Ця стаття про географічний меридіан. Про інші значення див.меридіан (значення).
Меридіа́н (лат.meridies — «по́лудень»), рідко.півде́нник[1] —уявна лінія перерізу поверхніземної куліплощиною, проведеною через будь-яку точку земної поверхні івісь обертанняЗемлі.[2] Кожен меридіан проходить черезпівнічний іпівденний полюси та розташовано перпендикулярно до всіх кіл широти. Намапах таглобусі напрям «північ-південь» показують саме меридіани.
Термін «меридіан» походить від латинського meridies, що буквально означає «лінія, що з’єднує місця, де одночасно є полудень» або, просто, «лінія полудня». В давнину для орієнтування у просторі використовували точки положення Сонця та деяких небесних тіл. Точка найвищого положення Сонця у день називаласяполудень, а протилежна їй точка - північ. Умовна лінія, яка їх з'єднувала й називалася меридіан. Вважалося, що Сонце проходить через даний меридіан саме опівдні, на півдорозі між напрямком на схід і захід.
На відміну відекватора, вибір початкового меридіана з давніх часів був необов'язковим, і протягом історії кілька меридіанів використовувалися як початок відліку.
Ератосфен вибрав початкову лінію на своїх картах, що перетиналася з Олександрією (його місцем народження).[3] На картіПтолемеядовготу обчислювали від острова Ферро (ниніІєрро )[4], самого західного островаКанарських островів, який розташований на 20° 00' 00" західніше від меридіануПарижа та який на той час був найзахіднішою точкою уСтарому світі. Стародавні іранці розташували початковий меридіан у фортеці Кнгдз тому що він був точно в центрі між всіма відомими населеними землями того часу.[5] ВIV столітті в Індії використовувався меридіан містаУдджайн (75° 47' сх. д.). У 1634 році корольФранціїЛюдовик XIII знову визначив меридіан островаІєрро як початковий меридіан для французьких карт. Таке розташування дозволило отримати позитивну (східну) довготу для всіх європейських земель, тому його використовували тривалий час кілька інших країнЄвропи. Наприклад, уФінляндії довготи продовжували вимірювали від Ферро ще й у ХІХ столітті. УБританії меридіанГринвіча почав використовуватися як нульовий ще у XVIII столітті та був позначено приблизно на 70% світових морських картах.[6] Вимірювати довготу від нульового меридіану більш менш адекватно змогли лише мореплавці початку ХІХ ст., коли було створенохронометр.
У ХІХ столітті французи почали використовувати меридіан Парижа (02° 20'14'' сх.д.). ВНімеччині використовували меридіанБерліна (13° 24' сх. д.), вІспанії – меридіанТоледо[7], уШвеції –Уппсальський меридіан, вІталії - меридіан Монте-Маріо уРимі (12°27'10" сх.д.)[8]. В Азії також не було єдиного початкового меридіану. ВЯпонії складали маршрути за меридіаномКіото (136° 14' сх. д.). У період наукового розквіту ісламу в галузі ісламської астрономії меридіанМекки (Кааба) вважався вихідним меридіаном.[9] З1884 року більшість країн вибрали початковим меридіаномГринвіцький.
ТериторіяУкраїни на картах до 1928 року здебільшого мала початковий меридіанПулковської обсерваторії вСанкт-Петербурзі.[10] Потім українські картографи почали використовувати Гринвіцький нульовий меридіан.
Всі точки, що розташовані на одному меридіані мають однакову географічнудовготу, але різнушироту. Від Гринвіцького меридіану на схід відраховують«східну довготу» (знак плюс), на захід -«західну довготу» (знак мінус). Існує 180° східної та 180° західної довготи.
Перетинаючись меридіани тапаралелі утворюють градусну сітку, яка допомагає знайти координати будь-якої точки на поверхні земної кулі. Один градус (°) градусної сітки поділяється на 60 хвилин (´), одна ´ поділяється на 60 секунд (´´). На кожному меридіані довгота постійна. Існує 180 меридіанів східної та 180 меридіанів західної довжини. Положення на конкретному меридіані визначається широтою.
Кожен меридіан має антимеридіан на протилежному боці земної сфери. Сукупність двох протилежних меридіанів, що утворюють коло або еліпс, в залежності від випадку, називаєтьсямеридіанним колом.
