До часу смертіРамсеса II, спадковому царевичу Мернептаху було вже близько 60 років. Царевич народився уГеліополісі: він був четвертою дитиною цариціІсітнофрет, тринадцятим сином Рамсеса II.
До сорокового року правління батька Мернептах був одним з маловідомих царевичів. Маючи первинно лише скромний титул «царського писаря», він поступово став головнокомандувачем, а після низки смертей своїх старших братів був названий спадкоємцем престолу. Та подія сталась на 55-му році правління Рамсеса, який до того часу був уже вісімдесятирічним старим. Імовірно, що й попередні спадкоємці до того часу вже виконували багато з державних обов'язків царя.
Невідомо, коли Рамсес II реально відійшов від влади, однак до моменту, коли Мернептах став спадковим царевичем, йому довелось зіштовхнутись із практично абсолютною владою не як офіційному співправителю, а як найвищому державному військовому посадовцю. Саме тоді за наказом Мернептаха було виготовлено пам'ятнийскарабей, на якому було закарбовано всі його унікальні титули, незважаючи на існування «вічно живого» фараона Рамсеса.
Реальне воцаріння Мернептаха відбулось лише по смерті батька уПер-Рамсесі. Традиційно напис Мернептаха на стіні капели уГебель ес-Сильсіла вважається початком його царювання. Там же вперше з'явилась і згадка про царицюІсітнофрет II, дружину Мернептаха, тезку його матері. Вона також згадується на двох стелах візираПанехсі, розташованих неподалік, і вЛуксорі, на статуїАменхотепа III, захопленій Мернептахом. Усюди вона має лише один титул:«дружина (чи велика дружина) царя». На другій статуї Аменхотепа III, також узурпованій Мернептахом, зображенаБентанат II, дочка Рамсеса II йБентанат I, сестри Мернептаха, яка стала його другою офіційною дружиною.
У Мернептаха були сини Сеті-Мернептах — майбутній спадкоємець, який здійнявся на трон під іменемСеті II, — та Хаемуас, який брав участь в азійських війнах батька. Припущення про існування третього сина Мернептаха, тезки батька, нині остаточно не доведено: на багатьох пам'ятках одночасно зустрічаються як написи царевича Мернептаха, так і царя Мернептаха. Імовірно, ставши царем, Мернептах «оновив» пам'ятники, створені за часів його тривалого перебування у статусі царевича.
Військові події вАзії розгорнулись практично одночасно з напруженими конфліктами вНубії й на західних кордонах Єгипетської держави. Ймовірно, на четвертому році свого правління Мернептах здійснив похід доПалестини з метою придушення повстань, що почались там. Єгипетські війська успішно взялиАшкелон,Гезер та Єноам. Було розбитоєврейські племена. Повсталі міста було суворо покарано. Гезер, можливо, витримав тривалу облогу, оскільки Мернептах надалі мав титул«того, хто зв'язав Гезер».
Під час того походуєгиптяни захопили понад 9 тисяч рабів. Серед бранців, приведених до Єгипту в результаті тієї кампанії, згадувались жителіХанаану, а також шасу — племенабедуїнів, що мешкали між єгипетськоюДельтою та Палестиною. Точні дати тих подій, що торкнулись долі тільки півдня Палестини, невідомі, хоча, втім, і особливо важливими вони не вважались: у великому напису вКарнаці їм, імовірно, просто не вистачило місця, а про них відомо з фрагментів тексту Стели Ізраїлю тастели Амади.
Ще до сходження Мернептаха на престолНижній Єгипет почав страждати від проникненнялівійців, які сягали східних околиць Дельти. Навіть великі міста зачиняли свої брами; храми відчували нестачу у жертовних запасах, а населення тікало з обжитих місць. Окрім того, уМалій Азії спалахнув страшний голод, що спричинив рух так званих«народів моря» на південь. У переселенні брали участь племенаахейців,лікійців,сікулів, можливо,етрусків,шерданів. Сама назва «народи моря» була надана тим різним племенам через те, що у єгипетських текстах вони зустрічаються у супроводі словосполучень, які традиційно перекладаються як«Середземне море». Вождь лівійців Мраіуйа син Діди уклав угоду з «народами моря», і союзники, набравшись сміливості внаслідок тривалої безкарності, перейшли до організованих нападів на Єгипет.
Виходячи з числа людей, яких було надалі убито чи взято в полон, лівійський цар повинен був мати, принаймні, 20 тисяч воїнів. Навесні 5-го року правління Мернептах зібрав значну армію та вирішив назустріч лівійцям і їхнім союзникам. У долине Натрових озер, біля міста Періру, в результаті 6-годинної битви єгиптяни здобули рішучу перемогу. Втрати лівійців склали до 8500 осіб, понад 9 тисяч було взято у полон. Причому не менше третини припало на долю морських союзників. Серед убитих були й 6 синів і братів лівійського царя. І, хоч сам Мраіуйа утік від єгиптян, вся його родина та багата здобич потрапили до рук Мернептаха (Саїсська битва).
Першу хвилю переселення народів з заходу й півночі Єгипет відбив, й основною проблемою для фараона стали події вНубії. Про них відомо винятково з тексту стели з Амади. В титулатурі царя там уже є епітети«Той, хто зв'язав Гезер»,«Той, хто переміг Лівію», до яких додались нові:«Лев, що перемагає Хару» (місцевість на північний схід від Єгипту) і«Могутній Бик, що перемагає Куш та винищує землі Маджаїв», тобто племен, що жили на схід від Нілу в Нубії.
