),художньої кераміки (з кінця1930-х років),плаката,екслібриса. Створив низку графічнихпанно, присвячених природі, зокрема рослинному світу. Серед робіт:
Намалювавпортрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:
Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілейну поштову марку на честьКоцюбинського.
Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася уКракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залахМіського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).
Роботи художника зберігаються вНаціональному художньому музеї України,Чернігівському,Запорізькому,Херсонському,Харківському,Одеськомухудожніх музеях,Музеї сучасного мистецтва Одеси,Історико-меморіальному музеї М. Грушевського у Львові,Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.
У1905—1906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у«Літературно-науковому вістнику»:
Друкувався учасописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор:
Переклав драму «Троянда і Хрест»Олександра Блока, окремі п'єсиОскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань:
Написав спогади проЛесю Українку,Івана Франка,Михайла Коцюбинського.
2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні)[10].
24 червня 2021 року Каховська міська рада прийняла рішення про започаткування Премії з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука. Встановлено розмір однієї премії — 5 тис. грн. Планується три номінації: література, краєзнавство, мистецтво[11].
У містіОдеса перейменували вулицю Новгородську на вулицю Михайла Жука.
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | FAST: 177576 ·GND: 138127182 ·GKG: /g/121cxqlx ·ISNI: 0000000059617516 ·LCCN: n85193357 ·MAK: 9810554825105606 ·NKC: js20191054588 ·VIAF: 65448223 |