Вперше довжину дуги меридіана майже точно виміряв давньогрецький ученийЕратосфен. За його підрахунками, довжина меридіанного кола становила 39 690 км. Свої розрахунки вчений здійснив на основі вимірювання кутів падіння сонячних променів у пунктах, розташованих на одному меридіані.[3] За сучасними вимірами, довжина меридіанного кола становить 40 808 км. Меридіани є напівеліпсами і, як геодезичні, вони являють найкоротші траєкторії між двома своїми точками. Усі меридіани мають однакову довжину, що дорівнює 20 003,93 км.
Якщо меридіани мають однакову довжину, то 1° широти на кожному з них становить приблизно 111,1 км. Але, внаслідок того, що Земля має дещоеліпсоїдальну форму, відстань між паралелями на меридіані трохи різниться на різних широтах. Так наекваторі, відстань дорівнює 110,567 км, натропіку Рака ітропіку Козорога (23,5° північної й південної широти) - 110,948 км, а на 89° біля кожного з полюсів - 111,699 км.[12]
Найдовша ділянка меридіана, що проходить через одну країну — це 53°20' західної довготи, яка перетинає Бразилію, та має розмір близько 4050 км.
Найбільш «морським» з меридіанів є 170° західної довготи, що проходить черезПівнічний Льодовитий,Тихий таПівденний океани, та тільки на Антарктиди тягнеться по суходолу.
Між меридіанами 156° та 157° західної довготи меридіан проходить майже повністю по воді, перетинаючи невелику ділянку черезАляску.
Повне меридіанне земне коло (360°), меридіани якого проходять здебільшого по суходолу має 109° східної довготи і 71°західної довготи. Воно проходить через Антарктиду, перетинаючиПівденну Америку відВогняної Землі доВенесуели, через північний схід США,Канаду, Росію, Монголію, Китайську Народну Республіку, островиКалімантан таЯву.
Меридіанне коло з 18° західної довготи та 162° східної довготи має найбільше морське проходження, перетинаючи Північний Льодовитий, Атлантичний, Тихий та Південний океани. Це коло проходить по суші тільки по західній частиніДакара (Сенегал) в Африці, Антарктиді таДалекому Сходу Азії.
Перша одиниця виміруметричної системи,метр була визначена як частина земного меридіана. У1791 році во Франції була прийнята пропозиція визначати метряк одну десятимільйонну частину відстані від Північного полюса до екватора по поверхні земного еліпсоїда на довготіПаризького меридіана. Вчені стверджували, що така одиниця довжини є «природною». До кінця XIX століття з великих країн лише у Великій Британії, США,Російській таОсманській імперії залишились старі традиційні міри довжини.
Проведення кордонів між країнами чи регіонами інколи відбувається по меридіанах, хоча це рідше, ніж для паралелей. Так по20-й сх.д проведено частина кордону міжНамібією таПівденною Африкою таБотсваною, а по 141-й зх.д. - кордон міжКанадою таСША
Багато кордонів по меридіанах прокладено між адміністративними одиницями країн. Наприклад, у США, в Австралійському Союзі та Канаді.
У1494 році було підписаноТордесільський договір міжІспанією таПортугалією, який розділяв всі нововідкриті землі між двома країнами. Межа проходила по меридіану, що проходив на відстані приблизно 2220 км на захід відОстровів Зеленого Мису, розташованих біля західного узбережжя Африки (за сучасними координатами це 49°32'56" західної довготи).[14]
Магнітний меридіан - умовна дуга, проєкція силових лініймагнітного поля Землі на її поверхню. Магнітні меридіани огинаютьмагнітосферу Землі і сходяться на північному і південномумагнітних полюсах. Поряд з магнітними меридіанами часто виділяютьгеомагнітні меридіани лінії перетину поверхні Землі площинами, проведеними через дані точки земної поверхні.
↑Іщук А. В., Бондаренко Е. Л. (2013).Інформаційно-аналітична система дослідження загальногеографічних карт західноукраїнських земель періоду 1919–1939 років. Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. Вип. 18. с. 65—69.
↑Каленюк Сергій Петрович (2011).Краєзнавцю про вимірювання. /Л.Л. Потапенко. — Лисичанськ: ПП «Прінтекспрес»,. с. 28—55.ISBN978-966-8061-59-2.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
↑Борділовська О. А. (2004).Борділовська О. А. Тордесільяський договір 1494 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Т.-2. Київ: Знання України. с. 812.
↑Літнарович Р.М. Геодезична астрономія. Навчальний посібник для студентів спеціальності “Землевпорядкування та кадастр”. ЧДІЕіУ, Чернігів, 2000. – 76 с.