Відповідно до тексту стели, на 5-му році правління царю доповіли про виступи племен, які проживали у Вават, нубійській області, розташованої між першим і другимпорогами Нілу. Виходячи з дати, це сталось практично одночасно з лівійською війною. Мернептах розпочав у Нубії масштабні репресії, під час яких було страчено багато тисяч осіб. Причиною такої жорстокості царя, імовірно, був страх втратити південні землі через зайнятість північними війнами, оскільки південь постачав до Єгиптузолото. Нубія була, таким чином, замирена.
Основа колони, що походила з палацу Мернептаха у Мемфісі
Війни 4-го та 5-го років правління Мернептаха спричинили шок у єгипетському суспільстві. У всьому решта його царювання можна характеризувати як спокійне. Мир зхеттами залишався непорушним і за правління Мернептаха. Останній навіть відряджав до хеттів судна з зерном для підтримки їх під час голоду, що, однак, не завадило єгипетському двору, незважаючи на сорокарічну дружбу, порівнювати посланців царства Хатті з собаками, що підповзають до свого хазяїна. Та допомога, окрім виконання умов міжнародної угоди, укладеної свого часу батьком Мернептаха з хеттами, мала й важливе політичне значення, оскількиХеттське царство приймало на себе основний удар «народів моря», навала яких загрожувала існуванню Єгипту.
Мернептах не належав до фараонів, які увічнили своє ім'я величними будівлями чи закладенням нових святилищ, або ж розширенням будівель, що існували. Усвідомлюючи свій похилий вік, Мернептах не витрачав час на видобуток матеріалів для своїх будівель і статуй. Він просто писав свої царськікартуші на пам'ятниках своїх попередників доXII династії. Винятком не стали й пам'ятникигіксосів.
Характерною рисою його правління стало неймовірне прагнення царя узурпувати якомога більше пам'ятників попередників; частіше за будь-кого Мернептах узурпувавскульптурні зображення своїх попередників, навіть не наказуючи вносити необхідні зміни для додержання мінімальної портретної схожості.
Пошкоджуючи чужі пам'ятники, знищуючи ім'я попередника та вставляючи своє, Мернептах тим самим спотворював історичну істину. При цьому, імовірно, будівництвом власних споруд Мернептах не переймався. Власні його написи короткі, мають низьку художню цінність й лише нагадують про його існування, не надаючи жодних історичних відомостей. Скромні пам'ятники Мернептаха відомі у Гермополісі, де від імені царя було висічено гімн богуТоту.
УФівах, на західному березі Нілу, у містечкуКурна, Мернептах спорудив свій заупокійний храм. Для цього на каменоломні було перетворено гігантський поховальний комплексАменхотепа III у Ком ель-Хеттані, від якого зрештою лишились тільки дві велетенські статуї, що мають назву«Колоси Мемнона», два сфінкси, що стояли колись перед пілоном, та низка інших пошкоджених пам'ятників.
Нині храм Мернептаха практично зруйнований. Брама у масивному порталі вела до першого двору комплексу. З двох сторін двір був оточений колонадами, по шість колон у кожній. Ліва сторона двору одночасно слугувала фасадом невеликого цегляного царського палацу. Перед другим пілоном колись стояла гігантськаСтела Ізраїлю, що увічнила у камені «гімн» військовій доблесті Мернептаха. За тим пілоном відкривався другий двір, оточений з боків осірічними колосами царя. Саме там було виявлено чудовий бюст від колосальної статуї, що впала, яка зображувала самого Мернептаха. Прохід з другого двору вів до великої (12 колон) і додаткової (8 колон)гіпостильних зал. Завершували храм три святилища, навколо яких розташовувались додаткові приміщення для священних предметів і жертв. Храм було багато прикрашено узурпованими вапняковими та гранітними статуямиАменхотепа III.
Праворуч від храму розміщувались гігантські комори, в яких зберігалось добро«Дому Мільйонів років» Мернептаха. З лівого боку за двором було розташовано невелике священне озеро. Весь комплекс колись оточувала великацегляна стінатеменос, до основи якої були закладені блоки розібраних монументальних воріт Аменхотепа III. Пишний палац Мернептаха, оздоблений золотом та кахлями, а також невеликий храм були збудовані уМемфісі. БогиніХатхор була присвячена скельна капела в ель-Бабейні.
На перше місце в єгипетському пантеоні Мернептах висунув культ богаПта, покровителя міста Мемфіс. Сам фараон з дитинства мав ім'я на честь бога Птаха. Не задовольняючись цим, цар проголосив себе«Тим, хто сяє, як Пта, з сотень тисяч». Зважаючи на Фіви, Мернептах як другорядне ім'я мав також ім'я Меріамон («УлюбленецьАмона»).
Голова мумії фараона МернептахаГолова мумії фараона Мернептаха
Муміфіковане тіло Мернептаха знайшов дослідник Лоре1898 року. Мумію було знайдено у Фівах, уДолині царів, звідки тіло було доставлено доКаїра.8 липня1907 року його розгорнув Елліот Сміт[1]. Мумія до того часу в цілому непогано збереглась, хоча частково й була пошкоджена. Відтоді мумія виставлена у Каїрському музеї. Розкриті тільки голова та шия, а решта загорнута в матерію.