Мелодра́ма (грец.mélos — пісня, drama — дія) — уXVII–XVIII ст. уФранції йІталії — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, здебільшого закінчується хепі-ендом.
Із середини XVIII ст. —драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалисямузикою («Пігмаліон»Ж.-Ж. Руссо,1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я.Княжніна,1792 та інші).
РізновидністьєвропейськоїдрамиXIX ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Якжанрдраматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часифранцузької революції1789–94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.
Починаючи з ранніх робітЙ. Ґете іФ. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою вАнглії була «Історія таємниці»1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. УРосії мелодрама з'явилась у 1820-х роках, проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіалиЯнгол-охоронець[1],Зцілення коханням[2].
